Два роки тому, влітку, футбольний інформаційний простір розірвала новина про банкрутство одного із найуспішніших клубів Італії – “Парми”. Та чи можна це назвати сенсацією ? Процес фінансових поневірянь “хрестоносців” тривав не один рік і логічно завершився. Але і досі деякі факти цієї історії залишались невідомими широкому загалу. Зокрема те, що відома фотомодель і вболівальниця “Парми” пообіцяла станювати стриптиз на стадіоні, якщо знайдеться той, хто врятує команду від банкротства. Сама Роззі Манджулі заявила наступне:
“Я виставляю своє тіло на аукціон. Мені не байдужа доля “Парми”, і я готова піти на все заради її порятунку. Можливо, моя акція приверне великих інвесторів, які допоможуть команді вижити”.
“Парма” – один із найстаріших професійних футбольних клубів із Апеннінського півострову, його історія бере початок із 1913-го року. Щоправда, спершу клуб носив ім’я відомого місцевого композитора Джузеппе Верді – “Верді”. Але вже за півроку колектив отримав ім’я до якого ми всі звикли. У 1919-му році розпочалось будівництво клубного стадіону – до речі, пармезанці і досі виступають на “Енніо Тардіні”.
Тогочасні засновники “Парми” переймались долею не тільки свого дітища, а й розвитком італійського футболу загалом, адже у ті роки активно починали народжуватись футбольні клуби по всій країні. Керівники “хрестоносців” стали одними із ініціаторів створення Серії Б, яка зараз є другим за силою дивізіоном. Дуже іронічно, що у новоствореній лізі пармезанці провели лише декілька кампаній і вже по завершенню сезону 1931/1932 років вилетіли до нижчого дивізіону.
Як то кажуть – довимахувались, створили на свою голову. Але, вочевидь, керівництво клубу володіло неабиякою функціонерською жилкою, як на той час. Вони не стали довго посипати голову попелом і вирішили, що якщо не пішло, то і чорт з ним і створили нову лігу із блек-джеком…і блек-джеком. Вже у 1935 році стали співзасновниками Серії С. Читаючи історію “Парми”, дійшов висновку, що перші боси пармезанців – ще ті пранкери: створили один дивізіон, не заграли – вилетіли; створили інший – були середняками; почали катати договорняки, але через один з таких попалились і підвищення у класі в них відібрала федерація футболу Італії. По ходу усіх цих операцій клуб було ще раз перейменовано, тепер на Спортивну організацію “Парма” (Parma Associazione Sportiva).
“Парма” унікальна тим, що за свою довгу історію не раз бачила світло в кінці тунелю і переживала клінічну смерть. Ще у 1968 році місцевим судом було прийнято рішення про ліквідацію футбольного клубу. Відтак команда-правонаступник з’явилась під старою назвою – “Парма” (італ. Parma Football Club). Загалом період 60-90-х років для пармезанців увінчувався хіба що появою деяких яскравих постатей, що залишили по собі славу на довгі роки.
Одним з таких був Бруно Мора – який став першим представником “хрестоносців” у національній збірній, з якою став чемпіоном світу у 1962 році, а також двічі вигравав Серію А та Кубок європейських чемпіонів. 4 роки у складі “Парми” відіграв молодий Карло Анчелотті, згодом проданий в “Рому”. У 80-х за пармезанців виступав Массімо Барбуті, якого тіфозі охрестили “ідолом півночі”.
“Золоті часи” клубу припали на час тренерства Невіо Скали – 1989-1996 роки. За цей період пармезанці здобули срібні і двічі бронзові медалі чемпіонату; виграли Кубок Італії і ще раз ставали його фіналістами; двічі грали в матчах за суперкубок Італії; виграли Кубок УЄФА, Суперкубок УЄФА, та Кубок володарів кубків. Під керівництвом Скали засяяли такі, відомі на весь світ, футболісти: Діно Баджо, Коуту, Дзола, Стоїчков, Індзагі, Каннаваро, Буффон.
По завершенню “ери Скали” “Парма” здобула два Кубка і один Суперкубок Італії та Кубок УЄФА. А після цього з початком нульових років над клубом повис фінансовий дамоклів меч. Ця тема є, мабуть, ключовою у розповіді про цей клуб, тому зупинимось на ній детальніше.
Роком початку проблем “хрестоносців” варто вважати 2003-й рік. Молочна компанія “Пармалат”, що володіла акціями клубу отримала звинувачення у біржових махінаціях, не сплаті значної суми податків, та інших “темних” схемах. В підсумку, засновник молочного гіганта отримав 18-річний термін ув’язнення, а сама компанія постала перед величезними проблемами. Очевидно, що в такій ситуації футбол відійшов навіть не на другий план. Наслідком стало банкрутство команди і перехід всіх активів клубу під зовнішнє управління.
В такому стані напівпритомності “Парма” примудрялась зберігати прописку в еліті і навіть закріпитись в середині турнірної таблиці. Однак влітку 2008-го, попри героїчні зусилля знекровленої команди, “хрестоносці” все ж залишили еліту. Залишили, щоб вже за рік повернутись. Спортивні результати почали налагоджуватись, команду очолив Роберто Донадоні, та вивів її до єврокубків.Щоправда, у зв’язку із боргами, УЄФА не видало ліцензію “Пармі” і її місце дісталось “Торіно”.
Після цього тогочасний президент клубу Томазо Гірарді подав у відставку і демонстративно продав усі активи за 1 євро. Цій ситуації не вистачає хіба що класичного “астанавітєсь” в бік УЄФА. Наступником Гірарді став албанець Резарт Тачі і призначив президентом людину із свого найближчого оточення – Ерміра Кодру. В цей же час бойкотувати матчі розпочали гравці “Парми”, а Антоніо Кассано за допомогою суду розірвав контракт із клубом. Взимку 2015-го власник клубу закрив банківський рахунок з якого мав би перераховував кошти для життєздатності пармезанців.
Де-факто тоді і стало відомо, що врятувати «хрестоносців» могло б хіба що диво. Клубні активи виставили на аукціон, але шлейф у понад 200 мільйонів євро боргів відлякував усіх потенційних інвесторів. Що тут додати, якщо торги акціями стартували із 22 мільйонів євро і поступово знизились до 11 мільйонів. Однак і це не допомогло знайти нового власника. До честі футболістів “Парми” вони не впали обличчям у багно і на фініші сезону видали неймовірну серію, програвши лише чотири рази у дванадцяти матчах, дали по шапці «Ювентусу» і відібрали очки у “Наполі”.
Загалом же за свою історію існування пармезанці можуть похизуватись виступами під власними кольорами таких видатних кудесників м’яча, окрім вже згаданих, це: Таффарел, Адріано, Тюрам, Аппіа, Муту, Хосе Маурі, Верон, Креспо, Джилардіно.
Найнеприємніше у цій історії те, що разом із усіма клубними активами на аукціон було виставлено всі завойовані титули. Але пармезанці, ще до того як це стало мейнстрімом, пішли шляхом створення юридично чистого правонаступника і заявили команду “Парма Кальчо 1913” до любительської ліги. Футбольна федерація підтвердила правонаступність і всі трофеї повернулись до клубного музею.
Символічно, що за відродження рідного для себе клубу взявся Невіо Скала, саме він є власником клубу. Нова сторінка в історії славетної команди розпочалась із нової форми правління. Скала і його команда відмовились від традиційної моделі, де один грошовитий і бородатий дядько вкладатиме кошти в клуб поки його це цікавить, а якщо набридне, то він просто залишить її на призволяще.
Нова “Парма” – свого роду акціонерне товариство в яке кожен охочий може вкласти гроші в обмін на певну кількість клубних акцій. Загалом керівництво виділило 40% від загальних акцій для пересічних акціонерів, єдине обмеження – мінімальна сума вкладення складає 500 євро. Згідно місцевих ЗМІ на початок сезону пармезанці зібрали близько 150 вкладників. Ще одним фактором щирої вболівальницької любові є бронювання чотирьох тисяч клубних абонементів на сезон. І це в любительській лізі. Грубо кажучи, в матчах на область буде мінімум 4 тисячі united support. глядачів, а тепер погляньте на показники відвідуваності наших команд в УПЛ і пустіть тиху сльозу.
Олександр Новак, «Брутальний футбол»
