Український бразилець (чи бразильський українець?) Едмар, якого може занести у Індію, дав розгорнуте інтерв’ю MatchDay, в якому розповів багато цікавих історій.
Про перехід у “Таврію”:
Я приїхав на збір до Туреччини. Дуже запам’яталося, що у сімферопольців не було форми для мене. Я змушений був тренуватися в своїй екіпіровці. Я їду в сильний європейський клуб, а виходить, що тут навіть форму не дають. Мені сказали, там буде рівень, і перше, що я бачу не дуже мені сподобалося. Я пережив це.
Про Анатолія Заяєва:
У першій грі на зборах я прийняв м’яч, зіграв у стінку і пробив. Перше, що він мені показав, це великий палець вгору. Він не знав, як зі мною поговорити, і показав цей жест. Заяєв мені дуже сильно допомагав. Для мене це легендарна особистість. Пам’ятаю, ми на базі тренувалися, і у нас не вистачало інвентаря, бар’єрів. Він подивився на високе дерево і сказав: “Хто дістане головою до гілки, дам 100 доларів”. Зрозуміло, що ніхто не дострибнув, тому що було дуже високо. Там неможливо було дострибнути.
Про Маркевича:
Маркевич просив нас грати у футбол. Для тих, хто вміє грати, це дуже добре. Якби ми сильно навантажувались, потім складно було б грати. Маркевич вмів тримати дисципліну. Він розумів, коли кому потрібно напхати. Коли в команді було багато латиноамериканців, багато хто був незадоволений тим, що вони на лавочці. А тренер умів знаходити до них підхід. Це дуже нелегко.
Про спосіб схуднути:
У нашій команді було три гравці із зайвою вагою. Ми їхали на гру з “Динамо”. Уявіть собі, з Криму до Києва – 12 годин їзди, влітку. Дуже жарко було. Заяєв кожен день зважував гравців. Коли він побачив зайву вагу у трьох футболістів, за годину до приїзду в Київ сказав вимкнути кондиціонер. Весь автобус був мокрий, з нас тік піт. Як сауна фактично. Футболісти вагу не скинули, зате всі залишилися мокрі.
Про мову:
Я кожен день писав слова. Тепер вчу українську. Відразу ж по приїзду в Україну почав вчити російську. Мій перший контракт був розрахований на рік. Розумів: якщо не буду вчити, прийдеться складно. Я знаю, що багато бразильців не вчать. Один раз запитав Жажу, чому він не вчить російську. Він відповів: “Навіщо? Я не буду тут жити”.
Про горілочку:
Уперше спробував горілку вдома у Вови Гоменюка на Західній Україні. Ми були на зборах з “Металістом” недалеко від його будинку. Мене запросили в гості, там були його родичі. Його тато і брат кажуть: “Едмар, ти вже українець, так що повинен спробувати горілку”. Я погодився. Випив трохи, ніби все нормально, сиджу далі, спілкуюся з усіма. Потім відчув, що багато розмовляю. Їм, спілкуюся. Але після четвертої чарки зрозумів: щось йде не так. Коли встав на ноги, зрозумів, що не відчуваю їх! Це перший раз пив горілку! Перший і останній. У мене організм до такого не звик. Було складно.
Про Рикуна:
Футболіст, який грає поруч з Олександром, повинен розуміти його. Задля його передач потрібно бігати партнерам. Ми з Валяєвим і Слюсарем працювали на ці передачі Рикуна теж. Він майже не відбирав мячі.
У мене з ним дуже хороші стосунки. Для мене він добрий. Може, для когось і злий. Коли Рикун востаннє був у Харкові, він мене набрав, і ми побачились. Він увесь час любив травити футболіста. Мене називав Мішею, тому що я приїхав з “Таврії” від Михайла Івановича Фоменка. Ось каже: “Міха, дай пас”. А Девіча “Кварц” називав, адже Марко приїхав від Кварцяного.
Про громадянство і Україну:
Я відразу ж казав, що громадянство приймаю не заради збірної. Я прийняв його тому, що моє майбутнє може бути тут. Мене дуже багато що пов’язує з цією країною. Мої діти народилися тут, моя дружина з України.
Я не проти Росії, але я ніколи не скажу нічого поганого про Україну. Це країна, що дала все для мого становлення як гравця і як особистості. Я знаю гімн України і легко можу його заспівати. До речі, багато українців не знають гімну. Я кажу: “Давай співати”, а вони відповідають, що не знають слів.
Про бойкот в “Металісті”:
Приїхали до Харкова після зборів. У нас була затримка по зарплаті. За чотири дні до старту чемпіонату керівництво в розмові з нами сказало: “Ви будете отримувати ось такі умови – зарплату в п’ять разів менше. Якщо не хочете прийняти наші умови, вам з нами не по дорозі”. Ми і сказали, що не по дорозі. Як так можна? У нас є контракт, є умови, і вони повинні виконуватися. Я розумію, що бувають складні ситуації. Але це все можна обговорити нормально, пояснити. А не так, в ультимативній формі умови за пару днів до гри.
Нам сказали: хто не приймає умови, нехай підніме руку. Я першим підняв. Нам сказали, що зарплата 400 тисяч гривень на місяць буде максимальною. Це 20 тисяч доларів. Не в тому питання. Розрахуйтеся за ті борги, а потім будемо говорити про майбутнє. Але нам поставили питання ребром.
Про майбутнє:
З Танею (дружиною – прим. БФ) про це говорив. У мене зараз пауза. Я ніколи не залишався без роботи. У мене немає бажання повертатися жити в Бразилію. У той же час сидіти в Україні без діла не хочу. Відчуття дуже непрості. Мене скрізь у місті запитують, куди далі. Я не знаю, що говорити.
І про цікавий випадок з життя:
Нещодавно . міліція зупинила на вулиці і каже: “Покажи свій паспорт”. Міліціонер не впізнав мене. Я пояснював, що мій паспорт в клубі. Кажу: “А у вас є паспорт?” У нього теж не виявилося. Мені було незрозуміло, чому я повинен бути з паспортом, а він – ні. Я пояснив, що у мене українське громадянство. Міліціонер хотів, щоб я пішов кудись з ним, але я відмовився. Кажу: “Ти що, з глузду з’їхав?”
