.
Он воно як.
Владислав Ващук розповів про перехід з “Динамо” в “Спартак” – слова відомого захисника цитує Трибуна.
“Чотири місяці після травми – розрив хрестоподібної зв’язки. Два місяці на милицях, потім півроку, як мінімум, відновлення. Лобановського вже немає. Тяжко хворіє мама. Щодня йдуть божевільні суми, рак – страшна хвороба.
Місяць намагаюся потрапити до Ігоря Михайловича Суркіса, адже контракт закінчується, а продовжувати його ніхто не хоче. Нарешті пробився до Суркіса. Йду з таємною надією попросити про збільшення зарплати – я ж гравець збірної, капітан команди, іноземці отримують в п’ять разів більше за мене.
Відповідь був несподівана і дуже жорстока: “Який, на**й, контракт? Кому ти на**й потрібен, інвалід? Геть звідси!”
Що далі робити – не розумію. У “Динамо” я не потрібен, а пробуватися в інших клубах з травмою – нереально. У лікарні – мама. І кожен божий день потрібні ліки.
Друзям в Києві розповісти відразу не зміг. Від образи і відчаю зводило вилиці. Я віддавав клубу, все що міг. А коли травмувався – викинули, як собаку з перебитою лапою.
З Єгором Тітовим ми познайомилися через Парфьонова. Розговорилися, знайшли спільну мову. І я йому все розповів. І про інваліда, і про контракт, і про маму в лікарні. Єгор помовчав і сказав: “Давай я спробую у себе в клубі поговорити. Може заберуть тебе”. Набрав він мене в той же день ввечері. Сказав, що мене чекають.
Червиченку я з ходу сказав: “У мене травма. Лікарі кажуть – потрібно ще півроку”. Той не розгубився і відповів: “Ти нам потрібен, відновлюйся, будемо чекати”.
Через півгодини в кабінеті з’явилися юристи команди, пояснили, що мені потрібно відіслати повідомлення у мою команду поштою і тільки після цього підписувати контракт зі “Спартаком”. Приїхав додому, всі відправив і став збирати речі в Москву. За тиждень мені ніхто не подзвонив і я щиро радів, що знайшов роботу, хоч і в іншому клубі, але все ж.
Реакція Суркіса була несподіваною і різкою. Десь через тиждень пролунав дзвінок. Здавленим голосом секретарка сказала: “Влад, до Ігоря Михалойвичу, терміново”.
Ігор Михайлович зустрів мене з посмішкою. Сказав: “Ну все, погомоніли та й годі, йди контракт підписуй”. І запропонував зарплату. Точно таку ж, як в “Спартаку”.
У футбольному світі секрети тримаються недовго. Я зібрався з думками і відмовив. Ви не розумієте, чого мені це коштувало! Звичка підкорятися сиділа вже на генетичному рівні, пересилити себе тоді було дуже важко.
Крик стояв такий, що чути було на всіх поверхах. Але я вже чітко розумів – я вже дав слово і маю за нього відповідати. Рішення я не змінив. І пішов”, – розповів Ващук.
