Що писати після такого шаленого матчу, ураганного камбеку і голу Коноплянки? Та якщо б Луїс Суарес дивився цей матч у зоопарку, він би просто перекусав усіх кого можна. Що вже казати про більшість українців, які лізли на стіни після голу Жеки.
Такі матчі залишають тільки круті емоції і незабутні спогади. Такі маркери, які назавжди викарбуються в пам’яті. Ви ще пам’ятаєте емоції, коли Шева забив вирішальний пенальті Буффону у 2003-му? Щось подібне нахлинуло знову, еге ж?
Говорити про швидкий обмін голами зі штрафних можна довго і нудно, та по-справжньому матч почався з рахунку 4:1, коли “Барса” і всі фани “блауграна” думали: “Ну нормально, зараз докатаємо”. А не докатали, тому що ми побачили один із найкрутіших камбеків у матчах подібного рівня. Це звичайно не “МЮ” 1999-го, не “Ліверпуль” 2005-го, але щось особливе. Зрештою, і фінал “Севілья” не виграла. Але подарувала нам видовище.
Почалося все з голу нестаріючого Реєса, який “повернув у гру” свою команду. І тут сталася подія, яку не те що б чекали, її ретвітили і репостили. Унаї Емері кидає в бій Коноплянку. І Женя сходу увійшов у гру ніби щодня на задньому дворі грає проти Алвеса, Бускетса і компанії. Лівий фланг забігав на славу. З нього і прийшла чергова загроза – подача на Вітоло закінчилась пенальті. І ось вже 3:4. “Щось пішло не так”, – подумав Луїс Енріке і компанія.
“Севілья” нагнітала. Іммобілє, який теж вийшов на заміну вдало поборовся на правому фланзі і зробив передачу свого життя, яку замкнув той самий хлопець під 22-м номером: Євген КОНОПЛЯНКА! Іспанські коментатори кричали: “Мадре міа, марка Коноплянка, марка ель украньяно, марка ель Севілья”, – слова, які не потребують перекладу. Дах знесло всім.
І тільки Жека стримано питався: “Барселона? Ні, не чув”.
300 репостів за 10 хвилин голу Євгена на БФ, сотні тисяч лайків по всіх соцмережах, крики, стрибки і виплеск емоцій! Та, я не перебільшую – навіть якщо ви вболівали за “Барсу”, то десь там в глибині (або не дуже) душі ви просто лізли на стелю, тому що з часів Шевченка, який змушував всю Європу рахуватися з ним, забиваючи топ-клубам у вирішальних матчах, подібного відчуття не було.
Так, потім був гол Педро і шаленство всіх інчас “Барси”. А потім ще й були просто вбивчі моменти “Севільї”, коли м’яч дивом не опинився у воротах. На жаль чи на щастя, але це футбол. Хтось завжди програє, хоча обидві команди заслужили шквал оплесків. Вони видали просто нереальний матч.
Хотілось, щоб ця гра не закінчувалась ніколи. А тепер кортить просто стерти собі пам’ять, подивтись все знову, і . щоб “Севілья” таки заштовхала п’ятий, щоб насолодитися ще й серією пенальті.
Важко передати словами, але биття серця, хапання за голову і самого себе не проведеш – це був один із найкращих матчів у фіналах великих турнірів. Це був матч, в якому Коноплянка почав тащити (як ми і писали) проти найкращої команди світу на даний момент. Далі буде.
Володимир Скиба, Брутальний Футбол
