Дивитися, як у ворота твоєї збірної залітає м’яч – неприємно, коли закочується третій – прикро, але коли суперник забиває восьмий – соромно. Глядачі, які, незважаючи на погодні примхи і маніпуяції з календарем все ж прийшли 3-го вересня підтримати жіночу збірну України у матчі проти Німеччини, відчули на собі увесь спектр негативних емоцій. Стартовий поєдинок відбору на Чемпіонат Європи 2021 завершився з розгромним рахунком 0:8, де дівчатками для биття стали саме українки.
Можна спробувати скинути все на силу суперника. Німкені все-таки найсильніша збірна Європи, адже має титули чинного олімпійського чемпіона, дворазового чемпіона світу та восьмиразового чемпіона Європи. Непогана характеристика. Навіть проти такої команди можна і треба грати. Але українки вирішили піти стопами збірної Чорногорії, яка 31 серпня поступилася Німеччині з рахунком 0:10. Давайте будемо розбиратися, як таке взагалі сталося.
Матч вирішили зіграти на «Арені Львів», яка вважається фартовою, адже чоловіча збірна там ще не програвала. В когось могла виникнути думка, що магія львівського стадіону допоможе і нашим жінкам обіграти навіть такого грізного та потужного суперника. Проте диво залишилося спати, певне погода не сподобалася.
Сірі хмари окутали Львів, мовби попереджаючи, що буде щось не зовсім файне. Ще більшої похмурості добавили дощ та холодний вітер від якого хотілося заритися у найгрубіший коцик. «Може ну його той футбол» – подумала я, дивлячись у вікно. Але, одягнувшись тепліше і захопивши з собою червону парасолю, я все ж покрокувала підтримувати жіночу збірну України по футболу. Я раніше ніколи не була на матчі, де на полі бігають не чоловіки, а дівчата.
Вхід на стадіон був безкоштовний. Квиточок без проблем можна було отримати у касах перед матчем. Там були написані сектор та місце, але всі сідали туди, де душа забажає. Очікувано, трибуни не майоріли великою кількістю вболівальників. По-перше, то жіночий футбол, а по-друге, погода відбиває бажання пертися на окраїну міста.
Пустоту спробували перекрити великим прапором України на центральних трибунах розміром 60 на 40 метрів. Це справді добавило урочистої атмосфери на стадіоні. Серед глядачів можна помітити багато дітей з різних спортивних шкіл та жіночих футбольних команд. Збірну приїхали підтримати навіть спортсменки із Костополя (Рівненська область), яких все ніяк не міг знайти тренер, адже перші 5 хвилин ходив, вигукуючи «Де Костопіль?!».
Гімни заспівали, усіх урочистостей дотрималися, тепер можна і у футбол пограти. Перше, що мене одразу вразило – вигуки обох команд, коли вони ставали в круг перед грою. Ефектний спосіб підтримати дух. Одразу розумієш, що грати будуть справжні дівчата. Навіть форма у арбітрині була приємного яскраво-рожевого кольору. Вона блондинка («Возможно крашена» – прокоментували збоку), тому цей відтінок дуже пасував їй. Ще одна притаманна прикметна – красиві падіння. Не знаю як, але футболістки граціозно валилися на газон та м’яко стелилися у підкати.
Щодо гри, то німкені одразу показали, хто буде господарем. В українок, здавалося, піджалися коліна і вони будували свою гру навколо оборони іноді вибігаючи в контратаки. Перший тайм – це суцільна гра в одні ворота. Німецькі гравчині високо пресингують суперника, що на 5 хвилині поєдинку призвело до першого забитого м’яча Сарою Дебріц.
Зрівняти рахунок могла Андрухів, яку вивели один на один з воротаркою. Залишилося лише влучно пробити по воротах, але чи то техніка підвела, чи то через дощ важко налаштувати точність, але круглий влетів прямо у голкіперку. Цей втрачений шанс міг перевернути гру, адже забитий м’яч завжди надає впевненості. Проте цього не сталося, тому німкені далі продовжували давити суперників, як рейковий танк.
Українські ж вболівальники спостерігали за відверто жахливою грою своєї команди: дитячі помилки, відсутність точних пасів, незрозумілі викиди м’яча вперед, який попереду не вдавалося підібрати та обрізки. Було таке враження, що українські футболістки лишень сьогодні познайомилися, адже командна результативна взаємодія була на дуже низькому рівні. Німкені спокійно отримували задоволення від гри, а їх воротарка взагалі прийшла просто подивитися на гру, адже у першому таймі дуже рідко хтось забігав на її половину поля. Не дивно, що Магуль подвоює перевагу своєї команди, а на останок арбітр ще й призначає пенальті за попадання в руку українці. Варто зазначити, що Самсон парирувала удар, відбивши м’яч прямо перед собою, але першою на добиванні опинилася Раух. 0-3 і рахунок стає розгромним.
У другому таймі трибуни гнали Україну вперед, закликали до бою. Найактивніше вболівали діти, а саме дівчата, які в майбутньому також мріють захищати блакитно-жовті кольори. Їм варто запам’ятати цей матч, як урок із назвою «Як не треба грати».
Здавалося, що гра помаленьку почала вирівнюватися. Хотілося б сказати, що це заслуга українок, але ні, просто німкені розслабилися і дали простір для суперниць. Україна навіть почала створювати цікаві моменти, проглядався комбінаційний футбол. Не довго музика грала, бо українки знову поплили. Ще на початку тайму пропустили четвертий від Обердорф, а в останні 20 хвилин взагалі голи посипалися, як град з неба. Забивали Хут, Маєр та Дебріц, яка зробила сьогодні хет-трик. У підсумку рахунок на табло 0-8.
В своєму житті я ще не бачила настільки розгромного матчу вживу. Мені справді хотілося піти зі стадіону, адже дивитися на гру української збірної було важко. За рівнем вони сьогодні точно програвали Другій лізі чоловічого футболу. Я не здивуюся, якщо на обласному рівні зіграли б краще. Скажете, сексистка? Ні, просто висновок після матчу. Можна програти 0-8 і при цьому виглядати гідно, а можна – соромно. Наталії Зінченко потрібно переглянути підготовку своїх підопічних до матчу і спробувати все ж побудувати гру, щоб 5 жовтня у Німеччині дати бій німкеням. Наразі жіночий футбол в Україні виглядає дуже непримітно. У мене не з’явилося бажання прийти ще раз на таку гру.
Софія Дорощук, спеціально для “Брутального футболу”