“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній ми говоримо з різними відомими, цікавими людьми (письменниками, поетами, музикантами, художниками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.
Сьогодні у нас в гостях український музикант, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк.
Розмова вийшла дуже насиченою, тому сьогодні до вашої уваги її перша частина.
Сергій Василюк
Фронтмен і засновник гурту “Тінь Сонця”, який виступав на відкритті Дня пам’яті та примирення (2015), бою Олександра Усика на “Арені Львів” (2014), а також двічі – на відкритті “українського класико” “Динамо» – «Шахтар” на НСК “Олімпійський” (2013, 2014), автор-виконавець власних пісень, громадський діяч.
– Що для вас футбол – це більше, ніж гра? Що перше спадає на думку при слові футбол?
– Ну, по-перше – це улюблений мій вид спорту. Я люблю грати в футбол. Хоча я не вважаю себе хорошим гравцем. Але дуже люблю грати в футбол. Ну а коли ти дивишся гру своєї улюбленої команди, не знаю – це щось дуже особливе і особисте. Коли ти об’єднуєшся з командою в спільній мрії, меті, і розумієш, що навколо ще купа людей, які так само об’єднуються, як і вся країна. Можливо, навіть за кордоном вболівають за твою команду. Так теж буває. У будь-якому разі, це як великий іспит і для України, і для улюбленого клубу. Ну а в першу чергу для тебе самого! Найголовніше, що ти мрієш про цей хороший результат, і коли ти його здобуваєш завдяки команді – ти неймовірно щасливий.
– Воно у вас саме пішло, чи батьки привили, як це часто буває?
– Я вам розкажу таке. 94-ий рік, я дуже погано себе почував, лежав у ліжку. Але прокидаюсь і чую «Динамо, Динамоо Київ». І мені батько розказує: «Динамо» виграло у московського «Спартака». Звичайно, цей матч я не бачив. Але, звичайно, це один з моїх улюблених матчів, які я скачав. І я його неймовірно просто люблю дивитися! Взагалі у мене в колекції дуже багато матчів «Динамо» Київ 90-их років, які я дивлюся як улюблений фільм просто. І переживаю, згадую. І от власне цей момент для мене – початок мене як вболівальника.
На превеликий жаль, в тому сезоні «Динамо» всі решту ігор програло. Хоча все було з мінімальним рахунком. Там на останній матч були сподівання, що «Динамо» все-таки виграє і вийде з групи. Ну, не склалося. Але в будь-якому разі я за «Динамо» дуже вболівав. Були не дуже втішні сезони. 95-й рік, коли «Динамо» дискваліфікували. Потім 96-й, коли вилетіли з Ліги Чемпіонів і в наступному раунді вилетіли з Кубку УЄФА.
Але потім Лобановський. Ну і збірна, до речі, в 96-ому році уже подавала такі надії. Молоді футболісти, які до того грали в Олімпійській збірній. Той же Ребров і Шевченко, Косовський, Шовковський. Я можу всіх перерахувати! Ну а от Лужний – той футболіст, який ще ж грав в збірній Радянського Союзу. Тобто збірна дуже тішила. І прийшов Лобановський. І знову була перемога над «Спартаком» в Кубку Співдружності. До того теж, до речі, при Сабо була перемога, правда тоді над «Аланією». Це було в 96-му році. Ну і звичайно оцей сезон ЛЧ 97/98. Пам’ятаю, був на дачі: друга кваліфікація. «Динамо» грає в гостях з «Брондбю» Копенгаген за вихід в груповий етап. Той матч, та атмосфера мені запам’яталась на все життя. Я прикипів до телевізора і просто шалено вболівав, вірив, що можу передати нашим футболістам додаткові сили, енергію.
– Ви ж тоді були юнаком. Це було по суті відразу таке перше захоплення?
– Я от скажу, що для мене тоді головною віддушиною в житті був дійсно футбол «Динамо» і збірної України. Футбол і музика (щоправда, музику тоді переважно слухав, «Тінь Сонця» заснували дещо пізніше).
Так от… Про той вечір у Копенгагені. Тоді «Динамо» виграло 4:2, виграючи 4:1. Дуже показовий матч, який довів – прихід Лобановського . приніс дуже суттєві зрушення. Все більше вірилось у наш суперклуб, «команду-зірку». У групі були легендарні перемоги над «Барселоною» та «ПСВ», прикра нічия з «Ньюкаслом» і та ж таки «переможна нічия» з «ПСВ» на Олімпійському, коли кияни вийшли з «групи смерті» достроково. Прикро, що програли «Ювентусу» у чвертьфіналі… Цей сезон був найкласнішим, мабуть, незважаючи на те, що «Динамо» в наступному сезоні дійшло до півфіналу. Ну але наступний сезон – це окрема тема.
Ну і скажу так от про найкращих для мене футболістів. Завжди відзначали, звичайно, і Шовковського, але більш у центрі уваги були нападники – Ребров і Шевченко. І не тому, що Ребров зараз тренер «Динамо», а абсолютно щиро скажу: це мій улюблений футболіст! Я люблю його неабияку винахідливість. Шевченко – об’єктивно більш обдарований, але й більш прогнозований. Шевченко – більш універсальний, тому і став зіркою світового рівня, а Ребров – напевно таки типовий динамівський футболіст, що для мене, вболівальника «Динамо», є навіть важливіше.
– Можна сказати в тому числі виходець системи Лобановського?
– Ну, якщо чесно казати, Ребров усе ж таки особистість. Він з самого початку вже і при Сабо себе дуже добре показував. І, до речі, він був найкращим бомбардиром «Шахтаря» в першому сезоні 1992 року. От тому Ребров це Ребров. Хоча, звичайно, був і вплив Лобановського.
Просто Ребров забивав такі голи, які я ніколи не бачив. Наприклад, гол «Ньюкаслу». Яке неймовірне випередження і замикання прострілу Белькевича, яка жага, воля до перемоги! А чого вартий гол «Барселоні» з нульового кута! Чи взагалі перший його гол у ЛЧ, в ворота тієї ж «Барси» ще в 1993 році – з метрів 30 в 19-річному віці! Ну ніхто більше так просто б не ризикнув зіграти, а Ребров не тільки ризикував, він і втілював це у реальність. Тому я звичайно дуже люблю Реброва. І потім, уже забігаючи наперед, коли був перший сезон без Шевченка, то Ребров на собі багато тягнув.
– В чому суть того, що Лобановський створив ту команду з українських хлопців, які обігрували «Барселону», топовий клуб, 4:0, за який грали зірки (Фігу, Коуту, Рівалдо)? Уявити, що зараз «Динамо» лише Сидорчуком, Макаренком і нехай Ярмоленком виграє 3:0 у «Барси» – це просто космос.
– Порівнювати ці часи важко. Мессі там не було. Ну я думаю, звичайно, великий вклад Лобановського. Однозначно, що це найкращий тренер, напевно, в історії українського футболу. Плюс важливо, що футболісти, які тоді грали, вони вболівали за «Динамо», коли були малюками. Сам Шевченко розказував, як він підносив м’ячик в матчі «Динамо» – «Спартак» якогось там 89-го року, і плакав, що «Динамо» програло. Це була неймовірно його команда. Тобто і повернення Лобановського – це був шанс для цих футболістів реалізувати себе. І вони це зробили, тому, звичайно, це величезне щастя, що я це сам відчував колись.
– А якщо говорити про той найуспішніший наступний сезон 98/99, вам на якомусь матчі тоді вдалося побувати на стадіоні?
– Звичайно, той сезон був найбільш ризикованим. Ледь виграли у «Спарти» по пенальті в кваліфікації. Потім провальні перші матчі. Я вважаю, що знову ж таки зробив своє Ребров: вкрай важливим був його гол у ворота «Арсенала» тоді, коли «Динамо» програвало 1:0 у першому матчі. На останній буквально секунді він забив, і шанс вийти з групи при двох нічиїх за три матчі ще лишався. Ну дуже непросто було. Наступна гра з «Арсеналом» була чудовою, але вкрай важко далась перемога над «Панатінаїкосом», коли «Динамо» виграло завдяки автоголу. Потім з «Лансом» було уже якось морально легше.
Чесно кажучи, під час тих сезонів на стадіоні бував рідко. Можливо, я був на кваліфікації, але на цих серйозних матчах якось не виходило. Ну, по-перше, я тоді ще ходив у школу. Були певні якісь обмеження. Але ми з батьком дуже вболівали. Плюс у мене ще зір не дуже хороший. І тому мені по телевізору було навіть якось, можливо, і краще. Принаймні на той час.
– Якщо говорити про те ключове протистояння з «Баварією», півфінал, головний матч сезону, моменти при 3:1 у домашньому матчі. Фінал був майже в руках…
– Так, мабуть це була найкраща гра Шевченка за «Динамо» взагалі. Два шикарні голи, потім гол Косовського, купа нереалізованих моментів… В результаті 3:3.. Це була трагедія. Правда, я потім передивлявся матч у Мюнхені, матч-відповідь. Здивувався, що, виявляється, у нас реально були шанси. Ну але, можливо, тут Футбольний Бог уже відвернувся від «Динамо». Вже настільки нам щастило в попередніх матчах, що можливо з «Баварією» все вийшло навпаки (аналогічно не пощастило «Баварії» у фіналі з «МЮ»). Ну, тобто, з «Реалом» грати було набагато важче. І мені здається, що імовірність того, що «Динамо» не пройшло б «Реал» була набагато більшою, ніж того, що не пройшла б «Баварію». Якось здавалося, що легше з нею грати. Ну нашим командам з англійцями і німцями завжди якось легше було, ніж з іспанцями і, особливо, італійцями. Тому, поразка від «Баварії» була величезною прикрістю. Плюс ми уже знали, що Шевченко скоріш за все піде, і наступний сезон буде значно важчим. На останніх хвилинах матчу у Мюнхені я вперше побачив в очах Лобановського сум, а можливо відчай. Це був останній його матч у ½ фіналу ЛЧ, по суті – останнє його велике досягнення, що в той же час було третім і останнім нездійсненим шансом потрапити до фіналу Кубку Чемпіонів.
– Якщо згадувати ту команду, Белькевич і Гусін не так давно пішли з життя. Що вам про них згадується нейперше?
– Белькевич, звичайно, своїми пасами Шевченку і з «Реалом», і з «Баварією». Гусін. Зразу згадується мені гол у ворота того ж «Брондбю». До речі, він відкрий рахунок тоді. І гол у ворота «Ювентуса» тоді в 98-му уже році. Звичайно, важливий гол Гусіна і у ворота збірної Греції, після чого збірна вийшла на Чемпіонат Світу. Прекрасні футболісти! До речі, Лобановський відзначав, що те покоління динамівців було найбільш освічене і інтелігентне. Справді так і є. Це видно по інтерв’ю. Наприклад, Олександр Головко – це супер-аналітик. Такий же Шовковський.
– Якщо порівнювати, то нинішній поступ «Дніпра» в Лізі Європи чимось схожий на той шлях «Динамо», теж з проблемами. Чи можна проводити паралелі, і наскільки був важливим успіх «Дніпра» для вас і для всієї країни?
– По-перше, ми, звичайно, як вболівальники, дружимо з «Дніпром». І як вболівальник загалом українського футболу, я дуже вболівав за «Дніпро», тим паче, коли в Єврокубках з наших він лишився один. Але все-таки, я би сказав, що, звичайно, рівень тої команди «Динамо», яка була в 90-х роках, був вищий. І зрештою вона грала в Лізі Чемпіонів, а не в Лізі Європи…
– Коли була гра з «Наполі», було видно, що ніби вся країна приїхала на той «Олімпійський». Як ви казали, таке єднання. Було враження, що було не 70 тисяч, а мінімум 170. Як об’єднуючий фактор, наскільки це важливо?
– Звичайно, дуже все-таки приємно і за Мирона Маркевича. Теж дуже хороший тренер, який заслужив, напевно, на це.
Дуже, звичайно, симпатизую і Михайлу Фоменку. Ми про нього і збірну фактично нічого не сказали. Але він молодець, що збірну підняв. Хоча зараз ось складно. Та я до сих пір не можу зрозуміти: от словаки, в них же нема відомих клубів!? У таблиці коефіцієнтів десь вони там пасуть задніх. Звідки така гра збірної?
– Це ж по суті всі ті країні так: хорвати, словаки, чехи. Клуби працюють на продаж. От дивлячись на ситуацію в Україні, чи не треба нам працювати так, «на експорт»? Бо у нас ось Ярмоленко і Коноплянка, їм по 25, а вони ніяк не можуть перейти кудись. А ті ж хорвати, чехи так працюють.
– Я згадую збірну Хорватії середини 90-их. Хоча тоді дуже несправедливо засудили збірну України, і хорвати пройшли на Чемпіонат Світу, а ми ні, але треба віддати належне, що та збірна Хорватії ну проста шикарна була: Шукер, Бобан, Просінечкі… Розумієте, ці футболісти змогли себе проявити в «Ювентусі», в «Реалі». Серед наших футболістів, відверто кажучи, хто зміг себе проявити? По суті, тільки Шевченко. Тому, можливо, наші футболісти ментально такі: більш на морально-вольових. Так, звичайно, дриблінг і Коноплянки, і Ярмоленка захоплює (до речі, Ярмоленко дуже підріс, такі дива творить, реально зараз найкращий футболіст «Динамо»!) Дуже йому симпатизую. Але я би побоявся поки що, наприклад, Ярмоленка кудись віддавати. Краще би він з «Динамо» в наступному сезоні щось здобув в Лізі Чемпіонів. Усе-таки набереться досвіду.
Бачите, той же Аршавін загубився. Хоча, здавалося, футболіст дуже хороший. Той же Тимощук спробував у «Баварії» – не пішло. Можливо, дійсно є певний ще такий феномен «пострадянського футболу», до якого належить і той же Сергій Ребров. Він у «Динамо» був один з кращих, якщо не сказати найкращий. Він в «Динамо» міг зробити набагато більше, ніж в будь-якому іншому клубі, і, можливо, не випадково. Тобто він типовий такий «справжній динамівець». От, до речі, теж цікаво – Шовковський. Все життя в «Динамо», з дитинства ще, а головне – в основі! Футболісту головне грати, а не сидіти на «банці» в престижному клубі. Шевченко – єдиний футболіст, якому вдалося стати зіркою не лише в «Динамо», а й у Європі. Тож перед тим, як переходити у якийсь європейський клуб, Ярмоленко і Коноплянка мають добре подумати! (Інтерв’ю записували до сьогоднішнього переходу Євгена – прим.”БФ”)
Розмовляв Володимир Скиба
