В цю середу в Україні розпочнеться весна, яку знаменує плей-оф Ліги чемпіонів. Її у 2018 році в нашій країні відкриють «Шахтар» та «Рома», що зустрінуться в Харкові. «Брутальний Футбол» уже готовий поділитись з вами кусочком весни, яку передає нам з Італії наш журналіст Карина Шпорт, що побувала на останньому матчі «Роми» в Серії А.
Мій суботній ранок почався з потягу Джемона дель Фріулі (невелике містечко, де я наразі волонтерю) – Удіне. Погода у північній Італії нарешті порадувала не дощем, а сонечком. Тож у піднесеному настрої я чекала на свій перший матч за кордоном, а саме «Удінезе» – «Рома». На цей матч ми акредитувались заздалегідь, за що окреме «grazie» керівнику прес-служби «Удінезе» Лоренцо Б’яджі. Адже це також перша гра з чемпіонатів країн «великої п’ятірки», на який нас акредитували.
Для початку кілька слів потрібно сказати про Удіне. Це містечко – адміністративний центр провінції Фріулі – Венеція – Джулія і за сумісництвом місто, де грає домашні матчі «Удінезе», середняк Серії А.
На фото ви можете побачити, як виглядає їхній вокзал. Якщо чесно, відмінностей від українських вокзалів небагато: хіба що квитки купуєш самостійно у відповідному автоматі, а потяги тут дуже дорогі. Навіть італійці так вважають. А ще у великих містах на вокзалах дуже багато безхатьків. Більше, ніж у нас. Але зараз не про це.
Певно, я давно нічому не раділа так сильно, як звичайному капучіно з маккафе. Справа у тому, що в Італії найбільш популярна кава – це еспресо, який вони п’ють, як алкогольні шоти. Інколи вони навіть не займають столики у кав’ярнях, а випивають каву просто біля прилавку. Лате в них взагалі не існує. Одного разу я замовила у кафе лате, а отримала склянку гарячого молока.
Фото зроблено з зупинки, де я чекала на свій автобус. До стадіону можна доїхати лише на одному автобусі, який ходить з інтервалом приблизно раз в одну годину. За 30 хвилин він домчить вас до стадіону, який знаходиться у 4 км від центру міста.
З транспортом у невеликих містах Італії завжди якісь проблеми. Це через те, що майже кожен тут має машину, і в автобусах тут особливо немає необхідності. Паркінг поруч зі стадіоном – взагалі виключне місце. Я так багато машин не бачила навіть у Києві у час пік або після концерту «Океану Ельзи».
Коли я доїхала до стадіону, до початку гри залишалось ще 2 години. Тож в мене був час просто погуляти та усе роздивитися. Зі стадіону відкривається вид на гори, які у цій провінції видно звідусіль, але від того вони не стають менш прекрасними. Це Доломітові Альпи.
Але цей вид був трохи зіпсований різноманітними пересувними кіосками з їжею та атрибутикою. Що цікаво, в одному кіоску вони продавали футболки «Удінезе», «Роми» та навіть «Барселони» з ім’ям та номером Мессі. Не знаю, чи останні користувались попитом, але атрибутику місцевої команди перед грою купували.
Я походила навкруги, сфотографувала стадіон з усіх ракурсів та почала шукати, а де ж там той вхід для преси. Стюарди розмовляли на англійській через одного, але і за те дякую. Спочатку мені сказали, що пройти потрібно усього 100 метрів, але потім виявилось що мені ще йти і йти.
Врешті-решт я знайшла необхідний гейт та пройшла на стадіон. Моє прізвище довго шукали у списку акредитованих журналістів, ще й воно виявилась з помилкою (Shaport замість Shport) і неправильним роком народження, та мене пропустили і навіть не спитали мій паспорт чи посвідчення.
Далі я опинилась на території стадіону. Журналістів та віп-гостей зустрічає така зебра.
Я отримала квиток та журнал «Udinese world». У ньому 39 сторінок – там є інтерв’ю, статистика, плакат, реклама від спонсорів, сторінки з фотографіями з попередніх матчів та навіть добрі меми про фріульску мову. Адже в Італії у кожному регіоні, окрім стандартної італійської, усі розмовляють ще на одній мові, властивій для регіону. І ці мови взагалі не схожі між собою.
Далі мене відправили чекати початку матчу в кімнату для преси. В моїй уяві це було щось сумне, як у нас на «Дніпро-Арені», де є лише бежеві стіни, стіл, стільці та можна зробити собі каву чи чай. Тож, потрапивши у велике, світле приміщення, де дуже багато куточків виділено історії клубу, я спершу відчула себе чи то у ресторані, чи то у клубному музеї. У них там є навіть міні-модель стадіону. Щоправда переважно шановні журналісти використовували її, як стіл.
Так-так, там можна було безкоштовно перекусити, випити якийсь газований напій, чай з лимоном чи сік. Просто подивіться. Після гри там навіть рис подавали.
В тій же кімнаті знаходиться зона для прес-конференції, яка нічим не є відгородженою, на відміну від більшості стадіонів України. Ось так виглядає це . місце.
За 15 хвилин до початку гри на ліфті я піднялась на 4 поверх, де знаходився сектор для преси. Цікаво, що за кожним журналістом закріплене місце, номер якого вказаний на квитку. Щоправда, коли я проходила на сектор, в мене його знову ж таки навіть не запитали.
Розповім трохи про стадіон. «Удінезе» грає на стадіоні «Дачія Арена». Його не так давно реконструювали, тож виглядає він дуже сучасно. Особливо мені сподобались різнокольорові трибуни. Місткість стадіону – 25 144 і, звісно, стадіон був майже заповнений.
Фанати та вболівальники мене вразили з першої хвилини. Вони були гучні, постійно співали або свистіли, дивлячись на те, чи були вони задоволені подіями на полі. Якщо чесно, у нас збірну України не завжди так гучно підтримують. І я помітила, що люди тут не проводять весь матч пожираючи соняшникове насіння, як постійно роблять у нас.
Зате у них дозволено курити безпосередньо на трибунах. Принаймні жодного разу я не побачила стюарда, який би спробував зупинити когось з курців. Тож навіть на секторі для преси в особливо напружені моменти було багато диму.
Почалася гра. Не так цікаво було спостерігати за «Удінезе», як за «Ромою», яка вже післязавтра буде грати у Харкові проти «Шахтаря». Два попередні матчі проти «Верони» та «Беневенто», аутсайдерів Серії А, «Рома» виграла, але до того їх гра взагалі не була настільки впевненою та стабільною. Тим не менш, перед цією грою букмекери вважали фаворитом саме гостей. Це зрозуміло – «Рома» серед фаворитів посісти третю сходинку цього сезону, оскільки «Наполі» з «Юве» уже відплили далеко і розігрують між собою головний комплект нагород.
Перший тайм був більш-менш рівним і дуже динамічним. Команди постійно забирали ініціативу одна в одної та не затримувались у центрі поля. Але атаки не були дуже видовищними. Воротарі та захисники впевнено виконували свою роботу, або ж гравці самостійно відправляли м’ячі кудись повз ворота суперників. Не було видано жодної жовтої картки, і лише одна хвилина була компенсована арбітром.
Перший тайм подарував сподівання, що гра і надалі буде яскравою, але завершиться внічию. Варто було мені про це подумати, як «Рома» стала грати гостріше та раз за разом здійснювати небезпечні проходи до штрафної «Удінезе». Вболівальники господарів поля зустрічали це таким приголомшуючим свистом, що в якийсь момент заболіла голова. Втім, знаходитись на стадіоні з настільки емоційною підтримкою – велике задоволення. Можу лише уявити, що коїться на домашніх матчах команд – лідерів Серії А.
Вже на 70 хвилині сталося те, до чого все йшло з початку другого тайму. Дженгіз Ундер, турецький півзахисник, якого «Рома» підписала влітку перед стартом цього сезону, потужно пробив майже без шансів для воротаря «Удінезе». «Шахтарю» необхідно звернути увагу на цього молодого гравця, адже за останні три гри він відзначився 4 голами та 1 гольовою передачею.
Після пропущеного голу гра для «Удінезе» не задалась взагалі. Навіть вболівальники, здається, трохи стихли. Може втомилися, а може засмутилися. Команди почали робити заміни. В останні 10 хвилин гри була ще одна можливість забити в Ундера. Зебри теж могли зрівняти рахунок, але Бекер впевнено виконав свою роботу і вибив м’яч. А на останній хвилині матчу Перотті, якого вивели у другому таймі замість Ель Шаараві, опинився один на один з Бісаррі та закріпив перемогу «джалороссі». У цей час я спостерігала за тим, як вболівальники, як і в Україні, ще до фінального свистку почали покидати стадіон. «Рома» здобула впевнену та заслужену перемогу і поїхала до України у хорошому настрої.
Пролунав фінальний свисток, обидві команди подякували своїм фанатам за підтримку та попрямували у підтрибунні приміщення. Знову ж таки, як і у нас, на центральних секторах біля входу до підтрибунних приміщень зібрались ті вболівальники, які хотіли побачити своїх кумирів зблизька та, можливо, зробити селфі або навіть випросити автограф.
Ми ж попрямували на післяматчеву прес-конференцію, де, звісно, йшлося і про майбутню гру в Харкові. Головний тренер «Роми» Еусебіо Ді Франческо зазначив, що попри відсутність практики офіційних матчів у «Шахтаря» цієї зими, команда залишається небезпечною в контраатакувальних діях завдяки індивідуальним якостям лідерів атаки. І, мабуть, сеньйор Еусебіо правий: «Рома» – не ідеальна команда і в її тактиці можна знайти слабкі сторони, а ключових футболістів постаратися вимкнути з гри. Залишимо цю справу тренерському штабу «Шахтаря», а клубу просто побажаю успіхів, адже, якщо постаратися та повірити у свої сили, то усе можливо.
Ми завершили роботу приблизно о 18 годині вечора, попрямувавши на зупинку свого автобуса. Люди неподалік чекали, коли ж з’явиться автобус «Роми». Зі своєї зупинки я теж побачила, як римляни покинули стадіон в «Удінезе», беручи курс на Харків. Сподіваємось, там матч для римлян буде куди менш вдалим, аніж в Удіне.
Карина Шпорт, Удіне, спеціально для “Брутального Футболу”
