“Брутальний Футбол” занурюється в минуле і розповідає про знайомство двох тренерів.
Призначення Ральфа Ранґніка в “Манчестер Юнайтед” сколихнуло медіапростір — як не крути, на “Олд Траффорд” приїхала видна персона. Німець ніколи не працював з грандами, але переляканим Девідом Моєсом чи розгубленим Уле Ґуннаром Сульшером не стане. Це — тренер-фундаменталіст, який вміє запускати проєкти: сучасний “Гоффенгайм” та “РБ Лейпциґ” — його робота (що цікаво, з обома клубами у подальшому трудився Юліан Наґельсманн).
Навіть донедавна Ральф підіймав цілину — цього разу у московському “Локомотиві”. Щоправда, роль спеціаліста залишилася невизначеною, а сам він, швидше за все, послужив ширмою для агентських муток і присвоєння держбабла. Зрештою, якби фахівець взявся будувати щось епохальне, то навряд чи б покинув Росію за першого дзвінка із Манчестера.
Як би там не було, німець вважається профі — тонким психологом, хорошим тактиком, добре координує, має власну філософію і тому високо котується в Європі. Ці риси були набуті не без допомоги Валерія Васильовича Лобановського.
Не секрет, що Ранґнік є прихильником Метра — варто було німцю очолити “червоних дияволів”, як про це рясно нагадали українські ЗМІ. Наведені висловлювання та спогади, звичайно, приємні, але не показують повноцінну картину. Не біда — зараз ми розповімо, за яких обставин Ральф познайомився з Лобановським та що у нього запозичив. Гарантуємо, буде цікаво.
***
Гравецька кар’єра Ранґніка не склалася — він був посереднім півзахисником, який виявився непотрібним професійному футболу. Гра за аматорський склад “Штутгарта” (сьогодні — резерв швабів), любительський “Саутвік”, куди Ральф потрапив під час навчання в Англії, та “Ульм 1846”, що з виходом до Другої Бундесліги одразу відмовився від послуг нашого героя — таке собі досягнення.
Тож в 1983-му 25-річний Ральф повернувся на малу батьківщину — в містечко Бакнанґ. Де став граючим тренером — прийняв місцеву “Вікторію”, що якраз снувала просторами шостого німецького дивізіону (наразі команда взагалі у восьмій за знаковістю лізі, проте має хорошу підготовчу базу молоді).
Незважаючи на свій вік, Ранґнік чітко розумів — німецький футбол потребує змін. Будучи пацаном, майбутній коуч захоплювався нідерландською школою, в більш зрілому віці — заочно познайомився з Арріґо Саккі, годинами переглядаючи матеріали на старенькому відеомагнітофоні. Але завжди підкреслював — він учень Лобановського, нехай і не такий очевидний, як умовний Лесик.
Ось як Ральф охарактеризував становище в середині 80-х:
“У той час концепція полягала у застосуванні схеми 3-5-2, а команда нагадувала підмітально-прибиральну машину, але я був відкритий для нових ідей і хотів робити щось по-іншому. Тактична програма Німецького футбольного союзу застрягла у 70-х — власне кажучи, ми стояли на місці і нікуди не рухалися з 1974 року. Команди Бундесліги, так само як і збірна, виходили на поле з “чистильником”, а перевага надавалася персональній опіці. Інновації з’являлися лише завдяки старанням іноземних тренерів”.
Така сильна віра у старі порядки, підтримувана більшою частиною суспільства, була зрозуміла: по-перше, ще не затих відгомін легендарного покоління 70-х, по-друге, в 1980-му ФРН взяла кубок Європи і через два роки зупинилася у фіналі чемпіонату світу. Не забуваймо й про клубні успіхи — в 1981-му “Баварія” дійшла до вирішальної стадії Кубка європейських чемпіонів, а в 1983-му “вуханя” виграв “Гамбург”, керований неперевершеним Ернстом Гаппелем. Австрійцем, так.
Але все ж — що молов Ранґнік?.. Можна було б вказати про юнацький максималізм, однак Ральф, повернутий на зональному розподілі і швидкому вмиканні в пресинг, на виході довів свою правоту (сьогодні ледь чи не кожний німець робить акцент на цих аспектах, а Юрґен Клопп є адептом гегенпресингу). І де ж це все Ранґнік бачив?
***
Зазвичай київське “Динамо” планувало зимові збори в Криму або на Кавказі, але в 1985-му Лобановський неочікувано вибрав інший маршрут — німецький Руйт (в подальшому “біло-сині” випрацювали традицію і приїжджали до Остфільдерна впритул до середини нульових).
Причина — Метр хотів випробувати нові методики, а сам тренувальний комплекс приваблював найрізноманітніші команди. Німецький футбол стояв на паузі, тож “динамівці” майже весь день проводили в спортзалі, чергуючи “шість на шість” зі спарингами на полі. Комусь це подобалося, як Олександру Заварову, а хтось, як Олег Венглинський, порівнював підготовчий процес з пеклом:
“Напевно, до кінця життя не забуду наші зимові збори в Руйті. “Коли живі заздрять мертвим” — це, швидше за все, з цієї серії”.
І ось 27 січня 1985-го “Вікторія” Бакнанґ зустрілася з “Динамо”. Поступилася з тріском (2:7), однак Ранґнік перебував у захваті — ось що він розповів:
“Щороку “Динамо” на два тижні приїжджало до тренувального табору, розташованого поблизу. Якось ми влаштували спаринг, і я не міг у це повірити.
“На збір Лобановський привіз команду, в якій виблискували Блохін, Михайличенко та інші. Якоїсь миті мені здалося, що у “Вікторії” на троє людей менше — я навіть на полі швиденько всіх перерахував. Ні, футболістів було порівну. Просто вони виявилися на три голови вищими і показували дива — суперник буквально позбавив нас часу на прийняття рішень та усілякого простору на полі. Тоді я вперше відчув, як це грати проти команди, що систематично пресингує м’яч. Я вже грав проти великих професійних команд – і, зрозуміло, ті ігри ми також програвали, але вони хоча б давали трохи часу віддихатися, можливість “поставити ногу на м’яч”, невелику перерву, щоб заспокоїтися.
Після цього я став їздити до Руйта на кожне тренування Лобановського. Особливо вражали заняття з тактики — я все записував у блокнот, намагався не проґавити найменшої деталі. Мобільність та енергія, і те, як вони були влаштовані для гри, були чудовими, тому я поговорив з Лобановським і зрозумів його ідеї.
“Динамівці” грали у зовсім інший футбол — він різко відрізнявся від того, що показували тоді клуби Бундесліги. Найбільше вразив пресинг по всьому полю. Пам’ятаю, хтось із німецьких журналістів тоді ще у Лобановського спитав: “У чому сутність сучасної футбольної філософії?”. Метр відповів: “Тиск. На всіх ділянках поля. Він був не з тих, хто говорив багато. Коли спробував за допомогою перекладача поставити йому кілька запитань, відразу зрозумів: це не дуже комунікабельна людина”.
Ральф усвідомив — це футбол, на який слід опиратися. Варто було Валерію Васильовичу приїхати до Руйту, як Ранґнік чатував тренера з записником і відвідував семінари:
“Коли я дізнавався, що Лобановський з командою в Німеччині, то кидав всі справи і мчав на тренування”.
Сьогодні Ранґніку — 63, він шанована людина, чиї думки слухають і пропагують. Це обґрунтовано і підкріплено реальними досягненнями (нехай і в “Шальке” стався провал). Ральфа величають Професором, а сам він черпав знання у Метра. Це приємно.
