20-річний гравець “Олімпіка” — єдиний громадянин білорусі, який виступає в УПЛ. Останні чотири роки про Кирила дуже багато говорила білоруська преса, адже кілька разів він був близьким до переходу в європейський топ-чемпіонат. Проте бюрократія ЄС не дозволила йому перебратись за буґор, відтак Кирило вирішив перезавантажити кар’єру і подався на історичну батьківщину — в Україну.
– Ти – єдиний білорус, який грає в УПЛ. Якщо брати до уваги заявки “А” і “Б”, то ми ще знайдемо 17-річного сина Олександра Хацкевича Артема. Тобі не здається це дивним?
– Вважаю, що якби білоруських футболістів запрошували грати в УПЛ, то вони б одразу погоджувались, довго не думаючи над цим. Просто, напевно, пропозицій ніяких не надходить, тому вони не їдуть в Україну. Все просто – пропонували би, то їздили.
– До 18 років навколо тебе було багато чуток, розмов, інтереси збоку “Лейпциґа”, “Штутґарта”, а Руд ван Ністелрой пропонував перейти у “ПСВ”. В білоруських медіа було достатньо кіпішу щодо твоєї персони. Це розслабляє, розконцентровує? Що взагалі відчуває юний футболіст, про якого багато пишуть і говорять?
– Не сказав би, що це мені якось заважало. Що було, то минуло. Приємно, що колись мною цікавились такі великі клуби Європи. Круто, що колись Руд Ван Ністелрой особисто пропонував перейти до “ПСВ”, але були певні свої нюанси. Насамперед, це те, що я не є людиною, яка народилась в Європі, в мене не було європейського паспорту. Це вже в минулому та немає якогось значення в моєму даному етапі життя. Головне зараз працювати далі, тренуватись, не зупинятись та йти вперед за мрією. Буду щасливий, якщо в майбутньому буде такий інтерес до мене та виникне можливість проявити себе у топ-чемпіонаті. Зараз я задоволений тим, що знаходжусь в УПЛ, в “Олімпіку”. Вважаю, що я зробив все правильно, нехай щось і впустив, але нічого страшного.
– Ти розмовляв особисто з легендою із Нідерландів?
– Так, це ще було в Ейндговені, перед моїм від’їздом. У нас була товариська гра з однією із команд, точно не пригадаю з ким. Тоді в мене були таких два дні “Ікс”, я мав здати тести, склав їх на відмінно, та в мене була, мабуть, головна гра в житті, тобто від неї все залежало. Тренування – це одне, а матчі – інше. Я зіграв тоді весь матч, до того ж на трьох різних позиціях: флангового форварда, захисника та інсайда в центрі поля. Мабуть, якийсь мандраж в мене був, на той час мені було вісімнадцять років, та якось так вийшло… До мене добре відносились в Європі, тренерський штаб зокрема, можливо, через те, що я знав іноземні мови. Я класно зіграв у тому поєдинку, забив гол, віддав асист, ми перемогли з рахунком 3:2. В мене був чудовий настрій та після матчу у мене відбулась розмова з Ван Ністелроєм. Він мені сказав, щоб я летів, збирав речі та буквально через тижні два маю бути в команді. У мене була прописана програма, як діяти поетапно. Спочатку мав зіграти в юнацькій ЛЧ, а потім перейти у ПСВ U-21. Була така історія, що я мав зіграти в Лізі чемпіонів за ФК “Мінськ”, вони мене тоді кликали, а я грав в Бресті, але мені не дозволили цього зробити. Тому не вийшло нічого з цього нічого і сталось, так як сталось.
– Транзитом через “Карпати” ти опинився в “Олімпіку” і навіть здійснив свою мрію — дебютував у матчі проти “Динамо”. Як взагалі так склалось, що хлопчик із Білорусі з дитинства вболівав за “Динамо” Київ?
– Все достатньо просто. В мене вся сім’я з України. Батьки, бабуся з дідусем та решта родичів всі з Миколаївського області, з міста Вознесенськ. Тато з дитинства вболівав за київське “Динамо”, його туди кликали, але тоді було трохи інше виховання та його не відпустили батьки до Києва. Однак він вболіває за “біло-синіх” все життя. Коли я був малий, мій тато постійно дивився їхні матчі та я разом з ним. Мені подобалось, як грає “Динамо”, симпатизували гравці та команда.
Чому переїхали у Білорусь? Мій батько не сильно бачив розвиток в маленькому місті. Він така людина, що ніколи не зупиняється на досягнутому, завжди шукає якісь варіанти. На той момент не було кращого варіанту, ніж переїхати в Мінськ. Тато вступив до військового училища та вся сім’я переїхала до Білорусі та живуть там дотепер. Батько займається бізнесом, мама колись з ним займалась, а зараз вже більше по домашніх справах.
– В Україні журналісти-“динозаври” часто “виливали гівна” на Артема Мілевського за те, що він своєю поведінкою поза полем є жахливим прикладом для молоді. Ти говорив, що навпаки рівнявся на Артема і навіть пограв з ним у Бресті. То все-таки: Мілевський хороший чи поганий приклад для молоді?
– Я не розумію цього моменту, в тому плані, що поганий приклад для молоді. Послухайте, кожен сам вирішує, з кого брати приклад та кожен гравець сам вирішує, чим йому займатись поза футбольним полем. Не вважаю, що Міля поганий приклад для молоді, він досяг великих висот, зробив хорошу кар’єру, вважається одною з легенд київського “Динамо”. Кожна людина сама вирішує, як себе поводити за футбольним полем, це його життя.
– Зараз “Олімпік” на хорошому ходу, демонструючи і гру, і результат. Які головні причини такого успіху?
– По-перше, в нас дуже хороший колектив. Немає такого, що тут по 3-4 компаній, ми всі разом спілкуємось. Доброзичлива атмосфера, тренери завжди спілкуються з нами, немає ніяких відлюдників, які ні з ким не спілкуються. Приїжджає гравець на перегляд, йому приділяють максимум уваги, весь час щось підказують, допомагають.
Також в нас серйозні та важкі тренування, це дає велику перевагу, як бачимо за останніми матчами. Команда витримує по 90 хвилин і можуть навіть більше. Через те, що правильно розподілений тренувальний процес, навантаження та решта дрібниць. Кожен професіонал та знає як до себе відноситись, немає дурних травм та моментів, всі знають чого вони хочуть, тому все злагоджено.
– Твої партнери по лінії атаки — Шахаб, Тейшейра, Беніто, Карґбо. Якими є ці хлопці поза полем? Як комунікують між собою? Дружиш близько з кимось із них?
– Не можу сказати, що в мене якась з ними дружба, адже я дуже мало часу в команді. Але я доброзичливий, підтримую зв’язок із усіма, спілкуюсь, з кимось більше, з кимось менше. Зараз все нормально, добре спілкуємось, з часом буде ще краще. Позитивні хлопці, як і на полі, так і поза ним.
– Зараз у тебе на Батьківщині складна ситуація. Яка твоя позиція як громадянина Республіки Білорусь, представника покоління “нової школи” щодо того, що відбувається?
– Насилля, яке відбувається в моїй країні – це безумовно неправильно, я проти цього! Не можу уявити, як себе відчувають батьки цих людей, яких б’ють, які отримують травми. Загалом не хочу лізти в цю історію, я аполітична людина. Я проти цього насилля, яке робиться. Хочу висловити підтримку цим людям, які отримали травми.
– В Україні можна часто почути думку “спорт поза політикою”. В Білорусі спортсмени стали чи не першою лінією протесту, виступивши на стороні народу і проти насилля. Баскетболістку Єлєну Левченко навіть посадили у в’язницю на 15 діб за участь у мітингу. Спортсмен має залишатись осторонь гострих політичних процесів чи повинен висловлювати думку та брати активну участь?
– Спортсмени такі ж люди, як всі. Неважливо, яка ти людина, тут немає підрозділів. Якщо хочеш висловити свою позицію, то це і роби. Кожен сам собі кує своє щастя та свою дорогу. В кожного є право вибору. Будь-яку думку потрібно поважати.
– Політична і соціальна ситуація дали шанс українським футболістам для прогресу і виїзду за кордон. В останньому матчі збірної України проти Іспанії грало чимало української молоді. Чи дивився ти за матчами української збірної і які у тебе склались враження?
– Так, дивився. Я був на стадіоні на обох матчах. Вважаю, що з’явилось дуже багато талановитих хлопців та крутих тренерів, які вміють з ними працювати. Класно, коли є певна довіра, навіть, коли ти недосвідчений гравець, але доказуєш на футбольному полі, що ти не є гіршим. Ось Ілля Забарний — це яскравий приклад для мене. За місяць пройшов шлях з молодіжки “Динамо” до основного центрбека збірної України, і зіграв ще й проти таких топів, демонструючи при цьому класну гру. Все залежить від довіри.
– У тебе, загалом, є всі підстави стати громадянином України та грати за національну збірну. Гіпотетично задумався б над такою пропозицію?
– Чесно кажучи, так. Були такі моменти. Я зараз не найчастіший гість молодіжної збірної Білорусі, тому в пориві гніву було таке. Але це було так, один раз перед сном, задумався і все. Однак, я цього не зроблю, я громадянин Білорусі, люблю свій народ та свою країну. Не збираюсь міняти паспорт та грати за інші збірні.
– Що чекати в цьому сезоні від “Олімпіка”? Готові стати головною вискочкою сезону?
– “Вискочкою” — занадто грубо. Хотілось би стати українським “Лестером”. Головне, створити цю обойму, яка є на сьогоднішній день, прогресувати далі та піднятись якомога вище у турнірній таблиці. Стоїть завдання потрапити в топ-6, але було би круто ще вище фінішувати. Дай Бог, щоб все вийшло!
– Після відходу з “Карпат” ти сказав, що тобі забракло часу, щоб закріпитись в команді. Зараз у тебе в “Олімпіку” контракт на три роки і досить серйозні конкуренти за позицію у нападі. Скільки ти налаштований терпіти і чекати шанс?
– Складне питання… Вважаю, що це залежить від тренерів. На мою думку, я роблю все добре на тренуваннях. Подивимось, як буде далі. Мені 20 років та звісно хочеться грати у футбол. Зі мною розмовляє тренерський штаб, вони сказали, що мені потрібно більше часу, щоб я прогресував. Я десь можливо щось неправильно роблю по тактичній частині, потрібно працювати над собою. Головне, що я знайшов команду, тут хороший тренувальний процес, тренери працюють з гравцям та думаю, що все не за горами. Потрібно трішки потерпіти, набратись сил та ввімкнути запасні резерви для того, щоб тебе замітили та дали можливість виходити на футбольне поле.
– Розкажи про свій побут — тобі клуб знімає квартиру? На якому транспорті пересуваєшся, чим займаєшся у вільний час — граєш в ігри, переглядаєш футбольні матчі або, можливо, ютуб-канали?
– Клуб виділяє певну суму грошей, я собі знайшов квартиру та живу. Я холостий хлопець, їжджу переважно на таксі, деколи на метро. У вільний час гуляю Києвом, п’ю каву, читаю книги. Стараюсь проводити час з користю для себе. Не любитель консолів, тому ігри не бавлюсь. Залишив це ще в 14-15 років. Дивлюсь основні матчі по телевізору. Деколи переглядаю ютуб: ЧБД, Дудь, Гордон, Птушкін, по-різному.
