“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній ми розмовляємо з різними відомими цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, співаками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.
Сьогодні ви прочитаєте думки відомого українського поета і журналіста Дмитра Лазуткіна!
Дмитро Лазуткін
Працював інженером-металургом, тренером з карате, журналістом, ведучим програми «У світі єдиноборств», «ПроРегбі», «Чоловічий клуб» на “Першому Національному” телеканалі, коментував Олімпійські ігри в Пекіні, Ванкувері, Лондоні. Вірші пише українською та російською мовами. Друкувався в таких виданнях як «Потяг76», «Четвер», «Кур’єр Кривбасу», «Кальміюс».
– Дмитро, серед усіх інших професій, якими ви займаєтесь і займались, ви були також спортивним коментатором. Розкажіть, що це була за робота? І яким чином ви стали коментатором? Чи доводилося вам коментувати футбольні матчі?
– Коментатором я бути не мріяв. Це можна сказати сталося випадково. Річ у тім, що працюючи кореспондентом на новинах я багато уваги приділяв висвітленню єдиноборств. І це не дивно , адже сам довгий час займався карате і кікбоксингом. Ставав переможцем Кубка Європи у розділі фулл-контакт і бронзовим призером Кубка Світу з кікбоксингу й кікджитсу. Тож був у темі. І, власне, тому мені й запропонували спробувати себе в якості коментатора якогось невеличкого турніру з боксу. А далі все само якось закрутилося – аж до коментування боїв братів Кличків і Олімпійських ігор. Втім, у футболі я себе великим фахівцем не вважаю. коментував його лише раз – це був фінал євро-2012 для польського радіо.
– Розкажіть, чим для вас є футбол? Просто популярна спортивна гра чи може щось інше, більше ніж просто гра?
– Футбол для мене це величезна пристрасть з дитинства. Я годинами бігав з м’ячем у дворі, грав за дарницьку дитячу команду “Хімволокно” і чекав з нетерпінням кожної гри улюбленого “Динамо”, ходив на матчі, дивився телетрансляції. Золотий склад 1985-1986 років – був для мене чимось неймовірним, неземним.
– Чи маєте улюблену команду та улюбленого футболіста?
– До того як я особисто познайомився з деякими футболістами – вони вважалися мені якимись надзвичайно крутими. Я їх дещо ідеалізував. З часом я збагнув, що вони звичайні живі люди, зі своїми недоліками й вадами. Втім, головною командою для мене залишиться назавжди столичне “Динамо” часів Лобановського. Серед гравців мені подобалися Заваров, Лужний і Яковенко. З іноземних – пара нападників Марадона й Каніджа.
– Що трапилося з передачою “Футбольна самба”, яку ви вели разом з Фоззі?
– “Футбольна самба” була проектом створеним . спеціально до ЧС в Бразилії. Тож із завершенням турніру вона припинила своє існування. Але з Фоззі ми продовжуємо товаришувати і навіть граємо разом за команду артистів “Маестро”. Він, звісно ж – набагато більше за мене проводить часу на футбольному полі, він справжній фанат цієї гри.
– Як ви вважаєте, чи переплітається футбол з політикою? І чому?
– Футбол як явище – це величезний майданчик для політичних спекуляцій. Тому олігархи використовують його в своїх цілях. А ще для багатьох людей – матчі улюблених команд і збірної – можливість публічно продемонструвати свою позицію, своє ставлення до подій в країні. Це природньо.
– Сергій Жадан не запрошував вас у літературну збірну Україні?
– Я граю за літературну збірну України коли маю можливість і час. Скажу одне – коли я на полі, то мені немає рівних в єдиноборствах. А багатьом літераторам саме бійцівських якостей і бракує:)
– Не плануєте написати щось про футбол?
– У мене футбольна тема виринала кілька разів у віршах. Один з них навіть був присвячений тренеру Ернесто Вельверде.
– Що могли б порадити тим молодим і не дуже читачам “Брутального футболу”, які читають зараз цю нашу розмову?
– Поважайте себе і суперника, але боріться до кінця – завжди!
Розмовляв Вадим Дідик, спеціально для рубрики “Культурний футбол”.
