“БФ” живе по-новому! До вашої уваги, наші брутальні читачі, черговий випуск рубрики “Культурний футбол”! В ній ми розмовляємо з різними відомими цікавими людьми (письменниками, поетами, художниками, співаками, акторами, журналістами, бізнесменами, активістами тощо), які мають що сказати про нашу улюблену гру – футбол.
Сьогодні ви прочитаєте думки відомого українського поета, письменника та перекладача Сергія Жадана!
Сергій Жадан
український письменник, поет, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших. Лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» в номінації «Найкраща книга десятиліття» («Ворошиловград»)
– Вітаю вас, Сергію! Зараз той момент, коли для нашої рубрики “Культурний футбол” ми поспілкувались з великою частиною літературної збірної України, але досі не мали змоги почути ваші думки – як ініціатора ідеї, як капітана, і як основного голкіпера збірної. Тому відразу перше питання просте і банальне – що є для вас футбол?
– Для мене футбол – колективна форма збереження індивідуальності. Талановитий гравець завжди поєднує voltaren gel dose card print. в собі індивідуальні якості з командним відчуттям. Мені це у футболі завжди подобалось. Там можна бути собою і частиною команди водночас. Це велика розкіш у наш час.
– В 2012 році, перед Євро, ви казали, що футбол замінив українцям національну ідею. Чи зараз ви розділяєте ту свою думку?
– Ну, українці 2012 року і українці сьогодні – це просто різні люди. Оскільки обставини, м’яко кажучи, змінились. Але футбол справді довший час згладжував багато гострих кутів, допомагав долати багато непорозумінь і штучних бар’єрів. Просто одного футболу виявилось недостатньо. Футбол може багато, але, на жаль, не все.
– Євро-2012 зашкодило іміджу України чи покращило його, на вашу думку?
– Покращило, безперечно. Євро, на моє переконання, це загалом такий світлий докір нам усім – тим, хто забув, якою була ця країна ще три роки тому, якими були ми всі.
– Бойкот Євро в Україні ви не підтримували, наскільки мені відомо. А зараз багато хто говорить про інший бойкот – Чемпіонату світу у Росії в 2018 році. Чи розділяєте ви думку, що нашій збірній не варто на нього їхати? Звичайно, за умови, що вона пройде відбірковий етап.
– Ну, це те саме, якби збірна Польщі поїхала в 42-му грати зі збірною Німеччини в Берліні на олімпійському стадіоні. З окупантами в спортивні ігри не грають.
– Футбольні ультрас – якими ви їх бачите?
– Вони різні. Як і всі ми. Я бачу різних, і знаю різних.
– Як ставитесь до засилля величезних грошей у футболі?
– Як до печальної реальності, яка може не подобатися, але впливати на яку ти не можеш. Гроші позбавляють багато речей природної логіки. Історія харківського “Металіста” – яскраве тому підтвердження.
– Які ваші найтепліші спогади або історії про збірну України?
– Чемпіонат світу в Німеччині. Я був на перших трьох іграх нашої команди.
– Футбол неодноразово “виринав” у вашій творчості. Свідомо вводили його у тому ж “Ворошиловграді”?
– Так, безперечно. І у “Ворошиловграді”, і в багатьох інших книгах.
– Багато хто вважає, що футбол – це та сила, яка об’єднує. Але зараз на наших очах відбувається сага під назвою “Львів і Шахтар” – команда приїхала з Донецька у Львів, постійно скаржилась на вболівальників, а ось на днях переїхала до Одеси. В чому тут проблема? Львів’яни справді побачили дратівний фактор в обличчі “Шахтаря” чи команда себе накручує?
– “Шахтар” це ж не просто 11 гравців, це ще й президент клубу. І гроші президента, і політична позиція президента. Можна скільки завгодно говорити про те, що спорт має бути поза політикою, але поза політикою взагалі нічого не буває – навіть на цвинтарях трапляються перепоховання, залежно від зміни політичної кон’юнктури.
З іншого боку, добре було б, аби ті львів’яни, які вбачають у “Шахтарі” лише дратівний фактор, пам’ятали, що за “Шахтар” уболівали й далі уболівають тисячі громадян України. Або, якщо цього слова не достатньо – патріотів України.
– Як справи у літературної збірної? Розкажіть, яким чином ви набираєте гравців, як часто тренуєтесь і граєте? Тому що останнім часом про неї мало чути, і на це є об’єктивні фактори – війна, багатьом не до футболу.
– Справи ніяк. У країні війна, нам усім зараз трішки не до футболу. Дограємо після війни.
– Дякую, що погодилися побалакати з нами. Наостанок, скажіть, що ви могли б порадити і побажати читачам нашого “Брутального футболу”?
– Міри в розумінні брутальності й мудрості в ставленні до футболу.
Розмовляв Вадим Дідик, спеціально для рубрики “Культурний футбол”.
