Сьогодні рубрика «Зірки 90-х» пропонує вашій увазі матеріал про шведського нападника, якого не зламала навіть жахлива травма.
Майбутній легендарний форвард збірної Швеції народився 20 вересня 1971-го року в Хельсиборгу. Батько Хенріка був родом із західноафриканської країни Кабо-Верде, і саме йому Ларссон завдячує такій екзотичній зовнішності – ну зовсім не схожий на класичного скандинавського вікінга. До речі, темний колір шкіри завдав малому Хенріку багато неприємностей в дитячому віці – його частенько ображали однолітки в школі, нетолерантно обзивали, але це тривало доти, поки Хенрік не почав займатись спортом, аби дати гідну відсіч малолітнім хамам.
В сім’ї Ларссона приділяли увагу різним видам спорту, Хенрік з двома братами займався плаванням, взимку ганяв шайбу на замерзлому ставку, але найбільше його привабив футбол.
«По суботах після обіду ми усією сім’єю всідались перед телевізором і дивились центральний матч англійського чемпіонату. Я вболівав за «Ліверпуль» і «Тоттенгем», у їх складі були величні майстри. Я мріяв бути схожим на Далгліша, Кігана і Макдермотта».
Першою командою Ларссона став місцевий клуб «Хегеборг БК», куди батько привів малого Хенріка, коли йому виповнилось шість. Довгих дев’ять років наполегливої роботи принесли свої плоди – Ларссон почав тренуватись із дорослою командою клубу. А дебютував в основі «Хегеборга» у 17-річному віці, в матчі третього шведського дивізіону.
Чотири роки по тому Ларссона підписав місцевий «Хельсинборг», який в той період боровся за вихід у вищу лігу чемпіонату Швеції – Аллсвенскан. Молодий форвард вхопився за шанс стати професійним футболістом найвищого рівня і почав забивати голи пачками – усього за перший сезон на професійному рівні Ларссон відзначився 34-ма viagra sex video. голами у 31-й грі. Така суперрезультативність «Хенке» (прізвисько Хенріка в команді) допомогла «Хельсинборгу» вперше за більш ніж 20 років повернутись в еліту шведського футболу. Ларссон не збавив обертів і з 16-ма м’ячами став одним із найкращих бомбардирів Аллсвенскан.
А вже 1 серпня 1993-го року Хенріка було презентовано як новачка голандського «Фейєнорда». У дебютному матчі за клуб Ларссон відзначився голом, однак цей м’яч став єдиним для шведа в першому сезоні у Нідерландах. Однак, вже в наступному Ларссон збільшив гольовий доробок – 8 голів.
Влітку 1994-го року Хенке в складі національної збірної Швеції виступив на чемпіонаті світу в США. Дебютував Ларссон за «Тре Крунур» восени 1993-го року у матчі відбору на Мундіаль проти збірної Фінляндії. І теж відзначив свій дебют голом. На американських полях збірна Швеції дійшла до півфіналу і навіть здобула «бронзові» медалі, хоча Ларссон не був гравцем основи, частіше підсилював гру після виходів на заміну. Однак, саме йому шведи завдячують виходові до півфіналу, адже Хенке забив вирішальний післяматчевий одинадцятиметровий у чвертьфінальній зустрічі проти румунів.
У сезоні 1994/95 Ларссон разом із «Фейєнордом» дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків. Після цього клуб з Ротердама змінив тренера, а новоприбулий спеціаліст Арі Хаан розпочав експерименти зі складом, в яких Ларссон почував себе зовсім некомфортно – граючи на позиції флангового півзахисника він не приносив користі команді та не забивав м’ячів.
Попри відносно вдалий відрізок у «Фейєнорді» (дві перемоги в Кубку Нідерландів, дві «срібні» медалі чемпіонату) Ларссон почав шукати варіанти для працевлаштування деінде.
Перший тренер Хенке у «Фейєнорді» Вім Янсен очолив шотландський «Селтик» і був зацікавлений в послугах шведського нападника. Тож за 650 тисяч фунтів у липні 1997-го року Ларссон став гравцем «кельтів» і той етап став найзірковішим у кар’єрі шведа.
У першому ж сезоні дредастий мулат Хенрік, схожий на якогось вокаліста реп-корової групи кінця дев’яностих, закохав у себе усіх вболівальників «кельтів», забивши 16 голів і здобувши звання чемпіона Шотландії. У наступному сезоні 1998/99 Ларссон відзначився аж 39 разів (29 м’ячів на його рахунку у матчах шотландської прем’єр-ліги), однак не здобув жодного командного трофею.
Але фантастична форма і шалена результативність Хенке не залишились непоміченими – його визнали найкращим футболістом Швеції, а також Гравцем року в Шотландії за версією як журналістів, так і професійних футболістів.
Новий сезон 1999/2000 Ларссон почав потужно – відзначився 7 голами у 7 іграх за клуб. Але матч Кубка УЄФА проти «Ліона» став останнім у тому сезоні для Хенріка, він отримав жахливу травму – подвійний перелом ноги. Настав довгий період лікування та реабілітації, а мрія Хенке зіграти на Євро-2000 ставала все менш реальною.
Однак, Ларссон таки зміг оговтатись від травми, відновив кондиції та потрапив у фінальну заявку «Тре Крунур» на європейську першість. На полях Бельгії та Нідерландів відзначився одним голом, але шведи не вийшли з групи.
Сезон 2000/01 був феєричним. «Селтик» на чолі із незламним Хенке зробив такий собі «внутрішній требл» – виграв чемпіонство Шотландії, Кубок шотландської ліги та Кубок Шотландії. Ларссон грав і забивав так, ніби й не було тої жахливої травми – 53 (!) рази воротарі суперників діставали з сітки м’яча після його ударів. 35 голів Ларссон забив в рамках прем’єр-ліги, встановивши новий клубний і національний рекорд.
Завдяки такому бомбардирському показнику Хенрік отримав «Золоту бутсу» найкращому голеадору Європи і вкотре став найкращим футболістом в себе на батьківщині, а також у Шотландії.
У 2002-му році Ларссон вдруге поїхав на чемпіонат світу. Шведи вийшли в 1/8 фіналу азіатського мундіалю з дуже складної групи, обійшовши аргентинців та англійців, але в плей-оф не змогли здолати опір тодішньої сенсації – збірної Сенегалу. Хенке відзначився трьома голами на тому чемпіонаті світу і по його закінченні оголосив про завершення кар’єри гравця збірної.
Однак, невдовзі Ларссон таки повернувся до «Тре Крунур» – це сталось перед початком Євро-2004, тоді шведські вболівальники організували цілу кампанію зі збором підписів за повернення Хенке, одним із «підписантів» такої петиції був навіть тодішній прем’єр-міністр Швеції і президент УЄФА Леннарт Юхансон.
У той же час Ларссон надалі продовжував тішити вболівальників зелено-білої частини Глазго своєю результативною грою. Лідер «Селтика» мало не самотужки тягнув команду в єврокубках, у сезоні 2002/2003 записав до свого активу ще 28 голів, в тому числі 10 м’ячів у Кубку УЄФА, де «кельти» дійшли до фіналу.
У фінальному матчі проти «Порту» зробив дубль, однак цього було не досить, щоб перемогти команду Моурінью. В останньому своєму сезоні в «Селтику» Хенрік вкотре завоював чемпіонство для клубу, забив двічі в фіналі Кубка Шотландії і поїхав до Каталонії – зіркового шведа підписала «Барселона».
Перехід до «Барселони» був своєрідним викликом Хенріка самому собі – він вирішив перевірити свої сили в еліті європейського футболу. Ларссон не був гравцем основи, крім того чергова травма, яку Хенке отримав під час Ель Класико, знову вибила його з футболу на півроку, але керівництво «Барси» пролонгувало контракт із незламним шведом ще на сезон. І той сезон, точніше його кінцівка, приніс Ларссону справжню винагороду за невтомну працю і незламний характер.
«Барселона» дійшла до фіналу Ліги чемпіонів, де зустрічалась з «Арсеналом» і впродовж години гри «горіла» 0:1. Хенрік вийшов на гру з лави запасних на 61-й хвилині і два його точних асисти на партнерів по команді перетворились на голи.
Тьєррі Анрі після матчу сказав: «Усі навколо говорять про Рональдіньйо, Жюлі, Ето’О, але я не бачив їх сьогодні на полі. Зате побачив Хенріка Ларссона – він вийшов і одразу переписав історію».
Здобуття найпрестижнішого трофею в клубному футболі стало для Ларссона завершенням «каталонського» відрізка кар’єри – ветеран повернувся в рідне місто і рідний клуб «Хельсинборг». Жива легенда Швеції наостанок добряче навела шороху в Кубку УЄФА, забивши 9 м’ячів.
А у зимовому міжсезонні 2007-го року Ларссон прийняв пропозицію сера Алекса Фергюссона на три місяці долучитись до «Манчестер Юнайтед». Манкуніанці тоді потребували забивного форварда і навіть дозаявили Хенке у єврокубки. Ларссон провів 13 ігор в червоній футболці «Юнайтед», але його вклад в командну гру і наступне чемпіонство Премєр-ліги був суттєвим – про це говорить навіть той факт, що сер Алекс особисто клопотав перед англійською федерацією футболу, аби Ларссону вручили золоту медаль чемпіона АПЛ (на цьому моменті десь у світі плаче один Джеррард, хихи), незважаючи на те, що Хенке відіграв 7 ігор в рамках Премєр-ліги, замість необхідних десяти.
А 29-го жовтня 2009-го року Ларссон зіграв в останньому своєму матчі за «Хельсинборг». А рік перед тим Хенке вже вкотре, але востаннє завершив виступи за національну збірну, відігравши за неї 106 матчів і відзначившись 37-ма голами.
По завершенні останнього матчу за «Хельсинборг» Хенке не стримував сліз, на великому табло стадіону прокрутили відеозвернення до Хенріка від шведського тренера Ларса Лагербека, сера Алекса Фергюссона та Златана Ібрагімовіча. Також на вшанування легенди клуб вивів з обігу ігровий номер «17».
Невдовзі після закінчення кар’єри гравця Хенріка запросили очолити клуб другої шведської ліги «Ландскруна». Протягом трьох сезонів Ларссон не зміг вивести команду у вищий дивізіон, і в грудні 2013-го підписав контракт з клубом «Фалькенберг», який щойно здобув перепустку в Аллсвенскан. Протягом сезону 2013/14 Ларссону вдалось зберегти новачка у вищій лізі, а вже восени 2014-го року Ларссона призначили головним тренером «Хельсинборга». Свій перший і рідний клуб Хенрік очолює й досі.
Рубрика «Чи знаєте ви?» із Хенріком Ларссоном
Ларссон – фанат важкої рок-музики (тут персональний лайк від автора, хехе). Він навіть виступив продюсером двох альбомів шведського метал-гурту Vomitory.
«Серед усіх футболістів, з якими я грав, особливе місце займає Рональдіньйо. Це феноменальний гравець, що він тільки не робив із м’ячем! Одного разу Ронні назвав мене своїм футбольним кумиром, і я дуже пишаюсь цим».
Свого сина Джордана Ларссон назвав в честь свого улюбленого спортсмена Майкла Джордана. До речі, малий грає за «Хельсинборг» під керівництвом батька, і вже ось так забиває (гени – то потужна річ!):
Збірна всіх часів за версією Ларссона: Петер Шмайхель – Роланд Нільссон, Франко Барезі, Франк Райкард, Паоло Мальдіні – Луїш Фігу, Мішель Платіні, Рівалдо, Райян Гіггз – Пеле, Марко ван Бастен.
