Очікування та реальність. Саме у такому форматі я хочу розповісти вам про матч між «Львовом» та «Зорею». Зійшлися у поєдинку команда зі середини турнірної таблиці й та, яка теліпається внизу. У львівського клубу поки все йде дуже туго – лише 6 очок за 9 турів, натомість «Зоря», має вже 15! Очевидно, що фаворитом у сучасних реаліях вважали луганську команду, але переможця у матчі виявити так і не вдалося. Та про все по-порядку.
Очікування. Субота. Вихідний. Похід на футбол – це чудова традиція, яка прикрасить будь-який вечір та подарує емоції. Чудово, коли в такі моменти сонце заливає все своїми промінчиками та зігріває кожну відкриту частину твого тіла. Ти закутуєшся у куртку чи пальто, попиваєш чай та спостерігаєш за футболістами на полі. Довкола багато активних вболівальників, які створюють особливу святкову атмосферу, за якою ти і прийшов на стадіон. В очах щастя, на вустах усмішка, а всередині вирує буревій емоцій.
Реальність. Дивишся на годинник. 18.30. Саме час виходити, щоб спокійно дібратися на стадіон «Україна». Визираю у вікно. Люди, закутані з голови до п’ят, шкандибають, ховаючись під парасолі, і обляпують собі взуттям штани. Небо затягнуло хмарами. Вони не залишили жодного шансу для сонця. Настрій від цього одразу погіршився, адже доведеться померзнути.
На щастя, моя маршрутка швидко і без проблем довезла мене до місця призначення. На вулиці вже почало темніти, тому я покрокувала на світло від прожекторів стадіону. Дорогою зустріла лише декількох вболівальників. Здивувалася, коли помітила бабусь, які завжди продають щось біля стадіону. Не розумію, яка користь їм у таку погоду працювати. Товар під клейонкою не видно та й вболівальників мінімально. Краще вдома грітися під ковдрою.
За квитком не довелося йти до кас, адже вхід на матч був вільним. Доволі дивно, що клуб з УПЛ безкоштовно пускає на свої поєдинки, але це, напевне, остання міра для залучення вболівальників. У Львові конкуренція шалена – «Карпати», «Рух» та «Львів». Кожен виживає, як може… поки виживає. Вже ширяться чутки про те, що це останній сезон «синьо-золотих». Лиш час покаже, що буде з клубом та львівським футболом загалом.
На трибунах було порожньо. Всі, кого не злякала погода, посідали під накриттям, щоб холодні краплі дощу не намочили їх. Я одразу пошкандибала в сторону кіоску, щоб купити чаю. Він вам обійдеться у 10 гривень, а от за каву доведеться заплатити 15. Це далеко не найкраща кава у вашому житті, але зігріти може.
– Дівчино, візьміть цукор, – гукає мені жінка, коли я вже відійшла від неї на декілька метрів.
– Та я без цукру п’ю! – кричу їй у відповідь.
– Все одно, візьміть. У господарстві знадобиться.
Нічого робити, повертаюся і беру. Живе вона довше на цьому світі, можливо, щось знає краще мене. Може і знадобиться колись. Перед мною йшов хлопчина з рюкзаком «Карпат» і дорогою переливав чай зі стаканчика у термос. Робить стратегічно важливі запаси на перший тайм.
Глядачі старанно вмощувалися одне біля одного, протирали сидіння від води, яку вітром занесло навіть під криту частину, та робили все для комфортного, наскільки це можливо з такими погодними умовами, перегляду матчу.
Очікування від першого тайму. Обидві команди максимально зібрані та налаштовані. Кожній із них потрібна перемога, щоб зіскочити нарешті із не найкращої стежини, по якій вони зараз крокують у сезоні. І «Львів», і «Зоря» отримали нових тренерів. Луганську команду тренує Віктор Скрипник, а львівську – Володимир Мазяр. Притиралися вони один до одного і нарешті видали феєричний поєдинок з величезною кількістю цікавих моментів, атак та видовищних голів.
Реальність. Дощ не припиняється ні на хвилину. Поле дійсно важке, тому важко спрогнозувати, як завершиться матч. М’яч може зісковзнути, гравець підковзнуться і схожі ситуації можуть стати вирішальними. Перший тайм нічим цікавим у ігровому плані не відзначився. «Зоря» почала пробувати щось біля воріт суперника, який закрився у щільну оборону. Та одного разу луганській команді все ж вдалося закинути м’яч у ворота, але боковий арбітр зафіксував положення поза грою.
Однак, сталося дещо несподіване – вилучення лише на 38-й хвилині. Бразилець Педро показав супернику середній палець після зіткнення. Дуже «розумна» поведінка. Мазяра це вивело з себе. Я б на місці винуватця боялася йти у роздягальню після матчу, а то тренер такий, що може і пальця того зламати. Тепер доведеться «Львову» вже десятьом тримати усе під контролем.
– У вас цукру випадково немає? Бачу, що ви чай пили! – звернувся до мене чоловік, що стояв поруч.
– Не повірите, але маю. Тримайте.
Людина мені подякувала, а я в думках згадала жіночку, яка наполегливо просила взяти цукор. Все ж вона таки щось знала.
Очікування від другого тайму. Шанс для «Зорі» додавити суперника, використавши кількісну перевагу. Забили один раз, другий, але «Львів» збирається з силами і робить рахунок вже 1:2, скорочуючи відставання. Останні 10 хвилин максимально напружені. Помріяли? Досить з вас.
Реальність. Звуки оркестру робили цей вечір менш похмурим. Під ритм музики можна потупцяти ногами від холоду, потанцювати, подумати про вічне та просто насолодитися.
– Хлопці, ви круті. Скоро всі будуть ходити не на футбол дивитися, а вас послухати, – хвалив музикантів вболівальник, який не соромився витанцьовувати під мелодії.
Все частіше ловиш себе на розгляданні вболівальників, слідкуванні за стюардами, які мокнуть під дощем, шевелінні пальцями на ногах під музику…ой, матч дивитися потрібно. В саме цей момент на полі стається дещо цікаве. На 54-й хвилині Юрченко пробиває , Сарнавський переводить м’яч у поперечину, після чого той відскакує на лінію воріт, але не перетинає її. Оце так момент! Вболівальники «Зорі», яких було до десяти осіб, затамували подих і вже готові були радіти, але удача опинилася на боці львів’ян.
На цьому моменти не закінчилися. Спроби поцілити у ворота продовжувалися, але так і не призвели до змінення рахунку на табло. Щоб не старалася зробити «Зоря», але «Львів» стояв на своєму та не піддавався. Не грали самі, і не давали грати іншим. Вкінці поєдинку було багато фолів, у хід пішли жовті картки. Господарі просто виборювали цю нічию. Адже більше зробити вдесятьох – вони не змогли. Так і закінчили з рахунком 0:0. «Мужики» цього разу не досягли бажаного.
Розійшлися дві команди мирно, розділивши залікові бали. Ні вам, ні нам. «Зоря» у турнірній п’ята, а от «Львів» катастрофічно низько – одинадцятий. Луганську команду зрозуміти можна, адже потрібно перелаштовуватися після довгої ери Вернидуба. Всі це розуміють і просто чекають, поки команда і тренер максимально відчують одне одного. Зі «Львовом» ситуація складніша. Як це притаманно клубам міста Лева, бігають по тренерах. Цього разу вирішили звернутися до міцної руки – Володимира Мазяра. Побачимо, як воно буде. Тут або зберуться і покажуть щось достойне, або проб’ють дно і будуть боротися за виживання.
А поки стадіон «Україна» закриває свої ворота для вболівальників і засинає до наступного матчу. Дощик разом з приглушеним світлом заколисує та навіює хороші та солодкі сни. І десь там, у світі сновидінь, цей матч значно видовищніший. 
Софія Дорощук, спеціально для “Брутального футболу”
