Зараз українських футболістів можна зустріти в багатьох європейських чемпіонатах, починаючи від Андрія Ярмоленка і Євгена Коноплянки в Німеччині й закінчуючи Костянтином Ярошенком у Фінляндії. Одним з популярних футбольних напрямів, де себе шукають українці, є комфортна Бельгія, до якої наші гравці почали їхати ще в 90-х. От про неї сьогодні й поговоримо.
До початків
Бельгійський футбол важко назвати молодим. Перший розіграш чемпіонату стартував ще 1895 року. Контролюється він Королівською бельгійською футбольною асоціацією, яка трохи згодом була одною із засновниць ФІФА.
Нині структура КБФА є доволі масивною. Вона складається з декількох підрозділів (власне бельгійське, фламандське та французьке крило, що були створені у 2008-у і 2009-у роках відповідно), які контролюють три дивізіони та тримають руку на пульсі дитячого та юнацького футболу. Керує цією бельгійською машиною Жерар Лінар, який позиціонується місцевою пресою і ним самим, як “президент для всіх”.
У вищому дивізіоні Бельгії 17/18 грають 18 команд у форматі поділу на три шістки із доволі заплутаним календарем. Матчі чемпіонату в середньому відвідує 13-14 тисяч вболівальників (для порівняння в УПЛ ця позначка може сягнути лише 3-4 тисяч).
Інфраструктура чемпіонату є доволі прогресивною. Ледь чи не кожен клуб має змогу розвивати свою академію та клубну нерухомість. Що ж стосується футбольних арен, то найбільшими в країні є “Моріс Дюфран” (понад 30 тисяч місць) та “Стадіон короля Бодуена” (67 тисяч).
На останньому грає свої домашні матчі національна збірна Бельгії. До речі, про неї…
Золоті інвестиції
Українські вболівальники звикли пов’язувати бельгійський футбол з такими іменами як Тібо Куртуа, Еден Азар, Ромелу Лукаку, Кевін де Брюйне. Цих гравців називають золотим поколінням національної збірної. Воно й не дивно. Станом на квітень 2018-го року Бельгія входить в топ-3 найкращих збірних світу.
Але в цій яскравій картинці є доволі цікава деталь. В заявці червоних дияволів станом на листопад 2017-го року були присутні лише троє гравців з внутрішнього чемпіонату (голкіпер Матц Селс і захисник Леандр Дендокер – обидва з “Андерлехта” та Ентоні Лімбомбе з “Брюґґе”). Чому ж існує така прірва між збірною та бельгійською лігою?
В цьому винна лише одна людина – екс-тренер “Андерлехта” Поль ван Хімст, Саме він разом із Жоржем Лекенсом (до речі нинішній коуч збірної Угорщини) розробив тренувальну програму для дитячих футбольних академій країни, на якій і виховувались нинішні зірки національної команди. В основу цієї філософії закладалась швидкість, яку можна побачити в нинішніх гравцях збірної Бельгії.
Якісні вихованці “Королівської філософії ван Хімста” привертали уваги клубів з топ-5 ліг. Саме тому і пішов відчутний відтік молодих і перспективних за межі Бельгії. Місцеві футболісти стали рушійною силою в Англії, Німеччині, Італії та Франції. Бельгійські функціонери не розгубились. Зрозумівши той факт, що вони не можуть забезпечити умови своїм вихованцям на Батьківщині, клубні спонсори стали вкладати гроші в розвиток юнацького футболу і працювати на експорт. Свого часу один лиш “Стандард” інвестував в розвиток академії 18 мільйонів євро, а це для юнацького футболу є колосальною сумою. Зараз така схема в Бельгії є звичайною і дає свої результати. Гроші, які зароблені з продажу молодих талантів, бельгійські клуби або повертають в академію або витрачають на підсилення першої команди.
Українські галушки в бельгійському борщі
В українській легіонерській сторінці Бельгії окреме місце належить форварду Олегу Ящуку. Ще в 1996-му році нападника тернопільської “Ниви” помітив “Андерлехт”. Бельгійський клуб забрав до себе талановитого, але тоді травмованого футболіста. Команда з Брюсселя вилікувала українця і зробила на нього ставку. Але високий відсоток травм завадив Ящуку розкрити свій потенціал на полі. Одним з найкращих сезонів нападника в “Андерлехті” був у 98/99, коли Ящук довів керівництву клубу, що він недарма знаходиться в складі. В тому розіграші чемпіонату йому вдалось відзначитися 11-ма голами в 27-ми зустрічах, але далі знову пішла хвиля пошкоджень і на свою оптимальну форму українець в Брюсселі вже не вийшов.
Через кілька років Ящук вирішує залишити “Андерлехт”, але його невеликий вояж в грецький “Ерготеліс” завершився не надто вдало. Фінансові негаразди в Іракліоні повернули форварда в Бельгію, в скромний клуб “Серкль Брюгге”, в якому тоді вже грав інший українець Сергій Серєбєнніков. В новій команді Ящук зміг завоювати довіру тренерського штабу і у своїх 85 поєдинках за 3 роки зміг забити 26 голів.
Також варто зазначити, що після Ящука і Серєбрєннікова чемпіонат Бельгії також підкорювали колишній хавбек “Металіста” Олександр Яковенко (“Генк”, “Андерлехт”, “Вестерло”) та екс-волинянин Сергій Коваленко (“Стандард”, “Локерен”) і багато інших. Тож українці в Бельгії не є новиною для європейського футболу.
Нині п’ятеро українців можуть похвалитись своїми успіхами в Лізі Жюпіле.
Хавбек “Генка” Руслан Малиновський розкрився з нового боку. Екс-гравець “Зорі” останнім часом вирішив закріпити за собою амплуа “майстра штрафних ударів”. За час проведений в Бельгії Малиновський помітно прогресує. Цей факт підтверджує і статистика: в 38-ми поєдинках в нинішньому сезоні, півзахисник відзначився 7-ма голами і 3-ма результативними передачами.
В свою чергу, “десятка” “Сент-Трюйдена” Роман Безус теж почав набирати неабияку ігрову форму. На старті кар’єри в Бельгії хавбек виглядав розгубленим і лише зрідка нагадував себе самого за часів виступів за “Ворсклу” та “Динамо”. Але час показує, що Роману просто був потрібен час, для того щоб заграти на найвищому рівні. В сезоні 17/18 українець відіграв в складі бельгійського клубу 25 поєдинків у всіх турнірах, забивши при цьому 5 м’ячів і віддавши вже 6 гольових передач.
Своєрідним відкриттям для бельгійців став вихованець академії “Динамо” Євген Макаренко, трансфер якого з “Кортрейка” в “Андерлехт” жваво обговорювала українська спільнота. У порівнянні з київськими часами оборонець став більш надійним, універсальним та результативним Це доводить цифра 2 у графі “результативні передачі” у 33-х зустрічах в нинішньому сезоні. Новий клуб Макаренка бачить в ньому перспективу і Євгену залишилось грати не гірше ніж в “Кортрейку”.
Форвард “Гента” Роман Яремчук теж непогано прижився на бельгійській землі. Його яскраві виступи в складі своєї команди привернули увагу тренерського штабу збірної України. Але, на жаль, дебют в синьо-жовтій футболці відклався через пошкодження. В “Генті” Яремчук користується довірою тренерів і готовий показувати результат.
https://youtu.be/KX4TWhhCHuM
Не відстає від цього квартету Валерій Лучкевич, який хоч і пропустив більшу частину другої половини сезону через травми, але в складі “Стандарду” завоював цьогорічний Кубок Бельгії. Вже зараз потенціал хавбека дозволяє розглянути його кандидатуру на потенційне місце в команді Андрія Шевченка.
Українці в Бельгії є вже чимось буденним. Але часто вітчизняні вболівальники і експерти залишають успіхи . наших в Лізі Жюпіле поза увагою. Але бельгійська діаспора футболістів потенційно може стати тим тузом в рукаві, який тренерський штаб збірної України рано чи пізно використає.
Роман Масловський, для “Брутального Футболу”
