Сьогодні в рубриці «Зірки 90-х» до вашої уваги матеріал про італійського голкіпера, який був одним із взірців надійної воротарської гри в середині 90-х років минулого сторіччя.
Анджело Перуцці народився 16 лютого 1970 року в містчеку Блера, за кілька кілометрів від Риму. З молодих літ Перуцці був таким собі хлопакою з «широкими кістьми», за що й отримав прізвисько «Орсон» («Білий ведмідь»). Однак, разом із потужними габаритами, воротар володів блискавичною реакцією, впевненою грою на виходах, а із часом набув уміння вдало обирати позицію на лінії воріт.
Усі ці якості і задатки класного воротаря відкрили перед Перуцці шлях до «Роми», в складі якої молодий Анджело дебютував у великому футболі, в матчі Серії А проти «Мілана» у 1987-му році. З метою отримання регулярної практики Перуцці вирушив у «Верону» – три сезони Анджело відіграв тут на правах оренди, вдосконалюючи свою воротарську майстерність.
Стабільна і надійна гра молодого голкіпера дозволили йому повернутись до основи римського клубу, однак несподівано кар’єра Перуцці призупинилась – восени 1990-го року у крові Анджело виявили препарат, що вважався допінгом. Оскільки, Перуцці був схильним до повноти, він приймав ліки для пригнічення апетиту, а ті ліки містили якісь заборонені домішки. Антидопінговий комітет Італії виписав молодому і перспективному воротареві 12-місячний «бан».
Але ця плямка на репутації «Ведмедя» не відлякала туринський «Ювентус» від бажання придбати Перуцці, тож у 1991-му році голкіпер підписує контракт з «Ювентусом», в складі якого Анджело і здобув світову славу та визнання.
В своєму другому сезоні в лавах «Старої Синьйори» Перуцці допоміг партнерам по команді перемогти в розіграші Кубка УЄФА. А вже у сезоні 1994/95 Анджело вперше стає чемпіоном Італії. Наступний сезон також не залишився без трофея для незмінного №1 туринського клубу – «Ювентус» перемагає в Лізі чемпіонів. Перуцці як ніхто доклався до перемоги, адже фінальний матч того розіграшу Ліги чемпіонів дійшов до серії післяматчевих пенальті, і Анджело зумів парирувати два удари з «точки» гравців амстердамського «Аякса».
Уже зараз Перуцці з приємністю згадує той фінальний матч і відзначає потужну силу тодішнього «Ювентуса»: «Джанлука Віалі був нашим лідером і нашою таємною зброєю. У тому фіналі проти «Аякса» я пропустив дуже образливий гол, але Віалі одразу ж підійшов до мене і сказав кілька слів, які надихнули мене. До серії пенальті я підійшов максимально сконцентрованим».
До скарбниці клубу в тому ж сезоні додались Суперкубок УЄФА і Міжконтинентальний кубок.
Ще двічі Перуцці здобував «скудетто» із «Ювентусом» в 1997 та 1998-му роках. У тих же сезонах його визнавали найкращим голкіпером італійського чемпіонату. У 1999-му році, відігравши в складі «б’янконері» 301 матч, Перуцці залишає Турин, вслід за тренером Марчелло Ліппі, який підписав контракт з «Інтером». В складі «Інтернаціонале» Анджело провів один невиразний сезон (33 пропущених м’ячі у 31 матчі) і повернувся до Риму, але вже в стан «Лаціо», діючого на той час чемпіона Італії.
У складі римських «орлів» Анджело вірою та правдою відіграв 7 сезонів, додавши до своєї персональної скарбниці ще Суперкубок Італії (2001) та Кубок Італії (2004).
Кар’єра в національній збірній видалась в Перуцці неоднозначною. Дебютував голкіпер в «Скуадрі Адзуррі» ще у 1995-му році. У наступному році Перуцці в статусі основного воротаря збірної поїхав на Євро-96, однак італійці виступили на цьому форумі невдало.
Перед стартом Мундіалю-1998 Анджело отримав травму, яка вибила його зі складу збірної Італії, тож на полях Франції останній рубіж італійської команди захищав Джанлука Пальюка. Ще одна травма залишила «Ведмедя» поза заявкою італійської збірної на Євро-2000. Після відновлення від травми Перуцці відійшов у тінь інших воротарів, які виступали більш стабільно та успішно – Франческо Тольдо і Джанлуїджі Буффона, тож свого наступного запрошення до лав національної команди йому довелось чекати довгенько, аж до 2004-го року.
Тоді, перед стартом Євро головний тренер збірної запросив уже 34-річного Перуцці в якості третього голкіпера збірної. А ще через два роки Анджело стає чемпіоном світу, так і не зігравши жодної хвилини в Німеччині, на тріумфальному для збірної Італії мундіалі. У 36-річному віці Перуцці здобув золоту медаль світової першості, старшими за нього чемпіонами світу були лише Діно Дзофф та бразилець Нілтон Сантос.
Усього в светрі «Скуадри Адзурри» Перуцці відіграв 31 матч, . пропустивши 17 голів.
Уже наступного року, в сезоні 2006/07, Анджело попрощався з великим футболом, вийшовши на заміну на останніх шість хвилин домашнього матчу «Лаціо» проти «Парми» у Серії А.
Після цього він перекваліфікувався у тренери – був помічником Марчелло Ліппі у збірній Італії (протягом 2008-2010 рр.), помічником Чіро Феррари в молодіжній збірній (2010-2012 рр.), а з 2012-го року є помічником головного тренера та тренером воротарів «Сампдорії».
Чи не найкраща робота для легендарного воротаря – передати свої вміння та неоціненний досвід молодшому поколінню італійських «портьєре». Адже саме Перуцці в середині 90-х років минулого століття був еталоном воротарської майстерності у Європі, і незважаючи на свою «ведмежу» комплекцію, дивував і потішав уболівальників граційною і завжди надійною грою.
