В житті кожного трапляться як перемоги так і поразки, без цього футбол не був би футболом. Інколи невдачі сприймаються дуже близько до серця і викликають шквал негативних емоцій. Нікого не здивую, сказавши, що вчора відчував подібне. Спочатку здавалось, що це просто виплеск експресії і час такі речі швидко гасить. Тому вирішив не рубити з плеча і почекати, жертвуючи одним із головних канонів журналістики – оперативністю. Але пройшла ніч, ранок…однак відчув, що це були не пересічні емоції. Накипіло. canadian pharmacy ambien. Просто накипіло. В ключовому матчі відбору ми завдали аж 1 (!) удар в отвір воріт суперника. За рахунок чого ми збирались перемагати ? Однак, почати хочу ще із до матчевих розкладів.
Вкрай здивувало те, як ми засипали авансами і компліментами суперника. Частково склалось враження, що гратимемо проти німців чи іспанців. Так, словаки заслужено займають другу позицію в групі і демонструють гру, яка дає результат. Але не більше. А деякі представники ЗМІ створили монстра із цілком посередньої за масштабами європейського футболу команди. Таких команд мінімум з пів десятка можна назбирати по відбірних групах. Шановні, це Словаччина, якщо ми ставимо перед собою амбіції виходу на Євро і подальшого успішного вступу там, то повинні бути готові грати і перемагати таких суперників. Адже у фінальній частині євро-форуму такі команди як словаки максимум у третьому кошику будуть при жеребі.
Взагалі ця збірна Словаччини мені дещо нагадала нашу збірну зразка відбору на ЧС 2006. Тоді наша команда теж грала у чорновий футбол, як словаки зараз, теж мала чітко вираженого лідера, як Гамшик і набір посередніх за класом виконавців (винятком у Словаччини може бути Шкртел). Команда дуже кусюча і неприємна, майже не грає сама, і не дає це робити іншим. Варто віддавати належне супернику, ставитись із повагою, але не більше того. Адже саме словаки нас остерігались і навіть десь трохи побоювались, якщо аналізувати пресу. А ми (тут маю на увазі як тренерський штаб, так і колег) настільки возвеличили суперника, що нічию сприймаємо як дар Божий.
Дуже обурило те, що вчорашній матч викликав дежавю. Ключовий поєдинок відбірного циклу в якому потрібна виключно перемога, нульова нічия і подальші перспективи плей-оф. Так, я про попередню кваліфікацію, кваліфікацію на бразильський чемпіонат світу. Сценарій просто один в один: на початку відбору ми губимо очки в матчах, де повинні були б перемагати, потім видаємо переможну серію, не перемагаємо в ключовому протистоянні, потрапляємо в стикові матчі і вилітаємо. Якщо після кваліфікації до чемпіонату світу ми виліт сприймали хоч і дуже болісно, але гордо, то зараз це вже не пройде.
Матч із словаками показав ряд проблем, в першу чергу проблем в особі головного тренера. Знову консерватизм та принципи Фоменка погасили наші надії бачити гостро-атакуючу команду України. Можете дорікнути першим таймом з білорусами, так, збірна виглядала в хорошому розумінні злою та агресивною, закривши сусідів на їхній половині поля. Але я б це списав швидше на кураж та емоційне піднесення. Бо як виявилось, коли пройшов кураж зникла і гострота збоку наших хлопців.
Впродовж всього відбірного циклу накипало це невдоволення тренерськими рішеннями Фоменка, але були перемоги, тому претензії десь заглушувались, адже є результат і це головне. Та не могло так продовжуватись довго, якщо в іграх із слабшими командами ми виборювали очки ще десь за рахунок індивідуальних якостей, то зустрівши більш серйозний супротив поламали зуби.
З кожним наступним матчем приходить розуміння того, що Михайло Фоменко – тренер минулого. Закоренілий представник олдскулу, який не сприймає ротацію, не допускає нових людей в склад, за виключенням форс-мажорних обставин, та не здатен на ризиковані дії впродовж матчу. Жодного разу ми не бачили кардинальної зміни тактики під час гри, заміни, якщо вони є, то тільки по позиції, тренер, який пливе за течією 90 хвилин, а потім каже, що не вийшло.
Згадуючи попередній відбір, розумію, що тоді команда грала на емоціях, адже перебувала у безвихідному становищі і зміна тренера сама по собі сколихнула колектив із середини, так по інерції ми і фінішували другими. Згадаємо домашній матч проти Англії, гра виходила у нашої команди, так, суперник приїхав не основним складом, але це їхні проблеми, ми могли дотиснути, відчувався запас сил і бажання, але Михайло Іванович замість того щоб додати в атакувальній міці, зробив ставку на збереження рахунку, мовляв, це ж Англія і нічия з нею – серйозне досягнення.
У цьому циклі важко згадати матч, який би за своїм змістом задовольнив нас повністю, саме цілий матч, а не якісь відрізки. Все починалось матчем з тими ж таки словаками. В опорній зоні з’явився дебютант Кирило Ковальчук, який ще тоді виступав за «Чорноморець» і зіграв ніяк, просто розчинився, однак в цьому випадку розчинився в негативному сенсі слова. В тій грі Словаччина з перших хвилин танцювали від оборони, цим самим створила нам серйозні проблеми, адже в позиційній атаці українці не виблискують. В підсумку обрізка Ракицького призвела до пропущеного м’яча і поразки.
Далі була спайка матчів з Македонією та Білоруссю. В обох поєдинках перемоги були вистраждані і тут вже пролунав дуже тривожний дзвінок. Стало зрозуміло, що в позиційній атаці не просто проблеми, а ситуація на межі катастрофи. Гостьовий матч із Люксембургом міг стати просто інфарктним, якби суперники вміли більш-менш попадати по м’ячу, згадайте перші 20 хвилин того матчу і моменти, які мали господарі.
Після цього був вояж в Іспанію, знову ж таки позначився брак гостроти, сміливості попереду, майже всю гру просиділи в обороні, а найбільша небезпека приходила від Ротаня, та його стандартів. Наступні домашні ігри створюють візуальну ілюзію впевненості, але це всього лише цифри на табло. Чого лише варта багатостраждальна перемога над Люксембургом, а особливо беззубий перший тайм і свист стадіону, про гру із білорусами вже було зазначено вище.
Попереду в кращому випадку звання найуспішнішої третьої команди відбору і пряма путівка на Євро, а в гіршому знову плей-оф. В підсумку маємо відверто слабку відбірну кампанію з огляду на ігровий малюнок на тактичну гнучкість. Звісно, хочеться вірити в краще з огляду на те, що попереду у нас як мінімум два поєдинки залишилось. Але команда все ще має величезні проблеми в грі першим номером, ми так і не навчились відкупорювати оборонні ешелони суперника. І як наслідок збірна України попри серйозний атакувальний потенціал грає дуже боязко та не сміливо. В цьому бачу провину тренерського штабу, який з матчу в матч не вносить жодних корективів, не йде на ризик, коли ситуація справді цього вимагає. З такими танцями ми торт не зліпимо – яєць не вистачає.
Олександр Новак, “Брутальний футбол”
