Форвард “Мілана” Луіс Адріано, знайомий українським уболівальникам за виступами за донецький “Шахтар”, практично узгодив всі папери з “Цзянсу Санті” – після нетривалої поїздки в Італію бразилець перебирається, зрештою, до Китаю.
Якщо оцінювати тамтешній трансферний ринок, то він, без перебільшень, фактично функціонує в односторонньому напрямку – на противагу цілій когорті іменитих виконавців, які активно прибувають на заробітки, з самої країни мало хто переїжджає, хоча б до найближчого зарубіжжя.
“Китайський футбол сам обмежує себе. Наприклад, майже ніхто з місцевих футболістів з політичних причин не отримує можливості спробувати себе за кордоном. Тобто такий безцінний досвід автоматично виключається самою системою”, – поділився своїми враженнями французький тренер Філіп Трусьє, що зараз очолює “Ханчжоу Грінтаун”.
Трусьє дійсно є з чим порівнювати – йому випала можливість попрацювати в сусідній Японії. Досягнення Японії та Китаю на міжнародній арені, думаю, не треба і оголошувати. Додатковий факт – сім гравців “самураїв” працевлаштовані в німецькій Бундеслізі, двоє – Серіа А, ще двоє – в АПЛ, причому Окадзакі з “Лестером” безпосередньо в епіцентрі уваги.
До завершення зимового вікна ще є час, і китайці прагнуть підірвати мас-медіа своїми придбаннями. В минулому році до CSL перебралися Паулінью, Тарделлі, Усама Ассаїді, влітку – Робінью та Демба Ба, тому амбіції не вщухають і зараз – пишуть про Жервінью, перехід якого найбільш вірогідний (не так давно івуарієць ледь не опинився в Об’єднаних Арабських Еміратах, але не зміг для повного щастя виканючити вертоліт), Чейка Тіоте і Фредді Гуаріна, що, будемо відверті, помітно здав в “Інтері”. Перед новорічними святами російські і італійські ЗМІ сватали в “Бейцзинь Гуоань” Сейду Думбія. Лідер атаки “Сампдорії” Едер вже відхилив солідну пропозицію від чинного володаря кубка “Цзянсу Санті”, що, між іншим, і торгує вищезазначеного Адріано. Виникає логічне запитання: як китайцям вдається не переманювати останніх гравців до чемпіонату, рівень якого, м’яко кажучи, нижче середнього? Спробуємо проаналізувати, якою рухається стежкою футбольний Китай і пригадаємо з чого ж все починалося.
viagra pills sale online canada.
Ясна річ, футбол повинен був витримати випробування часом – у 90-х місцева мафія, в буквальному сенсі слова, володіла левовою часткою клубів та відмивала таким чином гроші, а корумповані політики і функціонери через зв’язки залучали чиїхось знайомих або родичів безпосередньо до лав збірної. Порожні стадіони і напіваматорский статус аж ніяк не приваблював публіку. У 1994 році Китайська футбольна асоціація сформувала професійну лігу, яка складалася з двох дивізіонів – Цзя-А та Цзя-Б. В 2004-му Цзя-А була замінена на СSL.
З усіма цими проблемами не покінчено досі, але Китайська футбольна асоціація на правильному шляху. Президент Сі Цзипінь, відомий любитель найпопулярнішої гри у світі, успішно продовжує боротьбу з кримінальними осередками, а з поетапною приватизацією футбольних клубів, їх власники швидко усвідомили, що мати свій колектив у сучасних умовах досить престижно. Це дійсно дієвий механізм проштовхування власного бренду, а з запрошенням зірки європейського або світового масштабу – можливість виходу на міжнародну арену та залучення нових інвесторів.
“Евергранд Груп”, придбавши у 2010 році скандальний “Хуанчжоу”, запросивши іменитих тренерів (Марчелло Ліппі і Луїс Феліпе Сколарі відповідно), потроху перетворює власну іграшку в гранд всього азіатського футболу. Виграш Ліги чемпіонів у 2013 та 2015 роках красномовно підтверджує успіх такого проекту як “Гуанчжоу”. Показово, що особливої виручки клуби не приносять – наприклад, “Шанхай Шеньхуа”, запропонувавши Дідьє Дрогба і Ніколя Анелька фантастичні контракти, в середньому заробляє два мільйони стерлінгів в рік. На перший погляд, це здається безглуздям і, дійсно, поки не ясно настільки вистачить терпіння і вкладень у власників. Це стосується і всього чемпіонату – зовсім не дивно, що клуби часто перепродаються.
“Більшість команд – це приватні клуби зі своїми спонсорами. Вони виходять на футбольний ринок з метою підтримки власного бренду. Це, в свою чергу, пом’якшує для них, нехай і в невеликих обсягах, податки”, – пояснює механізми розвитку клубів в інтерв’ю TF Ксінксин Као, менеджер агентства Beijing Anping Sports.
Тут також варто відзначити позиції держави у футбольному питанні, який набирає все більшої актуальності. Неабиякий інтерес обумовлюється тим, що на даний момент Китай знаходиться на вісімдесят другій позиції в рейтингу ФІФА, на Мундіалі виступав лише раз чотирнадцять років тому. Потрапивши в дійсно важкий квартет з бразильцями, турками і костариканцами, команда прогнозовано не зуміла здобути хоча б один пункт. Незважаючи на такий результат, участь на Чемпіонаті світу-2002 прийнято вважати найбільшим успіхом в історії країни, адже в наступних кваліфікаціях представники Піднебесної не змогли повторити подібне.
В унісон з настанням Нового 2016 року нарешті вступив у дію закон, який передбачає обов’язкову здачу іспиту з футболу в школах, а роком пізніше – і у ВУЗах. Держава обіцяє облаштувати 20 тисяч навчальних закладів найсучаснішими спортивними майданчиками. Тобто, керівники намагаються прищепити всенародний інтерес до футболу і змусити звернути увагу батьків на такий безперспективний, за китайськими мірками, вид спорту, як футбол. Таким чином, державний апарат вирішив піти на радикальний і воістину революційний крок – виростити футбольне покоління, яке, з міркувань чиновників, стовідсотково виграє Чемпіонат світу. Ну, звичайно – куди ж тут без ідеології? Але відповідна ідеологія в рази краща, якщо її порівнювати з альтернативним всесвітом імені КНДР, де ті просто ганьблять … бразильців.
Експерти прогнозують появу сто тисяч потенційних футболістів, з яких можна зібрати дійсно бійцівський колектив. Тому, якщо ти розвиваєш футбол і підтримуєш вектор розвитку потрібної державі політики, то неодмінно отримаєш підтримку – сподіваються на, в деякому сенсі, дотації більшість власників клубів.
“Nike”, “Pirelli”, “IGM”, “Toshiba” і ряд спонсорів взялися освоювати китайські простори. Благо, освоювати є що -багатомільйонна китайська аудиторія може запросто поповнити закордонні гаманці і рахунки. Не дивно, що багато команд згодні влаштовувати виставкові матчі і тури – “Тоттенхем”, “Вест Гем”, “Атлетіко”, “Інтер” та інші колективи вже побували в цій східній країні. Так що активність на трансферному ринку вельми примітна. Питання в тому, чи навчаться китайці заробляти на футболі, адже утримувати проект без доходу – справа не всім по кишені і просто нерентабельна. Це вам не ОАЕ чи Катар.
