В гостях у “Брутального Футболу” сьогодні чемпіон Данії, володар Кубка Данії, гравець СК “Дніпро-1” та просто хороша людина – Артем Довбик. В нашому інтерв’ю Артем розповів про весілля в умовах карантину, ставлення до маріхуани, про веселі збори з Кварцяним та про музичні вподобання — від Елджея до Корнелюка.
– Привіт! Чим займаєшся під час паузи збірних?
– На цей момент в нас продовжуються тренування. Деякі гравці поїхали до збірної, а загалом же нічого не змінилось. Можливо, зараз трішки більше в нас вихідних. У вільний час займаюсь саморозвитком. Далі продовжую вчити англійську мову. Деколи можу пограти на консолі в ігри.
– В тебе було весілля в липні. Як воно минуло в карантинних умовах?
– Було важко. Певні якісь моменти. Все-таки карантин та всі боялись коронавірусу. Але загалом все минуло так, як ми планували. Ніяких форс-мажорів не сталось. Були побоювання щодо переносу дати. Але все відбулося в заплановані терміни, тому ми задоволені.
– Багато було гостей, були зірки?
– Ні, гостей було не багато. Ми планували це все зробити в сімейному колі. Так і вийшло. Лише найближчі люди. Зірок не запрошували. Я покликав кілька людей з команди, з якими найбільше спілкувався. У багатьох футболістів ще були матчі в чемпіонатах, тому далеко не всі змогли приїхати.
– Минулого року ти відвідував Амстердам. Місто тюльпанів та маріхуани. Недавно Президент України Зеленський пропонував громадянам під час опитування висловитись щодо легалізації канабісу в Україні. Як вважаєш, має бути легалайз в нашій країні?
– Чесно кажучи, я не фанат цієї справи. Тому не знаю, тут дві сторони медалі. З одного боку в Європі це все добре та адекватно, а як буде в Україні – невідомо. Може люди почнуть сходити з розуму від цього. Вважаю, що можна було це дозволити та подивитись щоб вийшло (посміхається). Садити людей у в’язницю на десять років за те, що знайшли якусь певну речовину, там травку чи ще щось також дивно. Тому спробувати легалайз можна та робити висновки потім і приймати подальші рішення.
– Взагалі, які країни ти відвідав за своє життя? Чи ставиш собі якісь цілі як мандрівник відвідати певну кількість?
– У Європі був багато де. Відвідав десь двадцять держав приблизно. Серед них Іспанія, Німеччина, Нідерланди. В Данії взагалі можу вже екскурсії проводити. Дуже добре знаю цю країну. Зараз якоїсь певної мети немає, адже коронавірус та важко десь подорожувати. Хотів би відвідати Італію, дуже мені подобається.
– Розкажи найсмішнішу історію, яка з тобою трапилась за кордоном у поїздці.
– Є одна історія, але вона не дуже смішна, а більш така життєва. В Данії мені потрібно було піти в банк та зробити зарплатну картку. І, звісно, потрібно було розмовляти англійською. Я, напевно, був рекордсменом по вводу англійської мови в перекладачі. Переводив всі слова та пояснював працівникам банку, що від них хочу. Настільки сильно використовував цей перекладач, що ледь пальці не зламав. Була дуже велика черга та мені потрібно було це все зробити швидко та зрозуміло. Я напевно став майстром спорту міжнародного рівня по набору тексту в перекладачі. Історія завершилась добре. Я вже почав їм і жестами показувати, і гроші, і зарплату. Тому все нормально, мене зрозуміли. Ця історія підтверджує тезу, що футболісти, які мріють грати за кордоном, мають добре знати англійську мову. На мою думку, знання іноземної мови – найголовніше.
– У “Мідтьюлланні” ти грав разом з Дуелундом, який зараз в “Динамо”. Яка історія пов’язана з ним, тобі запам’яталась найбільше?
– Я коли прийшов до команди, то він був дуже перспективним гравцем. Вихованець клубу та до нього було інше ставлення. Дуелунд зіграв майже сто матчів за “Мідтьюланн”. Він постійно викликався в збірну. Коли я прийшов, то вже розумів, що влітку він піде з команди. Було видно, що Мікель впевнений в собі. У нього десь мабуть був більший кредит довіри. Вважаю, що це нормальна історія. Якщо футболіста хочуть продати, то йому дають більше можливостей. Він розкутіше себе відчував. Пам’ятаю, що коли він почав вести перемовини з “Динамо”, то він мене запитував про Київ. Я йому казав, що це просто топ! Вся Данія – це як один Київ. Там все набагато масштабніше. Та в одному Києві живе майже так само людей, як у цілій Данії.
–Також там був ще один гравець, данієць за громадянством і українець за походженням – Ерік Святченко. Що розкажеш про нього? Чи допомагав якось в адаптації до данських умов?
– Мене багато хто про нього запитував. Я всім говорю, що Ерік – це просто топ! Як людина та як гравець. Він мені дуже сильно допоміг, коли я прийшов до команди. І з квартирою, і в житті. Ерік був мені, як агент.
– Три речі, які тебе найбільше вразили в Данії.
– Спокій. Дисципліна. Розкутість у своїх діях та рішеннях. Ніхто ніколи не запізнюється. Всі розслаблені, спілкуються між собою. Ми можемо програти гру, наступного дня вже всі забули, що було вчора та живуть сьогоднішнім днем. А в нас програв, то вже три-чотири дні немає настрою. Вони якось легше переносять поразки. Посміхаються, вмикають музику.
– Чимало українських гравців, що їдуть грати за кордон, кажуть, що їм важко даються особливості побуту – сортування сміття, паркування, бюрократичні тонкощі. Що порадиш молодим українським футболістам, які мріють грати за кордоном?
– Мені здається, що в кожній країні по різному. Та всюди є свої якісь певні правила. Наприклад, в Данії багато штрафів за паркування. Потрібно звертати сильно увагу не знаки. Якщо в Україні ти можеш їх сильно не сприймати, то в Данії так не можна. Там набагато серйозніше до цього відносяться. Якщо, до прикладу, хтось поставить машину на парковці для інвалідів, то це сто відсотків штраф. У нас таке може “проканати”. Три поради футболістам, які хочуть грати за кордоном: знати англійську, дотримуватись всіх правил та бути професіоналом своєї справи.
– Де смачніше пиво – в Україні чи в Данії? Та скільки келихів пива ти собі можеш дозволити випити?
– Я не любитель пива. Але коли до мене приїжджав агент, то говорив, що в Данії смачніше. Я взагалі алкоголь не вживаю. Максимум можу випити вино, і то дуже рідко.
– Зараз ти граєш за СК “Дніпро-1”, раніше грав за “Дніпро”. Були конфлікти з фанатами “Дніпра”?
– Ні. Конфліктів в мене не було з вболівальниками. У кожного своя позиція, думка, життя та вибір. Я прийняв таке рішення та абсолютно в ньому впевнений.
– В минулому турі медіа писали про суперечку Йовічевіча і Селезньова в підтрибунному приміщенні. Потім Ігор Циганик повідомив, що Селезньов вибачився перед вашим тренером. Що там було насправді?
– Так, був якийсь конфлікт. Коментувати щось щодо цього я не буду. Тому що я там не був і не бачив. Я вийшов на поле в першому таймі на заміну через травму нашого гравця, тому я цей момент пропустив.
– Коли в збірній тобі видавали екіпірування, то ти взяв два лівих кросівки? Настільки був мандраж?
– Це навіть не я взяв. Якось так пожартувала над мною доля. Просто мабуть в цій упаковці був якийсь заводський брак. Тому що коли я її взяв, то відкрив і побачив, що там два лівих. Про цю історію взагалі ніхто би не знав, якби Ден Баланюк не сказав цього в інтерв’ю. Ну якось так вийшло. Зараз згадую про це вже з усмішкою.
– Які найважливіші речі були в тебе вдома на карантині?
– Футбольний м’яч, гантелі та інші спортивні приладдя. Приставка. Було багато круп, макаронів. В Данії карантин проходив набагато легше, ніж в нас. Взагалі всі ходили без масок. В магазинах просто скоротили робочий день. Я собі кожних три дні ходив в магазин, все було як зазвичай.
– В січні ти говорив, що не розглядаєш повернення в УПЛ, а в липні вже став гравцем “Дніпра-1”. Що змінилось за сім місяців?
– Можливо, десь вже пересидів. Хотілось змінити обстановку. Травма підкосила. Потім сезон в оренді також не вдався. Думав про одне, а вийшло інше. Хотілось повернутись до України та розпочати все заново.
– Два роки тому ти отримав травму: хрести та меніск, як-то кажуть “повний комплект”. Ти пропустив цілий рік фактично…
– Я пропустив десь 8-9 місяців. До цього моменту в мене ніколи не було таких серйозних травм. Максимум, що в мене було це розтягнення. Тому взагалі не знав, як переживу цю травму. Коли отримуєш такі ушкодження і тобі говорять, що ти пропустиш весь сезон, то дуже важко стає психологічно. Але вже все минуло. Якщо так сталось, значить так мало бути.
– Ти колись тренувався разом з луцькою “Волинню”. Розкажи найтрешовішу історію пов’язано з Кварцяним.
– Найтрешовіша була, це коли ми поїхали на збори до Шацьких озер на сім днів. Та в нього хтось запитав, а м’ячі брати? Кварцяний сказав: “Ну кинь один. Може, в кінці пограємо”. В нас було три тренування в день та ми просто бігали в лісу. За сім днів набігали більше ста кілометрів. Зранку біжиш три кілометра, потім спиш, стаєш в обід та біжиш вже п’ять, а ввечері ще сім. Виходить за один день бігали по 15 кілометрів. Різні історії були. Хтось там чорницю залишався їсти в лісу, хтось інші ягоди. Коли грали футбол проти дублю, то були свої правила. Забиваєш їм гол, то в них на одного більше. Могло таке бути, що грали проти 14-15 гравців. Було не сумно так точно.
– Знаю, що ти стежиш за “Брутальним Футболом” в інстаграмі. Деяким футболістам не подобається наш гумор. Тобі як?
– Гумор теж потрібно розуміти. Мені, наприклад, подобається така іронія, такі жарти. Деколи, як в точку можете потрапити, то дуже смішно. Той хто розуміється у футболі має нормально ставитись до такого гумору. От деякі потрапляння взагалі просто топ!
– Яку музику слухаєш? Топ п’ять улюблених виконавців.
– Я меломан. Слухаю все, що подобається. Від музики 90-х до Моргенштерна. Якщо відзначити топ-5, то це: Корж, Дрейк, Travis Scott, Елджей та Ігор Корнелюк. Останнє, що слухав – “Город которого нет”.
– Найбільш не смачна їжа, яку ти коли-небудь їв?
– Це паштет. В Данії одного разу спробував. Він виглядає жахливо і на смак також на любителя.
– Традиція “БФ”. Розкажи вульгарний анекдот.
– По анекдотах це не до мене. Я їх більше слухати люблю. Ну останнє, що бачив смішне, то мем в інтернеті “Ребят, кто сегодня будет дзюбинить?”.
