Презентуємо другу частину інтерв’ю про фанатів “Львова” з лівого крила. Перша частина побила багаторічний рекорд сайту за переглядами, а на адресу сайту надійшло чимало відгуків та коментарів.
В другій частині представники «Citizens» розповіли нам про свою ідеологію, сутички з іншими фанатами, виїзди та історію свого руху. З інтерв’ю ви зможете дізнатись, як жити “лівій” фірмі в країні, де абсолютна більшість фанатів дотримуються правих поглядів. Врешті-решт, саме у цій частині найбільше цікавих подробиць і зізнань від «Citizens».
– В нашій країні більшість фанатів ультраправі, як складається протистояння з ними в останні роки?
Першопочатковим нашим завданням було творення. Ми хотіли створити унікальний для Західної України фан-рух без упереджень і ксенофобії. Період фанатського перемир’я здавався ідеальним моментом, але в реальності, не дивляючись на нашу проукраїнську заангажованість у всіх напрямках, варто визнати, що більшість українських рухів акціонували би на нас при першій нагоді. Ми ж зі свого боку першими не розв’язували війни. 2016 рік був спокійним, ми регулярно відвідували всі матчі, а у сусідів по місту, скоріш за все, не було достатньо зарядженого складу, щоб впевнено атакувати наш сектор – на такий висновок наштовхують вкрай слабкі, як для «Карпат», мобілізаційні показники в 2016 році (50 чоловік змішаного складу ультрас і хуліганів для традиційної акції проти зарубіжних гостей “Львів Арени”).
2017 рік розпочався з крутого виїзду в Ковель – біля 40 осіб на секторі, пройшлися маршем до стадіону, перформанс, піротехніка. Господарі вели себе провокаційно – невелика кількість рухалась туди-назад до нашого сектору, через деякий час нам це набридло і ми запропонували вирішити проблему 10 на 10 – відмова. Згодилися вийти 1 на 1, на поєдинок викликався гість з Білорусі. Прийшов час повертатися до команди в клубний автобус, гостям з Білорусі було запропоновано виїхати з Ковелю разом з нами, але на свій страх і ризик вони вирішили затриматися і потім самостійно вибиратися з міста. Склад ковелян тричі стикався з білорусами в місті і на вокзалі, при пропорціях 30+ ковелян на 9 гостей з Білорусі та двоє наших сапортерів з центральної України. Всі білоруси на ногах, благополучно повернулись додому, що можна вважати перемогою. Разом зі звуковою, візуальною і моральною перевагою на секторі і навколо – день повністю наш.
Однак на найбільший тематичний ресурс Troublemakers.ua потрапляє вивернута навиворіт версія ковелян. Нам дають слово, відео зіткнень на вокзалі і фото нашого сектору розставляють все по місцях. Ми підкреслили, що не ми є ініціаторами конфлікту і підтримуємо концепцію фанатського перемир’я.
Наступний домашній матч на СКА пройшов спокійно, а от щодо матчу, який випав на 30 квітня, відразу було передчуття, а потім прийшла і інсайдерська інфа про те, що готується крупна акційно-медійна атака ультраправих на наш сектор. Найбільш бойові елементи складу тих вихідних були поза Львовом, стояло питання про те, щоб взагалі не виходити на матч, але на той момент вже з’являлися зачатки фракційності і частина все ж вирішила вийти, підготувавшись до найгіршого – запаслась “аргументами”. Склад молодої правої солянки Львова кількістю біля 50 осіб (неонацистська «Misanthropic Division»/молодь «Правого сектору»/ ЦК Азов/ «Карпати») увійшли на стадіон перед початком матчу, як і очікувалось, при “аргументах” (в одного в руках була навіть помічена “булава”), далі перекидування камінням, забрали з сектора банер “Волю білоруському народу”, пізніше ми його віджали назад, при першому ж зіткненні склад з кількісною перевагою у два з половиною рази впав в ступор, приїхала поліція, всіх затримали. При такому співвідношенні – наша перемога на полі, однак сильний медійний удар по нас і “новий етап” у стосунках з клубом.
“Викривальна” заява про ультрас ФК «Львів», як про “червоно-сепарське підпілля Львова” тиражувалось зі спецільно під це створеної спільноти ВКонтакті “Правий Львів” на сотню правих пабліків. Головним чином шум був навколо колишнього учасника харківського антимайдану і “боротьби” на нашому секторі, якого розпізнав колишний соратник по тій же “боротьбі”, який переметнувся до львівських правих (“боротьба” – організація більшовистського толку, яка зайняла бік антимайдану у подіях 2013-14 років). За приховування таких шкідливих для репутації руху фактів з минулого, хлопець був відписаний, хоча на момент подій вже змінив погляди на події на Сході України (що також підкреслив у своєму зверненні щодо інциденту), а також втратив батька в АТО.
Однак найбільшу шкоду медійна акція правих принесла на рівні наших стосунків з клубом. Для захисту репутації керівництво прийняло вкрай прагматичне рішення – пожертвувати активним сектором, публічно заявивши, що нас не знає і вперше бачить, хоча весь 2016 і початок 2017 року ми активно взаємодіяли з керівництвом, обговорювали перспективи розвитку клубу і технічні моменти з президентом і адміністратором, разом з командою на автобусі відвідали кілька виїзних матчів.
Після інциденту на СКА в 2017му ми кілька разів намагалися потрапити на стадіон – за сприяння поліції нас не впускали. Після виходу клубу в другу лігу відвідали перший ж виїзний матч – там складно було б нас не впустити. Восени повторили спробу потрапити вдома, вибрали кубковий матч – знову недопуск на стадіон, але враховуючи специфіку стадіону “Скіф” вдалось підтримати команду через огорожу.
З початку 2018-го почали відвідувати матчі молодіжних і жіночої секцій клубу, першопочатково для того, щоб спокійно ходити на футбол і вдома, а як наслідок, оцінили більш комфортну атмосферу і близький контакт з гравцями, чого нам бракує на матчах УПЛ, де в команді нон стопом йде ротація гравців, більшість з яких не місцеві і просто відробляють контракт, залишаючись байдужими до міста і фанатів.
Перший наш виїзд у 2018 році на матч зі “Скалою” знову звернув увагу ОФ-спільноти на Галичину. Навесні 2016-го кілька наших хлопців відвідали виїзний матч “Арсеналу” в Стрию, господарів зібралося вдвічі більше і вони хотіли бійки, однак роздивившись склад “Арсеналу” поближче, передумали. Ця історія, а також їх дружба з “Карпатами” складали умови для виїзду в режимі повної бойової готовності. Ще до нашого приїзду “стрийки” дали зрозуміти свої наміри, атакувавши нашого скаута, на сектор зайшли молоді хлопці без основних банерів, вийшли лише після того, як поліція провела нас на автобусі за місто. Після зняття поліції другий склад перемістився в Стрий, де зіткнувся зі старшим складом Стрия, в кількості ~20 на 20, блискавична перемога. Після склад 35+ чоловік гуляв центром Львова і не дивлячись на оперативний пост про подію в Стрию на головному ОФ ресурсі країни, «Карпати» не з’явились, а різноманітні “мізантропи” просто випарувались з закладів в центрі, де зазвичай засідали на вихідних.
Стрияни на емоціях розписали фантастичну байку про те, як 40 чоловік били “простих містян і дітей”, однак наша версія виглядала більш правдоподібно і трималася купи. Влітку після матчу УПЛ ФК «Львів» – «Шахтар» Донецьк, ми складом в 25 осіб зустріли у парку кілька активних фанатів “Шахти” – розйшлись мирно. Так само почався і день матчу ФК «Львів» – «Зоря» Луганськ минулого року. Цей матч був останнім шансом для «Львова» продовжити боротьбу за путівку в Лігу Європи, не дивлячись на середину робочого тижня, ми зібрались в 15 осіб, підготували мотиваційний банер. Перед матчем всім складом зустріли 5 чоловік «Зорі», розпізнаних за нашивкою “ЧБ” в глухому парку – але мирно продовжили рух на стадон, “ЧБ” жест не оцінили – скооперувавшись з «Карпатами», до кінця матча проявили агресію. Сподіваємося, у майбутньому не доведеться читати “патріотичних” обгрунтувань від «Зорі», частина руху яких залишилась у Луганську топити за команду ЛНР.
– В європейських країнах правих абсолютна меншість. Чим ви можете пояснити дзеркальну ситуацію на теренах СНД?
Головним чином рівнем благополуччя, освіти, громадянської і політичної свідомості населення. Європейці прагматичні і чекають від політиків конкретних, досяжних цілей і їх реалізації. Навіть у сусідній Польщі вже зовсім інший рівень політичної свідомості, все менше місця для популізму і як результат – на недавніх виборах у парламент коаліція лівих займає третє місце. В СНД – це прямий результат неоліберального курсу в економіці, який породив затяжну соціальну кризу після розпаду СРСР, яка триває досі. Наприклад, є цікава статистика мобільності українців перед введенням безвізу – більш ніж 75% населення ніколи не були закордоном, а біля 40% взагалі ніколи не виїжджали за межі своєї області – виглядає як чудовий грунт для ксенофобної пропаганди правих.
– Чи є тенденція до популяризації лівої ідеології в Україні? Чи підтримуються ваші громадські організації (якщо такі є) зовні ґрантами?
Серед населення є великий запит на ліві ідеї соціальної справедливості який крупні популістські партії використовують у електоральних цілях. І так від “виборів” до “виборів”. Це, а також період постмайданної турбуленції і розшарування некомуністичних лівих, який добряче затягнувся, перешкоджає появі крупної лівої політичної сили, готової в дійсності реалізувати соціальні проєкти. Віримо, що вже в цій декаді з теперішнього молодіжного активістського середовища з проукраїнськими і демократичними орієнтаціями виростуть і нові українські партійні ліві західного формату, замість КПУ і решти “ностальгуючої” бутафорії. Зараз, наприклад, набирає обертів профспілковий рух, який в перспективі може дати необхідні кадри для “великої” політики.
На різних етапах в нашому русі брали участь активісти антиавторитарних/проукраїнських організацій “Автономний Опір”/”СК Цитадель”, “Пірати”, “Чорний Стяг”, які функціонували на принципі самофінансування, всупереч нісенітницям політичних правих, які самі існують на ресурси з найбільш різноманітних і цікавих джерел, окрім власних кишень. На цей момент в нашому русі вже нема представників вищезгаданих організацій.
– Після Революції Гідності кількість ультраправих організацій й їх масштаб значно виросли, як ви можете пояснити цю ситуацію?
Готуй сані влітку. Праві сили антиросійського спрямування десятиліттями прогнозували сценарій збройного конфлікту з РФ у випадку українського національного підйому. Не лише прогнозували, а і готували до таких подій людей і структури. В момент “Х”, коли закипав народний гнів, на фоні спроб лібералів згорнути протест, праві тимчасово перебрали ініціативу, каталізувавши подальший розвиток подій. Таким чином з передмайданної, досить маргінальної кондиції, завдяки прямій дії і хайпу на темі змогли розширити соціальну базу і здобути кілька відсотків легітимізації ультраправих ідей у суспільстві. Також вони увійшли у структури МВС і Армії, що забезпечило підтримку державних структур і фінансування для розбудови непоганої фізичної інфраструктури (залі, офіси і інші профіти по всій країні). Однак в цілому їх роль у “великій політиці” досі залишається маргінальною, великі гравці просто використовують правих у міжкланових конфліктах. При більшому нахилі політичного вектору на Захід, під більшим тиском ЄС і США (що вже мало місце у меншому масштабі) українська влада може прогнутися і наприклад делегалізувати Азов-НК і решту формувань.
– За кого із професійних українських клубів зараз топлять фанати із лівою ідеологією?
Окрім ФК «Львів», півтора десятка років навколо київського “Арсеналу” існує фан-рух з антиавторитарними/антирасистськими позиціями. І не дивлячись на проблеми з керівницвом клубу (в результаті якого протягом останніх років матчі відвідували вибірково), а також зняття з чемпіонату і розформування команди за результатами минулорічного сезону УПЛ, хлопці тримаються разом і поки що катаються на цікаві матчі в Німеччину. В короткостроковій перспективі фанати з лівою ідеологією крутились навколо ряду українських клубів: «Гірник» (Кривий Ріг), «Олімпік» (Донецьк), «Металург» (Донецьк), «Нива» (Тернопіль), «Нива» (Вінниця) та інші.
– Одним з найдивніших явищ є наявність лівих фанатів у львівського клубу. Як сформувалось ліве крило у Львові, чому і коли вирішили вболівати за “Львів”?
Історично закономірне явище. Сьогодні вже мало хто знає/пам’ятає про багаті лівопроукраїнські традиції в політичному житті Галичини в кінці ХІХ – перших десятиліттях ХХ століття. Перша українська незалежна політична партія, Русько-Українська Радикальна Партія (РУРП – відомі представники якої – Михайло Драгоманов і Іван Франко), з’явилась саме у Львові у 1890 році і була за характером лівонародницькою: науковий соціалізм, демократія, гендерна рівність, національно-культурні права. Вона була ведучою незалежницькою політічною силою в Галичині (пізніш як УСРП) аж до радянської окупації Західної України.
Маловідомою сторінкою історії залишаються ліві та демократичні тенденції в УПА. Їх бачимо, наприклад, у постановах 3-го Надзвичайного Збору (1943), з постулатами про безкласове демократичне суспільство, потребу антиімперіалістичного інтернаціоналу, та у працях провідного ідеолога УПА Петра Полтави.
Сучасний Львів – Західна столиця також і українських лівих антиавторитаріїв, яка в період з 2014 по 2018 рік виразно обходила навіть Київ. В той же період, при відносному спокої і лише окремих інцидентах по країні, тут вирував “фа-антифа” фронт. Це також був час загальної взаємодії у нашому середовищі, що і дозволило замахнутися на створення спільного спортивно-розважального майданчику без упереджень навколо трибуни старої команди Львова. В молоді роки наші люди в приватному порядку відвідували матчі як «Львова» 1992, 2006, так і “Карпат”, дехто катав за “Арсенал”. І в 2015-му, в момент підйому руху у Львові, чутки про можливе повернення «Львова» у великий футбол були сприйняті з великим ентузіазмом, почалось поширення ідеї, яка спочатку здавалась фантастичною – створення свого руху навколо ФКЛ. Першопочатково “основа” сформувалась з частини активістів “Автономного Опору” і частини спортсменів антиавторитарного спортивного клубу єдиноборств “Цитадель”, а також кількох місцевих антифашистів.
Перетворення спортивної трибуни безпосередньо в трибуну “лівої політики” не планувалось і не здійснювалось, всі перформанси вписувались у формат фанатської культури, а тематично теми солідарності з кримськими політв’язнями і білоруським народом під час протестів у Мінську проходили також і на інших українських секторах. Ми старались розширити наш майданчик за межі активістського середовища, включаючи контркультурну/альтернативну молодь міста, а також всіх, хто просто бажав брати участь у святі спорту без “зіги-заги” і “кличу джунглів” до темношкірих гравців навіть своєї ж команди. Чому за ФК «Львів»? Tabula rasa для нас, і в тому числі відсутність брудної передісторії у вигляді расистських інцидентів і свастик на секторі. Також можна коротко відповісти зарядом північних сусідів: “Незрозумілий нам ваш фанатизм, любим футбол – ненавидим расизм”.
– Угруповання називається “Citizens”. Відомо, що у 2008 році з такою назвою уже існувала хуліганська фірма “Львова”, але вона не була лівою. Чи є якийсь історичний зв`язок з цим угрупованням?
Прямого зв’язку нема. Від заснування у 2016-му ми означили себе як нову групу “бойових” ультрас, готових приймати бій, що підтвердили події 2017-18 років. Але все ж «Citizens16’1» не фірма в хуліганському розумінні, формація включає у себе всіх, хто бере участь у житті нашого ком`юніті на постійній основі. Один наш учасник знав людину з “Citizens08”, згідно його інформації та фірма довго не проіснувала, відмітившись програною малоформатною зустріччю з фірмою “Карпат”, а її учасники не були ультраправими. В цій історії нам сподобалось те, що хтось до нас вже пробував створити силове крило у фан-русі «Львова».Також переклад назви «Citizens» ідентичний неофіційному прізвиську клубу і це було головним аргументом “на поверхні” при виборі назви.
– Раніше у “Львова” була банда ультрас, яка робила яскраві візуальні перформанси, під назвою “Leopolitans”. Здається, у них були більш праві нахили. Чи були з ними контакти?
Так. Відвідавши перший матч відновленої основної команди «Львова», вже на другому (тоді ще на стадіоні «Сокіл») ми організували активну підтримку, тоді ж з’явилось кілька людей від «Леополітанс», які стали разом з нами.
«Леополітанс» – класичний приклад того, як через монополізацію ультраправими в Україні фанатського середовища/культури, звичайні хлопці, байдужі до політики, які просто хочуть ходити на футбол, стають “правими” за замовчуванням, бо такий дрес-код на вході. Грубо кажучи погляди «Леополітанс» можна охаракатеризувати як дихотомію “поганих лівих” (антиукраїнські КПУ, антимайдан і решта совка) і “хороших правих” (проукраїнський Майдан, учасники АТО). Знайомство з нами було розривом цього шаблону, тому, що ми були і “лівими” і проти умовно кажучи, “совку”, а одночасно серед нас були учасники Майдану, львівської “Ночі гніву”, АТО.
Наші особисті спостереження про розпливчатість їхніх поглядів пізніше підтвердилися заявою «Леополітанс» щодо ситуації навколо нас і клубу у 2017 році. Сезон 2016 року вони простояли з нами на одному секторі, в тому числі брали участь у перформансі солідарності з кримськими політв’язнями, один з яких, зображений на банері Олександр Кольченко, анархіст і … знову ж таки учасник проукраїнського руху в Криму.
– “Спорт поза політикою”. Ви розглядаєте фанатизм як спосіб пропаганди своєї ідеології? І чи готові відмовитись від лозунгів на користь підтримки команди?
Якщо говорити про футбол і навколо, то він задовго до нашої появи був максимально політизованим в ультраправий бік. В українських реаліях, якщо ти ультрас/хуліган, ти зобов’язаний бути правим за замовчуванням, шанувати Гітлера і його спадок (або толерувати це явище у своєму середовищі), кидати “римське привітання” і т.д.
Повністю аполітичні рухи – явище в Україні ще більш рідкісне, ніж ліві/антифа у футболі. Хоча в Європі аполітичних трибун добра половина, навіть при відсутності лівої/правої риторики на секторах антирасизм є загальноприйнятою і загальнозрозумілою позицією. Натомість в Україні самої цієї позиції достатньо, щоб стати ворогом для всіх.
Деякі наші сапортери в молоді роки бачили атмосферу всередині 16-го сектору “Карпат” та інших клубів і нам такий футбол не потрібен. Неприйняття расизму у спорті і повсякденні, авторитарних ідеологій зліва направо (від варіацій більшовизму до націонал-соціалізму, фашизму), чітка позиція щодо російської воєнної інтервенції на Сході України – наші базові принципи, при дотриманні яких людина навіть не будучи “лівою” може стояти на одній трибуні з нами. До слова, за три роки на нашому секторі з’явились лише кілька банерів позафутбольного змісту (“Волю нескореним Криму”, “Волю народям – смерть імпеірям”, “Волю білоруському народу”, “Волю мінським партизанам”), решта ж банерів були спрямовані на підтримку команди, у 2019-му, наприклад “До Європи” і “Кубок-2020”.
Для нас вболівати за «Львів» – це більше ніж просто вибір команди за районом проживання чи вподобаннями оточення. Ми хочемо створювати локальну альтернативу секторам з шовінізмом і низькою особистісною/колективною культурою , а також підтримувати наступну історичну лінію – футбол без упереджень можливий і у Східній Європі. І якщо політиці, в її чистому вигляді, в ідеалі, дійсно нема місця у спорті (за умовою відсутністі також ультраправої політики), то для такої загальнолюдської позиції, як антирасизм, місце у нас знайдеться завжди, особливо в контексті засилля расистів на активних українських трибунах і регулярних расистських інцидентів.
– Побутує думка, що у ФК “Львів” немає фанатів. Що можете на це сказати?
За майже три десятки років традиції незалежного українського (без комуністичної передісторії) львівського футболу під маркою ФК “Львів” (з початку 1992 року, пізніше 2006-го) через трибуни пройшла не одна тисяча вболівальників. Про “ні традицій, ні фанатів” особливо люблять говорити “зелено-білі” “актикомуністи”, чий клуб був заснований у роки, коли ще по Західній Україні органи КГБ викривали криївки УПА, і по факту участь клубу в союзному чемпіонаті лише легітимізувала “Радянську Галичину” також і через спорт. Так ми дивимося на це з політичної точки зору і в історичному контексті, хоча про позицію, що трибуни “Карпат” були єдиним майданчиком “вільнодумства” нам відомо. Для нас же “традиції” “Карпат” – річ як мінімум неоднозначна, в контексті того, що вони взагалі намагаються комусь “пред’являти” за традиції, за роки незалежної України клуб так і не зміг виграти Кубок і Чемпіонат, а останні роки взагалі постійно потрапляє у зоню вильоту. Якщо говорити про активних фанатів ФК “Львів”, саме про ультрас, то вони були, є, і будуть, не дивлячись на першопочаткову диспропорцію і пресинг фанатів “Карпат”.
В умовах кількісної переваги опонентів в кількадесят разів, сама наша поява і існування – вже подвиг. Легко іти нога в ногу з загальноукраїнським ідеологічним мейнстрімом, але це не потребує відваги і жертв, важко якраз плисти проти течії і слухатись своєї совісті. У 2016-2017 роках ми намагались функціонувати в повному форматі, не дивлячись на всі небезпеки. З врахування затяжного конфлікту з клубом і перепонами, які керівництво нам, як наслідок, створювало, з 2018 року ми відвідаємо виключно ті матчі, які нас цікавлять, головним чином найважливіші і “епохальні” для історії клубу і фан-руху, а також матчі на проблемних для команди етапах.
– Розкажіть про контакти із фанатами з-за кордону. З ким дружите, кого підтримуєте?
Як на молодий рух, контактів у нас достатньо, хоча поки скоріше у форматі спілкування окремих людей. Відмітимо хлопців з фан-руху навколо ФК «Івацевичі» (2 ліга, Білорусь), представник «FCI» і кілька хлопців з регіону, пов’язаних з ними, відвідали наш виїзний матч в Ковелі в 2017 році. Ми в свою чергу відвідали футбольний турнір в Івацевичах на початку 2019 року, в нас з’явилась спільна графіка. Сподіваємося цього року побачитися знову. Контакти з бойовою частиною «МТЗ», на жаль, ослабли в зв’язку з пострепресійною ситуацією в їх русі.
Також варто виділити наші відвідини кількох матчів і заходів фанатів словацього “AS Trenčin”, які теж стоять на антифашистських/антирасистських позиціях. Сам ФК, який виступає у вищому дивізіоні, мав непогані результати в минулій декаді – оформив подвійний золотий дубль в національному Чемпіонаті/Кубку в сезонах 2015-2016, вкрай вдалий євросезон 2018 – вихід в останній раунд кваліфікації ЛЄ, розгром роттердамського “Феєнорда” 4:0, матч при повних трибунах з найбільш нарваною енергетикою, на якому нам пощастило побувати (а перед тим і на матчі 1-го етапу кваліфікації проти “Будучность” Подгоріца). Клуб розділяє погляди фан-руху і надає головний стадіон під великий антирасистський турнір з футболу, на якому ми також бували.
Більшість наших однодумців знаходяться саме за кордоном, вояжі будуть регулярними, а разом з ними з часом буде розростатися і мережа контактів – як наприклад в минулому році, на дербі Гамбурґу, де нас гостила людина з «Санкт Паулі», також відвідали матч клубу «AKS ZLY», який діє на засадах самоуправління.
– Як ви висловлювали підтримку політичним в’язням крім банерів на стадіоні? Чи виходили на контакт?
Якщо говорили саме про кримських політв’язнів в Росії Сенцова і Кольченка, то в 2016-17 роках на нашому секторі була група кримських політичних біженців, які були близько знайомі з Кольченком завдяки лібертарному руху, та мали взаємодію з Сенцовим в рамках проукранського руху в Криму. В тому числі завдяки їм Львів був однією з головних точок на мапі кампанії солідарності, проводилося багато акцій, збирались кошти на підтримку сім’ї Саші, також хлопці протягом всього терміну ув’язнення підтримували контакт. Поза стадіоном в рамках соціального активізму проводились акції солідарності з білоруськими політв’язнями під консульством Білорусі. Останній турнір також був позастадіонною активністю по темі, сподіваємося, при повторі у майбутньому вдасться зібрати більш значні кошти.
– Розкажіть більше про стосунки з фанами мінського “Партизану”.
Фанатський антифашистський рух навколо мінського “Партизану” (раніше МТЗ-РІПО) породив справжній культурний феномен у Східної Європі, який вплинув, наприклад, також і на розвиток Центрально-Європейської сцени. Особливо прославилися хулігани «МТЗ», єдиними реальними за силою противниками яких в Білорусі були лише “Динамо” Брест. На червоно-білій хвилі оформився також з десяток дружніх антифашистських рухів навколо регіональних клубів. Певно, без такої альтернативної реальності в декілька сотнях кілометрів, а також локального прикладу київського “Арсеналу” та інших проектів не було би і нашого руху. Фанати «МТЗ», перебуваючи в міцному союзі з “Арсеналом” періодично навідували Україну, беручи участь у вітчизняному “навколофутболі”. Початково на рівні спілкування окремих людей в нас також був вихід на топову фірму «МТЗ». Так, наприклад, з нагоди приїзду білорусів на турнір “Нескорені ” в 2017-му році, планувались спільні відвідини виїзного матчу «Львова», однак в останній момент матч перенесли на день турніру і вояж не відбувся. Пізніше хлопці були змушені “залягти на дно” в плані активних дій в Білорусі і закордоном і ця перспектива заморозилась. В 2018-му в індивідуальному порядку Львів навідав один представник червоно-білих, по місті з’явилось кілька сумісних графіті «FCL»-«MTZ».
Крім суто “спортивного інтересу” в співпраці окремо варто відмітити ідеологічну складову – рух навколо «МТЗ», був другим рухом в Білорусі, який включив білоруську мову та антикремлевску позицію в повістку, у той час коли біло-русскі праві фанати (включно з вже патріотичними сьогодні “Динамо” Брест і Мінськ) вішали “імперки” на секторах та дивились в рот “старшим братам” зі Сходу. «МТЗ» єдині, хто наважився розігнати “свято спорту” кремлівських молодіжних організацій в Мінську. Як наслідок, за сукупність антисистемних позицій фанатам “Партизану” довелося заплатити високу ціну – разгромна політична справа 2017-го року з вироками позбавлення волі від 4 до 12 років за “злочин” без складу злочину. Починаючи від 2017-го на нашому секторі регулярно присутній баннер солідарності з мінськими партизанами.
– Як відбуваються походи вашої фірми на матчі збірної? Чи виникали конфлікти з фанатами інших клубів під час матчів збірної?
Вихід, по суті, був один єдиний і для нього були дуже сприятливі умови. Кілька старших і міцних хлопців відвідали матч Україна-Фінляндія восени 2016 року в Одесі. Там же були і “Leopolitans” з банерами. Кільком присутнім фанатам “Карпат” це не сподобалося, але вони були швидко заспокоєні приймаючою стороною. Перспектива підтримки збірної, звісно, була б цікавою, але зараз, після всього шуму навколо нас в 2017-18 роках, пов’язаного з різноманітними інцидентами і яскравим освітленням наших нонконформістських позицій, прикрашений символікою виліт “білої ворони” на трибуну збірної був би скоріше мазохістським концепт-артом. Для блага українського футболу, нас обмежений ресурс краще все ж повністю спрямувати на підтримку свого локального клубу.
– Два роки тому ви стали відомі за сутичку з львівськими фанатами, тоді в сутичці використовували холодну зброю, було жорстко. Чи були конфлікти подібного розмаху в останні два роки?
Ні. На даний момент також затихло протистояння на лінії “фа-антифа” у Львові, яке велось всі ці роки включно з використанням холодних аргументів з обох сторін. Минулого року конфлікти при зустрічі вже вирішувались “по спорту”, в режимі fair play.
– Наскільки складно існувати в місті, де більшість фанатів праві?
Дуже важко і поліція тут останній фактор. Загальні проблеми для українського фанатизму, такі як внутрішня і зовнішня еміграція в пошуках кращого життя, заробітчанство, ранній вихід старших кадрів “на пенсію” і внутрішні конфлікти сильно по нас вдарили. Як результат, в русі залишилося два десятки активних учасників, середній вік більшості 16-20 років. Для нас календар футбольного сезону схожий на шахову дошку, де потрібно прораховувати кожен хід. Тішить те, що після відходу більшості “старших” нова молодь впринципі з’явилась, будемо розвивати її у спортивному плані, очікуючи кращих часів.
– Чому вас не було видно на цьогорічному дербі?
Протягом перших двох років ми мали ресурс кількістю в півсотні чоловік по Львову і Західній Україні, де третина – хороший дорослий спортивний склад. Також у більшій мірі могли розраховувати в разі такої події на серйозну підтримку з центральної України, Білорусі та інших країн. Клуб виступав у аматорській лізі, пізніше в другій (і не дуже вдало) і дербі з “Карпатами” здавалось дуже віддаленою перспективою – ми розглядали це як кінцеву мету і чіткий орієнтир для розвитку. При теперішніх наших можливостях і кількісній пропорції 1:20 на гіпотетичному виході на дербі, це вкрай складно, оскільки в нашому прогнозі малочисельна організована підтримка Львова закінчиться бійкою прямо на стадіоні або біля, де наш молодий склад просто задавлять кількістю під наглядом прокарпатівських “секюріті”. Будемо працювати над зміною цієї пропорції. Невихід на дербі дав, правда, один позитивний момент – клуб не зможе списати те, що відбувається на трибунах і навколо (віджата клубна символіка у вболівальників і дітей з молодіжних секцій фанатами карпат) на нас, хоч це було і задовго до нашої появи. Президент клубу в 2017 в одному інтерв’ю сказав, що не хоче ультрас як таких, ні “правих” ні “лівих”. “Карпати” ж ненавидять всіх синьо-золотих на всіх рівнях і поколіннях, хоча ця «ненависть» і взагалі наявність “Львова” на футбольній карті є вигідними для керма “Карпат” для реанімації руху, який також знаходиться в занепаді, з показниками нижче 50 чоловік на 16-му на деяких домашніх матчах.
