Вже зовсім скоро “Гент” протестує київське “Динамо” в плейоф Ліги чемпіонів. Глядачу буде на що подивитися — окрім “біло-синіх” добрячий відсоток уваги присвячений Роману Яремчуку, Ігорю Пластуну та Роману Безусу. Взагалі в нас прискіпливо слідкують за чемпіонатом Бельгії — останнім часом тамтешні клуби радо приймають українців, сама ліга стала “прокладкою” для наших гравців перед стрибком на топ-рівень. Між іншим, зібрався чималенький список виконавців, який ви, напевне, й так вивчили назубок — ось днями Олександр Філіппов приєднався до “Сінт-Трейдену”. Ми ж ідемо проти системи і розкажемо про тих, хто також перебував у Про-лізі, але рідко вибивався в тренди.
Ще якихось десять років тому ми поглядали на бельгійську Про-лігу як на засохлі собачі кавелки — УПЛ жирувала, тож ніхто й гадки не мав, навіщо їхати за тридев’ять земель. Депресивна погода, як нинішній курс долара, готична архітектура, приваблююча хіба туристів-фетишистів, велике переселення мігрантів і чемпіонат, тринадцятий за знаковістю у Європі — хто б погодився проміняти олігархічну Прем’єр-лігу на всю ту сірому? Ми знали, що були Олег Ящук та Сергій Серебренніков — наші співвітчизники, які щось здобули, однак глобально не збуджували уяву. Перефразуємо слова одного пофарбованого кацапа: “Ну выиграли и выиграли, че бубнить-то?”.
Хоча й не варто згадувати дрімоту — он в 2016-му помічник Андрія Шевченка Рауль Ріанчо згенерував мем, коли завів розмову з Безусом. Цитуємо Романа, який на той момент “рубався” за Сінт-Трейден: “Ріанчо переплутав чемпіонат, де я грав. Каже, як там у тебе справи у Німеччині? Я кажу, нічого що я в Бельгії граю. Тоді я зрозумів, що можна збирати речі. Знаю, що Малиновський Ріанчо подобається. Може, коли він знову буде грати, то тренерський штаб на нас більше уваги буде звертати”. І сміх, і гріх.
Це безпосередньо сьогодні ми схиляємо голову перед Про-лігою, куди ледь не з піснями проводжаємо виконавців. Ну нарешті рєбята познайомляться з дійсно здоровою конкуренцією і, дасть Бог, трампліном стрибнуть на щаблину вище — як от це зробив Руслан Маліновський. Роман Яремчук, Ігор Пластун, Богдан Михайліченко, Едуард Соболь, Євген Макаренко, Мар’ян Швед, Валерій Лучкевич, Єгор Назарина та інші українські легіонери останніх років змушували раз-по-раз моніторити першість Бельгії та клепати мемчики зі швидкістю світла (подякуймо за це Васі Максиміву).
Про-ліга об’єктивно перебуває в тренді та видає стільки контенту, що ним можна обмазуватися: якісна картинка, забиті стадіони, атакуючий стиль і український фактор приковують до екранів ґаджетів. Виявляється, що грати в Бельгії аж ніяк не соромно — кожний перехід цитується і виводиться в топ. Враховуючи це, ви, напевне, подумали, що ось зараз ми підготуємо якусь клікбейтну банальщину, але ні — “Брутальний футбол” ніколи не шукає легких шляхів. Замість переписування уже написаного про Безуса, Яремчука і решту добре відомих членів діаспори розповідаємо проти тих, кого ви призабули, мало або навряд чи знаєте.
Руслан Заневський
Позиція: півзахисник
Клуб: “Шарлеруа” (сезон 2006/07)
Статистика: 1 матч
Трофеї: —
Свого часу Руслан Заневський вважався перспективним півзахисником: виділявся у академії “Шахтаря” та їздив на ЧЄ-2004 U-17 (разом з Олександром Рибкою, Денисом Олійником і Олександром Гладким). Щоправда, хлопець виявився з характером — ще до підписання першого професійного контракту наголосив на тому, що має намір покинути донеччан. Ключові причини — бажання виступати в Європі та упереджене відношення до українців з боку тренерського штабу.
“Коли купували 17-річного Маріку, він тільки підйомних, наскільки мені відомо, отримав півмільйона! Я ж не прошу таких грошей, але оскільки одесит, в Донецьку мені необхідно було знімати квартиру. До того ж, пробитися в першу команду “Шахтаря” у більшості молодих хлопців практично немає шансів. Луческу неодноразово говорив: “Я літній тренер, і результат мені потрібен вже зараз”, — розповів Заневський.
“Гірники” не хотіли розлучатися з вихованцем, однак пішли назустріч — у 2005-му тодішній спортивний директор Віктор Прокопенко дав згоду та підписав відповідні документи (а що так можна було?). Руслан отримав вольну грамоту, але, вочевидь, переоцінив власні можливості — з нього не вийшов другий Зінченко.
Заневський дійсно побував у Європі — переглядався “Брешією”, “Інтером” та “Міланом”, завдяки чому тиражувався вітчизняною пресою як “новий Шевченко” (насправді дуже квола пародія). Ходили чутки, що уродженцю Одеси запропонують контракт, проте цього не сталося — “россонері” відправили виконавця у один із фарм-клубів і загалом не оцінили талант.
В 2006-му плеймейкер приєднався до латвійського “Діттона” (сучасна “Даугава”), а в січні 2007-го — до цікавлячого нас “Шарлеруа”. 19-річний юнак уклав угоду терміном на три сезони, після чого відправився до резерву; на вищому рівні йому виділили 4 хвилини — це сталося у травні 2007-го в матчі проти “Зюлте-Варегема”. Як ви зрозуміли, це була єдина гра в чемпіонаті Бельгії за участю Заневського — невдовзі він переїхав до Фінляндії. В 2011-му Руслан неочікувано вигулькнув у “Полтаві”, але і там себе не зарекомендував.
Олександр Воловик
Позиція: захисник
Клуб: “Ауд-Хеверле” (сезон 2015/16)
Статистика: 14 матчів
Трофеї: —
Не так давно ми писали про Олександра Воловика у контексті найдорожчих українських трансферів, здійснених в межах УПЛ. Не будемо повторюватися, тільки констатуємо: його поява в “Ауд-Хеверле” стала наслідком програної конкуренції в “Шахтарі”. В серпні 2015-го центрбек був орендований левенцями — скромний клуб, який напередодні повернувся до вищого дивізіону, сподівався якомога довше затриматися в еліті. Не вийшло — за підсумками кампанії 2015/16 “Ауд-Хеверле” набрав 29 залікових балів та задовольнився 16 сходинкою турнірної таблиці.
Що стосується персонально Воловика, то його практика не була багатою: 14 поєдинків (16 результат команди) і 1207 хвилин не переконують.
Ігор Березовський
Позиція: воротар
Клуби: “Льєрс” (2013 — 2015 рр.), “Сінт-Трейден” (сезон 2014/15, оренда)
Сумарна статистика: 30 матчів, 8 кліншитів, 48 пропущених голів
Трофеї: —
9 квітня 2011 року широкий загал познайомився з Ігорем Березовським — у зустрічі з “Шахтарем” голкіпер замінив травмованого Олександра Рибку, видав кілька потужних сейвів та допоміг “Оболоні” здолати донеччан 1:0 (протріть очі, це реально). Футбольна Україна оцінила звитяги гравця та тривалий період за ним слідкувала — інтерес підтримували коментарі експертів, навіть забугорних.
Тож, коли “пивовари” “ріпнулися” у грудні 2012-го, вболівальники напружилися — де ж опиниться цей хлопчина?
Березовський переглядався в “Сток Сіті” та “Брюґґе”, але продовжив кар’єру у варшавській “Легії”. Ну як продовжив — намертво прикипів до лави запасних, сховавшись за спиною основного Душана Куцьяка.
І добре, що рятувальне коло кинув “Льєрс” — проєкт не претензійний, проте готовий давати шанси. “Жовто-чорні” сприймалися борцями за виживання (і зрештою були розформовані в 2018-му), тож кидали у бій всіх доступних виконавців. Березовський сперечався за місце у “рамці” з Натаном Горісом і моментами випереджав суперника — показово, що українець був першим номером у другій частині сезону 2013/14 та залучався до поєдинків за потрапляння в Лігу Європи.
На жаль, у наступному розіграші Про-ліги Березовський допустив серйозні помилки (найболючіша — програш “Вестерло” 1:6), після чого втратив перевагу над Горісом і був відданий в оренду друголіговому “Сінт-Трейдену”. Де цифри не вражали: сумнівно, що 4 гри і 3 пропущені м’ячі є приводом для гордості.
По завершенні кампанії 2014/15 Ігор не залишився в “Льєрсі” — клуб звалився на дно таблиці і попрощався з “вишкою”. У подальшому перейшов до “Дармштадту”, де ненадовго пересікся з Артемом Федецьким і Денисом Олійником. З літа 2020-го знаходиться на вільних хлібах.
Сергій Коваленко
Позиція: форвард
Клуби: “Стандард” (2004 — 2006 рр.) , “Локерен” (сезон 2006/07, оренда), “Руселаре” (сезон 2007/08)
Сумарна статистика: 61 матч, 8 голів
Трофеї: —
А тепер приготуйтеся збирати щелепу з підлоги — маловідомий Сергій Коваленко три роки (2001 — 2004 рр.) перебував у туринському “Ювентусі”, де зростав під наглядом Джан П’єро Ґасперіні. Центрфорвард не пішов далі прімавери, втім збагатився неоціненним досвідом і тиснув руку справжнім бістярам — Зінедіну Зідану, Алессандро Дель П’єро та Едґару Давідсу. Тут боїшся підійти до нібито найкращого футбольора на селі, який у перерві смалить цигарку і закидується “1715”, а там — Зізу!
Коваленку не пощастило переконати керівництво “старої синьйори” у подальшому співробітництві. Незважаючи на невдачу, на горизонті замайорів привабливий варіант — “Стандард”, очолюваний Домініком Д’Онофріо, з Огучі Оньєву, Россом Тернбуллом, Данте і п…здюком Маруаном Феллаїні.
Якщо відверто, то Сергій не був у перших лавах — в 55 поєдинках він відзначився 5 влучними пострілами (постраждали “Вестерло”, “Жерміналь Беєрсхот”, “Серкль Брюґґе”, “Льєрс” і Гент”). Матчі, які нападник провів від свистка до свистка, можна порахувати на пальцях однієї руки — переважно Д’Онофріо виділяв українцю 20-30 хвилин ігрової практики. Тим не менш, є позитивні моменти — Коваленко був душею колективу і, нехай зі скрипом, але допоміг льєжцям стати бронзовими призерами Про-ліги (2004/05) та дістатися до півфіналу національного кубку.
А от сезон 2006/07 ознаменувався катастрофою. Сергій мало того, що не сяяв, то ще й нашкодив — його автогол у зустрічі з “Локереном” підсумував прикру поразку 1:2. За іронією долі, в січні 2007-го Коваленко був орендований “трикольоровими”, де побив горщики зі Славолюбом Мусліним і раз вийшов на поле. Тож мало хто розчарувався, коли гравець розпочав кампанію 2007/08 у складі “Руселаре”. Там також глухо: 8 ігор і нуль результативних дій.
Після бельгійського етапу Коваленко то мандрував Білоруссю (“Торпедо” Жодіно, “Білшина”, “Нафтан”), то приїжджав до України (“Волинь”, “Полісся” Добрянка, “Суми” і “Полтава”). В 2013-му повісив бутси на цвях.
Сергій Омельянович
Позиція: півзахисник
Клуби: “Шарлеруа” (1994 — 2001 рр.) , “Вестерло” (сезон 2001/02), “Вербрудерінг Гел” (2002 — 2005 рр.), “Тюбіз”, “Ронсе”, “Роял Льєж”, “Патураж”, “Роял Валлонія”, “Ла-Лув’єр”
Сумарна статистика: 91 матч, 1 гол, 1 асист на найвищому рівні
Трофеї: —
Певною мірою Сергій Омельянович — легенда. Не обов’язково бути топом, щоб напрацювати на цей статус — інколи достатньо опинитися у правильному місці в правильний час. В 1994-му уродженець Луганщини відвідав ЧЄ-1994 U-16 та доклав зусилля для забезпечення бронзових медалей. Якщо головна збірна тільки-тільки намацувала під ногами ґрунт, то молодіжка вже робила серйозні кроки: Україна впевнено подолала груповий раунд, в чвертьфіналі розібралася з Англією і лише в серії післяматчевих пенальті не впоралася Данією (все могло б піти іншим шляхом, якби не прикре вилучення Омельяновича на останніх хвилинах матчу).
Здолавши австрійців у боротьбі за третє місце, наші хлопці привернули увагу іноземних скаутів, зокрема, бельгійських. Найбільші аванси були видані Олегу Ящуку (у майбутньому не останній людині в історії “Андерлехта”) та Сергію Омельяновичу — його представники “Шарлеруа” ледь не одразу після закінчення турніру забрали до себе. Чим зробили універсала першопрохідцем бельгійського футболу — ось ці всі Пластуни, Безуси і Соболі частково мають завдячувати Омельяновичу, адже він відкрив наш ринок.
Не важко здогадатися, який культурний шок пережив 17-річний пацан. Адаптація була нелегкою — перші три роки Сергій виступав вкрай мало. Зате з літа 1997-го немов прорвало: півзахисник скористався травмами партнерів, забетонував місце у старті і, як мінімум, до 2000 року тримав солідну планку. Будучи вибуховим, не боязким (кажуть, що його підкати наводили жах) і націленим на атаку, Омельянович заслужив прихильність вболівальників.
В 2001-му гравець долучився до “Вестерло”, у рядах якого дебютував в Кубку УЄФА. Втім, закріпитися не вдалося — згодом українець покинув колектив і, як виявилося, провів останній сезон у Про-лізі. Ми не дарма вказали статистику, зафіксовану винятково на найвищому рівні — Омельянович змінив цілу низку команд різного ґатунку, де відслідкувати цифри майже нереально.
Попрощавшись з професійним футболом в 2011-му, надовго зник з радарів українських ЗМІ. І краще б не з’являвся, тому що наступна гучна новина, пов’язана з виконавцем, викликала смуток — у липні 2015-го півзахисник був знайдений мертвим у власній квартирі. Журналісти писали про затяжну депресію та алкоголізм (спростований рідними), однак ми не будемо танцювати на кістках і чіпати неприємну тему. Шкода, що людини немає — Сергію, який народився у серпні 1977-го, було 37 років.
Хто ще?
Денис Причиненко
Позиція: захисник
Клуби: “Уайт Стар Брюссель” (сезон 2016/17), “Беєрсхот” (2017 — наш час)
Сумарна статистика: 136 матчів, 5 голів, 2 асисти
Трофеї: —
Денис Причиненко народився в Потсдамі, має німецький паспорт, але пов’язаний з історичною батьківщиною. Його батько Сергій за радянського періоду захищав кольори чернігівської “Десни” та сімферопольської “Таврії”, де став помітним персонажем. Сам Денис запрошувався до збірної U-17, переглядався Олександром Головком, але в 2010-му за зрозумілих причин відмовився від українського громадянства.
Півзахисник відомий тим, що виховувався у системі шотландського “Гарт оф Мідлотіан”. Подавав непогані надії , однак через травми поступово випав з поля зору керівництва “сердець”. В 2013-му німець знадобився “Севастополю” — грав мало, втім це не завадило йому залишити після себе відбиток. На жаль, неприємний — у 2016-му Причиненко дав інтерв’ю, в якому розповів, що “батьки вдячні Путіну за те, що в Севастополі не було майдану”. Як це зручно — мати на руках забугорські документи, бути неосвіченим, ходити у футболках із зображенням Пуйла і дзявкати незрозуміло що.
На момент скандальної розмови Причиненко знаходився у берлінському “Уніоні”, а через кілька місяців працевлаштувався у “Уайт Стар Брюссель” — клубі третього за знаковістю ешелону Бельгії. А чому тут дивуватися? Дніщу — дніщенська команда, яка в 2017-му ще й стала банкротом.
Опісля Причиненко поповнив склад “Беєрсхоту”, з яким з третьої спроби пробився до Про-ліги — в сезоні 2019/20 антверпенці таки кваліфікувалися в еліту. Це, звичайно, круто та й сам центрбек зіграв вагому роль, проте це не відміняє того факту, що він шматок калу вселенських розмірів.
Бека Вачіберадзе
Позиція: півзахисник
Клуб: “Ломмел” (2019 — наш час)
Статистика: 15 матчів,1 гол
Трофеї: —
Пам’ятаєте такого хлопчика на ймення Бека Вачіберадзе? Фіналіст Юнацької ліги УЄФА довго-предовго скаржився на донецький “Шахтар” та ледь чи не з кожного кутка верещав про свій талант. Потім хлопчик став вільним агентом і поїхав в “Бетіс”, але кляті іспанці не повірили в його потенціал та взагалі прибрали з заявки. І що, ви думаєте, зробив хлопчик? Подався у Латвію, рознюнявся і змінив громадянство на грузинське, мотивуючи вчинок тим, що “в українському футболі з’явилося багато політики”. Цілком, втім у випадку Беки це твердження виглядало як жалюгідні потуги виправдати змарнований час та нереалізовані можливості.
І ось влітку 2019-го хлопчик докотився до другої ліги Бельгії, про що ми б ніколи не дізналися, якби не писали цей матеріал. В “Ломмелі” він не продемонстрував щось екстраординарне: 1 м’яч і 661 хвилина — статистика, гідна олімпійських богів! Побачимо, що буде далі, але зрозуміло одне: Вачіберадзе не виправдав очікування і нині справедливо вештається підвалами європейських чемпіонатів. Браво.
У 2020-му – переїхати в Бельгію для українського футболіста – це майже отримати путівку в національну збірну, це шанс поїхати у великі європейські чемпіонати. Цим матеріалом ми хотіли згадати і вшанувати тих, хто не боявся їхати в цю країну задовго до того, як це стало шалено хайповим заняттям.
