Українців у Європі з кожним роком стає все більше. Ще у 2018 році Станіслав Біленький перейшов з донецького “Олімпіку” в словацький “ДАК-1904”, але закріпитися в основному складі футболісту не вдалося і до цього часу він їздить по орендах. На цей час Біленький перебуває у брестському “Динамо” і в цьому сезоні забив чотири голи. У кар’єрі гравця був період у львівському “Русі”: про те, як Станіславу не давали зарплату чотири місяці та досі не віддали всіх грошей, про скандальну роботу з генеральним директором клубу Ігорем Дедишиним – ви дізнаєтесь у цьому інтерв’ю. Також Біленький розповів про те, як живе президент “Олімпіка” Владислав Гельзін, чи повернеться він в УПЛ і поділився дуже смішною історією, яка трапилась з ним у Словаччині.
– Ти зараз граєш на правах оренди за брестське “Динамо”, як тобі там?
– Хороший клуб, інфраструктура, якщо брати в загальному. Якщо говорити більш детально, то зараз зібралась нова команда з цього сезону, нові хлопці прийшли, було деяке побоювання, що, можливо, якось не вийде, але судячи по перших восьми матчах, то все вдалося, дуже навіть добре – я задоволений. Ми граємо в атакувальний футбол, тренер пропонує таку гру, все низом, мене цілком влаштовує і я радий, що вибрав такий варіант.
– Чому відправився в оренду саме у Білорусь? Які ще були варіанти?
– Був такий варіант після “Руху”, через те, що я там не грав рік було взагалі важко знайти якусь команду та в мене були варіанти тільки Білорусь або Казахстан. Тому що мені ще немає 23 років і навіть якщо я би зміг розірвати контракт із “ДАКом”, то в мене би не вийшло кудись піти безкоштовно, оскільки є компенсація, отож розглядали з агентами варіанти, де чемпіонат розпочинається на початку року і триває рік. Надійшла така пропозиція від брестського “Динамо”, клуб хороший, вирішив спробувати свої сили тут. Був ще варіант із Казахстаном, але нехай залишиться секретом, що за команда.
– У Білорусі новий сезон розпочався зовсім нещодавно і буде тривати влітку. Як тобі такий формат чемпіонату?
– Я навіть не знаю, загалом час покаже. Це вперше для мене, що чемпіонат буде тривати влітку, але з іншого боку більше матчів, менше відпустки, це не може не радувати. Якщо порівнювати з УПЛ, то як на мене краще зіграти влітку, ніж догравати в грудні та починати грати в лютому, коли дуже погана якість поля через погоду, буває, що в мінусову температуру команди грають, а це не дуже добре для футболіста, тому що при такій холодній погоді дуже важко грати плюс стан поля, я вважаю, що такий формат, як тут для мене краще.
– У цьому сезоні ти вже забив чотири голи, що надихає тебе на забиті м’ячі?
– По-перше, я сумував за футболом, оскільки не дуже добре склались відносини в “Русі”, рік випав, тому просто хочеться грати футбол. Також відзначу, що тут хороша підтримка фанатів, навіть на далекі виїзди, по 5-6 годин приїжджають вболівальники, небагато, але тим не менш, це дуже приємно. Дуже радий, що повертаю свою форму, буду намагатися далі так продовжувати. Думаю, що все вийде.
– “Динамо” Брест ще не програвав у цьому сезоні, але цілих 5 нічиїх з 8 матчів. Як прокоментуєш початок сезону?
– Те, що не програвали, це, звичайно, великий плюс, але в деяких матчів нам десь не пощастило, в інших навпаки – везіння було на нашій стороні. Я вважаю, що той результат, який є наразі, цілком закономірний. Адже є різні поєдинки, десь щастить нам, а десь – ні. Ми в кожній грі віддаємо всі сили, головне, що не програємо. Ось в останній зустрічі була закономірна нічия, ми як могли забити, так і пропустити. Є матчі, де нам не пощастило, наприклад, гра проти “Вітебську”, на 86-ій хвилині голкіпер врятував, була стовідсоткова нагода, там ми більше втратили два очки. У останньому турі вважаю, що більше здобули одне очко, тому що матч був рівним.
– Де тобі було грати комфортніше: в Польщі за “Заглембе” чи зараз у Білорусі за “Динамо”?
– Вважаю, що однозначно у Білорусі, тому що в Польщі більш силовий футбол і мені навіть після Словаччини було дуже важко перебудуватися, адже там більше єдиноборств, арбітри дають більше грати. Я спочатку не був до цього готовий, згодом протягом сезону вже перебудовувався. У Білорусі більш технічний футбол, для мене це комфортніше.
– У Польщі біда з футболом чи все на хорошому рівні?
– Я би не сказав, що біда, там теж ходять вболівальники, підтримують команди, там теж клуби намагаються грати футбол, але в кожній державі по-різному розуміють футбол. Там більш силовий футбол, тут більш технічний, але я не знаю, ну це ж було би не цікаво, якщо би в кожній країні був би однаковий чемпіонат, я вважаю, що там гідний рівень.
– Минулого сезону ти був у оренді в “Русі”. Розкажи за цей період у своєму житті.
– У мене був річний контракт оренди із “Заглембе”, взимку надійшла така пропозиція, що мене хочуть бачити в “Русі”, це було від Юрія Михайловича Бакалова та я погодився. Ми розірвали орендний договір із “Заглембе” і я переїхав у “Рух”, теж на рік оформили оренду. Склалося так, що буквально через два місяці під час карантину забирають головного тренера Бакалова і ставлять Федика. Згодом він зробив ставку на інших футболістів, я буквально за сім матчів зіграв десь 30 хвилин, що не може мене влаштовувати. У результаті відбулась така розмова з головним тренером, під час якої я запитав, чому не отримую ігрового часу, що не так, як це бачить тренер, бо я зі своєї сторони бачу одне, а в нього може бути інший погляд. Я запитав, які надалі перспективи, тому що тоді вже підходила до завершення Перша ліга і був ще шанс можливо розірвати контракт, повернутися назад, або він скаже, що на мене розраховує. Розмова була незрозумілою, тому що на моє питання, чому я не граю і чи розраховує на мене тренер, я почув хвилину мовчання і відповідь: “Ну не знаю”. Для мене це стало незрозумілим і на цьому наш діалог завершився. Через хвилину він ще додав, що хоче дограти Першу лігу тими гравцями, які починали. Це була одна з причин, чому я залишився далі, повірив його словам, але наступні матчі не підтвердили його слова, грали всі, окрім мене. Розійшлися тим, що я тренувався, не потрапляв на перший матч, другий, просто далі займався, все-таки, я не є тою людиною, яка буде ображатися, щось там робити, я тренувався для себе.
Буквально за вісім чи десять днів до закриття трансферного вікна, мені через агентів генеральний директор “Руху” Ігор Михайлович Дедишин передав, що вони хочуть розірвати зі мною контракт. Це до того ж, що мені з серпня не платили гроші. Усім давали, крім мене. Загалом тоді це було наприкінці вересня, вже два місяці, солідна сума була. Виходить, що вони мені запропонували розірвати контракт і віддати мені від тієї всієї суми, що вони мені на той час були винні, щось 30 чи 25 відсотків, на це я не погодився. Тому що, по-перше, в мене не було можливості повернутись назад в “ДАК” через розрив контракту. Це виходить, що мені треба було просто туди приїхати, тренуватися і теж не отримувати заробітну плату, тому що у них вже був ліміт на легіонерів.
За 8-10 днів до початку жовтня дуже важко знайти клуб, це практично нереально вже, початок чемпіонату, вже всі укомплектовані, кудись спробувати щось знайти було дуже важко. У результаті я відмовився (від пропозиції виплатити частину зарплати – прим.) і почув у відповідь, що мені не будуть платити зарплату, що я буду тренуватися з дублем. Я прийняв умови “Руху”. Проводив тренування з дублем, а 12 грудня розпустили команду у відпустку і мені до того часу не виплатили зарплату взагалі. Це вже було чотири місяці, якщо я не помиляюся. Мені довелося звертатися в палату вирішення суперечок, завдяки якій у мене вийшло отримати гроші за два місяці та залишилось ще два, за які вони мені були винні. Генеральному директору Дедишину, що я звернувся в ту палату і він призначив тренера академії, який тренував мене, доки команда була у відпустці. 31-го грудня, о 12:00, в мене було останнє тренування. У січні цього року я отримав лист від палати вирішення суперечок Української асоціації футболу, що у них завершилися повноваження, і що розгляд моєї справи буде продовжено після затвердження нового складу. Після цього листа до сьогоднішнього дня просувань у справі немає. Сподіваюся, що незабаром футбольний клуб “Рух” вирішить це питання і вчинить так, як вони себе позиціонують в Україні. Досі вони мене гроші не віддали.
– Чому забрали Бакалова з команди?
– Здається, що він сам пішов через стан здоров’я.
– Тарас Саків розповідав нам в інтерв’ю, що його прибрали з “Руху” директори Лапіцький і Дедишин. У нього був перегляд контракту, натомість йому сказали, що не бачать в команді. Як у тебе склались стосунки з функціонерами “Руху” і чи хотів би ти з ними ще працювати колись?
– Склались…Ну, спочатку було добре, тепло мене зустріли, все було добре до зміни тренера, я би так навіть сказав. Чи захотів я би з ними працювати далі – суперечливе питання. Натомість навіть за цей рік я можу сказати їм лише дякую. Навіть такі складні ситуації дають зрозуміти різницю між хорошим і поганим. Плюс вони дали мені можливість потренуватись до 31-го грудня, відповідно мені було легше знайти клуб, бо я перебував у тонусі, за це їм велике дякую. Швидше всього, більше я би не хотів із Лапіцьким і Дедишиним опинитись в одному клубі.
– Ти віриш в проєкт “Руху”?
– Так, я вірю в проєкт клубу. Президент Григорій Петрович Козловський – людина, яка дуже сильно любить футбол, людина слова, якщо він продовжить те, що зараз робить, то в нього все вийде. Я навіть не здивуюсь, якщо він не в курсі цієї ситуації, що виникла зі мною. Вважаю, що стосунки, які були між мною та директорами, відповідно з Ігорем Михайловичем Дедишинем, то, думаю, що ці стосунки залишились між мною та ним, нікуди далі вони не виходили. Козловський не в курсі цієї ситуації, тому що наскільки я знаю президента “Руха”, то він би такого не допустив.
– Виходить, що Козловський – топ, а Дедишин – мудак?
– Виходить, що так. Ну наскільки я знаю Григорія Петровича, то якби мені так сказали, то я би до кінця в це не вірив. Руку, думаю, що потиснув би Дедишину, я не така людина, яка буде ображатися. Я подякую йому за досвід, що він мені дав, але працювати під його керівництвом у якомусь клубі, де він буде директором, я би не став, через людські якості Дедишина.
– Що тебе найбільше дивувало у Львові?
– По-перше, це дуже красиве місто, там затишно, якась своя атмосфера. Я більшість часу провів у Києві, але переїхавши до Львова здивувався, там якось комфортно, дуже класне місто для життя.
– Загалом же ти належиш “ДАК-1904”, але їздиш по орендах. Ні разу не було конкретної пропозиції щодо твого продажу?
– Наскільки я знаю, то ні. Були розмови про розрив контракту, але цього не сталося, оскільки були би великі відступні клубам, у яких я грав у орендах, тому що вони мені виплачували зарплату і до 23-х років йде компенсація кожному клубу, в якому я грав.
– Ти говорив, що в тебе були непорозуміння з тренером. Які саме і чому?
– Так, я прийшов і там був тренер Петер Гібалла. Ось про цього тренера я не можу сказати щось погане, тому що він дуже хороший фахівець, грамотний, вивів команду на новий рівень. Ми грали в атакуючий футбол, високо зустрічали, мені було важко перебудуватись, я довго вливався в європейський футбол, це інший менталітет. Я приїхав на інший стиль гри, в “Олімпіку” ми грали від оборони постійно, а там потрібно було зустрічати високо, пресингувати, це дві різні системи гри і було важко адаптуватися під це все, мені на це знадобилося практично пів року, все це тренер бачив, він хотів і вимагав завжди від мене більшого. На той час я не міг йому цього дати, в мене немає до нього претензій. Я тоді приїжджав, мені було 18 років, тоді були якісь дитячі образи, що клуб мене купує, а я не граю, я неправильно тоді дивився на те, що відбувалося зі мною.
– Твою команду називають – клуб-сепаратист, адже в Дунайській Стреді, звідки ДАК, проживає величезна угорська меншість Словаччини. Що ти знав про цей клуб, коли туди переходив?
– Я знав, що в цього клубу дуже хороша футбольна база, те, що вони роблять ставку на молодь, розвивають її, згодом продають у топ-клуби. Це було однією з головних причин, чому я туди поїхав, для розвитку мене, як футболіста, це був крок вперед, але через адаптацію та дитяче мислення в мене не вийшло там закріпитися і піти далі, як я планував. Щодо сеператизму, то я не знаю, у нас майже на кожному виїзді невтішно говорили про нашу команду і фанатів, але вивчати це питання чи щось дізнаватись більше я не став, те, що відносились не так, як до інших клубів, то це було помітно.
– Що найбільше тебе вразило під час перебування у Дунайській Стреді?
– Так, як люди люблять футбол. У нас, якщо я не помиляюсь, то в місті було населення десь 30 тисяч, а на кожний домашній матч приходило 8-10 тисяч вболівальників. Люди дуже сильно люблять футбол, у нас вже давно такого немає. Коли я грав за “Олімпік” і сиділо по 500 глядачів на стадіоні, то це вже аншлаг вважався, а коли приїжджаєш туди і там забиті стадіони, де вболівальники люблять футбол, вірять в команду, дуже сильно і приємно здивувало.
– На стадіоні, перед матчем чемпіонату Словаччини, коли грає ДАК, звучить гімн Угорщини. Це не перебір?
– Я щось, якщо чесно не пригадую такого, але загалом можливо і було таке, але не запам’яталося.
– Не вважаєш перехід у словацьку команду помилкою?
– Ну, зараз можна підвести якісь підсумки. Я не вважаю це помилкою, більше помилка в тому, як я ставився до цих труднощів, які в мене виникли. Моє тодішнє мислення на те, що відбувається – ось це більше помилка. Замість того, щоб тренуватися і доводити тренеру, там всі для цього умови були, я чомусь вирішив тоді, що мені всього вистачало і причина, чому я не граю, була в тренері. Вважаю, що я сам винен у тому, що трапилося.
– Ти провів чотири роки у донецькому “Олімпіку”. Чому пішов із команди?
– По-перше, надійшла така хороша пропозиція, про яку я розповідав: там роблять ставку на молодь, легше продовжити грати у Європі через словацький клуб. Це був хороший варіант, тоді я думав, що для мене це буде крок вперед, але на помилках вчаться.
– У “Олімпік” повернувся Санжар. Чи може це означати, що ми тебе побачимо знову в УПЛ?
– Час покаже, але в моїх планах не було повертатися в Україну в найближчий час. Я би хотів ще попрацювати із Санжаром, але не зараз. Мені подобається Роман Миколайович, як тренер, як людина, він завжди допомогав, може дати пораду не тільки на полі, а й в житті. Я йому дуже вдячний за цей шанс, що він мені дав. Грубо кажучи, це він вивів мене у дорослий футбол. Так, я би хотів ще з ним попрацювати, але я не бачу себе в найближчий час в Україні.
– Я знаю, що ти був вдома у Гельзіна. Як живе президент “Олімпіка”?
– (Сміється – прим.). Так, був, живе, як президент. Хороший будинок у нього, великий (сміється – прим.), за містом, велика ділянка, озеро… Не купався, але класний будинок, теж собі такий хочу. Я підписував там контракт з першою командою, я саме в середині будинку не був. Сиділи біля озера, на той час домівка тільки будувалася.
– Зараз йому загрожує дискваліфікація за його вогняний спіч у ефірі каналу “Футбол”. Яка твоя думка щодо цього?
– Важко щось сказати, прокоментувати, це емоції, він сказав те, що думав. Наскільки я знаю, то він вже вибачився за ці емоції. Думаю, що йому дадуть якісь мінімальні санкції, але те, що шість років чи пожиттєву дискваліфікацію, то я вважаю, що це забагато.
– Владислава Гельзіна часто називають бандитським персонажем із 90-х. Який він для тебе персонаж?
– Це людина слова, яка дуже сильно любить свій клуб, все вкладає в нього. Якщо врахувати ситуацію, яка склалась в Донецьку, то перевезти і далі стримувати клуб – це велика заслуга. У мене тільки хороші спогади.
– Ти стежиш за УПЛ? По десятибальній шкалі, як оціниш сезон, що минув?
– Так, я просто не стежу за всіма, я дивився за “Рухом”, “Динамо”, “Шахтарем” деколи. Загалом, 7 з 10 балів поставлю, вважаю, що сезон був цікавим.
– Кому з клубів більше симпатизуєш?
– Нікому (сміється – прим.). Я стежу, але просто за грою, виділяю деякі моменти, дивлюся переважно якісь огляди, не пригадую, коли востаннє бачив цілий матч УПЛ.
– Яке твоє ставлення до договірних матчів?
– Негативне, я винятково за чесний футбол!
– Що робити з тими людьми, які спеціально “зливають” матчі за гроші?
– Відстороняти від футболу. В мене не було таких випадків, щоб я бачив, коли хтось здає матч.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Смішна історія відбулась у “Даці”. У нас було два тренування, після першого тренування на базі ми пообідали і був вільний час до другого. Воно було в тренажерному залі, я вирішив піти полежати в кімнату відпочинку, але напередодні подивився знизу на стенді, де у нас висів розклад і друге тренування, як я тоді думав, повинно було початися о 16:30. Я лежу, дивлюся серіал, 15:40 на годиннику і заходить тренер з адміністратором у цю кімнату і запитують котра година, я спокійно відповідаю, що 15:40 і лежу далі дивлюся серіал. Тренер і адміністратор починають сміятися. Тут я зрозумів, що щось не так, інстинктивно зрозумів, що, напевно, я переплутав час початку тренування та швидко побіг до роздягальні переодягатися. Було дуже незручно і соромно заходити туди, як підсумок – штраф, жарти від партнерів по команді і тренера весь тиждень.
