Минулого тижня ми писали про рекорд Ігоря Шуховцева – одного з найбрутальніших персонажів футбольної України 2000-х – 2010-х. У вересні 2011-го йому вдалось потягнути чотири поспіль одинадцятиметрових удари буквально за декілька турів УПЛ. Легендарний голкіпер в інтерв’ю “Брутальному Футболу” пригадав пригоди давніх часів і поговорив з нами на актуальні теми.
Наш герой свій останній матч у Прем’єр-лізі зіграв ще у 2013 році, проте його рекорд і досі залишається непохитним: чотири відбитих пенальті в одному чемпіонаті поспіль – і мова йде виключно про ті випадки, коли саме виручав голкіпер, а не просто пенальтисти не влучали по воротам. Тож наша розмова з Ігорем почалася саме з цього.
– Чи був у вас який-небудь секрет, який домомагав брати пенальті?
– Навіть важко відповісти однозначно. Раніше багатьом хлопцям – Шовковському, Реві вдавалося не пропускати по чотири пенальті підряд. (прим.ред. Насправді вдавалося відбити чорити пенальті поспіль лише одному голкіперу – Віталію Постранському. Втім, йому на це пішло 2 роки. Шуховцеву це вдалось зробити із 6-го по 11-й тури). Знали, хто куди б’є, намагалися знати інформацію про того, хто б’є. Плюс газон – слизький, не слизький, зручно бити людині чи ні. Й тренери, й воротарі дивилися, хто куди б’є, якою ногою, цікавилися психологічними моментами. Десь була реакція по удару, десь інформація допомагала, десь фарт чи ще щось. Це складна річ, але тому, хто б’є пенальті, набагато важче. Хоча якщо футболіст впевнений в собі, він виконає все на рівні, без зайвих переживань.
– Чому тоді тому, хто пробиває пенальті, складніше? Справа у нервах та в тому, що його будуть звинувачувати, якщо не заб’є?
– Так, звісно. Воротарю з цієї точки зору простіше: взяв/не взяв, виручив/не виручив. М’яч летить секунду з 11 метрів, дуже важко відреагувати та взяти його. Пробивати складніше, але хлопці це тренують, щоб потім пробивати влучно в кут, нижній або верхній. Виходить цікаве протистояння.
– У березні “Норвіч” вибив “Тоттенгем” з Кубку Англії в серії пенальті. У Тіма Крула тоді на пляшці було написано, хто куди б’є. Ви не вдавалися до таких хитрощів?
– Зараз модно себе показувати, що там на пляшці написано. А у нас так само тренери говорили, хто куди б’є. За рік назбирувалося інформації про футболістів різних команд, хто в який момент куди може пробити. Ми не писали на пляшках, але тримали це в голові. Якщо була серія пенальті, ті самі Шовковський, Рева, Шуховцев – не важливо, хто – знали, куди можуть пробити два-три пенальті. Але це таке, у будь-який момент можна за пів секунди змінити напрямок щиколотки і відправити м’яч в інший кут. Ті, хто пробиває пенальті, вони ж знають, що їх вивчають.
Тім Крул використав свою підказку. Це теж тренерська робота, підказати голкіперу, куди можуть бити. А він вже потім вирішує, куди стрибати.
– У цьому сезоні Євген Волинець та в минулому Богдан Сарнавський прекрасно проявили себе у відбитті пенальті. Що ви взагалі думаєте про цих воротарів, чи є у них потенціал дорости до збірної України?
– Ми збираємо інформацію та стежимо за багатьма хлопцями. Як на мене, пенальті – надзвичайно важливий аспект в кубкових матчах. Воротарі мають бути до всього готові в серії пенальті. Волинець і Сарнавський – так, хлопці себе проявили, але я все одно переконаний, що яку б тактику воротар не вибрав, по м’ячу реагувати чи вгадувати, йому потрібна ще й доля везіння. Можна знати кут, можна працювати по м’ячу, а гравець проб’є дуже сильно.
Пам’ятаєте, був дуже цікавий матч між “Динамо” та “Ворсклою” в фіналі Кубку України-2020? Я був приємно вражений, наскільки добре обидві команди били пенальті. Нехай мені хоч один спеціаліст відповість: і що робити в такому випадку? Тренуйся-не тренуйся, а хлопці били у верхній кут воріт, до того ж, дуже сильно. Коли пробивають точно в верхній чи нижній кут, ти з цим ударом точно не справишся. Реакція голкіпера, грубо кажучи, півтори секунди, а м’яч долітає за одну. Це надзвичайно складно. Шанси є лише якщо м’яч летить не так швидко.
– Тоді немало критикували тренера “Ворскли” Юрія Максимова за те, що він не випустив на серію пенальті Павла Ісенка, як зробив це в грі проти “Маріуполю” в півфіналі.
– Я читав. І ставлюся до цієї критики дуже скептично. Ісенко б там стояв, Буффон, Шовковський, Рева чи Шуховцев – якщо б’ють в верхній кут з силою вище середньої, то жоден голкіпер туди не долетить і не дістане м’яч. Навіть якщо знатиме кут. Критикувати Максимова немає за що. Навіть якби був Ісенко – він же не Бетмен? Повторюся, пенальті тренують, але це дуже складний компонент, і без долі фарту ніколи нічого не вийде.
– У минулому сезоні Сарнавський відбив три пенальті поспіль. Ви не переживали, що він поб’є ваш рекорд?
– Звісно ж ні! Кілька років назад запитували про це у мене, Шовковського і Реви. Здається, ще Паньківу не забивали чотири пенальті поспіль, тут треба покопатися (Прим.ред. Юрій Паньків відбив три пенальті поспіль у двох сезонах протягом 2014-2015 років, граючи за донецький “Металург”). Так ось, чому переживати? Ми свою роботу виконали. А хлопці – дай Бог, щоб вони і чотири, і п’ять пенальті відбивали. Я буду тільки радий, якщо хлопці візьмуть там п’ять чи шість одинадцятиметрових. Це буде значити, що люди працюють над собою, це завжди приємно.
– Останнім часом нерідко критикують Андрія П’ятова. Як ви вважаєте, його критики праві?
– Мабуть, було б неправильно говорити, праві люди, чи ні. У кожного вболівальника є своя думка і право її висловити. Як професіонал, тренер і колишній воротар – я і про Шовковського, і зараз про П’ятова кажу, що ці люди стільки зробили для своїх клубів і для збірної, що критикувати їх за якісь невдалі епізоди в останніх матчах… Як на мене, це неправильно. Я сам бував у цій ролі і знаю, що це таке. В першу чергу треба пам’ятати, скільки всього вони зробили. А тренери вже розберуться, хто сильніший, хто слабший і ухвалять відповідне рішення по складу.
– “Шахтар” вже поступово награє Анатолія Трубіна, а в збірній України Андрій Лунін виходить на поле лише по великим святам. Чи не буде це проблемою, коли Лунін різко стане основним в збірній?
– Якщо говорити про професіоналізм гравців, яких викликають в збірну, то взагалі ні до кого немає претензій, як і по рівню майстерності. Був етап Шовковського, зараз етап П’ятова, буде етап Луніна. Це нормальні футбольні речі. Всі колись були молодими, але з часом обростали воротарською надійністю. Лунін грає на такому рівні, що нічого страшного не буде, коли тренерський штаб вирішить зробити ставку на нього. Андрію П’ятову респект і уважуха за те, що він підтримує таку форму й досі.
– Ми вже сьогодні згадували Джанлуїджі Буффона, який в 43 роки досі грає за “Ювентус”. Це якись унікум чи просто результат тренувань? Як гадаєте, в чому його секрет?
– Буффон – це легенда, футбольна особистість з великої літери – через одну просту причину, що він стільки років грає на такому рівні. Складно у такому віці підтримувати форму, адже доводиться конкурувати з молодими хлопцями. Також велику роль грає довіра тренера. Я стежу за Буффоном і сказав би, що він виконує свої функції на 99%, це заслуговує повагу. Я грав до 42 і розумію, наскільки багато треба працювати, щоб відповідати рівню підготовки. Думаю, рецепт його успіху – це все-таки структура на генному рівні і велика працелюбність, тому що інших інших секретів я не знаю.
– Як справи у вашого сина (півзахисник Владислав Шуховцев грає за “Балкани” – прим.). Можна очікувати, що він перевершить ваші успіху в нашому футболі?
– То скромний хлопчик, нехай грає в футбол (сміється). Нехай займається своєю справою, старається і всього досягає сам, як батько. Я йому бажаю, щоб він був у футболі, щоб у нього було поменше травм, щоб розвивався.
