Михайло Юхименко не бачить позитиву в поразці “Динамо” від “Ювентуса” та робить сумні висновки з веселими мемасами.
От і повернулося “Динамо” в Лігу чемпіонів. От і прийшли перші поразки – вже у першому ж турі. Звісно, коли граєш проти “Ювентуса” й не зазнаєш розгрому, то це супер, тож критикувати киян за невдачу несправедливо. Жора Бущан заявив, що вболівальники аплодували команді, тож не нам, журналістським собакам, критикувати великий клуб з молодими футболістами.
Тримаючи цю установку в голові, я просидів перед пустим листочком у Google Docs цілу годину. Потім переглянув смішні відоси, послухав військову аналітику по Карабаху, поплакав над своїми очками в Фентезі ЛЧ й знову повернувся до написання статті – і все одно нічого не вигадав. Не вставляє мене такий матч проти “Ювентуса”.
Втім, необхідність робити свою роботу та страх перед батогами шефа змусили підійти до вирішення проблеми радикально. Якщо мені не сподобався футбол, то саме про це і напишу. Хейтери – готуйте свої пальці до розгромних коментарів.
“Динамо” не подарувало емоцій
Перед поєдинком проти нинішнього “Ювентуса” була надія на сенсацію. Це ж перший матч, ще й з вболівальниками на трибунах. Туринці, ослаблені короною (не чемпіонською), нещодавно зняли штани перед ноунеймами з “Кротоне”, а Андреа Пірло, подейкують, купив диплом за сало. Коли, як не зараз, мститися за поразки “б’янконері” в 90-х? В глибині душі палав теплий вогник надії на продовження казочки.
Втім, фінальний свисток навіть не змусив засумувати. Він залишив тотальну байдужість до результату. Серйозно, про що говорити у матчі проти “Юве”? Перший небезпечний момент господарів стався аж на 93-й хвилині, після відчайдушного пострілу з дистанції. Сім ударів киян із середньої дистанції в 30 метрів потягнули аж 0,22 очікуваного голу, а за особистими відчуттями не дотягнули й до десятої його частини.
Туринці ж взагалі не старалися, весь матч намагаючись провернути один і той же самий хід з переведенням м’яча на К’єзу та вриванням у штрафний – і це працювало. Другий гол взагалі виглядав тренувальним – для “Ювентуса”. Схоже, “б’янконері” навіть не спітніли.
Можна все списати на клас і досвід, але камон – що там списувати? Занудні подачі К’єзи на дальню стійку, після яких Бущан нагадував публіці, чому він не буде першим номером у збірній? Відсутність підстраховки на флангах? Слабкість Забарного при грі один-в-один? Банальність де Пени та перманентно прикрита ліва нога Циганкова? Так це ми і в УПЛ бачили.
“Динамо” не сподобалось, не стрибнуло вище голови й лише підтвердило свою неготовність до рівня справжньої Ліги чемпіонів. Поєдинок виявився нудним, не подарувавши жодних емоцій. Щось схоже на штурм воріт гостей сталося аж на останніх хвилинах, але не вразило. Навіть меми по матчу киян звечора не були смішними. Чесно кажучи, якби “біло-сині” перемогли в такому стилі, навряд чи б стало веселіше.
Автобус “Динамо” переїхали
Футболіста образити може каждий, але є ж і тренерський штаб. До нього також виникають претензії. Тактика “Динамо” в останніх матчах єврокубків була прагматичною, однак давала результат – команда терпіла більшу частину матчу, а потім карала на контратаках. Або не карала, як з “Десною” чи “Зорею”.
Як би сильно деякі тактичні блогери не вихваляли подібні автобуси, однак на дистанції мало хто з них досянув великого успіху – рано чи пізно сильну оборону трощив нормальний колектив з якісною позиційною атакою. В кожного автобуса є свій запас міцності – і у випадку “Динамо” було помітно, що він досягнув критичної межі ще на стадії кваліфікації.
Втім, навіть для автобуса потрібна продумана система виходу з оборони в атаку. Нехай вона буде найпростіша, але повинна простежуватись. У матчі “біло-синіх” проти “Юве” ми побачили тільки те, що озвучили самі футболісти – вони збиралися терпіти. Терпіння та труд, як відомо, все перетруть, але як “Динамо” могло б перетерти “Ювентус”? Цього так і не відчули.
Кияни лише непогано руйнували атаки суперника, однак жодної цікавої передачі на просування не провели. В атаці все крутилось навколо хаотичних спроб добігти, зачепитися та кудись подати. Ніачом.
Для порівняння: “Ференцварош” у матчі з “Барселоною” закрився у такому ж глухому автобусі, але рівень його організації помітний навіть дитині. Команда Сергія Реброва тримала компактність, щільно пресингувала й старалася створювати трикутники для виходу з оборони, а лише потім запускала довгі передачі на хід прудконогому Нгуену. В залежності від ситуації, хавбеки угорців стягувались або розходились від зони м’яча, але загалом футболісти старалися триматися поруч. Як наслідок, маємо скасований гол “Фраді”, хрестовину та пенальті.
І розгром 5:1, так, але “Ференцварош” круто запам’ятався на “Камп Ноу” – а “Динамо” в рідних стінах провело звичайний урок фізкультури.
“Ювентус” вказав Україні місце в європейському футболі
Ультрас “Динамо” скандували “Луческу, гоу евей”, поки нормальні європейські клуби скандують “Україна, гоу евей з ЛЧ”. Давайте чесно: віцечемпіона України у повільному темпі без особливих старань виніс ослаблений коронавірусом колектив, який з таким футболом навряд чи пройде далі 1/8 фіналу ЛЧ – а італійські журналісти вже навіть не ставлять на його чемпіонство в Італії.
Далі буде тільки гірше. Не факт, що “Динамо” переможе “Ференцварош”, але проблема навіть не в цьому. Учасники ЛЧ просто стали багатшими, їхні чемпіонати правильно організовані й заробляють великі гроші, а їхня школа відчутно випереджає українську.
Всі помилки наших захисників та бездумні кроси хавбеків йдуть не від бездарності футболістів, а від тренерів, які вчать швидко бігати й точно навішувати, але не вчать розумінню, коли, як і навіщо це робити. Той же К’єза не просто так постійно намагався подавати на дальню стійку або розкручувати Кендзьору та Забарного – він знав про проблеми киян у цих аспектах. А Федеріко, між іншим, вважається одним з найменш інтелектуальних футболістів одного з найслабших італійських поколінь – про це говорять самі італійці.
“Динамо” (як і “Шахтарю”) дуже потрібна Ліга чемпіонів. Те, чому не вчили вітчизняні тренери, швидко вивчається на тлумаках від іноземців, але з таким підходом Україні в найпрестижнішому турнірі грати залишилося недовго. Ліга чемпіонів – це не школа для дітей, а огляд балансу сил у Європі. Нашу силу вчора показав “Ювентус”.
