Черговий матч життя чекає на нашу збірну, як би це парадоксально не прозвучало, але нічого особливого. Нічого особливого, бо звикли вже ми до того, що кожна гра для нас як остання. Багато пафосних речей можна написати і нагнітати шквал емоцій, однак насправді все просто: або вихід на Чемпіонат Європи, або плей-оф.
Розклади такі, що перемога дарує нам пряму путівку до Франції за рахунок звання кращої третьої команди відбірного циклу. Нічия або поразка – неминуча прем’єра шостої серії культового блок-бастеру “Україна в плей-оф”. Стриманого оптимізму в світлі майбутнього протистояння дарує перемога кількаденної давнини над Македонією.
Однак, не більше ніж стриманого, адже кожен матч нашої збірної має дві сторони медалі. З одного боку – вікторія на класі, із переконливими 0-2 та чергові три пункти до загального доробку. А з іншого – знову непереконлива і монотонна гра в плані атакувальної конкретики. Перший тайм провели пішки, занадто по-джентельменськи зіграли наші креативні гравці, очікуючи загострення один від одного.
Склалось враження, що перемогу ми хочемо здобути за рахунок імені. Це як в дитинстві: коли крутість команди визначали прізвищами гравців, які за неї грають. Перший тайм збірна України відверто пропіжонила. Цікаво, що відбувалось під час перерви в роздягальні, але в другій половині матчу наша команда Воістину Воскресла. Футболісти зрозуміли, що перемогти “не виходячи із роздягальні” не вийде, з’явився рух в центрі поля і відповідно загострення біля воріт суперника. Перший гол прилетів завдяки легкову помаху руки оборонця Македонії, яке призвело до реалізованого пенальті Царем дніпропетровським Євгеном І. А зняв всі питання щодо переможця матчу Кравець, Артем Кравець, який, до речі, змінив саме Селезньова.
Окремо хочу відзначити Сергія Рибалку, який однаково чудово відіграв в обох таймах. Динамівець нарешті вловив свою атмосферу в збірній і видав гру в своїх найкращих традиціях. Рибалка був всюди і вичистив до блиску всі підбирання, немов містер Проппер динамівського розливу.Ну і як тут не запитати:”Чому, Михайле Івановичу? Чому так довго цей гравець не викликався до лав збірної ?”. Або краще так:”Por que ?”.
Перед матчем проти Іспанії маємо декілька додаткових кадрових проблем: все ще травмований Роман Зозуля і через дискваліфікацію гру пропускатимуть Євген Хачеріді та Сергій Сидорчук. На противагу маємо і гарні новини. В загальній групі до поєдинку готується Денис Гармаш, та повернувся до табору команди Тарас Степаненко. Щодо нашого суперника, то червону фурію розбила епідемія травм. Не прибули до Києва Дані Карвахаль, Ініго Мартінес, Бруно Соріано, Серхіо Рамос, Андреас Іньєста, Давід Сілва, Альваро Мората – усі через травми, ледь не повноцінна збірна лазаретії.
Ми можемо тішитись тому факту, що суперник прибув не основним складом, але не забуваємо, що це Іспанія. Ця команда належить до рангу країн, де на кожну позицію знайдеться гідна заміна. Сказати, що напів основний склад “Фурії Рохи” – очевидний плюс теж не можна. Бажання показати себе, зіграти краще за того хлопця і поборотись за постійне місце в старті – мотивація вельми серйозна. З іншого боку ми зіграємо вирішальний із всіх вирішальних матчів на даному етапі вдома, перед заповненими і заведеними трибунами головної футбольної арени країни.
Як показує історія грати з позиції аутсайдера проти очевидного фаворита ми вміємо доволі непогано, особливо в домашніх матчах. Ще не так давно та тому ж Олімпійському була розписана феєрична нічия з німцями, 3-3; також ми на . цьому ж стадіоні зіграли в нульову нічию проти Англії, та обдерли французьких півнів із професорськими 2-0. Зустрічались ми вже і з іспанцями, щоправда це було ще за часів Рауля, Сальгадо, Валерона, Шовковського, Реброва, Горшкова. До речі ця гра теж проходила в рамках євровідбору і завершилась з рахунком 2-2.
Хочу процитувати найбрутальнішого класика українського футболу, в якого є перли на всі випадки життя, так ви здогадались про кого я. Але це не “Давай играй чуть-чуть ….”, і не “Ротань, ты уже не капитан…”, а “Вы же дома играете, выйдете убейте их”.
Ми вже переросли ті часи, коли відверто боялись грізного суперника і давили себе комплексом неповноцінності. На сьогодні маємо найсильнішу команду за всю історію незалежного українського футболу. Ми вміємо грати в технічний та атакувальний футбол. Українських футболістів знають в Європі, а отже поважають. Так само і ми повинні ставитись до будь-якого суперника, поважати, але не боятись, бо тепер наша збірна вміє не просто тримати удар, а й добряче лупанути у відповідь.
Віримо в команду, віримо в перемогу. Перемогти чемпіонів Європи і потрапити на чемпіонат Європи, що відбудеться у Франції, національна команда якої не пропустила нас на чемпіонат світу, як Вам така комбінація ? Ми ще до Вас у Францію приїдемо, клоуни *****.
Олександр Новак, спеціально для БФ.
