Його батько герой України, який загинув на Сході, рятуючи людей. Син льотчика, який у 2019 році виграв чемпіонат світу в складі юнацької збірної України U-20, Кирило Дришлюк завітав у гості на “Брутальний Футбол”. Півзахисник розповів, як відбувається підготовка до нового сезону, чи зміниться стиль гри в “Олександрії” після відходу з клубу Володимира Шарана, оцінив виступ збірної України на Євро-2020 та поділився спогадами про те, як маленький Кирило проводив час у дитинстві разом зі своїм батьком.
– Як проходять зараз збори в “Олександрії”?
– Збори – завжди важко. Еавантаження великі, треба бути готовим до цього. У нас по два тренування в день. Зранку більше бігова, а ввечері вже з м’ячами працюємо. Звичайно, що непросто, але це так треба, щоб у сезоні було легше. Маємо грати два товариських матчі, в суботу з “Кривбасом”, тобто два склади по 90 хвилин. Потім вже будемо готуватися до першого матчу чемпіонату – проти луганської “Зорі”.
– У 2021 році ти провів лише чотири матчі в “Олександрії”. Чому так мало?
– Десь, може, тренер мене не бачив у складі, але я працював над собою. Знав, що Володимир Богданович дасть мені бодай один шанс себе проявити. Я пограв багато у чемпіонаті дублю, потім поїхав грати за кордон, не хотів за дубль виступати, відчував, що вже переріс. Хотілося грати з мужиками, у Вищій лізі, набратися досвіду. Потім я повернувся у команду, Шаран взяв мене на збори взимку тоді. Я себе добре проявив, як він сказав. Став частіше потрапляти у склад, в заявку та він мені давав шанс виходити на поле, вже з перших хвилин.
– Можливо, ти не міг знайти спільну мову з Шараном?
– Та ні, ми весь час з ним спілкувалися. Він підказував у тренуваннях, які сторони мені треба покращити, які помилки виправити. Тому в нас все було добре, нічого поганого про нього я сказати не можу.
– Яка різниця між тренуваннями Гури та Шарана?
– Ми більше розпочали грати в пас. Це зрозуміло, що два різних тренери і два стилі гри. Я не скажу, що ми погано грали з Шараном, просто стилі різні. У кожного тренера свої вимоги та їх потрібно виконувати.
– Яке особисто собі ти ставиш завдання на цей сезон?
– Звісно, що треба працювати, щоб грати в основному складі. Треба виходити на кожен матч, віддавати всі сили, перемагати, виконувати максимальні завдання і все. Віддаватися повністю, слухати тренера і робити те, що він каже. Де мене коуч поставить, там я буду грати, готовий грати на будь-якій позиції. Воротарем? (сміється – прим.). Ну це вже занадто, такого досвіду ще не було.
– “Олександрія” перші шість турів нового сезону проведе на виїзді. Це пов’язано з заміною поля?
– Як говорили, то так. Чому ми зараз граємо дуже багато матчів на виїзді? Тому що тренер сказав, щоб ми трішки звикли до сезону. Дійсно буде важко, багато виїздів, нам треба бути готовим до цього. Звісно, що вдома легше грати, набагато, зі своїми вболівальниками, за рідних стін. Ми налаштовуємось на кожен матч, вдома чи на виїзді. Коли ми граємо в гостях, то наші фанати теж приїжджають і нас підтримують.
– Поле на стадіоні “Ніка” в якому зараз стані?
– Чесно, я не знаю, тому що ми ще навіть не дивились. Тільки коли їдемо на тренування на автобусі, то одним оком можемо глянути. Можу сказати, що трава зелена і надіюсь, що стан хороший.
– От якщо дивитись об’єктивно, скільки з 18 можливих очок “Олександрія” візьме у стартових шести виїздних турах?
– Звісно, що ми будемо налаштовуватись на будь-яку гру, тільки на перемогу, виходити та вигравати. Це буде нелегко, але треба до цього звикнути, віддати всі сили. Чемпіонат буде дуже цікавий, багато команд підсилилось, буде непросто, але треба виходити і добувати очки. Я не можу сказати, що якісь команди гірші чи кращі, зараз такий чемпіонат, що з будь-яким суперником важко. Треба буде знаходити помилки наших опонентів, будемо дивитися на теоріях перед матчами, кожна команда непроста, потрібно просто виходити на кожен поєдинок і показувати хорошу гру.
– Хто буде претендувати на виліт із УПЛ, а хто на єврокубки?
– Важке питання, я на нього відповісти не можу. Буде боротьба, дуже цікавий чемпіонат, а хто та які місця займе – важко відповісти.
– Хто твій головний конкурент у команді?
– У нас зараз, можна сказати. нова команда. Багато футболістів покинуло “Олександрію”, приїхало чимало новачків. Зрозуміло, що треба боротися за своє місце, ми добре підсилились, треба у тренуваннях завойовувати місце у складі. Тому подивимось, це вже тренерський штаб вирішує кого ставити, головне наполегливо працювати.
– Як тобі виступ збірної України на Євро?
– Дуже гідно, я вважаю. Дивився кожен матч, подобалась гра, хлопці віддали всі сили, за них вболівала ціла країна. Молодці!
– Ти чемпіон світу в складі юнацької збірної України. Чому тебе не викликає Шевченко?
– Ну, це не знаю, як відповісти. Зрозуміло, що це рішення тренера. У нього своє бачення, він дивиться чемпіонат. Треба до цього прагнути, я працюю і звісно, що дуже хочеться потрапити у національну команду. Потрібно ще провести велику роботу, покращити свої якості на футбольному полі.
– Зі всіх футболістів золотої команди Петракова ніхто поки що не став основним гравцем збірної України. Як гадаєш, чому?
– Я думаю, що зараз футболісти збірної більш досвідчені. Потрапляють, звісно, гравці, викликають з нашої U-20 команди, це вже хороший крок. Треба завжди працювати, чекати свій шанс і дуже багато працювати, щоб туди потрапити.
– Коли чемпіони світу U-20 будуть тащити збірну?
– Я сподіваюсь, що найближчим часом. Зрозуміло, що це не так легко. У нашій збірній дуже багато досвідчених футболістів, коли потрапляєш туди, то треба працювати, прогресувати, а поки важко відповісти на це питання. Сподіваюсь, що це станеться незабаром.
– Те, що Цітаішвілі прийняв громадянство Грузії – це плюс чи мінус для збірної України?
– Важко сказати, це його вибір, він так вирішив. Зрозуміло, що це дуже хороший футболіст, можливо, його не бачили у нас в збірній та він прийняв таке рішення. Я з ним не в таких близьких стосунках, це його вибір, нічого поганого не можу сказати. Взагалі я зі всіма намагаюся підтримувати зв’язок, але найбільше з Олексієм Хахльовим, ми з ним ще з академії “Динамо” разом, були в одній команді, тому зараз весь час з ним спілкуємось.
– Ти ніколи не задумувався над тим, щоб прийняти інше громадянство?
– Ні, ніколи не було такої думки.
– Розкажи за свій період гри у Латвії.
– Я скажу, що це досвід. Зрозуміло, що чемпіонат не такого рівня, як в Україні, але видно ріст у деяких командах, які борються за єврокубки. За себе можу сказати, що отримав досвід, практично кожен матч грав у основному складі.
– Макс Кучинський розповідав нам у інтерв’ю, що у Латвії біда з футболом, зокрема, у нього в команді був пацан, який важив 103 кг. Яку трешову історію ти можеш нам розповісти з часів гри у Латвії?
– Трешову не можу розповісти, але для мене було несподіванкою, що у нас виявилося дуже багато афроамериканців. З Нігерії, з Ґани. Там більше напрям на ось таких молодих і перспективних африканських футболістів, щоб їх награти в чемпіонаті та потім віддати у хорошу команду. Це я кажу за свій клуб, там була така філософія – взяти молодого гравця, виховати його, щоб він набрався досвіду та кудись його продати. Для мене було неочікувано, що їх дійсно було дуже багато, коли я був на зборах, то приїжджало по 20 штук. Тому було несподівано, коли граєш в Україні – тут усі білі, а там багато афроамериканців.
– У якому європейському чемпіонаті ти би хотів грати?
– Мені подобається Італія. Важко говорити, у якому чемпіонаті, це поки мрії. Треба перед собою ставити цілі, набиратися досвіду, грати в Україні, потім вже ніхто не знає, що буде далі. Згодом, якщо надійдуть якісь пропозиції, то можна буде думати. Зараз у мене контракт з “Олександрією”, для мене найголовніше – грати тут. В Італії вболіваю за “Аталанту”, останнім часом подобаються їхні матчі. В центр поля до Коваленка з Маліновським ще треба дуже багато працювати. Сподіваюсь, що все попереду.
– Ти стежиш за “Брутальним Футболом” в Інстаграмі, дивився наш спецпроєкт на ютубі “Євроварня”?
– Чесно, не дивився, вибачте, але обов’язково подивлюся!
– Що тобі на ютубі найбільше подобається?
– Що потрапляється в рекомендаціях, то дивлюся. Різні інтерв’ю чи шоу, більше все-таки спортивне подобається, але це під настрій. Взагалі не часто там сиджу.
– Макс Чех розповідав нам у інтерв’ю, що колись ти йому в грі впав на голову і він втратив пам’ять. Ти це зробив через те, що він грав за “Шахтар”, а ти за “Динамо”?
– Ні-ні, це був ігровий момент, я не хотів якоїсь шкоди зробити, щось спеціально, якусь травму. Це просто такий епізод, я відразу вибачився перед ним і дуже шкода, що так відбулося.
– У 2020-му році Валерій Бондарь сказав, що практично уся збірна U-20 трималась на тобі та Чеху. Погоджуєшся з ним?
– Не можу таке сказати, у нас був дуже сильний колектив, хлопці на кожній позиції віддавались на максимум. У кожного були свої вимоги, Олександр Васильович нам на теоріях показував, розповідав. Ми виходили, було видно заряд, хлопці, які виходили на заміну, виконували те саме і тому ми прийшли до чемпіонства, я вважаю. Кожен був друг за друга.
– У Бондаря скоро весілля. Він Супрягу запросив, чи ти не знаєш?
– (Сміється – прим.). Я без поняття. Мене не запрошував, але ми з ним говорили за це, коли вони грали у нас в Олександрії. Він сказав, що у нього незабаром весілля, я його привітав, радий за нього. Звісно, що молодий ще, але це його вибір.
– Твій батько – герой України, він загинув на Сході у 2014 році. Пригадай історію, пов’язану з батьком, якою ти найбільше пишаєшся.
– Історія… У мене з ним завжди були дуже хороші відносини, він мене підтримував всюди. Він був льотчиком, я – футболістом. У дитинстві він може ще не думав, що я стану футболістом. У мене позитивні емоції, дуже сильно його не вистачає. Дуже шкода, що він покинув нас із мамою. Ось я молодий, та вважаю, що якоїсь його поради мені не вистачає. Що згадати – я не знаю. Пам’ятаю, що він мене завжди возив на риболовлю. Це було його улюблене хобі. Мені це завжди подобалося, зараз теж цього не вистачає, звісно.
– Чи пам’ятаєш ти свою останню розмову з татом?
– З ним мама розмовляла востаннє, коли у нього були нічні польоти, та він завжди телефонував мені, мамі. Дзвонив мамі, що зараз на польотах, “передай привіт Кирилу”. Тому ось остання розмова перед його польотами.
– Що для тебе сім’я?
– Сім’я – це все життя, це найголовніше. Я ще молодий, звісно, але для мене сім’я на першому місці, а потім – кар’єра. Головне, щоб твоя сім’я була здорова. Я вільний, зараз не перебуваю у стосунках.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Для мене одна з найпам’ятніших історій у житті – це наша перемога на чемпіонаті світу. Той час, який я знаходився там, буває, згадуєш про це, хочеться це повторити, ці дні, які я провів з командою. Ми написали історію, яка запам’ятається на все життя, але треба рухатися далі. Чемпіонат світу виграли – це добре, однак життя продовжується, потрібно працювати далі.
