Один із лідерів закарпатського “Минаю” залетів на “Брутальний Футбол”. Футболіст, який ще нещодавно працював на митниці, грав на район, а вже сьогодні бореться із командою за виживання в УПЛ – Василь Пиняшко. Гравець розповів, скільки насправді можна заробити в Канаді, які проблеми зі здоров’ям у нього були, про своє відношення до ставок і в кого найсильніший удар в “Минаї”.
– Нещодавно “Минай” “поховало” багато людей, мовляв, шансів вижити в УПЛ вже немає, а ви взяли і “хлопнули” “Десну”. Це характер чи просто пощастило?
– Ну, як ви знаєте, “Минай” досить непогано грав і впродовж першої частини чемпіонату. З лідерами загалом показуємо хороші якості, десь не вистачає цього з командами нижньої шістки. Вважаю, що це все-таки більше характер, тим більше, що вболівальників пустили на стадіон, коли вони були присутні, то ми намагалися показати якнайкращу гру і це в нас виходило, вони нас підганяли і це спрацювало – ми виграли у дійсно сильного суперника, “Десни”, яка бореться за Лігу Європи.
– Не вважаєш, що трішки несправедливо, що ви граєте з вболівальниками, а інші команди – без них?
– Я вважаю, що футбол без вболівальників – дуже нехороша ситуація, тому що ми граємо для глядачів, для нас і кожної команди фанати – це додаткова мотивація. Трішки неприємно, що тільки у нас можна з вболівальниками, але це нам і на руку. Для нас зараз важливо все: вболівальники, підтримка зі всіх сторін; думаю, це – тільки великий плюс, що є глядачі, які нас підтримують до кінця, вірять в команду, що ми залишимось, ми дуже задоволені, що змогли досягти такого результату, виграти в “Десни” й принести радість і їм, і нашому президенту.
– Були якісь призові за цю перемогу?
– У нас є сума преміальних, яку ми отримуємо за кожний виграш, не було якоїсь нової. З фінансової сторони все добре.
– Твій гол – це щось неймовірне. Чому вирішив там пробивати?
– Мене багато критикують, загалом, і тато, і друзі, що я гравець атакуючої ланки, але мало б’ю по воротах. Зараз на тренуваннях стараюсь відпрацьовувати більше ударів із різних позицій, не знаю, на рефлекторному рівні прокинув і подумав, що треба бити. Не очікував, що так залетить, але радий, що забив такий красивий гол і допоміг команді здобути три очки.
– З десяти ударів поспіль, скільки таких залетить у ворота?
– (Сміється – прим.). Якщо зараз спробувати, то думаю, що якби один залетів, то було б класно (сміється – прим.). Звісно, що у футболі доля везіння чи фарту грає велику роль. Зрозуміло, що якби не так лягло, то м’яч інакше би полетів, бий би низом, також, я думаю, що навряд чи був би гол. Це доля удачі, але я над цим працюю кожне тренування, намагаюся бити, так, зрозуміло, що я не пробивав там у дев’яточку з гострого кута, однак так вийшло і я дуже радий.
– У кого найсильніший удар в “Минаї”?
– Найсильніший удар в “Минаї”… Тарас Саків, я думаю, він зліва так нічого пробиває, діагоналі дає, його тільки можу виділити. Загалом у всіх сильні удари, але такого, як Роберто Карлос, в нас немає.
– Боротьба за золоту бутсу УПЛ цього сезону загострюється все більше з кожним туром. Які шанси в Нурієва?
– Нурієв зараз у дуже хорошій формі, забиває досить часто, він – найкращий бомбардир нашої команди та входить у трійку кращих УПЛ. Вважаю, що шанси у нього хороші, тим більше, він амбіційна людина, хоче для себе найвищих результатів. Нура в нас голодний до голів, якщо команда йому в цьому допоможе, то думаю, що він зможе поборотись за перше місце.
– Чому Мілевський ніяк не може знайти свою гру в “Минаї”?
– У нас стиль гри в “Минаї” такий… ми з м’ячем не завжди домінуємо і працюємо, стараємось десь на контратаках, десь від оборони. Мілевський – дуже хороший гравець, технічний, який може знайти момент із будь-чого. Вважаю, що якби ми більше домінували над іншими командами, контролювали гру, більш на нього грали, то думаю, що він був би дуже хорошим плеймейкером. А оскільки ми зараз боремося за життя та стараємось грати від оборони, то це десь йому не дає використати свої найкращі якості.
– Якби у тебе була можливість підписати кількох футболістів з УПЛ в “Минай”, хто б це був і чому?
– Я футболістів багато не знаю, оскільки в мене дуже довга історія роботи в інших сферах, але я, насамперед, повернув би Меліченка в нашу команду, який грав у нас правим захисником і пішов у “Маріуполь”, повернув би Стасюка. Це наші хлопці, які показували дійсно дуже хорошу гру, яких вже полюбили наші вболівальники, які для нас стали рідними. Ще би якогось атакуючого, Соломончик нам би не завадив (сміється – прим.).
– Стасюк нам в інтерв’ю теж говорив, що взяв би тебе з собою в “Маріуполь”. Бачу, у вас якась домовленість між собою.
– Ми грали на одному фланзі, досить комфортно себе почували і знали без будь-яких підказок, кому та куди треба бігти, це вже був такий єдиний механізм: тільки я всередину заходжу, то я знаю, що він вже біжить, що йому можна вже туди просто віддавати, навіть не дивлячись. Цих людей я знаю та знаю, що вони б нам допомогли, тому я так відповідаю на питання. Вони себе непогано проявляють у “Маріуполі”. Вважаю, що вони були б дуже цінними для нашої команди.
– То ви зі Стасюком, як Мессі з Альбою, так?
– Ну, це голосно сказано, але десь так (сміється – прим.). Українська версія? Так, тільки дуже-дуже легенька українська версія (сміється – прим.).
– Поясни, будь ласка, для нашого Васі Максиміва, що таке манелі.
– Коли я таке говорив, я може казав, що манатки збираю та їду, манелі… Це взагалі Кобін, у нас такі жарти були. Манелі – може це він від себе додав, я говорив “манатки”, а це речі. 35 доларів за плитку – це теж Кобін трішки приписав, я знаю, що там менші ціни (сміється – прим.). Це наші такі жарти були, у нас така команда, що ми любимо жартувати на тренуваннях, сміятися, завжди виокремлюємо позитивні моменти та я підколював, що типу не виходимо, все в Канаду, давайте щось робіть, бо треба вийти. Тепер мене більше знають, як укладальника плитки, ніж футболіста, хоча я плитку ніколи й не клав, тому що більше займався чорною роботою, коли працював. Тому такі суми.. Там, я так розумію, що спочатку дають одну суму – 20-22 канадських доларів – це навіть не за плитку, а просто, якщо ти приїхав різноробочим працівником. За такі роботи, які виконує спеціаліст, думаю, що там доходить до 30-ти.
– Такі гроші в Канаді… Ніколи не було думки кинути футбол і поїхати заробляти нормальні гроші?
– (Сміється – прим.). Та ні, це жарти, самі розумієте, що там теж треба документи зробити, щоб поїхати туди. Тим більше, це все одно ти будівельник, це трішки не та робота, якою я хочу займатися в майбутньому.
– Скільки грошей в місяць тобі треба, щоб ти себе комфортно почував?
– В Ужгороді? Нічого не відкладаючи, просто для життя? 1000 доларів мені вистачає повністю. Ми ще так, як прийшли з Другої ліги, то зарплати в нас були і менші, я починав з 15 тисяч гривень. У нас в Ужгороді просто і багато місць немає, куди можна піти і витратити ці кошти, тому я думаю, що цієї суми повністю би вистачило для комфортного життя в Ужгороді на місяць.
– Скільки кілограм має мішок цементу?
– (Сміється – прим.). До речі так, я якраз дивився, пам’ятаю, що коли я носив, то це було 50 кілограмів, але було і 25. Відкрив після вашого відео, коли ви Дмитра Поворознюка питали, то мені вибивало, що є ще і 40 кілограм.
Хоча такого я не зустрічав (сміється – прим.), я бачив тільки 25 і 50. В стандартному мішок цементу має 50 кілограм, але були й 25-ки.
– До 26 років ти грав лише в аматорах, чому відразу не виступав за професійні клуби?
– У 16 років мене взяли в “Закарпаття-2”, я грав за їхній дубль сім місяців, потім після вірусу в мене була хвороба пов’язана з підвищеним тиском без причини. Який вірус? Не знаю, був якийсь простий грип. Тиск кровоносних судин в мене піднявся і він щось не падав. В мене була діагностика, там все перевіряли, серце, нирки, щитовидку, то все було здорове, тобто, причин не було, мені потрібен був час, щоб попити вітаміни, певні ліки, десь пів року я лікувався. Після цього “Закарпаття” оновили, клуб вилетів з Вищої ліги, дублю вже не було й довелося розпочинати все спочатку: це була область, навіть район, а вже потім область, не було у нас в Закарпатті команди, агента, який би мені допоміг.
Доводилося грати на обласному рівні. Потім вже, коли ми грали за ФК “Ужгород”, який зараз виступає в Другій лізі України, то з’явився “Минай”, ми були в “Ужгороді” чемпіонами, то нас разом із Робертом Гегедошем запросили в “Минай”. Тоді ми розпочали шлях розвитку паралельно з клубом, тобто команда розвивалася, ми теж, дуже вдячний, що такий клуб з’явився. Я вже футбол залишав, розумів, що мені вже 25 років, я не молодий, щоб добитися якихось висот, то в це було важко повірити. Я закінчив економічний факультет, пішов працювати у державну фінансову інспекцію, потім переведенням пішов на державну закарпатську митницю, тоді ще ДФС. Я паралельно грав в аматорах і працював, також був такий важкий період, бо і в нічні зміни, потім йшов на футбол, а коли став вибір, що потрібно було обирати: футбол чи митницю, то мені хотілося втілити свою дитячу мрію в реальність, спробувати ще себе у футболі. Я не шкодую про це, звісно, тоді ще була Друга ліга, але хто знав, що ми в УПЛ вийдемо. Ось так, крок за кроком, разом із командою прогресуємо, я бачу, що можна грати у футбол, якщо ти працюєш, добиваєшся, то думаю, що нічого неможливого немає.
– Які проблеми зі здоров’ям в тебе були, окрім підвищеного тиску?
– Більше ніяких, тільки з тиском, травм, нічого в мене не було.
– Як тобі працювалося на кордоні?
– Працюєш з восьмої ранку до восьмої вечора, потім наступного дня навпаки, з восьмої вечора до восьмої ранку та потім два дні вихідних. Робота нелегка, тому що ти працюєш щодня з людьми, що їдуть закордон, якісь там їдуть з товарами, тоді ще були великі черги, вони їдуть в дуже хорошому настрої. Тобто, робота важка, дійсно треба дуже багато таких нервів, щоб там працювати і добре знати митний кодекс України для того, щоб забезпечувати фінансову нормальну незалежність країни та не допускати ніяких порушень. Робота трішки важка, якщо хтось думає, що там дуже легко, то такого немає. Тим більше, що я це поєднував з футболом, цілий день працюєш, в тебе тренувань немає, потім ти вночі працюєш, їдеш на тренування, робота не з легких, якщо ти це поєднуєш з футболом, але працювати дійсно можна, там є і кар’єрний ріст, ти дійсно лице країни, зустрічаєш людей, іноземців, робота хороша, але я обрав футбол.
– Розкажи найсмішнішу історію, що з тобою там трапилася.
– Та там вже всі хлопці розповідали, що мене багажником били по голові, Саків, я чув, вам розказав, це для них найулюбленіша історія. Було різне, але загалом я їх розповідаю на тренуваннях, а вони потім вам це все викладають, тому нічого нового немає.
– Де ще ти працював, окрім футболу та митниці?
– Державна фінансова інспекція. Ми перевіряли державні закупівлі, тендери. Там державні кошти, за них якийсь садочок замовляє собі щось на закупівлю більше ста тисяч і ми йшли на перевірку, були планові, позапланові. Ти йдеш на перевірку і дивишся, чи там є учасники, зараз вже є система, що там прозоро, сама система обирає переможців, раніше був тендерний комітет, де обирали переможця, були умови. Наша робота була прийти і перевіряти тендери, чи прозоро там все зроблено, чи ті учасники виграли, чи переможець надав усі документи, також важка робота з тими документами.
– Також ти грав у футзал. Чому не продовжував там свою кар’єру?
– Та футзал – це також хобі, це не було таке, щоб професійно. У нас були люди, що любили футзал і ми взимку, не маючи ніякого футболу, оскільки сніги і це все, грали просто в футзал, були люди, які заявилися на якусь лігу, тож ми їздили.
– Порівняй футбол і футзал, особисто для тебе, які плюси та мінуси?
– Великий футбол мені подобається тому, що там більше простору, жива трава, великий м’яч. Футзал мені взагалі не до вподоби, закрите приміщення, якась резина така, паркет, бігаєш, скользиш, маленький та важкий м’яч. Не подобається мені футзал, не хочу навіть порівнювати, завжди любив великий футбол і себе у футзалі взагалі ніколи не бачив.
– Розкажи про свою сім’ю детальніше.
– Мама, тато, брат і дівчина. Тато в мене працював будівельником все життя на заробітках, мама – в садочку. З братом ми розпочинали разом грати футбол, просто я почав швидше, можливо тому я і краще заграв, для брата зараз це як хобі, прийти і пограти футбол, але він також його любить, працював у прикордонній службі, був у АТО. Дівчина моя, з якою я проживаю, має свій салон по манікюру, зустрічаємось 4 роки 9 місяців, сьогодні 20 квітня і 11 днів виходить (сміється – прим.). Мушу це пам’ятати, заставляють пам’ятати все (сміється – прим).
– Ти доволі комунікабельна людина, дуже любиш багато говорити. Це в тебе з дитинства така відкритість?
– Так, я завжди любив бути у центрі уваги, десь поговорити, пожартувати. В мене це якось з дитинства, генетично, не люблю мовчати, намагаюся знайти спільну мову зі усіма з ким говорю.
– Андрій Попович нам у інтерв’ю говорив, що ти багато матюкаєшся. Навіщо взагалі матюкатися, що воно дає?
– Наразі я намагаюся не матюкатися, я взагалі не прихильник матів, читаю Біблію і там дуже добре описано про це все. Бувають просто моменти, коли я дуже агресивний і те, що я комунікабельний це так, але я ще трішки запальний, десь себе коли не контролюю, то можу піхнути кілька слів, потім проходить дві хвилини і я розумію, що це неправильно і намагаюся це не робити, але ще виривається, не буду брехати. Ну коли молодий не несе м’ячі, то треба ж десь напіхати (сміється – прим.).
– Чого в Інстаграмі ти підписаний bazzil 92?
– В дитинстві один товариш, не знаю правда чи ні, мене ж Вася звати, а він сказав, що англійською чи французькою Вася буде bazzil, так з дитинства і пішло, закріпилося це прізвисько, що іноді і мама мене так кличе.
– 164 см твій ріст, ніколи не мав комплексів?
– Звичайно, що в дитинстві вони були, на фізкультурі останнім стояв, вже всі стоять учні, ще на три роки менші вже стали, а я знизу там позаду, але з роками звик і навпаки стараюся тільки якийсь позитив, посміятися і пожартувати.
– Ти грав разом із Робертом Гегедошом. Я знаю, що він любитель ставок. Як ти ставишся до такого?
– Я не знаю, як він зараз, але я можу тільки за себе сказати. Я взагалі не граю, я раз в житті 50 гривень поставив, то досі шкодую. В мене там якщо я щось програю, то для мене це вже якась біда, я розумію, що з нічого гроші ти не заробиш, стараюся цієї думки дотримуватися. Не лізу навіть в це, я не граю, для мене це не є способом заробітку, це не є добре.
– Хто твій найкращий друг?
– Немає в мене друзів у цій команді (сміється – прим.), як казали одні люди, немає в мене друзів у команді, всі партнери, робимо одну роботу. Можете так і написати, та людина зрозуміє про кого я говорю (сміється – прим.). Є люди, з якими я спілкуюся більше, це і Саків, Нурієв, Матіч, Попович Андрюха. Ми закарпатці, Попович і Нура – ми ще з Другої, Першої ліги спілкуємось, до нас там підключився зараз Саків, взяли його під своє крило, бо він щось тут дуже засмучений ходив після “Руху” (сміється – прим.).
