Серія інтерв’ю Ігоря Шевчука тільки набирає оберти. Сьогодні в гостях у “Брутального Футболу”, гравець одеського “Чорноморця” Артем Козак. Ви дізнаєтесь про те, як з академії на Волині можна потрапити у “Динамо” транзитом через “Шахтар”, про гру проти гравця “Челсі” Теммі Абрагама, про період Артема в одному з найтитулованіших клубів Греції – ПАОКу. Також півзахисник розповів чому помер “Арсенал”, яка ситуація з фінансами у “Чорноморці” та почуєте традиційний анекдот від футболіста.
– Ти родом з Волині, із міста Ковель. Яким було твоє дитинство?
– Я проводив своє дитинство на Волині, у Ковелі. Я завжди був активний та намагався час проводити з користю. Займався спортом: баскетболом, волейболом, футболом. Брав участь у міських та шкільних змаганнях. Окрім цього, все дитинство провів на вуличках Ковеля. Дуже багато друзів у мене залишились в тому місті. Загнати мене додому було важко, мама не могла цього робити, тому що я завжди грав у футбол. Вона тільки приносила до поля бутерброди, щоб я трішки перекусив. Вдома я, напевно, тільки спав. Прокидався, брав рюкзак, головне, щоб було якесь взуття. Ну і все, в мене цілий день лише футбол.
– Як ти опинився у футболі, хто цьому посприяв?
– Друзі. Коли я був маленький, то дізнався, що є секція з футболу. В один із днів я був на групі продовженого дня, то я пішов з неї для того, щоб записатись на футбол. Виходить, втік. Мені було сім років, коли це сталось. Після першого заняття я був задоволений, залишився там і потихеньку розпочав займатись цим.
– В тебе мама – вчителька музики. Не схиляла тебе до цієї сфери? Вмієш грати на якомусь музичному інструменті?
– Так, мама завжди хотіла, щоб я займався музикою. В нас вдома стояло фортепіано та мама хотіла сприяти тому. Але в мене були зовсім інші плани. В мене в голові взагалі не було нічого цього та мені не подобалось. Тому я займався виключно футболом. Проте вмію грати на фортепіано, декілька композицій виконати зможу. Одна з них – собачий вальс.
– Як потрапити з Володимир-Волинської ДЮФШ в академію “Динамо”?
– У Володимирі-Волинському я грав дуже великий проміжок часу, майже дев’ять років. Мене туди привів мій перший тренер. З того моменту, коли я був у академії на Волині, розпочалась вища юнацька ліга. Ми пробули там три-чотири роки. Згодом до мене був інтерес з боку інших клубів. Тренер мені це сказав. З часом я тільки додавав у футбольному плані. На третій рік, здається, U-16 чи U-15 нас запросили на перегляд. Це була зимова павза начебто. Тоді ми разом з Владиславом Дубінчаком, моїм дуже хорошим другом, з яким ще починали у Володимирі-Волинському, відправились до донецького “Шахтаря”. Згодом ми опинились у “Динамо”. Тому що з “гірниками” вийшла проблема з президентом у плані коштів. Було якесь непорозуміння. Таким чином ми потрапили до київського клубу.
– Цікаве спостереження. Ти зі своїм другом Владиславом Дубінчаком грав за “БРВ-ВІК”, “Динамо”, “Арсенал” та “Карпати”. Співпадіння чи як?
– Вважаю, що це непросто так. Футбольна доля нас так зводила, щоб ми були разом. Зараз Влад залишається моїм хорошим другом. Дуже приємно, що ми провели багато років разом, ось саме у футбольному житті. Сподіваюсь, що ми ще колись зустрінемось з ним в однакових футболках, у якійсь класній команді.
– Як так сталось, що після “Карпат” ви розійшлись по різних клубах? Чи була можливість після “левів” знову опинитись в одній команді – СК “Дніпро-1” чи “Чорноморці”?
– На мою думку, такої можливості не було. У Дубінчака був сильний інтерес з боку СК “Дніпра-1”, а в мене появився варіант з “Чорноморцем”. Тому те, що ми могли знову вдвох опинитись в одній команді, такої мови мабуть не було.
– Хто був твій перший тренер?
– Юрій Анатолійович Мазур. Зараз він активно займається футбольним життям Ковельщини. Відкрив свою невеличку футбольну академію. Робить там різні турніри. Люди приїжджають з Білорусі, зі всієї України. Привозять туди дітей та мають турніри. Kovel Cup Time – зараз так називається. Юрію Анатолійовичу, бажаю дуже великих наснаг. Часто відвідую його академію та змагання, намагаюсь потрапляти на нагородження дітей. Якимось чином брати участь в цьому. Тому йому хочу лише сказати слова підтримки!
– Ти говорив колись, що бешкетував в школі-інтернаті. Який найтрешовіший вчинок в тебе там був?
– Багато різних ситуацій було. І розбивали голови, і втікали з інтернату десь погуляти. Були молоді та гарячі. З вчителями постійно виникали якісь проблеми. Прогулювали уроки, але це все дитяче життя. Можеш перепитати у Влада Дубінчака, можливо, він згадає кілька історій.
– Ти грав за юнацьку команду “Динамо” в ЛЧ. Розкажи цю історію детальніше. Проти кого грали, що або кого найбільше запам’ятав?
– Гарний час був, коли грали проти топових суперників. Це дає дуже багато для футболістів. Зазирнути в іншу країну, побачити різницю між нашим чемпіонатом та іншими. Звичайно, що ми хотіли тільки перемагати. Виступали проти хороших гравців, які зараз грають в крутих клубах: “Челсі”, “Севілья”, “Порту” – де завгодно та на високому рівні. У нас був непоганий колектив, багато з ким на зв’язку, добре спілкуємось. Тому дуже гарні спогади в мене про цей час.
– Топ-3 гравці проти яких ти тоді грав в ЛЧ?
– Пам’ятаю лише двох і це вони були з “Челсі”: форвард Теммі Абрагам та правий захисник Оле Айна.
– З ким із динамівців кентувався в юності і дружиш до сьогодні?
– Ми підтримуємо контакт. У відпустці завжди намагаємось побачитись один з одним. З Владиславом Дубінчаком ми давні друзі. Розпочинали разом, згодом виступали в одних командах. Ну зараз нас життя розкидало трохи. Також спілкуюсь з Миколою Шапаренком. Ще з того часу, як я був у “Динамо”. Хороші відносини у нас. З багатьма хлопцями спілкуюся, в соціальних мережах переписуємось. Але щоб так тісно, то з Дубінчаком та Шапаренком.
– Грецький етап у твоїй кар’єрі – ПАОК. Чому не вдалось закріпитись в основі? За дубль ти виступав здорово. Які взагалі умови були?
– В Греції я побачив дуже багато різниці між чемпіонатами. Це взагалі класний досвід. Вважаю, що для будь-якого футболіста, який переїжджає за кордон. Був хороший етап у моїй кар’єрі та я йому вдячний. Чому не зміг закріпитись в основі? Ну все залежало звичайно від мене. На той час, коли я прийшов туди, без нікого, без якоїсь допомоги та не знаючи мову. Мене люди місцеві підтримали, а для молодого гравця – це дуже важко. На той момент за рахунок свого молодого віку, ось ця вся адаптація. І мені було складно конкурувати з такими майстрами, як: Маурісіо, який прийшов із “Зеніта”, Дієго Бісесвар, Ель-Каддурі з “Наполі”. Приїхали дуже класні гравці, з великим досвідом. Тому мабуть мені було складно з ними конкурувати в такому юному віці. Але чемпіонство я там здобув. Маю друзів там. Тренер, який мене тренував у U-21 зараз очолює головну команду. Хотів би його привітати з цим! Дуже якісний фахівець, який свого часу грав у мадридському “Реалі” – Пабло Гарсія. Виступав разом з великими гравцями. Він багато чого мене навчив, допоміг мені, поділився власним досвідом. Вдячний йому за це!
– Що тебе найбільше вразило в Греції?
– Люди живуть футболом. В принципі, в Україні теж. Чимало людей, які хотіли би, щоб чемпіонат повернувся на той кращий рівень, який був колись. За нами постійно слідкували. В магазинах та таксі тебе впізнають. Цікавляться твоїм життям, пропонують свою допомогу. Місто жило одним клубом. Після того, як потрапив у “Карпати”, а ось зараз в “Чорноморець”, то можу сказати, що тут також люди живуть футболом, клубом. Вболівальники підтримують тебе. Тому в нас в Україні нічим не гірше в цьому плані, а можливо і краще.
– Після Греції ти повернувся до України та грав за київський “Арсенал”? Чому помер клуб?
– Напевно, через проблеми з фінансами. Все залежало від того, чи ми залишимось в УПЛ. Не було якоїсь підтримки з третього боку. Загалом колектив у нас був супер. Якби ми залишились у вищій лізі, то навели ще би більше шуму. Саме з таким київським “Арсеналом”, який був.
– Якою була твоя мотивація, коли ти йшов у “Чорноморець”?
– Мотивація – вивести команду до УПЛ. Допомогти клубу будь-яким чином потрапити до Прем’єр-ліги. Це була моя головна мотивація, коли я приходив до “Чорноморця”. Ця команда та вболівальники заслуговують грати в УПЛ. З таким стадіоном, містом, інфраструктурою. Вони дійсно гідні того, щоб виступати у вищому українському дивізіоні.
– Завдяки чому “Чорноморцю” вдається у цьому сезоні так сильно прокачувати першу лігу?
– В команді зібрались майже всі гравці з досвідом. Які грали і в УПЛ, і в інших топ-клубах. Хороші виконавці. Головне завдання нашого колективу, тренерського штабу – зробити сильний бойовий механізм і обов’язково в Прем’єр-лізі. А Перша ліга, звичайно, дає свої складності. Всі виходять проти “Чорноморця”, як на останній матч. Для нас це подвійна мотивація. Обігрувати суперників, доводити, що ми сильніші та, що ми гідні грати в УПЛ.
– Кажуть, у “Чорноморці” важкувато із фінансуванням. Яка ситуація зараз?
– На цей момент, всі кошти, які мали виплатити, нам віддали. Такої як заборгованості, то немає. Команді дають гроші, так, як обіцяли. Ніяких проблем з цим немає.
– Навколо “Чорноморця” багато розмов – придбають його американці, власник “Олімпіка” Гельзін або ж він залишиться у сьогоднішнього президента клубу. Ви обговорюєте майбутнє клубу всередині команди, як воно буде далі?
– Керівництво, яке було, те і залишилось. Нічого не міняється, змін не планували. В колективі немає ніяких розмов та все на своїх місцях, як було завжди в “Чорноморці”. Вважаю, що це все плітки, які ми бачимо в інтернеті.
– Якщо б знімали серіал про життя “Чорноморця” сьогодні, вийшло б краще, ніж у “Вереса”?
– Не знаю чи краще. Просто особисто знайомий з Дмитром Поворознюком, який знімає цей серіал. Вони молодці. Підтримую його та те, що він робить. Діма показує гру зі всіх сторін та будь-який турнір. Щоб люди розуміли, що футбол важка праця і все не просто так.
– Найпам’ятніший гол у твоїй кар’єрі.
– В мене їх небагато. Я не бомбардир, тому свої голи не запам’ятовую. Я просто радію за те, що мій забитий м’яч або моя результативна дія допомогла команді перемогти. Це найголовніше. Для мене неважливо чи я забив, чи хтось інший. На першому місці стоїть позитивний результат.
– Коли ти останній раз плакав?
– Не скажу точно, але важкі періоди були. В інтернаті, в академії. Коли ти без батьків багато часу. Постійно тренуєшся, психологічне навантаження, якщо в тебе щось не виходить. Не плакав, але сльозу пускав, коли був молодший (прим. ред. сміється).
– Ти доволі стильний. Хто твій кумир по стилю?
– Кумирів по стилю немає. Що мені подобається, те і одягаю. Разом зі своєю дівчиною, ходимо, скупляємось або щось замовляємо в інтернеті. Сам собі стиліст, як то кажуть.
– Традиція: розкажи брутальний анекдот.
