Вперше у цьому році в гостях “Брутального Футболу” гравець “Руху”. Новоспечений гравець “жовто-чорних” Орест Кузик зустрівся з нашим інтерв’юером Ігорем Шевчуком та розповів чимало цікавинок. Ексфорвард київського “Динамо” поділився своїми враженнями від перебування у рідному місті, прокоментував ситуацію зі стадіоном “Україна” та розповів, як йому жилося на Кіпрі.
– Оресте, ти вже місяць у новій команді. Які враження?
– Спочатку враження були найкращі, тому що прийшов у нову команду та хочеться проявити себе з найкращої сторони. Тим більше, що вдома, за рідних вболівальників, рідні, близькі, дівчина – тут усі поруч. Однак після першого туру враження не найкращі, тому що команда їхала за перемогою, за трьома очками, а привезла нуль. Ми не робимо з цього ніякої проблеми чи трагедії, бо це тільки перша гра. Сезон довгий, великий, будемо намагатися надалі показувати тільки найкращі результати.
– Кого із футболістів знав ще до переходу?
– Напевно, відсотків 60-70 команди точно знав. Тому що з багатьма грав у “Сталі”, з іншими перетинався постійно на футбольному полі. У Львові взимку часто зустрічались, грали в футбол. Проблем з адаптацією та й взагалі ні з чим у мене не було.
– Що впродовж місяця у “Русі” тобі запам’яталося найбільше?
– Насамперед те, що команда постійно намагається грати в атакувальний футбол, контролювати м’яч, не бити куди-небудь. Це приємно для гравців, тому що завжди грати з м’ячем набагато краще, ніж без нього. Взагалі атмосфера у команди хороша, взаєморозуміння з футболістами кожного дня налагоджується, ніяких проблем у цьому немає.
– Чому ти вирішив перейти саме у “Рух” і чи були в тебе інші варіанти?
– Про те, які були інші варіанти, говорити дуже не хочеться. Я тривалий час спілкувався з президентом “Руху”, спортивним директором, генеральним. Я всіх знаю досить давно, бачив їхню зацікавленість у мені, амбіції, цей проєкт, який будується у Львові, базу. Тим більше, що я львів’янин, пріоритетним варіантом було залишитися у Львові. Інші пропозиції теж були, але це знову потрібно було їхати кудись. Прийняв таке рішення, що краще залишитися тут.
– У першому турі “Рух” програв новачку УПЛ “Металісту-1925”. Була недооцінка?
– Недооцінки точно не було, сто відсотків. Команда їхала, готувалася брати три очки. Не можу сказати, що було не так. Просто два швидких голи й це надломило хлопців. Було важче відігратися з двох м’ячів, ніж з одного. Важко зараз щось сказати. Є тренери, теоретичні заняття, думаю, що ми розберемо і надалі будемо старатися, щоб таких ситуацій більше не склалося.
– Ти забив свій дебютний гол за “Рух”. Скільки голів прагнеш забити за сезон?
– Зараз немає сенсу говорити, що хочу забити десять чи двадцять голів. Тому що можна сказати одне, а виконати зовсім інше. Кожен матч, до якого ти готуєшся, ставиш для себе максимальне завдання, щоб вийти та забити гол, допомогти команді, щоб досягти позитивного результату. Не хочеться загадувати наперед, звичайно, прагну забивати голи кожного матчу, віддавати асисти, тому що це насамперед корисно команді та мені. Найголовніше, щоб “Рух” досягав результату та чим більше я заб’ю м’ячів, тим буде краще.
– У наступному турі “Рух” знову буде грати на виїзді. Суперник – “Ворскла”. Як думаєш, на вашому матчі дасться взнаки втома полтавців після Ліги Конференцій?
– Думаю, що буде найбільшою проблемою, якщо команда буде розраховувати на втому Полтави. Незалежно від того, коли вони грають, у них дуже досвідчена команда, хороші виконавці, вистачає людей на два склади. Нам головне готуватися до того, як ми будемо грати, правильно розібрати суперника, вивчити їхні слабкі та сильні сторони, підійти до матчу з максимальною концентрацією та готовністю.
– Як прокоментуєш ситуацію із стадіоном “Україна”, де не дозволяється проводити матчі УПЛ?
– Для мене це дуже дивна ситуація. Не хочу лізти туди, куди не потрібно футболістам, але звичайно, що ця ситуація залишила відбиток на команді. Ми це все читали в Інтернеті, знали, що відбувається. Тому я вважаю, що такого не повинно бути. Стадіон “Україна” завжди був хорошим, приймав матчі Ліги Європи. Сюди приїжджали: “Боруссія”, і “Галатасарай”, і “ПСЖ”, топові європейські клуби. У один день приймають рішення, що стадіон не має третьої категорії. Для мене це було загадкою, але є люди, які приймають одні рішення, не хочеться їх обговорювати.
– Після довгих перемовин “Рух” і “Арена Львів” дійшли згоди, тепер ви будете грати домашні матчі саме на “Арені”. Як вважаєш, це добре?
– Звичайно, що добре. Такий стадіон, як “Арена Львів”, не має права залишатися без великого футболу. Тим більше, без футболу, який є у Львові: тут дві великі команди – ПФК “Львів” і “Рух”, які ставлять перед собою максимальні завдання. Хочуть добиватися результату, як і в УПЛ, так і у Європі. Стадіони були побудовані не для того, щоб там відбувалися якісь концерти, чи невідомо що. Насамперед, вони побудовані для футболу. Вважаю правильним, що керівництво змогло домовитися, ми будемо грати там. Для футболістів – найкраще грати на таких стадіонах.
– Як думаєш, яке місце займе “Рух” у цьому сезоні?
– Звичайно, що завдання піднятися якомога вище у турнірній таблиці. Втім, керівництво сказало, що задачі команда ставить сама собі. Якщо ми будемо це вимагати від себе, належно ставитися до кожного матчу, так воно і буде. Усі хлопці сконцентровані, всі хочуть боротися за місця в зоні єврокубків, все залежить лише від нас.
– У кого краща база: у “Динамо” чи в “Руху”?
– Сьогодні важко порівнювати базу “Динамо” та “Руху”. Адже на базі “Динамо” все зроблено, підготовлено, обжито. Там команда тренується вже досить велику кількість років. Коли добудується база “Руху”, то я впевнений, що це буде найкраща база в Україні. Таких масштабів, які є у нас на базі, немає, напевне, ніде. Звичайно, що по якості полів, по всьому, ми не будемо поступатися “Динамо” чи іншим командам, у яких є хороші бази. По інфраструктурі, яка буде в “Руху” на базі, такого немає ні в кого.
– Ти вихованець львівських “Карпат”. Зараз стежиш за цією командою?
– Я завжди стежу за “Карпатами”, знаю ситуацію, яка у них відбувається. Знаю багато футболістів, які там зараз грають, головного тренера. Звичайно, хочеться, щоб ця команда відновилась, повернулась у вищий дивізіон, показала ті результати, які демонструвала колись. Все життя, коли якийсь клуб їхав грати до Львова, то знав, що тут легко не буде. Незважаючи, чи це “Динамо”, чи “Шахтар”. Якщо брали три очки, то це було дуже добре, а загалом знали, якщо буде нічия, то це теж хороший результат.
– Твій молодший брат грав за школу “Карпат”, зараз він де грає?
– Поки що стовідсоткової інформації, де мій брат буде продовжувати кар’єру, ще немає. Наразі він тренується вдома, ми ще не прийняли рішення про його майбутнє. У мене був схожий етап у житті, який зараз буде в нього, ми знаємо всі “за” і “проти”, які є у Львові, у “Динамо”, “Шахтарі” та в інших клубах. Для нього хочеться прийняти найкраще рішення, де йому буде найбільш комфортно.
– Чи хотів би ти колись зіграти за основну команду “Карпат”?
– Як би прямого бажання зіграти за основну команду “Карпат” у мене ніколи не було. Я завжди любив “Карпати”, вони мене виховали до 9-го класу, як футболіста. Хотів грати у “Динамо” або “Шахтарі” – це команди, до яких прагне кожен футболіст.
– Як думаєш, коли станеться таке, що у Львові будуть три команди, які гратимуть в УПЛ?
– Важко сказати, тому що багато моментів, які залежать від ситуації, що відбувається в країні. Насамперед, політичної. Хто і як хоче вкладати гроші у футбол, хто і де знаходиться. Тому важко сказати, що через рік, два чи три команда підніметься назад у Прем’єр-Лігу та буде показувати хороші результати. З підбором футболістів “Карпат”, вони мають виходити у Першу лігу без проблем, це моя думка. Якщо подивитися на Першу лігу, то є п’ять команд, які претендують на вихід в УПЛ, тому я впевнений, що там буде така боротьба, що легко не буде нікому.
– Ти був знайомий із Романом Яремчуком ще зі структури “Карпат”. Зараз спілкуєшся з ним?
– Щоб спілкувалися постійно, то ні. Такий зв’язок не підтримуємо, але завжди, як я приїжджаю до Києва, чи Роман у Львів, то знаходимо час, щоб побачитися і поспілкуватися. Взимку часто бачимось, тому що пауза у всіх команд і ми збираємось грати футбол разом в академії “Руху”. Там бачимось дуже часто, а щоб посеред чемпіонату, то не підтримуємо зв’язок.
– Як думаєш, де Яремчук продовжить кар’єру?
– Важко сказати, у ЗМІ пишуть дуже багато різних варіантів, але я знаю, що зазвичай те, що пишуть, то не відбувається нічого. Думаю, що зараз цього ніхто не знає, хіба, можливо, він сам, а може й він не знає. Ще є місяць часу трансферного вікна, чемпіонати тільки розпочинаються та люди дивляться кому і де не вистачає футболістів, на якій саме позиції. Зараз сказати, де Яремчук буде точно – важко.
– Назви трійку найталановитіших хлопців, з якими ти був у одній команді.
– Якщо брати з українських гравців, то назву багато футболістів, у “Динамо” можу весь склад вибрати. Я багато часу тренувався з першою командою і не назвати Ярмоленка неможливо. Вважаю, що це найсильніший футболіст, який був у чемпіонаті України. Якби Андрій зараз повернувся сюди, то він був би один із найкращих в УПЛ. Євген Хачеріді у той час, коли грав у першій команді та показував хороші результати, був одним із найкращих захисників України. Ну, і також можу назвати Романа Яремчука.
– Які основні причини твого невдалого вояжу до Греції?
– Скажімо так, якби я приймав рішення зараз, то не поїхав би у Грецію. Тоді я був молодий, вибирав із того, що мені говорили, обіцяли, був впевнений, що так, як ці люди говорять, то воно так і буде. Ситуація змінилась кардинально, коли прийшла велика кількість гравців і ми програли перших три-чотири тури, а завдання в команди було – потрапити у єврокубки. Тренер прийняв таке рішення, що багато футболістів не зіграні між собою, ще не готові грати та виконувати завдання, яке стоїть перед командою. Грали хлопці, які були до цього. Тому той час, коли я переходив у Грецію, то в мене були інші варіанти, можливо, набагато кращі.
Натомість, після того, як я літав у Грецію кілька разів, спілкувався з президентом, спортивним і генеральним директором, то мені обіцяли одне, але ніхто не брав до уваги те, що може не бути результату та все змінитися в іншу сторону. Це був хороший досвід, я для себе зробив певні висновки, розумію, як би не було далі, то я не слухатиму те, що мені обіцяють, буду виходити з тої ситуації, яка складається сьогодні.
– Оціни свій період на Кіпрі за десятибальною шкалою.
– Мені здається, що період на Кіпрі складався з двох етапів. Перший: коли я прийшов, все було добре, я грав і показував хороші результати, команда теж. Згодом, був період, коли розпочалась пандемія коронавірусу. Захворіла велика кількість футболістів і я зокрема. Місяць часу я тільки відновлювався від цієї хвороби. Після того, як відновився, то за тиждень я отримав травму, яка мене вибила на 2.5-3 місяці, тож я знову не грав.
За той час у нас змінилося два тренери. Наставник, який прийшов останнім, коли я з ним говорив, він сказав, що не бачив моїх матчів останніх кількох місяців, бо я був травмований і тренер не може мені гарантувати, що я буду грати. Команда була у такій ситуації, що завдання стояло потрапити у першу шістку, залишалося п’ять турів і ставили тих футболістів, які були на той час готові. Тому я вважаю, що важко щось сказати за мої останні місяці на Кіпрі, бо був хворий коронавіруслм, потім отримав травму і не міг повернути собі форму, у якій був на початку сезону. Сьогодні, я не можу оцінити те, що відбувалося на Кіпрі. Загалом, то період був хороший, якщо брати рівень команд і футболістів. Були гравці, які грали в Англії, Нідерландах, у топових чемпіонатах і у них було можна багато навчитися.
– Розкажи про особливості життя на Кіпрі. Що тобі запам’яталося?
– Чесно, то життя на Кіпрі мені дуже сподобалося, але річ у тому, що коли я приїхав, то застав хороший період місяці два. Згодом півроку карантину, що ти не можеш вийти з хати, а якщо виходиш, то ти маєш відправляти повідомлення, куди б ти не виходив. У місті практично не було людей, все було зачинене, залишалося тільки тренування і будинок, ніякого різноманіття не було. На Кіпрі хороший клімат, море, є все для того, щоб тренуватися, покращувати свою майстерність, показувати хороші результати та клуб робив для футболістів все, що треба було: машини, квартири, тренувальні поля, відновлення, все було дійсно на високому рівні. Якщо чесно, то коли їхав на Кіпр, у мене були трішки інші враження, але приїхавши туди, я побачив, що вони розвивають, хочуть рости й ставити перед собою максимальні завдання.
– Кіпр розділений на Південний, де є команда “Пафос”, і на Північний, де “АПОЕЛ”, “Омонія”. Як ви перетинали цей кордон?
– “АПОЕЛ” і “Омонія” не на Північному Кіпрі, просто вони грають у Нікосії. Північний Кіпр – турецька сторона, туди взагалі неможливо заїхати. “Омонія” і “АПОЕЛ” не знаходяться на турецькій стороні, а біля неї, біля кордону, в місті Нікосія. Північний Кіпр взагалі ніяк не належить до того чемпіонату, який відбувається на Кіпрі. Це взагалі, як окрема держава. Якщо ти заїдеш на Північний Кіпр, то вже назад не потрапиш, тебе не пустять. У них постійно війна з Туреччиною, вони вважають, якщо ти перетинаєш кордон, то стаєш на бік Туреччини. Там є екскурсії, возять людей, є аєропорт, літають літаки, куди хочеш. Натомість із Північного Кіпру є пряме сполучення з Туреччиною, а з іншої сторони Кіпру немає жодного. У них все дуже суворо, вони відстоюють свою позицію та наразі не можуть домовитися. Там ніхто не стріляє, все спокійно.
– Де сподобалося найбільше жити: у Греції чи на Кіпрі?
– Сто відсотків на Кіпрі. Я там жив у Пафосі, це вважається курортне місто, де велика кількість туристів, море, багато пляжів, ресторанів, кафе, все, що людині треба у повсякденному житті. Коли я був у Греції, то жив у досить непоганому місті Яніна, але його важко порівняти з Пафосом. Там не було моря, до нього треба було їхати кілометрів 60. Саме місто не велике, досить маленьке. На Кіпрі мені сподобалося більше, там дуже багато людей, які спілкуються українською, російською мовою, англійською. Кіпріотів дуже мало було в Пафосі, вони більше живуть у Нікосії.
– Скільки пафосних футболістів було у “Пафосі”?
– Там таких футболістів було багато. Чимало гравців приїжджало, яким вже було 33-35 років, щоб насамперед заробляти гроші. Ну, а по-друге, до того вони грали у таких клубах, що люди тільки мріють про це. У нас був Джейсон Панчеон у команді, він до того тривалий проміжок часу грав у “Кристал Пелесі”. Але він приїхав на Кіпр і по ньому видно, що в 35 років він показує такий рівень футболу, що ти йому нічого не скажеш за те, що він не хоче викладатися на футбольному полі.
– Назви основні риси характеру Дмитра Михайленка.
– Станіславович намагається грати у футбол, який цікавий глядачам і гравцям, контролювати м’яч, грати першим номером, створювати велику кількість моментів. Напевно, це його основна риса характеру.
– Якщо б “Рух” брав участь у Прем’єр-Лізі Кіпру або Греції, то яке б місце зайняв?
– Можна сказати, що точно було б нелегко. Адже перші п‘ять команд Кіпру досить хорошого та високого рівня, як київське “Динамо” й луганська “Зоря”. Чемпіонат Кіпру хороший тим, що у них велика кількість легіонерів і немає ліміту. Приїжджає чимало футболістів, які хочуть завершувати кар’єру чи просто жити, там море, тепло, рівень зарплат високий. Вважаю, що “Руху” було б не дуже просто, але за першу шістку боролися б. У Греції чемпіонат схожий до Кіпру.
