13-го січня “гірник” Владислав Вакула поповнив ряди чернігівської “Десни”, а вже 19-го січня з ним виходить розширене інтерв’ю на нашому сайті. Ігор Шевчук дізнався у Влада про те, як футболісту працюється з Вадимом Шаблієм, про період в кам’янській “Сталі” і чи справді “Маріуполь” є фарм-клубом “Шахтаря”. Традиційно відкрита розмова сьогодні на “Брутальному”.
– Ти став гравцем “Десни”. Про що вже встиг поговорити з Рябоконем?
– Та в принципі все, як завжди відбувається, коли гравець переходить до команди. Обговорили подальші плани нашої роботи, потиснули руки і тепер будемо допомагати один одному.
– В “Десні” грають твої знайомі Тотовицький і Полегенько. Як вони тебе зустріли?
– Добре зустріли. Загалом хочу сказати, що в “Десни” хороший колектив і дружні хлопці. З адаптацією думаю, що проблем не буде. Особисто знаю, як ти вже зазначив, це Андрюху Тотовицького і Пашку Полегенька. Ну і ще Юхима Коноплю пам’ятаю, колись пересікались в юнацькій збірній України. З іншими гравцями знайомий лише заочно.
– Твій агент — Вадим Шаблій. Як довго ви з ним співпрацюєте?
– Точно пригадати не можу, але, напевно, вже десь чотири роки. Чому саме Шаблій? Ну не знаю, мені тоді було 17 років і я взагалі не знав, що таке футбольний агент. Якось, напевне, Вадік побачив, як я граю та, можливо, йому десь сподобався як футболіст. Ну і ось так ми розпочали нашу співпрацю. Познайомились ми з ним через Сашу Карпова, це був помічник Шаблія. Ми ще були з ним знайомі зі школи, він приїжджав на матчі та переглядав футболістів. Згодом через Сашу вже і познайомились з Вадіком.
– Наскільки важливо у нас час мати агента? Та взагалі які плюси того, що він є?
– Я, чесно кажучи, навіть і не знаю, як відповісти на це питання. Вважаю, що якщо футболіст на виду та добре грає, то якась команда побачить його. Вадік мені допомагав уже й не у футбольних питаннях, а в побуті. Тому, на мою думку, тут також вирішує людський фактор. Напевно, агент краще може домовитись за умови, обрати клуб. Я ніколи не задумувався про те, як воно працює. Мабуть, так (сміється – прим).
– Чи пам’ятаєш ти свій дебют в УПЛ? Що можеш про нього розповісти?
– Так, я пам’ятаю. Це було в 2017 році, здається, 5 серпня. Я тоді ще був у “Сталі” і ми грали на виїзді проти львівських “Карпат”. Нас тренував Єгіше Мелікян і він в принципі в мене вірив. Коли я прийшов до “Сталі”, то він забрав мене до себе в дубль. Так вийшло потім, що через заборговності пішло багато гравців першої команди і ми, тобто дубль, стали основою, а Мелікян — головним тренером. Він мене випустив на 54-й хвилині при рахунку 1:1. Тоді я дебютував, на жаль, ми програли 1:3, але перший матч в УПЛ запам’ятався. Чесно кажучи, не сильно хвилювався, але мандраж, звісно, був. Це ж перший раз, дебют. Ну і ще такий пацан виходить грати проти старших і досвідчених футболістів. Але коли вийшов на поле, то розбігався і стало легше.
– Ти грав за “Сталь”. Розкажи про умови, які там були.
– Я підписував контракт, ще ідучи в Ю-19, то, здається, зарплата в мене була 2000 гривень в місяць, а термін нашої угоди був два роки. Згодом мене розпочали потрохи підпускати до дублю, першої команди. Відповідно і піднімали заробітну плату. Але це було не по контракту, а чисто на словах. Ну і до кінця мого терміну перебування в “Сталі” я заробляв 2000 гривень. Загалом умови були, як в наших новачків УПЛ, як в “Минаї”. Звісно, мали проблеми із зарплатами, великі заборгованості, через, що і потім багато гравців від нас йшло з першої команди. Умови навіть як для мене були маленькими, але не хочу на це скаржитись. Якщо футболіст в 17-18 років починає думати про гроші, то ні до чого доброго це не призведе. Я думав як пробитись вище, прогресувати, хотілось лише грати у футбол. Напевно, тоді був дуже класний час, не дивлячись ні на що, на всі ті проблеми, в тому числі й фінансові. Тому що для мене це все було в новинку і було дуже круто.
– Чому тобі не вийшло закріпитись в основі “Сталі”?
– Напевно, через вік, який зіграв свою роль. Я був навіть не молодий футболіст, а юний. І були моменти дитячого футболу, через які не вдалось закріпитись в основі. Тоді я ще не дозрів до УПЛ.
– Коли ти грав за “Маріуполь”, в коментах часто писали: “Вакула – самолюб”, критикуючи тебе за те, що забагато брав на себе ініціативу. Що відповісиш хейтерам?
– Та я їм лише вдячний. Для цього, мабуть, вони і створені, щоб якось “напіхати” в певний момент. Я загалом до всієї критики адекватно ставлюсь і нормально реагую. Скільки людей, стільки ж думок. Ніколи не був егоїстом і завжди грав на благо команди. Людям з боку, звісно, видніше, подивитись і легше обговорити. Усі коментарі в принципі були адекватні, де були якісь дуже жорсткі, то я просто закривав на це очі.
– На твою думку, “Маріуполь” – фарм клуб “Шахти”?
– Навіть не знаю. Я приходив туди як повноцінний гравець. Звичайно, в основному це платформа для молодих футболістів, для тих, хто мало грає. Загалом “Маріуполь” – дуже хороший клуб для прогресу та щоб себе проявити. Вважаю, що якщо запитати в будь-якого футболіста, який приходив в “Маріуполь” і повертався до “Шахтаря”, то він скаже, як я, напевно. Це добре для гравця, коли є практика, він постійно на виду. Тренерський штаб по-іншому може його розгледіти. “Маріуполь” – перш за все команда, а фарм-клуб чи ні, то я не можу сказати.
– Чи потрібно вводити ліміт на орендованих гравців для одного клубу?
– Складне питання, не знаю, як на нього відповісти правильно. Не бачу нічого поганого в цьому. Навіть якщо брати “Шахтар” і “Маріуполь”. Донеччани віддають своїх гравців заради ігрової практики, щоб вони могли себе потім проявити вже в своєму клубі. Чим це погано? Яка різниця, де буде грати футболіст, головне, щоб він розвивався. Звісно, якби там в команді було 25 людей, а 23 з них із “Шахтаря”, то зрозуміло, що це неправильно. Бо все-таки це “Маріуполь”, є своє ім’я, історія, плани, цілі. В принципі в “Маріуполі” завжди було багато гравців із “Шахтаря”, але ще раз повторюсь, чим погано, коли футболіст приносить користь команді та розвивається там.
– Минулого року ти дебютував за “Шахтар” в матчі проти “Колоса”. Твоя мрія здійснилась?
– Звичайно, маленька мрія здійснилась. Я завжди ставлю перед собою великі цілі, не збираюсь зупинятись на досягнутому. Звісно, що приємно зіграти за такий великий клуб, як “Шахтар”. Радий, що так сталось і навіть з таким ігровим часом ні на кого ображатись не потрібно. Я хочу пограти в Англії, це моя найбільша футбольна мрія. Ну і в Лізі Чемпіонів теж. В ідеалі було би пограти за “Ліверпуль”, бо це мій улюблений клуб. В Англії найбільш непередбачуваний, найцікавіший чемпіонат. Мрію потрапити туди із самого дитинства. Там ніколи не вгадаєш, яка команда може здобути перемогу. Аутсайдер виграє в лідера, цим АПЛ і чіпляє.
– Що сильно змінилось, відколи ти став гравцем “Шахтаря”?
– Напевно, це тренувальний процес. Більш європейські тренери, підхід. Багато ігрового, все з м’ячем, інтенсивно. Цим і подобається. Навіть в сучасному українському футболі команди, окрім “Шахтаря” і “Динамо”, беруть фізикою. “Шахтар” міг би добиватись певних цілей і в інших чемпіонатах, наприклад, Італії. Луческу додав киянам впевненості, вони в себе повірили. Зараз не помітно лідера в чемпіонаті, більше конкуренції та боротьби за перше місце. Думаю, що “Шахтар” виграє УПЛ в цьому сезоні. “Десна”? Сподіваюсь, що ми потрапимо в єврокубки, я хочу допомогти команді всім, чим зможу. Вважаю, що ми можемо поборотися навіть і за срібло.
– Усім відомо, що “Шахтар” любить робити ставку більше на бразильців, особливо в лінії атаки. На твою думку, без шансів закріпитись в основі, якщо ти не легіонер?
– В принципі шанси є завжди. Просто мені здається, що потрібно бути на дві голови сильнішим, ніж той самий бразилець, щоб грати в лінії атаки у “Шахтарі”.
– Переважно футболісти переходять з “Шахтаря” в “Маріуполь”, а ти, можна сказати, зламав систему, пішовши у зворотньому напрямку. Не боявся, що опинишся в “золотій клітці” і тебе віддаватимуть в оренди протягом всього терміну контракту?
– Як кажуть, “вовків боятись до лісу не ходити”. Все-таки ти повинен приходити і робити свою справу, а решта буде вирішувати тренерський штаб, в тому числі чи ти будеш грати.
– Кого вважаєш головним конкурентом в “Шахтарі”?
– Навіть не знаю, як відповісти на це запитання. Мене в “Шахтарі” пробували і справа в захисті й лівим вінгером теж. Тому не знаю, кого можна вважати конкурентом, адже пробують на різних позиціях. В дебютній грі за “Шахтар” я грав правим захисником, все непередбачувано. Потрібно виходити і навіть якщо тебе поставили не на свою позицію, то доводити те, що ти вмієш і можеш. Найбільше мені імпонує позиція лівого вінгера, це улюблене амплуа, дуже мені подобається і я до нього звик. Виходить тоді, що мій конкурент в “Шахтарі” навіть не Тайсон, бо він універсальний гравець, а Манор Соломон, який в цьому сезоні більше грає зліва в атаці.
– В чому сила “Шахти”?
– Вважаю, що в комбінаційно-технічному футболі. В індивідуальності, будь-який гравець може розібратись у якійсь важкій ситуації. Але загалом, це комбінаційний і красивий футбол. На мою думку, “Шахтар” – це “Барса” на мінімалках при Гвардіолі (сміється – прим),
– Тандем Каштру-Срна. Як думаєш, в майбутньому Даріо стане головним тренером “Шахтаря”?
– В принципі думаю, що так. Це буде дуже швидко. Ну, це моя особиста думка. Не чув, що Срна може опинитись на посту спортивного директора та й всім чуткам вірити не потрібно. Я вірю більше в факти. Даріо би хотілось спробувати себе в ролі головного тренера, це йому ближче. Час все покаже і коли це станеться буде залежати від того, як гратиме команда.
– Також у 2020-му році ходили чутки щодо того, що тебе може орендувати “Дніпро-1”. Наскільки це була правда та чому нічого не вийшло?
– Була така розмова і пропозиція. Але “Шахтар” врахував потрібним залишити мене до зими, хотіли ще за мною поспостерігати. Зараз прийняли таке рішення, що мені краще піти в оренду, набиратись ігрової практики, щоб влітку повернутись до “Шахтаря” сильнішим і більш впевненим.
– Тобі 21 рік, але ти доволі часто спілкуєшся з пресою, в той час, колитвої однолітки часто відмовляються від інтерв’ю. Любиш спілкування і медійність?
– Та в принципі якщо хочуть поговорити і поставити кілька нормальних питань, то чому не відповісти. Я не вважаю, що це погано. Навпаки думаю, що людям теж цікаво подивитись і послухати, як бачать це футболісти з середини.
– Як думаєш, зміг би бути експертом на ТБ або блоґером?
– Мені здається, що це потрібно пройти довгий, ігровий, кар’єрний шлях. І тоді вже можна буде про це поговорити, побачиш більше футболу, тоді й все можливо. Блоґерство мені не сильно по душі. На ютубі з футбольного можу подивитись лише “Красаву”, більше нічого. Подобається щось гумористичне. Наприклад “Что было дальше”. Останній випуск бачив, це з Лапенко і Гудковим, мені сподобалось.
– Якщо уявити, що футболу не існує, чим би займався Владислав Вакула?
– Навіть не знаю, напевно, по криміналу би пішов (сміється – прим). В нас така бандитська область. Якщо серйозно, то навіть без поняття. Ніколи про таке не думав, я у футболі з чотирьох років і на цей момент без нього своє життя не уявляю. В майбутньому можливо все, поживемо побачимо.
– Яке питання від журналістів тебе бісить найбільше? Наприклад, Василь Кобін нам в інтерв’ю казав, що його бісить питання після матчу “як прокоментуєте гру”.
– Ну так, погоджуюсь. Це дійсно питання, яке ставить в ступор. Як можна прокоментувати це. Люди ж дивляться і самі все бачать, футболісти так само. Це якось неправильно так говорити.
– Ти був у шести юнацьких клубах, в тому числі й “Динамо”. Чому так багато команд, як так вийшло?
– Не знаю, мабуть, в дитинстві характер був такий запальний і часто потрапляв у якісь колотнечі. І в них завжди був винним я, починаючи з дрібниць. Навіть в тій самій школі щось начудив, вів себе неправильно. Я завжди був душею компанії, мочив якісь приколи і мені це вилазило боком (сміється – прим). Пам’ятаю, як я ще був у “Динамо”, ми сиділи з пацанами розмовляли, а позаду мене були двері. Я розпочав пародувати нашого тренера, він в цей момент стояв та все це слухав. Дуже сильно на мене образився, мені стало соромно і незручно за це. Тренера звати Юрій Олександрович Лень.
– Ти міг опинитись за океаном, в МЛС. Це правда?
– Так, дійсно, це правда. Була пропозиція, але донецький “Шахтар” мене не відпустив і я залишився в команді. Яка команда? “Реал-Солт-Лейк”.
– Який чемпіонат найкраще би тобі підійшов?
– Я думаю, що це був би, напевно, іспанський чемпіонат, там, де менше боротьби, бо я постійно всю боротьбу програю. Там, де більше техніки, гри з м’ячем, ось така ліга мені підходить.
– Що для тебе важливіше: кар’єра чи сім’я?
– Звісно, що це сім’я. Вона завжди на першому місці, щоб не було. Я не з тих людей, яким найважливіше кар’єра. Так, це має бути, бо потрібно стримувати сім’ю, маєш бути справжнім мужчиною і здобувачем. Але найголовніше на мою думку – це сім’я.
– Ти родом з Бердичева. Які цікаві факти про це місто ти знаєш?
– В нас є дуже знаменитий монастир босих Кармелітів. Це справжня гордість нашого міста. Також в нас відоме на всю Україну бердичівське пиво (сміється – прим). Загалом багато є цікавинок, але всього пригадати не можу, бо рідко буваю в Бердичеві, приїжджаю туди тільки до батьків. Скільки пива за один раз випивав? Не знаю, в мене багато не влазить, тому це десь було літри два протягом всього дня, це був максимум (сміється – прим).
