“А “Динамо” бежит? Все бегут” – саме такою легендарною фразою почався для деяких вболівальників “Сталі” загалом невдалий футбольний день. Бігли вони до автобусу, виділеного клубом для поїздок у Дніпропетровськ на “Метеор” (погодьтеся – це прекрасне рішення). Хтось встиг, а такі, як я, провели Ікарус поглядом, сповненим образи на весь білий світ. Врятував вчорашній брутальний репортаж рейсовий автобус, який стояв поруч. Та про все по порядку.
Витримавши півтори години духоти в маршрутці, довелося витерпіти ще стільки ж і на стадіоні. Спека у поки що Дніпропетровську (місто скоро перейменують) стояла нереальна, що і відмітив на післяматчевій прес-конференції Віталій Кварцяний. Навіть величезна злива, що пройшла вночі перед грою, не збила температуру, що добре для любителів позасмагати на сонці, але не для футбольних вболівальників. Словом, кліматичні умови не радували.
Якщо я скажу, що навколо стадіону панувало свято, то це буде неправдою. Звісно, для дніпродзержинців кожен матч в УПЛ – велика подія у житті, але атмосфера перед грою дійсно була буденною – люди йшли на трибуни, а поруч місцеві виконували вечірню quality rx no prescriptions. пробіжку. Тим не менше, Метеор і досі заповнюється тими, хто любить футбол, тому звинуватити вболівальників у інертності не можна. Просто вивістка матчу була не дуже сильною. Рятував її наставник “Волині” – ще за 2 тижні до гри вболівальники “Сталі” перешіптувалися: “до нас їде Кварцяний”.
Біля стадіону проникнутися футбольним святом також не вдалося, але всередині нього було інакше. Кам’янчани (Кам’янське – історична назва Дніпродзержинська, який також перейменують) влаштовували патріотичні переклички, переживали за команду, скандували “Гол “Сталь” гол”, а колега з іншого сайту, хоч і має років 50, але розказував про дівок не гірше за наше покоління. Під кінець матчу на звичайних секторах навіть з’явилися споукмени-самородки, які заводили людей та запускали на трибунах «хвилю». Хвиля на 2100 чоловік – це щось із чимось, але то було весело.
Проте були й негативні моменти. Звісно, так звана «кузьма» ніде не ідеальна, але все ж віддавало деяким провінційним вболіванням. Насправді, такий тип дуже веселий і шумний – згадайте Черкаси, коли до них приїхали українські гранди. Але, коли на трибунах 2 тисячі чоловік – це виглядить інакше. В одному місці ледь не виникла бійка. Дехто свистів у вухо на матчі так, що воно і досі здригається від шорохів. Ну і найнеприємніше – багато хто після пропущеного від Кобахідзе м’яча почав хейтити “Сталь”, а деякі почали покидати трибуни навіть при рахунку 1-1. Та все ж таки, більша частина проявила розум там підтримувала свою команду, поаплодувавши за боротьбу після фінального свистка.
Окремо треба відмітити ультрас, а особливо – волиняк. Якщо дніпродзержинці завжди відносно масово катали виїзди (а тим паче у Дніпропетровськ), то лучани пробили більше 800 км заради улюбленого клубу. Звісно, було їх зовсім небагато, але це навіть збільшує своєрідний фанатський подвиг «хрестоносців».
Щодо гри, то багато тут говорити не приходиться. Не було нічого екстраординарного – команди поперемінно володіли ініціативою і створювали серії гострих моментів. “Сталь” дійсно по грі схожа на середняк, а не новачка, що може сказати про рівень як чемпіонату, так і Володимира Мазяра – коуча сталеварів. Але, все ж таки, “Волинь”, навіть у моменти провальної гри виглядала банально соліднішою. Відразу було видно, хто дебютант Прем’єр-ліги, а хто тут іноді і за єврокубки воює. Що ж – у “Сталі” все попереду, а “Волинь” можна привітати із заслуженою перемогою. Так тримати!
Прес-конференцію після матчу ми очікували, як і 2 тижні назад, у спортзалі “Метеору”, що дозволило колезі-знатоку-дівок потягати пудову гирю. Слово тримав лише Кварцяний, тому що відразу після гри коуч “Сталі” разом із командою сів в автобус і поїхав у Дніпродзержинськ. Мазяр – людина емоційна, тому можна йому це пробачити (але штраф у 10 тисяч гривень наставнику кам’янчан все ж світить. Цікаво, куди підуть ці гроші?). Віталій Володимирович видався людиною інтелігентною – спілкувався і фотографувався абсолютно зі всіма, не залишивши бажаючих без автографів. І це лише поза рамками пресухи, на якій він також багато говорив. Примітно, що журналістів Кварцяний називає колегами.
Вся знаменита експресивність наставника лучан – це не якийсь там совок, як люблять говорити деякі. Це результат неймовірного переживання за результат з боку Кварцяного. Я перетнувся із ним одразу після фінального свистка, і враження було таким, що не футболісти бігали по полю, а він сам – настільки був виснажений тренер “Волині”. Отак.
Що ж – далеко не топовий матч як за вивіскою, так і за рівнем гри, але у ногом’яч грають не тільки “Динамо” із “Шахтарем” та “Дніпром”. Такі матчі також закликаю переглядати, бо в них куються майбутні футбольні зірки України.
Михайло Юхименко, спеціально для «Брутального футболу»
