На днях наш добрий друг Віктор Скрипник, який, нагадаємо, був назначений головним тренером бременського “Вердера” в кінці жовтня минулого року, дав велике інтерв’ю тижневику “Футбол”, яким ми хочемо поділитися з вами.
– Десять років тому кращим тренером Бундесліги був визнаний наставник “Вердера” Томас Шааф. Для того щоб за підсумками нинішнього сезону найкращим тренером чемпіонату став Віктор Скрипник, “Вердеру” потрібно вигравати першість?
– Звичайно, поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Але при цьому не варто втрачати відчуття реальності. За подібних реалій про таке я вже точно поки не думаю. Мислю більш приземлено. Ми будемо раді, якщо не вилетимо з Бундесліги. Індивідуальні нагороди мені поки що “до лампочки”. Тим більше що вони приходять тільки тоді, коли команда демонструє яскраву гру.
– Маститий тренер, під керівництвом якого ви ставали чемпіоном Німеччини ще в бутність гравцем, привітав вас з новим призначенням?
– Звичайно. І з призначенням привітав, і після кожного матчу дзвонить. Я його теж завжди вітаю з перемогами. Коли зустрічаємося, прислухаюся до його порад. Наприклад, коли нам належить зіграти з якоюсь командою, з якою Шааф вже грав. Він може розповісти про якісь тонкощі. У нас нормальний контакт. Десять років він був моїм шефом – я працював у структурі клубу під його керівництвом. Ми з ним часто говорили, і не тільки про футбол. Хоча футбол був, звичайно, головною темою наших розмов. Томас давав свої рекомендації по нашим юнацьким командам – як він бачив їх розвиток, міркував про те, які тенденції з’явилися у футболі останнім часом. Мені це було цікаво послухати.
– Шааф для “Вердера” – це як Лобановський для київського «Динамо»?
– Десь близько. Шааф 14 років очолював команду, а всього віддав «музикантам» 41 роки свого життя. Томас був наймолодшим гравцем в історії “Вердера”, який дебютував у Бундеслізі: Шаафу тоді було 17 років. Зараз він тренує «Айнтрахт», і наше грудневе протистояння було для Томаса, напевно, дуже принциповим. Ми опинилися з ним по різні боки барикад. На жаль, його команда в цьому протистоянні виявилася сильнішою. Але це не стане перешкодою для нашого подальшого спілкування. Ми спеціально тиждень до цієї гри не спілкувалися один з одним. Взяли тайм-аут. Кожен фокусувався на своїй команді.
– Якщо “Вердер” вилетить, це буде катастрофа для Бремена?
– І для Бремена, і для клубу. У нас і так не найкраще фінансове становище. Якщо ж не утримаємося в Бундеслізі, всі основні спонсори підуть.
– Ще п’ять років тому бюджет “Вердера” становив близько 100 млн євро. Зараз все набагато скромніше?
– Звичайно. І це не секрет. Тоді ми грали в Лізі чемпіонів, завдяки чому заробляли пристойні гроші. Зараз все по-іншому. Але я знав, куди йшов. У “Вердера” немає свого Романа Абрамовича або Рината Ахметова. Спонсори клубу дуже скрупульозно ставляться до цифр, які нам виділяються. Люди, які інвестують гроші в команди, хочуть, щоб їхні інвестиції окупилися. Наша дохідна частина – продаж телеправ, квитків на домашні матчі, клубної атрибутики. Це чимала частина бюджету, з цим все гаразд. Ми не бідуємо, але у нас і немає можливості купувати талановитих гравців по 5-10 млн євро. Ми хочемо провести певну кампанію на трансферному ринку, але підійдемо до цього дуже виважено.
– Після того як ви підписали новий контракт з клубом до 2017 року, агенти, напевно, обірвали ваш телефон з пропозиціями того чи іншого гравця в команду?
– Дзвонять, дійсно, дуже часто. Я відразу пояснюю, що для цього потрібно, щоб збіглося безліч чинників. Щоб футболіст підходив за своїми ігровими якостями – міг реально підсилити нашу команду. Щоб гравців задовольнили фінансові умови, які їм може запропонувати “Вердер”. А гравці хорошого рівня з України та Росії у своїх клубах зараз отримують такі зарплати, що, якщо взяти за основу фінансову точку зору, їм немає сенсу їхати в Бремен. Коноплянку і Ярмоленка ми в “Вердері” навряд чи побачимо саме з цієї причини. Хоча велике питання, чи варто все міряти виключно грошима. У Німеччині хороший рівень життя, в Бундеслізі відмінна якість футболу і прекрасні можливості для гравця прогресувати.
– Як себе ведете, коли вам дзвонить незнайомий чоловік і щось пропонує?
– Трубку не кидаю. Просто кажу, що з “бухти-барахти” брати нікого не будемо. Якщо український тренер очолив “Вердер”, це не означає, що в команді незабаром з’являться 10 українців. На національність буду звертати увагу в останню чергу. І одноосібного рішення про те, брати гравця чи ні, я не приймаю – все потрібно узгоджувати з керівництвом.
– Найбільш яскраве смс-повідомлення з привітаннями, коли ви прийняли “Вердер”?
– Їх було так багато, щоь якесь виділити складно. Мій телефон знаходили і вітали люди, з якими я не спілкувався по 10 і більше років. Деяких, зізнатися, вже навіть призабув. Усім дякую. Я завжди відповідав – жодне повідомлення не залишив без відповіді. Але для мене важливо інше: мною пишається моя сім’я і мій брат (ну і вся Україна). Зараз мені хочеться самому розвиватися як тренеру. Багато чого мені зараз ще в дивину. Футбол той же – граємо 11 на 11. Але це Бундесліга, а я до цього тренував команду в четвертій лізі.
– Що змінилося у вашому життєвому укладі після призначення?
– Як допомагав дружині, так і продовжую це робити. Дітей забираю після навчання. Тільки раніше забирав із садка, а тепер з університету. Нам не потрібен садівник – я сам стежу за нашим садом. Мені це приносить задоволення. Як любив бігати, так і продовжую це робити. Тут дуже красиві місця – озера, паркова зона. Бігаю підтюпцем навколо цих озер. Зустрівши мене, фани “Вердера” особливо не дивуються. У нас взагалі вболівальники спокійні. Побачать, привітаються, побажають удачі чи трохи покартають. Можуть попросити автограф. І все.
– Бігаєте в гордій самоті, або в компанії з сином?
– Чесно кажучи, його важко змусити. Пару раз пробігся і більше бажання скласти мені компанію не виявляв. Я біжу близько години, не поспішаю. Молодь же у нас імпульсивна. Тому син воліє пробігти швидше і більш коротку дистанцію. Я ж звик бігати один. Намагаюся пробігтися два-три рази на тиждень.
– У футбол за ветеранів граєте?
– Так, у нас розвинений цей рух. Граємо раз на тиждень – у п’ятницю о 8 ранку, 5 на 5 на маленькому штучному полі. Приходять хлопці, завдяки яким «Вердер» грав у Лізі чемпіонів – Тім Боровскі, Франк Бауманн, Томас Боде, Торстен Фрінгс. Граємо спокійно, з жартами-примовками. Буває, правда, заводимося – тоді вже не до жартів. Азарт і жага боротьби від нас нікуди не пішли. Потім, після такої гри цілий день себе прекрасно відчуваєш. Не так давно провели матч проти “Гамбурга”.
– На тренуваннях команди ви займаєте позицію стороннього спостерігача?
– Коли йде серйозна робота, вважаю, що буде неправильним тренеру себе там якось проявити. У футбол з підопічними не граю. Можу зіграти в квадрат. І ми з Торстеном Фрінгсом ще цілком пристойно виглядаємо на загальному тлі. У квадрат ми, до речі, граємо на гроші. Суми невеликі, але азарт викликають. Переможені здають гроші в касу команди. Каса витрачається на якісь спільні командні посиденьки. Для згуртування колективу це справа необхідна.
– І часто такі посиденьки практикуються?
– Рідше, ніж раніше. У мій ігровий час в “Вердері” все було трохи по-іншому. Під час виїздів футболісти намагалися першими забігти в автобус, де стояло три столи. На них грали в карти. На виїзди можна було їхати 3-4 години. Іноді більше. Хто не встигав сісти за стіл, або слухав музику, або заздрив тим, хто сидів у карткового столу. Зараз же є купа модних електронних речей, які дозволяють гравцям не нудьгувати під час багатогодинної поїздки.
– Чи є у “Вердера” свої “штрафні санкції»?
– Є загальноприйнятий у німецькому футболі звід правил, за порушення яких покладено штрафувати. Коли я став головним тренером, запропонував гравцям самим розписати, на скільки штрафувати за те чи інше порушення. Сказав: «Якщо хтось прийде vega100. на тренування п’яним, що його потрібно оштрафувати на 5 євро». Підопічні, коли почули «прийде п’яним», здивовано розвели руками. У нас такого, природно, і близько бути не може. Але відповіли, що подібне порушення повинно каратися половиною місячної зарплати. Тобто величини штрафів визначали самі гравці.
– І часто доводиться вдаватися до непопулярних заходів?
– Ні. Коли я грав за “Вердер”, у нас був бразилець Аілтон. Він був одним з небагатьох іноземців, які забили у Бундеслізі більше 100 голів. Тобто користь команді приносив в великій мірі. Але при цьому Аілтон завжди на два-три дні запізнювався з відпустки. І по приїзді вів всю команду в ресторан. Ми потирали руки, чекаючи його приїзду – в ресторані відривалися по повній. Зараз в моїй команді подібних «Аілтонів» немає.
– Хто першим з тренерів у вашій ігровій кар’єрі вводив штрафи для футболістів, які потім витрачалися на командні посиденьки?
– Бернд Штанге в «Дніпрі». Штрафи були символічними – по 1 долару. Хтось із хлопців сміявся над цією цифрою. Але в кінці місяця комусь доводилося здавати по 30 доларів. Не забувайте, що в 1995 році долар мав інший курс. Страшенні штрафники починали замислюватися. Мовляв, чому я плачу 30 доларів, а Вася – 1 долар. Можливо, в наступному місяці і я буду ставитися до роботи так само, як Вася і мій штраф до кінця місяця буде набагато нижче? І це працювало.
Гра в квадрат для футболіста – задоволення. Кращого вправи важко й уявити. Але хотілося б, щоб і тут був азарт. Перші двоє, хто зроблять 30 торкань всередині квадрата, піддаються зовсім невеликого штрафу. Щоб гравець, який заходить в квадрат, побоювався, що його зараз там заженуть. Кожен хоче, щоб інший заплатив в клубну скарбничку більше, ніж він. У підсумку всі стараються, і квадрат перетворюється в гарне тренування. Так команда росте. Приїжджайте до мене на тренування і подивіться.
– Що ще ви поміняли в команді, після того як очолили «Вердер»?
– У день гри ми почали з ранку проводити легке тренування. Попередній наставник збирав команду в день матчу на сніданок. Я збираю ввечері за день до гри. Ніч ми проводимо в готелі. Як би добре не було гравцям, але є різні ситуації. У когось маленька дитина, до когось приїхала теща. А так команда закривається ввечері. Розійшлися по кімнатах, кожен концентрується на майбутній грі. Один раз в тиждень це не так складно зробити. На виїздні матчі також летимо чартерним рейсом за день до гри. Потренувалися в обід, потім в аеропорт. Якщо граємо в сусідніх містах, їздимо на автобусі. До Гамбурга – годину, до Кельна – 3:00 їзди. Дороги тут хороші. Виїжджаємо все одно за день до гри.
– Якщо судити за нинішнім підбором гравців, місце «Вердера» – в середині турнірної таблиці першості Бундесліги?
– Запитайте про це у тренерів дортмундської “Боруссії” або “Штутгарта”, які поки розташувалися в турнірній таблиці поряд з нами. Бундесліга тим і прекрасна, що тут все непередбачувано. Крім одного – чемпіонства “Баварії”. Решта 17 команд в окремо взятому матчі можуть як виграти один у одного, так і програти. Тут дійсно щирий футбол. Все залежить від готовності до конкретного поєдинку. У цьому й полягає робота тренера – підвести команду до гри в найкращому фізичному і психологічному стані. На даний момент ми займаємо місце, якого заслуговуємо. Але що буде через 15 турів – подивимося. Ми працює від тренування до тренування, від грі до гри. Знаємо наші слабкі сторони, знаємо, що нам потрібно поліпшити. Я зараз роблю все що тільки можу. Підтягую молодь, щоб у перспективі ми робили ставку на вихованців нашої академії. У нас є перспективні хлопці, їх просто потрібно обкатати.
– Часу на це у «Вердера» немає.
– Його і не було. Я прийняв команду, через два дні ми грали на Кубок Німеччини. Ще через три дні – наступний матч в рамках чемпіонату Бундесліги. Я не проходив з командою передсезонні збори. У Кубку Німеччини ми грали проти колективу третьої ліги. Якби поступилися “Хемнітцеру”, всі б сказали: «О як соромно!» Хоча мало хто знає рівень третьої німецької ліги. Ліверкузен у команди четвертої німецької ліги виграв тільки по пенальті. “Герта” взагалі вилетіла в першому колі. Той же «Хемнітцер» в першому колі «Майнц» вибив.
– Якщо в чемпіонаті цього року об’єктивно складно претендувати на місце, яке дає право виступити в майбутньому сезоні в єврокубках, може, варто акцентувати увагу гравців на успішний виступ в Кубку Німеччини?
– Зараз нам потрібно успішно виступати на всіх фронтах. Останні роки в розіграші Кубка Німеччини “Вердер” вилітав в першому колі. Зараз ми вийшли у третє коло. Як буде далі – подивимося.
– “У кожного футболіста свої таргани в голові” – резюмували ви в одній з останніх наших бесід. Як ви боретеся з “тарганами” в голові у ваших нинішніх підопічних? Окрім гри в квадрат і затверджених штрафів у зводі правил.
– У деяких хлопців є пристойні “таргани”. Кожна людина – як нерозкрита книга. У мене 25 гравців. Для включення в заявку на гру потрібно відібрати 18. Тобто сімох я повинен відправити на трибуну. З 18 до стартового складу я повинен поставити 11. Тобто ще раз прибрати сімох. На наступний день після матчу ми збираємося на тренування. У полі стоять 12 або 14 незадоволених гравців – які не грали. І 11, які грали. Деякі з 11 грали не надто якісно, і тому підсвідомо чекають прочухана. Що я повинен робити?
– Тонко розібратися в цій ситуації.
– А для цього я повинен знати характери гравців. Хтось із них взагалі не розмовляє. А когось треба лаяти відразу після того, як він каже мені «доброго ранку». Тому що він добре грає тільки тоді, коли перебуває під психологічним пресом. Іншого, навпаки, потрібно тільки хвалити – в іншому випадку він швидко “захандрить”. Щоб зрозуміти характер кожного з футболістів, потрібно провести з ними чимало часу. Потрібно, як кажуть німці, щоб у моїй човні сидів і разом гріб в унісон, а не в човні десь поруч і гріб в паралельному напрямку. Чим більше тренер приділить часу цього моменту, тим йому простіше буде працювати.
– У чартер, до речі, берете 25 гравців або тільки 18 включених в заявку?
– Якби ми замовляли чартер на 300 місць, можна було б взяти всіх. Плюс, дубль і нашу жіночу команду. Але такі великі чартери ми не замовляємо. Замовляємо на 32 людини. З нами крім, команди літають офіційні особи, кореспонденти. Та й не бачу логіки, навіщо брати гравців, які не потрапили в заявку. Щоб зайвий раз подратувати?
– Перш ніж прийняти головну команду, ви відпрацювали в структурі клубу в якості тренера 10 років. “Вердер” відправляв вас на стажування в якісь великі клуби на кшталт “Реала” або “Барселони”?
– Якби було бажання, поїхав би. Але, чесно кажучи, не бачив в цьому сенсу. Я закінчив ігрову кар’єру в 2004 році – “Вердер” став чемпіоном Німеччини. І шість сезонів відіграв у Лізі чемпіонів. Навіщо мені було кудись їхати? До нас “Реал” і “Барселона” в Бремен самі приїжджали. Можна було і в Бремені подивитися на їх тренування. А так наші тренери недавно їздили на практику в “Челсі”, дивилися принципи роботи їх футбольної школи.
– Статус тренера команди Бундесліги вимагає наявності власного агента або тут все індивідуально? Переговори з “Вердером” про новий контракт вели самі або найняли собі особистого менеджера?
– До цього у мене не було менеджера. Але коли постало питання про новий контракт, клуб сам рекомендував мені знайти собі таку людину. Мовляв, не будемо ж ми з тобою обговорювати фінансові умови контракту. Краще через свого менеджера скажеш, чи влаштовують вони тебе чи ні. Виключно для підписання контракту я найняв фахівця. Він зробив свою роботу, ми підписали угоду і завершили співпрацю. Якщо у мене виникнуть якісь питання, можу до нього знову звернутися.
– Чи не дратувало, коли провідна німецька газета приводила свою версію фінансових деталей вашого нового контракту
– Тут це звичайна практика. Гонорари зірок спорту і шоу-бізнесу нерідко публікуються в німецьких ЗМІ. Раз опублікували – значить, виходжу на якийсь рівень. А якщо серйозно, то для мене головним було не цифра в контракті, а можливість попрацювати з командою. Погодився б і на менші гроші.
– За «Вердер» виступають легіонери з дев’яти країн. Як з ними спілкуєтеся? Луческу, наприклад, дає установку перед грою португальською мовою, і перекладач перекладає російською його слова українцям.
– Більшість наших хлопців вже непогано говорять німецькою. Є хлопці, яким німецька мова дається важче. Якщо їм потрібно щось пояснити, викликаю до себе і користуюся послугами перекладача. Що ж стосується Луческу, то якщо це не заважає гравцям вигравати, я не бачу проблем. Все таки за «Шахтар», по-моєму, дев’ять бразильців виступають.
– Ви, незважаючи на 18 років, прожитих у Німеччині, російською говорите без акценту. Судячи з усього, регулярно практикуєтеся.
– У сім’ї спілкуємося виключно російською – і з дружиною, і з дітьми. Перед очима є приклади деяких вихідців з пострадянського простору, в сім’ях яких російську розуміють, але вже на ній не говорять. Іноді, які залишилися на історичній батьківщині бабусі-дідусі через мовний бар’єр не можуть нормально спілкуватися зі своїми онуками. У моїх дітей, на відміну від мене, німецьке громадянство. Вони прекрасно говорять німецькою, але російську теж не забули. А я паспорт не змінював – залишуся українцем до кінця життя. У ФРН у мене дозвіл на проживання. Цього мені цілком достатньо.
Джерело: Sports.ru
