Михайло Юхименко скатав виїзд в Олександрію на матч проти БАТЕ та підготував для вас цікавий репортаж з несподіваним сюжетом, який змусить бити фейспалми.
Четвер для спецкора “БФ” почався з ранкового параду на честь Дня Незалежності, під час якого диктор товсто тролив наших східних сусідів. Знаючи, що моя брутальна колісниця приїде на вокзал в 17:37, весь день було присвячено прокрастинації у коментах “БФ”.
Під вечір спустився улюблений мною дощик, а разом з ним на вокзал завітав мій залізнодорожній . фаворит – поїзд “Інтерсіті+”. Саме його було обрано для святкової подорожі до Олександрії.
Кайфуючи на м’якеньких сидіннях та слухаючи пісні улюблених вокально-інструментальних ансамблів, я швиденько доїхав до Олександрії. Комфортна погода та тиша навколо ніби шепотіли: “Ніщо не зможе зіпсувати твій день”. На радощах рука сама потягнулася до зйомки чогось дуже схожого на дешевий влог.
Від Олександрії я не очікував шедеврів архітектури та хмарочосів. У маленькому місті на 80 тисяч чоловік немає таких місць, заради яких можна пожертвувати дорогоцінними хвилинами, а тому я відразу попрямував до КСК “Ніка”.
Все місто розділилося на тих, хто гуляє в центрі на урочистостях до Дня Незалежності, та тих, хто пішов на футбол. За перший пройдений кілометр я зустрів на своєму шляху не більше 10 чоловік.
КСК “Ніка” вигідно вирізняється на тлі всього міста. Знаходячись між двох річок, він розмістив на своїй території невеличку паркову зону та місця для організованої накачки пивом. Стіни стадіону були кльово розмальовані, а навколо продавалася атрибутика місцевої команди. Атмосфера свята нависла над КСК.
На кого я був готовий витрачати свої дорогоцінні хвилини, так це на відкритих людей, які весело зустрічали нашу брутальну контору та впевнено заявляли: “сьогодні переможе “Олександрія”.
За 20 хвилин до початку гри було зроблено один маленький, але фатальний крок – я пішов шукати вхід для преси. Спочатку все було добре – в гарному настрої я знімав тренувальні поля “Олександрії”, наприклад.
Дійшовши до гостьового сектору, стало зрозуміло: пресою поруч ніколи і не пахло. Спитавши стюардів, я дізнався, що вхід для журналістів знаходиться у Домі футболу.
Сюди я встиг повернутися до початку матчу, але стюарди та техперсонал не дуже розуміли, про який сектор для преси йде мова. Вже через кілька хвилин після початку гри один з чоловіків у зелених жилетах повів мене до завітної точки з бейджиками-перепустками, проте людини, яка їх видавала, на місці вже не було – втім, як і за 10 хвилин до початку.
Намагаючись протягом всього першого тайму владнати це питання, довелося дивитися футбол по тєлєку, який стояв в Домі футболу. Даний експірієнс відкрив очі на прямий ефір – навіть на стадіоні телевізор передавав його з більш ніж двохсекундною затримкою. Це було особливо помітно під час пенальті у ворота БАТЕ.
Трішки про Дім футболу. Крута скляна будівля з кубками, телевізором та атрибутикою може по праву вважатися гордістю міста, але мене порадувала її охорона. Наскільки багато її було, настільки в ній і не було сенсу. Шукаючи дірку для проходу на стадіон, я спокійно заходив у якісь кабінети з великим столом для нарад, а до початку матчу кілька разів виходив на балкони, що знаходилися на даху. Правда, останні під час гри закрили.
В саму будівлю заходили всі підряд, а пильність охоронців можна охарактеризувати хоча б тим, що один з них не міг зрозуміти – чому радіє БАТЕ? Що не дивно, коли весь матч розглядуєш дрон.
На другий тайм вирішив трішки познімати атмосферу за стадіоном.
Настрій мій був нижче шансів “олексашки” пройти у групу ЛЄ після другого голу Іваніча, хоча я і намагався жартувати про антихайповий репортаж. Причина – у просто фантастичній атмосфері на трибунах, яку кілька разів вдалося оцінити краєм ока. Такі матчі грішно пропускати – але вчора я нагрішив.
Під кінець зйомок виявилося, що на моєму глючнотому вєдроїді не вистачає заряду для зйомок інтерв’ю, а тому я психонув і викликав таксі на вокзал. Доречі, дорога від КСК “Ніка” вийде вам у 30 гривень.
“Та й таке”, як говориться. Винити клуб чи стюардів не хочеться – вони зробили усе для того, щоб місто отримало свято, і не їх вина, що до них несподівано завітав слоупок. З іншого боку, хотілося б побачити на території арени якусь карту стадіону.
Тепер, після прикрого вильоту з єврокубків, можна побажати “Олександрії” залишитись в УПЛ, тому що нам хочеться сюди приїжджати на топ-матчі частіше – і на цей раз оцінити не тільки шикарний КСК, а і красивий футбол.
Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”.
