Репортаж з матчу 1/8 кубка України “Динамо” – “Шахтар”.
Головний поєдинок дня, непримиренне дербі, достроковий фінал – як тільки не називали матч між “Колосом” та “Ворсклою”, що проходив у Києві на “Оболонь-арені”. Та, на жаль, потрапити мені на нього так і не вдалося. Шановні керівники УАФ, якщо одразу дві гри проходять в столиці, то чому не можна розвести їх так, щоб була можливість встигнути по часу відвідати обидві зустрічі? Чому поєдинок між “Маріуполем” і “Олімпіком” міг початися о 14:00, незважаючи на робочий день, а “Колос” – “Ворскла” – ні? Чому не можна було поміняти їх місцями? Знову так багато запитань, знову “браво, федерація”.
Та “Класичне” пропускати не можна, в жодному разі. Хоч на дворі тільки кінець жовтня, і це вже третє за рахунком всеукраїнське дербі в сезоні, все одно ця вивіска заманює на стадіон. Так, рівно половину своїх традиційних матчів між собою команди вже відіграли – в Суперкубку, в Прем’єр-лізі, і ось тепер на стадії 1/8 кубка України. До кінця сезону зіграють ще тричі в УПЛ. Як не крути, а це все ж забагато. Пора вже повертатись до класичної схеми чемпіонату в два кола.
Чого не вистачало перед самою грою, так це напруженої атмосфери, якихось нереально лютих вкидань від представників клубів у пресі, мовляв Вербич у кінці сезону перейде в “Шахтар”, або Палкін був помічений в одному ресторані з головним арбітром цього матчу. Ех, вибачте нам, пане Мірча, ми загубили ваші конспекти. До речі, про рефері, якого призначили на цю гру. Ним виявився Віктор Копієвський, який зовсім нещодавно повернувся зі Швейцарії. Він був одним з тих, хто проходив курси УЄФА за програмою центру підвищення рівня арбітражу. І все одно після фінального свистка до нього малося декілька запитань. Треба було краще їхати на курси в Трускавець.
Вже незадовго до старту поєдинку на Троїцькій площі, що розляглась прямо перед НСК “Олімпійським”, народ перебував в очікуванні шоу. Хтось ще стояв в чергах до кас, хтось купляв собі новенький шарф, деякі робили селфі на фоні розкішного стадіону. Подекуди зустрічались різні групи журналістів, які на камери знімали свої сюжети. Також можна було почути своєрідну перекличку людей з дудками, яка подобається далеко не всім. Один зі спонсорів “Динамо” навіть придумав спеціальну акцію: “Обміняй дудку на клубний шарф”. Чудовий маркетинговий хід. Та, мабуть, дійшов він не до кожного фаната.
Забігаючи наперед скажу, що стадіон в цей вечір заповнився наполовину, а якщо бути зовсім точним – 34 865 глядачів завітали на гру. Враховуючи всі обставини, то такі цифри можна вважати плюс-мінус прийнятними. І не потрібно забувати головний фактор походу/непоходу на футбол для пересічного українського вболівальника – її величність Погоду. Закінчилось і бабине літо, і бабина осінь, і все, що так чи інакше могло асоціюватись з теплом. В цей день у столиці було доволі холодно, а в чаші арени воно відчувається ще дужче. Недарма колись Арістотель казав Сократу і Платону: “Блін, хлопці, знову дубак на вулиці”.
Саме тому ультрас киян запалили фаєри одразу ж, як тільки команди вийшли з підтрибунного приміщення. І як вони тільки їх проносять? Там же сто рівнів контролю на вході до сектору. Проте, погодьтеся, вони роблять цю гру більш атмосферною. Я б навпаки легалізував цю піротехніку, але поставив жорсткі умови для її використання. Так, як тільки стану президентом УАФ, одразу ж цим займуся.
“Шахтар” почав гру досить нервово, чи навіть вальяжно. Здається, “гірники”, маючи солідний гандикап в турнірній таблиці, дещо недооцінили киян. Підопічні Каштру вийшли на поле розслабленими, в той час як “динамівці” були настроєні дуже серйозно. Кидалось в очі те, що ця перемога їм потрібна набагато більше. Хоча, звісно ж, і донеччани не збирались просто так віддавати в руки суперниками путівку до чвертьфіналу.
Цікаво було спостерігати за контрастом між Каштру і Михайличенком на кромці поля. Португалець майже весь час перебував на ногах та не соромився виходити далеко за межі своєї технічної зони. На відміну від головного тренера “Динамо”, що постійно сидів на своєму місці. “Не царское это дело…”
Що стосується самого перебігу матчу, то “що казати, то треба було бачити”. Неймовірно, що саме два опорні півзахисники забили ці приголомшливі голи в основний час. Мабуть, найкращі їхні голи в кар’єрі. Принаймні, поки що. Не впевнений щодо Степаненка, але Сидорчук точно забере собі приз Пушкаша за найкращий гол року. Ну, так сказав мені один прихильник киян. Не бачу сенсу йому не довіряти.
Тарас, натомість, може сміливо собі забирати звання найкращого гравця матчу. Скільки відборів та перехватів він зробив, важко навіть порахувати. Мало хто знає, але в АПЛ Н’Ґоло Канте називають “французьким Степаненком”. Опорний півзахисник “гірників” виконав величезний обсяг чорнової роботи, випалив весь центр поля, забив гол на останній хвилині та отримав дві жовті картки – і, як наслідок, пішов на заслужений відпочинок трохи раніше за інших. ККД – просто космос!
Героєм для всього Києва в цей вечір став молодий центральний захисник Денис Попов, який у другому екстра-таймі забив переможний гол після подачі кутового точно в стилі Серхіо Рамоса. У футболістів “Шахтаря” вже не залишилось жодних сил для того, щоб відігратись вдруге. Шкода, серія пенальті стала б вишенькою на цьому помаранчево-чорно-синьо-білому торті.
2:1 на користь “Динамо”, яке виграло достроковий фінал і крокує далі по сітці національного кубка. Та заздалегідь вручати трофей їм у руки я б не поспішав, адже паралельним курсом до другого фіналу поспіль тихенько летить “Інгулець”. Єдине запитання, хто ж стане їхнім суперником у фінальному матчі – “Динамо”, “Десна” чи “Олександрія”?
Що ж, українське “Класичне” цього разу було дійсно класичним. 9 жовтих карток, 2 червоні, шикарні голи, деякі з них на останніх хвилинах. Драматургія, як у кращих кінорежисерів світу. Такі дербі нам потрібні! Дербі, які ми заслужили!
Ярік П’ятницький, “Брутальний Футбол”
