Його нестримна сила та енергетика наводила жах на суперників та вселяла дух в одноклубників. Найвидатніший спортсмен в історії Чилі — це вже характеристика для Івана Саморано або як його ще називали – “Іван Грозний” чи “Кондор”. Де б не грав чилієць, він залишав по собі хороший слід в клубах, а ще забивав і ставав найкращим бомбардиром. Правда, крім своїх голеадорських здібностей, Саморано грав на команду і був непоганим плеймейкером. Яскравий приклад – чемпіонат світу у Франції 1998 року, де він жодного разу не забив, але форум цілком міг занести собі в актив. І дійсно, Марсело Салас не зміг би забити ті 4 голи, якби поруч не було настільки досвідченого і майстровитого партнера.
Однією з його фішок була гра головою в повітрі. Не даремно його називали “Кондор”. При рості 179 см він міг злетіти набагато вище за своїх високих суперників. Наприклад, Мануель Пеллегріні свого часу був досить непоганим захисником у складі “Універсидад де Чилі”, однак був змушений завершити свою кар’єру не без допомоги Саморано, після 13 років гри за клуб (1986 рік).
“Ми грали матч на Кубок Чилі проти “Кобреандіно”. Наш голкіпер відбив удар суперника, я стрибнув, щоб підстрахувати й вибити м’яч головою, а позаду був хлопець 18-ти років, який був нижче мене. Проте він вистрибнув на пів метра вище і забив м’яч головою в наші ворота. У той день я вирішив, що повинен завершити кар’єру”, – згадував Мануель.
А ще Саморано міг добре врізати по ногах свого тренера і залишатися при цьому з ним у дружніх стосунках (як це було в “Реалі” з Вальдано).
Головним, як вважав сам Самарано, був дух та психологічний настрій команди й кожного гравця в ній. “Неважливо, як ти граєш, важливо те, як ти відчуваєш”, – казав чилієць.
Політ чилійського “Кондора” до Піренеїв, транзитом через Альпи
Іван вперше побачив світ 18 січня 1967 року в одній із клінік столиці Чилі – Сантьяго. З дитинства полюбивши футбол, він почав старанно займатися над покращенням своєї техніки. В 13 років Іван втратив батька (помер від хвороби), тому мусив разом з матір’ю годувати сім’ю (Саморано підробляв миттям машин).
В Латинській Америці одним зі способів добитися кращої долі й піднятися з низів – стати футболістом. Іван, виступаючи на місцевому рівні, зрозумів, що хоче добитися великих висот і він на це здатен. У 15-річному віці юний футболіст почав грати за молодіжну команду місцевого клубу “Трасандіно”.
Треба відзначити один момент в житті Саморано: він не грав за жоден зі столичних клубів, тому поїхав на північ Чилі до шахтарського 20-тисячного містечка Ель-Сальвадор, де грав за “Кобресаль”. Через цей фактор (а також через велику конкуренцію) Саморано зрідка з’являвся в стартовому складі. За чотири роки, проведені у складі “гірників”, йому вдалося зіграти лише в 31 офіційному матчі. В 1986 році його віддали в оренду до “Кобреандіно” (Сегунда). У цьому клубі йому дали свободу і в Івана почав розкриватися футбольний талант. “Грозний” почав забивати практично в кожному матчі (27 голів у 29 матчах). “Кобресаль” повернув до себе юного форварда і той допоміг клубу виграти Кубок Чилі.
Саморано відповідав усім латиноамериканським уявленням про ідеального форварда: потужний, непоступливий з ударом, відмінним “інстинктом вбивці”, і що вкрай важливо при рості 179 см – відмінна стрибучість.
Тоді ж Саморано отримав кумедне прізвисько “Бам-Бам”. Цим нікнеймом він повинен завдячувати відомому чилійському коментатору Хуану Еспіносі, який під час одного з матчів назвав його так на честь персонажа із мультфільму “Флінтстони” (Іван був фанатом цієї стрічки).
У 1988 році його запросили до “Болонії”, але там у нього не пішла справа. Наставник команди Джиджи Майфреді не був вражений цим чилійцем, вирішив, що молодий нападник сирий і рівень італійського чемпіонату не потягне.
Агент Саморано швидко підшукав футболісту новий варіант – швейцарський “Сенкт–Галлен”. Протягом наступних двох років Іван зіграв в 61 матчі й забив 37 м’ячів. А в сезоні 1989/1990 він став найкращим бомбардиром чемпіонату Швейцарії.
Улітку 1990 року “Іван Грозний” підписав контракт з “Севільєю”. За його перехід андалузійці заплатили 2,5 мільйони доларів США.
Історія з магічною дев’яткою
У ті роки “Севілья” була міцним середняком в іспанському чемпіонаті. До приходу Івана Саморано там вистачало непоганих гравців. Через рік чилійцю в компанію купили Давора Шукера, однак за два роки перебування Іван так нічого і не виграв разом з командою.
В першому своє сезоні в 10 матчах він забив 6 м’ячів. Андалузійці йшли впевнено у зоні єврокубків, але у лютому чилієць травмувався і результати “Севільї” пішли униз. У завершальних 8 турах команда отримала лиш одну перемогу і передбачувано скотилася до середини таблиці. В другому сезоні “Бам-Бам” також не уникнув пошкоджень. Не дивлячись на результати команди й власні досягнення в 1992 році він переходить до мадридського “Реалу” за 5 мільйонів доларів США.
Річ у тім, що влітку того року мадридці попрощалися з Уго Санчесом і шукали ту людину, яка могла б зіграти на місці мексиканця. Новий тренер “Реалу” Флоро наполіг на придбанні Саморано. Саме тут до нашого героя прийшли світова слава та любов. Гра чилійця набрала більш агресивного характеру, оскільки тактика “вершкових” завжди базувалася на придушенні суперника своєю лінією нападу. Іван Саморано мав непогану швидкість і міг вчасно віддати пас. Відмінною особливістю цього футболіста була бездоганна гра в повітрі.
Сезон 1992/93 складався для “Реалу” вдало, якщо не рахувати виліт з 1/4 фіналу Кубка УЄФА. До останнього туру мадридці очолювали турнірну таблицю, випереджаючи “Барселону” на одне очко. Але стати чемпіонами “Реалу” не вдалося. В останньому турі команда програла “Тенерифе” 0:2. У тому матчі декілька гольових моментів не реалізував саме Саморано, але в цілому він свій перший сезон в Мадриді міг додати собі в актив: дивовижна зв’язка з Бутрагеньйо, яку із середньої лінії підтримували Єрро, Мічел та Просинечки.
Наступний сезон склався надто невдало для “Реала”. Клуб зайняв четверте місце. Після невдалого сезону “вершкових” очолив Вальдано. Перед початком чемпіонату тренер сказав Саморано, що не розраховує на нього в команді: “Ти не входиш до моїх планів. Якщо у моєму розпорядженні буде п’ять нападників – ти будеш п’ятим”, — казав Вальдано чилійцю.
“Ти не входиш до моїх планів. Якщо у моєму розпорядженні буде п’ять нападників – ти будеш п’ятим”,
казав Вальдано чилійцю
Але через декілька тижнів він передумав і включив “Івана Грозного” до основи:
“Саморано продемонстрував свою любов до мадридського клубу і “Реал” готовий підтримати його і надати йому всі необхідні шанси”,
заявив тренер журналістам.
Тоді ж “Кондор” залишився в “Реалі”, хоча тоді вже мав три пропозиції від мадридського “Атлетіко”, мюнхенської “Баварії” та “Штутгарту”.
Іван досі згадує з усмішкою інцидент, який трапився на одному з тренувань. Наставник “Реалу” вирішив взяти участь у двосторонці. Він та Саморано опинилися в різних командах. В одному із моментів двоє зійшлися у боротьбі за м’яч й Іван зі звичною впевненістю пішов у жорсткий стик, зачепивши гомілку коуча. Вальдано, сміючись, спитав: “Чорт візьми, ти завжди так тренуєшся чи тільки тоді, коли ненавидиш свого тренера?”.
В сезоні 1994/95 “Реал” став чемпіоном, а Саморано з 28 голами отримав звання найкращого бомбардира чемпіонату. Свій найкращий матч в тому сезоні він провів проти “Барселони”, коли каталонський клуб був розбитий в Мадриді з рахунком 5:0. За системою “гол+пас” Іван набрав 5 балів. Він не тільки забив три м’ячі, але взяв участь і в останніх двох, віддаючи гольові паси. Іван часто згадував той поєдинок:
“Я хотів залишитися жити на полі. Пам’ятаю, коли Вальдано замінив мене, “Бернабеу” залився гучними оваціями. І весь час, коли я йшов з поля, мене проводжали стоячи”.
У тому сезоні в “Реалі” вистрілила атакувальна зв’язка – Амавіска-Саморано. Напарник Івана, як і сам чилієць, був списаний тренером з команди перед початком сезону. Тому й не дивно, що ці двоє так зігралися разом з Лаудрупом, Єрро, Санчесом та 17-річним Раулем. В 36 турі мадридці приймали “Депортиво”, який займав друге місце і відставав від “Реалу” на 4 бали. На 85 хвилині Саморано за рахунку 1:1, після навісу від Амавіски, загнав переможний м’яч у ворота і повернув клубу чемпіонство після п’ятилітньої перерви.
Наступного року все пішло не так. “Вершкові” не завоювали жодного трофею і завершили чемпіонат на шостому місці. Після закінчення сезону в “Реалі” почалася “чистка”, до якої потрапив і Саморано. За 2,5 мільйони доларів США він перейшов до “Інтера”. Того літа 1996 року, окрім нього в команді опинилися ще такі футболісти як Сімеоне, Джоркаєфф, Вінтер, Кану та інші. Президент “нерадзуррі” прагнув завоювати свій перший трофей на посаді керівника команди, яка поводила себе досить активно на літньому трансферному ринку. В підсумку той сезон “Інтер” зайняв третє місце у Серії А, але міг виграти Кубок УЄФА у фіналі проти “Шальке-04”. В першій грі італійці програли, а ось у другій Саморано забив єдиний гол і перевів поєдинок в додатковий час. В результаті перемогу і Кубок УЄФА отримали німці, перегравши “Інтер” в серії пенальті. До речі, Саморано свою 11-метрову спробу не використав.
В наступному сезоні новим тренером “Інтера” стає Луїджі Сімоні, а новим одноклубником Саморано – Роналдо. Результатом цих змін став переможний фінал Кубку УЄФА, в якому “Інтер” переміг “Лаціо” з рахунком 3:0. Тоді Саморано відзначився забитим м’ячем та гольовим пасом. А от чемпіонами Італії “нередзурі” так і не стали.
Проте, у наш час “Кондора” пам’ятають по номеру “9” на спині футболки. Річ у тім, що чилієць завжди грав під “дев’яткою”, але коли в команді з’явився Роналдо, цей номер перейшов до нього від початку сезону 1998/1999. “Десятка” була зайнята “фантазістою” Баджо, тому Саморано до кінця свого перебування в “Інтері” грав під цифрою “18”, з маленьким плюсиком між “1” та “8”.
Ходили чутки, що керівництво клубу вмовляло його усім “світом”, аби він віддав бразильцю заповітну цифру. І коли Іван погодився, йому запропонували інший номер, цифри якого в сумі давали “9”.
Насправді, за свідченнями наставника, все було не так. Чилієць сам запропонував Роналдо забрати собі номер, щоб підтримати й мотивувати бразильця без жодних скандалів та сцен. Є ще версія про те, як долю “9” вирішив французький мундіаль 1998 року. Тоді, в 1/8 фіналу Бразилія грала з Чилі й перемогла “дружину” Саморано з рахунком 4:1. Враховуючи, що між “зубастиком” та “Іваном Грозним” була домовленість “чия збірна переможе — того і номер”, то дев’ятка по праву стала належати бразильцю.
Успіхи в збірній, Са-Са 1998 та кінець кар’єри
За збірну Саморано відіграв 13 років. Що його дебют, що закінчення кар’єри за “Ла Роху” були досить вдалими. Перший свій поєдинок за чилійців Саморано зіграв в далекому 1987 році. Тоді в товариському поєдинку його збірна перемогла Перу (3:1). У тому ж році Іван став володарем срібних медалей Копа Америки, а ще через чотири роки допоміг своїй збірній здобути бронзові нагороди розіграшу першості Південної Америки. У тому турнірі, який проходив в Чилі, Саморано забив п’ять м’ячів з одинадцяти.
Але найкращі часи “Ла Рохи” із Саморано були попереду. В 1997 році, у межах відбору до ЧС-1998 року, зв’язка Саморано-Салас (Са-Са) забила 23 м’ячі, з яких 12 на рахунку Івана. Чилійці, завоювавши четверте місце у групі, змогли вийти у фінальну частину французького мундіалю (останній раз це було 1982 року). Там зв’язка Са-Са продовжила феєрити: Саморано не забив жодного гола, але був душею команди, її капітаном та лідером. Він допоміг Саласу забити 4 м’ячі на турнірі, а чилійці змогли вийти з досить не простої групи (Італія, Камерун та Австрія) і програли лише в 1/8 Бразильцям (1:4).
Незважаючи на це, Саморано досить гучно гримнув дверима під завісу своєї кар’єри в збірній. 33-річний Іван допоміг збірній Чилі завоювати бронзові нагороди на Літній Олімпіаді в Сіднеї 2000 року та стати найкращим бомбардиром цього турніру, забивши 6 голів.
У 2001 році він підписав контракт з мексиканською “Америкою” і допоміг їй стати чемпіоном. Через два роки Саморано закінчив кар’єру футболіста в чилійському “Коло-Коло”, віддавши таким чином, шану пам’яті своєму покійному батькові — Луїсу Саморано, який був фанатом цього клубу.
Після завершення професійної кар’єри, Іван Саморано займався багатьма справами. Він був і помічником головного тренера юнацької збірної Чилі. Також футбольним агентом, і засновником дитячої футбольної школи, де продовжують вчитися біля 1200 маленьких вихованців з бідних родин.
Зараз Іван Саморано проводить час зі своєю сім’єю, продовжую займатися благодійністю та просто насолоджується життям.
