“БФ” живе по-новому! З сьогоднішнього дня для вас, наші брутальні читачі, відкривається нова рубрика під назвою “Культурний футбол”. Я буду розмовляти з різними відомими, цікавими людьми, які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.
Сьогодні ви прочитаєте думки відомого українського письменника Макса Кідрука.
Макс Кідрук
український письменник, мандрівник, колумніст чоловічого журналу «XXL». Автор трилерів «Бот», «Твердиня», «Жорстоке небо» та ін. Співучасник акції «На Зеландію!» разом із Сергієм Притулою, автор ролика «Азаров, ай-яй-яй!». Вважається першим в Україні автором тревелогів. За освітою — інженер-енергетик. Загалом побував більше ніж у 30 країнах, серед яких Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія та інші.
– Макс, для початку хотів би привітати тебе з виданням твоєї нової книги «Небратні». Я вже почав її читати, дуже цікаво та пізнавально.
– Дуже дякую.
– І тепер хотів би поспілкуватись з тобою стосовно футболу та футбольного життя. Скажи, яка твоя улюблена футбольна команда?
– Якщо відверто, я не надто великий фанат футболу. Загалом, колись був фанатом, але, якщо ти пригадуєш, після того, як у 1998 році «Динамо» Київ, виграючи на своєму полі у «Баварії» 3-1, рвучи її так, що рахунок міг бути спокійно 6-1, фактично просрала цей матч 3-3, я перестав дивитися футбол. Для мене це було настільки великим розчаруванням, що я ще кілька днів у буквальному сенсі не міг нічого робити, мене аж тіпало зі злості. І відтоді, я футбол дивлюсь дуже вибірково і дуже рідко. І загалом, я б хотів сказати, що моя улюблена команда «Шахтар» чи «Динамо», але сьогодні вони не показують той рівень гри, щоб не великий фанат футболу міг назвати їх своїми улюбленими. Тому, загалом, з тих часів коли я ще часто дивився футбол, мені імпонували команди, які тренував Жозе Моуріньо. Зокрема, міланський «Інтер». Тоді він зробив з нього потужну команду, а всі казали: «Це не Моуріньо, це не Моуріньо!», а коли він пішов, то від «Інтера» фактично нічого не залишилося.
– Чудово тебе розумію. Коли «Динамо» грало у півфіналі Ліги чемпіонів, і програло за сумою двох матчів «Баварії», це справді було дуже болючим для всіх українських футбольних фанатів. А чи граєш ти особисто у футбол?
– Колись грав, але це були ще університетські часи. Зараз не граю не тому, що не в формі, у мене, слава Богу, поки що немає живота і я б міг грати. Але немає компанії, в яку я міг би влитися і грати. Тому, на жаль, не граю.
– Можливо, товаришуєш з кимось із відомих футболістів?
– О, чого немає, того немає. Походу, якось письменники і футболісти геть не перетинаються в житті.
– Зрозуміло. А хто твій улюблений футболіст? Український чи іноземний, наприклад. Є хтось, кого ти міг би виокремити?
– О-хо-хо-хо-хо! Оце цікаве питання. Був колись такий футболіст Олег Лужний, який грав у тому самому «Динамо», часів Лобановського, яке просто рвало і «Барселону», і «Реал», що аж пір’я летіло. І я тоді Лужного дуже поважав – саме за ставлення до роботи, до гри. І через те, що він мій земляк, також з Волині. Там взагалі в ще тому «Динамо» було багато гравців, яких я дуже добре пам’ятаю – це і Косовський, той самий Шевченко, Хацькевич, Белькевич та інші. Але якщо обирати одного, то з українських я б назвав саме Олега Лужного улюбленим футболістом.
– От ти кажеш, що у свій час активно цікавився футболом. Можливо, ти робив чи і зараз робиш ставки на футбольні події?
– Ні, ніколи не робив. Я математик і я чудово розумію, що система ніколи не програє, і як би ти не ставив, ти все одно в загальному підсумку програєш.
– В розмові ти згадав, що ти родом з Волині, а саме із селища міського типу Володимирець, Рівненська область. І, настільки мені відомо, там також є футбольний клуб під назвою «Енергія». Що ти можеш про цей клуб розповісти? Чи бував ти на матчах за його участю?
– Ні, ніколи не бував. Коли ми переїхали звідти, мені було 4 роки, тому логічно, що якщо мене і водили на матч «Енергії», то я це дуже слабо пам’ятаю. Тому я вважаю своїм клубом більше рівненський «Верес», який на початку 90-х був дуже великою командою і вигравав на рідному стадіоні у «Динамо» 2-1. Тоді це було нормою. Але потім без фінансування він скотився в Першу лігу, в Другу лігу. І зараз це не тільки не напівпрофесійний, а повністю непрофесійний клуб, на превеликий жаль.
– Хотілося б задати дещо політичне питання. Але воно стосується футболу. От як, на твою думку, теперішня політична ситуація в Україні впливає на футбол, на футбольне життя? Чи вважаєш ти, що футбол тісно переплітається з політикою?
– Ну, наша політична ситуація впливає на футбол так само, як і на будь-що інше. Що футбол, що культура, що музика – все постраждало від того, що йде війна. Тому це стосується не тільки футболу. А чи впливає футбол на політику –, то, очевидно, що так. Думаю, ти і сам це чудово розумієш, що і «Динамо», і «Шахтар» є для нинішніх власників певною мірою засобом конвертувати свої капітали у прихильність виборців. Це як мати власний телеканал і впливати на виборців, особливо перед виборами. Так . само і футбол.
– Маніпуляція думками людей?
– Так, саме так.
– Зрозуміло. І, щоб не відходити далеко від цієї теми, наступне питання. Чемпіонат світу 2018 року пройде в Росії, яка визнана країною-агресором стосовно України. Наприклад, Президент Порошенко закликає бойкотувати цю подію. А яка твоя думка стосовно цього?
– Наскільки я знаю, його точно ніхто не відмінить, тому це буде таким папірцем лакмусовим стосовно реального ставлення країн до цієї агресії. Мундіаль потрібно буде ігнорувати, як колись ігнорували нацистську Олімпіаду.
– Літня Олімпіада 1936 року у Берліні, так?
– Так. Тоді Олімпіаду не забрали, але частина країн не брала участь в ній. Тому для нас було б логічним також не брати в участі на Чемпіонаті світу в Росії. Загалом, звичайно, на нього потрібно пройти, виграти відбірковий цикл, а потім відмовитись від участі через агресію Росії.
– Відійдемо від теми політики. Макс, скажи як ти ставишся до футбольних ультрас, до візуальної та голосової підтримки команд на стадіоні, наскільки це важливо на твою думку?
– Ставлюсь нейтрально, якщо це не переходить певні межі. Тобто, якщо це не стає чимось брудним і не доходить до брутальних бійок, які можуть вилитися в людські жертви. Звичайно, підтримка має бути, це дуже класно, але повторюсь – мають бути певні межі, які було би бажано не переходити.
– Власне, чому я захотів взяти інтерв’ю саме у тебе. Ти декілька років тому написав розповідь «Трансфер» у збірку «Письменники про футбол. Літературна збірна України». Звідки взагалі взялася така ідея об’єднати письменників і видати цю збірку?
– Чесно кажучи, це ідея когось з видавництва «Клубу сімейного дозвілля» і перед Чемпіонатом Європи 2012 року, який у нас проводився, і це був непоганий маркетинговий хід. Крім того, цю збірку переклали у Німеччині, як ти знаєш. Я також був на її презентації і в Австрії. Тому я так і не скажу, чия це була ідея, але ідея непогана, і мені здається, що вона спрацювала.
– А друга частина збірки часом не планується?
– Наскільки я знаю, то ні. На жаль, ні.
– Ну і наостанок. Макс, що б ти хотів сказати, порадити чи побажати читачам «Брутального футболу»?
– Що я можу побажати – читайте гарні книги, слухайте гарну музику і вірте в те, що ми переможемо.
