Павза в УПЛ триває і це чудовий привід для “Брутального” продовжувати бомбити інтерв’юхами з новими героями кожного дня. Спершу Ігор Шевчук хотів зробити для вас розмову з екскіпером “Челсі” та “Арсеналу” Петром Чехом, але потім пригадав, що навіщо нам він, якщо в Україні, а саме в “Маріуполі” грає наш чемпіон світу Максим Чех. Футболіст зараз перебуває на берегах Середземного моря разом із командою та готується до відновлення сезону. На жаль, Макс отримав травму вже на зборах і зараз проходить процес реабілітації. Він погодився поспілкуватись з “Брутальним Футболом” і розповів про академію “Шахти” в Донецьку, орден від Зеленського і навіть зізнався, що колись втрачав пам’ять, а легенду “Шахтаря” Геннадія Зубова називав Гєнчиком і Зубичем.
– Ти зараз на зборах разом з “Маріуполем”. Як вони проходять?
– Ми зібрались 4-го січня, були тренування в Маріуполі. 7-го числа ми вилетіли в Туреччину, а вже 9-го грали перший спаринг. В тому матчі я отримав мікротравму і зараз виходить, що я вже не тренуюсь. Наразі відновлююсь від ушкодження, роблю певні процедури. В підкаті стрибав під м’яч і смикнув спину, щось поки ще не відпускає, напружена. Чекаю, коли пройде, щоб я вже зміг повернутись до загальної групи. Поки дата мого повернення невідома, сподіваюсь, що якнайшвидше. Це в грі проти “Слована” я отримав травму. На жаль, програли 3:1, але це був наш перший поєдинок в цьому році, ще фізично були не дуже готові, загалом грали непогано. Пропустили безглуздих три голи, просто все залетіло.
– Як тобі Туреччина?
– Ми в Туреччині щороку, завжди в нас тут збори. Я вже тут знаходжусь частіше, ніж вдома, тому нормально. Загалом умови тут дуже класні: поля, готель, харчування, відновлення. Все на найвищому рівні.
– Як погода на турецькій землі, вже купався в морі?
– Погода дуже хороша, тепліше, ніж в Україні (сміється – прим). Я зараз сильно з готелю не виходжу. Пацани купались в морі, я не по тих справах. Краще лежати на ліжку і відпочивати. Організм в мене слабенький, можу відразу захворіти.
– Чи можеш ти собі дозволити на зборах релакснути, випити келих пива чи вина?
– Ні, в нас з цим все дуже суворо. Маркевич забороняє. Коли там у відпустці були, то в один день хіба можна було, а під час чемпіонату ні. В нас дисципліна в команді. Думаю якби наш тренер побачив, що хтось вживає алкоголь, то були би великі неприємності, напевно штраф. Найбільший штраф у своїй кар’єрі я платив чи в дублі, чи в Ю-19 в “Шахтарі”, десь 1500 гривень за запізнення здається.
– Улюблене місце відпочинку?
– Ну так, щоб десь поїхати, засмагнути, у басейні поплавати. Навіть у тій самій Туреччині. Востаннє я відпочивав ще у Єгипті. Дуже хочемо разом із дівчиною полетіти на Мальдіви, ніколи там не були. Суто вдвох, по-сімейному. Зустрічаємось з дівчиною більше двох років, але ще не одружені. Пропозиція? Не знаю, побачимо, в найближчому майбутньому (сміється – прим).
– Ти – вихованець “Шахтаря”. Яка була академія та умови ще тоді в Донецьку?
– У Донецьку дуже класно було. Якщо я не помиляюсь, то наша база входила в топ-5 у Європі. Там умови просто фантастичні. Харчування неймовірне, поля класні, натуральні та штучні, взагалі топ. Таких баз ще в Україні не бачив і не буде таких напевно ніколи. Ну “Рух” там щось будує, але я там не був, те, що бачив по відео і фото, то виглядає класно. У нас було одне штучне поле, а натуральних десь три-чотири. Не знаю, що зараз із цією базою. Кажуть, що там жили військові.
– У юнацькій ЛЧ ти дебютував проти “ПСЖ”. Які спогади про цей матч залишились?
– Дуже радий був, що дебютував. Проти мене тоді грав Огюстен, який нам трьоху поклав і Коне, пам’ятаю ще такого. Отримав хороший досвід, приємно було з ними зіграти. Тоді пам’ятаю дощ сильний був, матч запам’ятав надовго. Програли 5:2, але для нас вже нічого цей поєдинок не вирішував, тренери дали шанс і я дебютував в юнацькій ЛЧ.
– Тоді тобі було всього лиш 16 років. Для тебе це було історичне досягнення?
– Вважаю, що так, мені було дуже приємно. Я навіть про таке не думав, мене взяли тренуватись, а згодом сказали, що я буду грати. До останнього в це не вірив. Вийшов на поле, переживав, але пацани заспокоювали. Там ж тоді Коля Матвієнко був, Андрюха Борячук, Зубков. Загалом у нас тоді хороша команда була. Найсильніший Ю-19 в “Шахтарі” був 1996-ий рік, коли тоді дійшли до фіналу і проти “Челсі” грали.
– На золотому чемпіонаті світу для нас ти був одним із ключових гравців. Що ти відчував, коли підіймав кубок світу над головою?
– Навіть коли свисток прозвучав, то я не розумів, що відбувається, як і всі пацани. Ми просто бігли та раділи, не розуміли, що ми зробили. Просто не передати ті емоції, які ми відчували. Це, напевно, раз в житті таке буває. Тому було дуже приємно. У нас ніхто не вірив, а ми туди поїхали і виграли. Ти вірив? Ну я теж, але трішки (сміється – прим). Вірив більше, що ми можемо з групи вийти. У фіналі би відзначив Супрягу, два забив. Загалом у нас дуже хороша команда була, не програли жодної гри, пропустили лише чотири голи.
– Який матч був найважчим?
– Ну, особисто для мене це, напевно, проти збірної Колумбії. Якось так жарко було на полі, тоді пам’ятаю десятий номер вийшов наприкінці, а він такий швидкий і шустрий (мабуть, йдеться про нападника Дейбера Кайседо, який, щоправда, грав під 17 номером – прим.). Ми з Кірюхою Дришлюком вже не встигали за ним. Останніх десять хвилин важко було, у суперника були моменти. Ну і проти Нігерії теж легко не було. Найлегший матч? Проти Панами, 4:1 тоді виграли. Забили швидко три голи та були впевненими в собі.
– Ти був найстаршим у складі. Відчував якусь додаткову впевненість?
– Ого, найстаршим? Ні, не знав навіть. В принципі логічно, третього січня я народився. Тільки зараз про це дізнався, що був найстаршим, тому не задумувався над цим і додаткової впевненості не відчував.
– На правах старшого “ганяв” менших?
– Ні, в нас хороший колектив був. Ніхто нікому не “піхав”, всі підбадьорували один одного. Якби була погана команда, то важко було би чогось добитись. На Чемпіонаті світу добре спілкувався з Льохою Хахльовим і Кірюхою Дришлюком.
– За чемпіонство на мундіалі збірну особисто нагородив Президент Володимир Зеленський орденами за заслуги 3 ступеня. Юхим Конопля в інтерв’ю Миколі Василькову казав, що це фігня, а не орден. Що в цілому думаєш про це нагородження?
– Та чого фігня. Навпаки, дуже приємно було, тим більше від Зеленського отримати, ще й орден. Чи говорив з ним? Та ні, він нам руку потиснув, ми з ним сфотографувались і він кудись там вже поїхав. Навіть не всі встигли з ним зробити фото, але я встиг.
– До речі, підтримуєш Володимира Зеленського та віриш в нього?
– Чесно кажучи, то я в це не лізу. Не розбираюсь в політиці взагалі, хто хороший, а хто поганий. Більше підтримую його, напевно. На виборах жодного разу не голосував, не бачу сенсу. Мій голос нічого не дасть, там все одно все вирішують інші. Від мене нічого не залежить, хто буде президентом.
– Ти грав у всіх вікових категоріях збірної України, починаючи з Ю-17. Коли отримаєш виклик від Шевченка?
– Не знаю, коли напевно буду грати в “Шахтарі” або в іншому топ-клубі Європи. Вважаю, що з “Маріуполя” нереально потрапити до збірної України. Хоча в нас зараз друге коло все вдома буде, якщо гарно зіграємо, то чому ні. Потрібно буде себе показувати, все в моїх руках, шанси в принципі є завжди.
– Важко було грати всі матчі першого кола на виїзді?
– Дуже. Мало часу знаходишся вдома, постійно граєш в гостях, не на своєму стадіоні, в роз’їздах, автобуси, літаки. Ми проїхали десь 17 тисяч кілометрів, до Нью-Йорка можна було би потрапити, неприємно було. Зараз вдома, то звісно, що має бути легше. Звичайно, що в нас є всі шанси, щоб поборотись за топ-5 в УПЛ. На зборах потрібно добре працювати і вже показувати свою гру в чемпіонаті.
– Після травми Ісмаїлі Віктору Корнієнку вдалось потужно повернутись у “Шахтар” з оренди і фактично безболісно замінити бразильця. Як гадаєш, цей кейс може стати поворотним в плані перспектив українських гравців “Шахтаря”, які перебувають в оренді у “Маріуполі”?
– Вважаю, що так, чому ні. Вітя себе добре показав. Зараз не знаю, що буде після повернення Ісмаїлі, подивимось. Ще рано говорити, коли будуть двоє здорові, тоді буде ясно. Ставлю на те, що Корнієнко виграє конкуренцію в бразильця.
– Дуже багато людей дотримуються думки, що велика кількість орендованих гравців “Шахтаря” у “Маріуполі” – це перебір і потрібно в УПЛ вводити ліміт на оренди в один клуб. Яка твоя позиція з цього приводу?
– Чесно, я не знаю, чи це правильно, чи ні. Багато за це чув, але нічого не можу про це сказати.
– Колись ти говорив, що молоді не довіряють в Україні через те, що роблять ставку на досвідчених. На твою думку, в чому проблема? У свій час Шевченку і Реброву не заважало розривати серед старших.
– Ми навіть коли приїхали з дубля “Шахти” в “Маріуполь” і були вже готові, щоб грати в старті, то грали більш досвідчені та старші. Робили ставку на них, тому я так і сказав. Навіть після чемпіонату світу в нас ніхто не поїхав до Європи, залишились в Україні. Зараз вже більше стали молоді довіряти, ось в нас команда молода.
– Петраков – найкращий тренер для молоді в Україні?
– Подивись на його результати! Він завжди показує хорошу гру та все виграє. Тому думаю, що так. З Петраковим чимало смішних історій було, він завжди міг щось замочити. Почуття гумору в нього є. Може “напіхати” і пожартувати теж. якось Ярік Деда приїхав із зайвою вагою в розташування збірної, а він говорить адміністратору: “Що ти нам кухаря привіз сюди”. Деда був такий кабанчик, Петраков змушував його скидати вагу, нічого не їв, ходив такий бідний і голодний. Багато було таких “горбилів”. З Дедою добре спілкувались, жили з ним колись в одній кімнаті на зборах в юнацькій збірній.
– На чемпіонаті світу було не до гумору? Була повна концентрація на матчах?
– Ну так. Нам навіть перед матчами не можна було телефонів брати з собою, музику слухати. Взагалі нічого. Ми сиділи в роздягальні та кожен налаштовувався по-своєму. Перед фіналом Васильович суворий дуже був, якщо би хтось посміхнувся, то міг і вигнати, було не до жартів.
– Ти ключовий гравець “Маріуполя” у цьому сезоні. Зіграв 10 матчів, не забив жодного голу. Як вважаєш, гравець твого амплуа має забивати голи, чи в нього інші функції на полі?
– Я граю більше позаду, ближче до захисту. Навіть коли йде атака, то я залишаюсь на підборі, на підстрахуванні. Допомагаю обороні. Маю більше працювати з м’ячем, розпочинати атаки, ну і звісно відбори робити, віддавати передачі своєму.
– “Маріуполь” – це міцний середняк чи команда, яка може поборотись за медалі УПЛ?
– У цьому році думаю, що може. Маркевич прийшов, почали більше грати в пас, м’яч стараємось не бити куди попало. Нам не вистачає завершення, але зараз на зборах з цим якраз і працюємо. Наш головний конкурент? “Десна”, “Зоря”, “Ворскла”. Думаю, що ось ці команди, вони претендують на лігу Європи і місця по вище.
– Хто кращий тренер: Олександр Бабич чи Остап Маркевич?
– Ну як я можу відповісти (сміється – прим). Обидва тренери є хорошими. Не знаю, в чому їхні особливості, але працювати було комфортно з Бабичем і зараз з Маркевичем теж. Кожен по своєму класний.
– Остап Маркевич схожий за характером і поведінкою на свого батька, чи це зовсім різні люди?
– У чомусь так. Він теж такий спокійний, якщо потрібно та по ділу, то може “напіхати”. А загалом спокійний, нормально пояснює, не тисне, дає грати. Мирон Богданович приїжджав до нас на тренування у Львові, коли ми там довго були. Дивився за тим, як ми тренуємось.
– Чому програли “Вересу” і вилетіли з кубка України?
– Там таке поле було, що можна на ковзанах виходити. Там реально не можна було грати. Тверде, замерзле, а судді кажуть, що потрібно грати. А “Верес” звик грати на таких полях в Першій лізі, вони вийшли і просто перебили нас.
– Ти міг опинитись в американському “Портленд Тімберс”. Що за історія?
– Так, були такі чутки. Мені говорив агент, що є такий варіант. А згодом чомусь все затихло, то я навіть і не зрозумів, не вникав сильно в ситуацію.
– Ти стежиш за лігою МЛС?
– Ні, взагалі. Стежу за УПЛ, якщо є можливість, то дивлюсь кожен матч. А загалом мені подобається Англія, там незрозуміло хто виграє. Грає перше з останнім місцем і це завжди буде цікавий матч. Найкращий чемпіонат, на мою думку. Мені подобається, як грає “Ман Сіті”. Думаю, що вони будуть чемпіонами в цьому році, в них дуже добре поставлена гра.
– Хотів би поїхати у Штати чи ти був?
– Жодного разу там не був. Не знаю, це важке питання. Там ж зовсім інший світ і все по-іншому. І я ще погано знаю англійську мову. Якщо буде якась конкретика, то можна буде думати чи їхати, а просто так то не знаю.
– До речі, якими мовами володієш, крім української та російської?
– Ось цими двома і володію (сміється – прим). Але англійську потрібно вчити, можливо, зараз поки травма, то на зборах повчу. Я намагався це робити, однак дуже важко це дається. Для футболіста обов’язково знати іноземні мови. Хочу грати в майбутньому за донецький “Шахтар”. Це моя мета.
– Петр Чех тобі не родич?
– Ні-ні (сміється – прим). Ти не перший хто це в мене питає. Напевно, десь людей сто. Колись травили мене цим, але зараз вже ні.
– Який був найкурйозніший випадок у твоєму житті?
– Якщо в плані футболу, то це тоді, коли я втратив пам’ять на день. У нас була фінальна частина Ю-16, десь в Ужгороді здається. Грали проти “Динамо”, а мені Дришлюк на голову впав і я втратив пам’ять. Ми тоді програли 3:2, приїхали, захожу в готель їсти і питаю: “а де я сиджу?”, “а як ми зіграли?”. Мені там казали, що 10:0 виграли чи ще щось, травили мене. Потім зрозуміли, що в мене все серйозно. Пам’ятаю, тоді Зубов був тренер і я питаю: “а де Гєнчик, чи де Зубич?”. А він піднімається по сходах, ну мені тоді “башню снесло” повністю. Батьки тоді в мене теж були, приїхали, дуже переживали за мене, спали зі мною. Я прокинувся, а по всій кімнаті смерділо ліками від серця. Потім поїхав до лікарні, якісь таблетки прописали, то я місяць взагалі нічого не робив, ну і все пройшло.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
