Євген Селезньов у третьому випуску подкасту “Сам на сам” від “Брутального Футболу”. Чому Жека прийшов в гості до Северина Стецюка і Василя Максиміва та що він ще не розповів на українському Ютубі цієї весни? Здавалося б, уже сказано було багато. Можливо, навіть забагато. У нашому відео ми спробували відкрити глядачам Женю з іншого боку. Вийшло це чи ні – вирішувати Вам після перегляду відео. Нижче ми також розшифрували розмову у текстовому форматі, проте він не передає вайбів розмови.
Трішки зірку спіймав. Був не готовий грати за такий клуб, як “Шахтар”
С.С: Ти з Макіївки, 85-й рік народження. Дуже мало інформації про твоїх батьків, як ти ріс, яким було твоє дитинство. Розкажи быльше про своїх батьків та оті часи – кінець 80-х – 90-ті.
Є.С: Мама жива, татко в мене помер три місяці тому. Сім’я шахтарів, батьки працювали на шахті, мама пізніше стала домогосподаркою. Жив спокійно, футбол-школа-футбол. Навіть більше було саме футболу, а менше школи. Зірок з неба не хапав. Дуже сильно любив футбол, завдяки батьку, напевно, який очі закривав на школу, тому що мені добиратися було дуже далеко. Їхали в інший кінець Макіївки або в Донецьк, з двома пересадками тролейбуса, тому що грошей не було. Перший раз у шість років мене батько відвіз на тренування. Все моє життя – лише футбол. Хто з мого регіону, то всі фанати “Шахтаря”, тому що працювали на шахтах. Для мене слово “шахтар” від чого пішло? Це люди, які працюють в шахті, представляють цей регіон. Тому, щоб розуміти, що таке шахтар, то потрібно зсередини побути. Насправді це дуже важке життя, мене батько брав у шахту, хотів мені показати і дуже дякую йому за це велике. Я коли дивлюся, що хтось незадоволений, то мені навіть розмовляти з цими людьми не хочеться, тому що, якщо ти хоча би раз побуваєш у шахті, на справжній роботі, то ти проклянеш все, що можна. Люди кожного дня ризикують своїм життям, лізуть під землю… Ну, це пекельна праця, я раз був і сказав, що не хочу. Були моменти, що батько мені давав останні дві гривні на проїзд, а сам йшов вісім кілометрів пішки, тому що від восьми кілометрів був робочий автобус. Він сам прокидався о четвертій ранку, о шостій відходив автобус, то він десь біля п’ятої виходив з дому і йшов пішки. Я не тільки татові завдячую своєю кар’єрою, усі дуже багато для мене зробили. Звичайно, що в основному це був саме батько,
С.С: Ти потім потрапляєш у “Шахтар”, в школу Дудинського, не хочеш про цей період розповісти?
Є.С: Ну а, що розповідати, тут теж дуже дякую Юрію Костянтиновичу, я потрапив у школу Дудинського. На той час академія “Шахтаря” була найсильнішою в Україні, туди звозили багато хлопців зі всієї України. Ми грали проти “Динамо” і постійно їх обігрували, в тому “Динамо” були Яценко і Рожок з таких відомих.
С.С: Згодом ти потрапляєш у “Шахтар”, де було багато топових легіонерів, які не розуміють, що таке “Шахтар”. Яке в тебе було до них ставлення?
Є.С: Я спочатку не розумів, куди я потрапив і що відбувається. Я прийшов у “Арсенал”, в дубль, потім повернувся в “Шахтар”. Можливо, десь неправильна така образа була. Може, це через те, що я був донецьким, якому пощастило пробитися в першу команду. Те, що хлопці витворяли на полі, той “Шахтар”, я тепер розумію з ким я поруч грав. Ти виходив на тренування і просто кайфував, отримував задоволення. Коли ти тренуєшся з такими футболістами, граєш із ними, виграєш трофеї, щодня з ними… Просто я трішки зірку невелику спіймав, там така ситуація була, що я ще, можливо, не до кінця був готовий, на мене там сподівалися, а я не до кінця був готовий грати за такий клуб, як “Шахтар”. Тим не менш я вважаю, що доволі так непогано допоміг, і в Кубку УЄФА, і в чемпіонаті, хоча ми його програли, але виграли Кубок УЄФА, але в перший рік я взяв два трофеї – суперкубок і Кубок УЄФА.
В.М: Ти зараз тільки зрозумів, що спіймав зірочку, до цього не розумів?
Є.С: Ні, до цього я взагалі не розумів. Тобі 21 рік, ти шалений, молодий. Це проявлялось в таких побутових моментах. Це нормальні речі, просто наскільки довго воно затягується. Чим раніше ти через цю зіркову хворобу пройдеш, тим легше тобі буде далі. Зараз ти не можеш спіймати зірку, тобі немає з чого її піймати, ти не доводиш це на футбольному полі. Немає такого, що було раніше, рівень чемпіонату… Справа ж не в грошах. Ти ловиш зіркову хворобу, коли чогось досягаєш, певного рівня. Мені просто тоді, коли 17 голів забив за чемпіонат, прийшов у “Шахтар”, вся увага до мене… Тут справа не в грошах. Я просто психологічно не був готовий. Наприклад, взяти Мілевського на Чемпіонаті світу, з’явились гроші, але він доводив грою це все. Зараз дивишся, але я не можу виділити когось яскравого. “Динамо”, “Шахта” – є пацани, але ну хто, назвіть ще когось? Для мене взагалі зірок немає, є непогані футболісти в Україні. Перспектива є в Циганкова, Миколенка, мені дуже подобається Шапаренко, йому просто треба трішки швидше стати чоловіком. Я ніколи не міг сказати, що Шапа мені не подобається, жодного разу. У нього було там щось тінейджерське, я йому казав, щоб з цим завершував, бо там і залишиться. Якщо чесно, то він і сам молодець, знаю, що Коля дуже добре відноситься до справи, до всього, він молодець.
С.С: У них немає зіркової хвороби ось зараз?
Є.С: Це взагалі інше покоління, вони зовсім інші, Воно усім відрізняється, я ось повернувся в Україну, то мені деякі речі важко зрозуміти. Я коли їхав, то все зовсім по-іншому було, таке враження, що в інший світ потрапив.
Подзвонив Поворознюку, а він ще й кричати на мене почав
С.С: Як до тебе ставилися в “Колосі”?
Є.С: Я ніколи не вважав себе зіркою, ті хто мене знають, то я ніколи не змінювався, постійно був одним і тим самим. Люблю пожартувати, когось підколоти, у нас раніше так було в “Дніпрі”. Ми одне з одного постійно сміялися, образливого нічого не було. Без різниці, це Рамос був тренером, але ти йому міг сказати. Ось у нас Маркос був із фізпідготовки. Розпочали бігати, то я йому кажу: “Брат, ти що знущаєшся? Тобі що, дружина місяць не дає, що ти на нас відриваєшся?”. Це були жарти, це було нормально, ми жартували, але ми робили. Звичайно, що коли не подобалися речі, то ми могли сказати, у нас просто було все по-іншому. Щось не подобається, то ми там могли сказати – навіщо так робити? Зараз взагалі інакше, я не розумію! Такі з’явилися мініцарки в кожній команді. Я не кажу там тільки за “Колос”, а говорю загалом. Ось наприклад Поворознюк, президент “Інгульця”, дає інтерв’ю і каже, що якщо Селезньов – футболіст, то я іспанський льотчик. Я спочатку не зрозумів, а хто тоді футболіст? Я після цього з ним розмовляв, то він сказав, що так вважає і ще кричати на мене почав. Я запитав, а що я йому поганого зробив? Ви на мене недавно дивилися, як я з “Наполі” грав у Лізі Європи. Я просто не розумію, коли люди так міркують, це його, звісно, думка та я до нього в голову не залізу. Якщо я не футболіст, Мілевський не футболіст, то я не знаю… Я вважаю, що Мілевський – легенда київського “Динамо”, Саня Алієв теж. Слухай, вони скільки “Динамо” віддали. Я розумію про що люди говорять: “а вони там гуляки, п’ющі”, – ну треба ж про щось говорити. Я беру характеристики футбольні. З таким, як Мілевський, то таких талантів не бачив. На моєму досвіді, те, що я бачив, що він творить… На нього зараз всі сваряться, щоб завершував. Просто ті, хто розуміється у футболі, ця людина, коли грала з “Динамо”, то жодного разу не втратила м’яч. Але просто я розумію, що йому трішки важко. Був час, коли він грав у “Динамо”, я там в інших клубах, ми грали проти “Наполі”, “Аяксу”. Зараз ти виходиш грати проти “Інгульця”, в них такі фари, ну навіщо тобі бігати? Ти повинен грати, ти сильніший класом, отримуй задоволення, думай головою. Те саме, що змушує Кузнєцов (Сергій Кузнєцов – помічник головного тренера “Колоса” – прим.) – бігти назад 40 людей в “Колосі” на зборах. Ми ж через це і посварились, через тактичні схеми в “Колосі”. Він щось починає пояснювати… Я без претензій, я йому спробував сказати, вони почали грати за системою “Шахтаря” і “Дніпра”, просто я в цій системі вісім років грав і кажу йому, що метр це вже багато для проміжку. Навіщо нам потім бігти 80 метрів? Я ж нікого не намагаюся вчити, але якщо в мене є своя думка, я бачив, як це робиться насправді. Дивись, одна справа, коли ти щось можеш у книжці прочитати, а інша, коли ти вживу це відчув і відчув це не просто з командою на область, а коли пів метра ти маєш проміжку проти “Барселони” чи “Наполі”, тобі метр це дуже багато! Просто ці моменти треба відчувати, вони там начиталися книжок і все, думають, що зараз навчимо грати. Ніхто ж не проти, щоб бігати у футболі. Це потрібно. Ну, можна тоді легкоатлетів взяти, щоб просто бігали туди-сюди.
Зробив помилку, що перейшов у “Кубань”. Потрібно було залишатись у “Дніпрі”
В.М: Розкажи, як тебе не пустили в “Галатасарай”.
Є.С: За історію три рази, останні два це взагалі жесть була, я поїхав у “Малагу” і для мене це був удар, я сидів у роздягальні та плакав, телефонує тренер “Галатасарая” і каже, що у нас Ліга Чемпіонів, ти будеш в першій одинадцятці. Група там – “Шальке” Конопа, Смолов “Локомотив” і “Галатасарай”. Вболівальники, вже всі чекали, писали, а президент мені каже, що ти за будь-які гроші туди не підеш. За мене давали мільйон за 33-річного, я чесно не зрозумів, чому не відпустили. Сів у роздягальні й заплакав. Я дуже сильно йшов за цим усю свою кар’єру в Туреччині. Після суперкубку, коли мені дали найкращого гравця матчу на дві команди. Я приніс другий трофей у це місто, кажу президенту, що зробив все, що можна для цього клубу. Це, напевно перший і останній трофей у вашій кар’єрі буде в цій команді, будь ласка, відпустіть. Все і він вимкнув телефон і я вже ментально не хотів грати.
В.М: Про який перехід найбільше шкодує Євген Селезньов.
Є.С: “Кубань”. Я навіть не хочу про це згадувати.
В.М: Накормив сім’ю?
Є.С: Накормив. Знаєш, мені плювати, що говорять.
С.С.: В нас підписники ставили тобі запитання і от є хейтер, він пише: “Чи можна Селезньова вважати кормільцем”?
Є.С.: Той хейтер, який так пише, то він годує сім’ю? Я ж не знаю, чи йому вистачає. Я пишу коменти раз в рік, дураків вистачає.
С.С: Як ти ставишся до своїх прізвиськ? Ось, навіть у Вікіпедії пише: Сєля, Царь, Кормилець. А тунець? Можеш втащити за тунця?
Є.С: Нормально ставлюся. А що, це образливе слово? Ну тунець, риба така. Насправді вона сильна й швидка. Я тунця тягнув 50 кілограм, годину не міг витягнути, я вже потім динаміт кидав у океан, щоб його витягнути.
В.М: “Кубань” – це штанга Євгена Селезньова…
Є.С: На той час мені важко було психологічно. Ось, дивись, що вийшло. Політично знову… Зараз вникати у цю політику, що відбувається зараз, ну навіщо воно треба? Воно досі ніяк не розрулилося. Тим не менш, усі торгують з Росією, їздять туди і депутати, і всі разом. Просто я публічна людина, я визнав, що це була помилка. Якщо брати з іншої сторони, то я поїхав всього лиш грати у футбол. Це була помилка, я це визнаю, але я ж нічого поганого не зробив. За великим рахунком я просто грав.
В.М: Найгірший клуб у якому грав Євген Селезньов? “Кубань” – це штанга, ти кажеш…
Є.С: Я не хочу ображати. Наприклад, чому саме поганий клуб? Ну в чому, там реально хороші пацани, вболівальники. В “Кубані”, до речі, навіть розмовляють українською. У них не російський акцент, а український ще досі. З деякими фанатами “Кубані” я досі спілкуюся, вони не підтримують політику Росії, повір. Не означає ж, що це Росія і там погані люди. Я розумію, що я зробив, я допустив помилку, що не поїхав у Європу. Якщо аналізувати ситуацію, то мав залишатися в “Дніпрі” або йти в “Шахту”. У мене була пропозиція, але я не пішов.
Маркевич розв’язав нам руки
С.С: Який клуб ти вважаєш рідним: “Шахтар” чи “Дніпро”?
Є.С: Мене виховав “Шахтар”, у “Дніпрі” здобув славу. І в “Шахтарі” теж, виграв Кубок УЄФА. Якщо брати колектив, то сім’я – це “Дніпро”. Ми ніколи не могли поставити тренера вище колективу, завжди колектив був перший. Неважливо, хто тренував. Ми були одне ціле, нас не можна було когось забрати, вигнати з команди, ну не можна. Ми не допускали взагалі, якщо бачили, що є несправедливість. Стояли усі разом і в обличчя це все говорили. Якщо були якісь питання, то ми збиралися усі разом і говорили це один одному, інакше ми би у фіналі не грали. Я коли повернувся сюди, то для мене незрозуміло стало, чому таке не відбувається. Кожен переслідує якісь свої цілі, усі чогось бояться. Ну, в нас такого не було. Чого я маю боятися чи хтось інший там у “Дніпрі” або “Шахтарі”? Не було такого, боятись щось сказати чи втратити… Тебе можуть матами крити, а ти будеш це слухати? Та ніколи в житті у мене такого не було, щоб тебе крили матом, а ти сидів слухав. Ні, друже мій, ти спочатку скажи, що ти від мене хочеш, я подивлюся, правильно це чи ні, ось і все. Якщо тренер каже робити так, ти повинен робити так, але ти маєш давати результат. Коли Рамос говорив, що ти стоїш тут і ми бачили, що за цієї ситуації м’яч відстрибує туди і забивається гол, то ми підіймаємо руки: брат, ну ти топ-тренер. З Рамосом завжди знаходили компроміс. Не можна, щоб йшла команда проти тренера чи навпаки.
С.С: Побутує думка, що Маркевич виїхав у фінал Ліги Європи на Рамосі. Чи є щось у цьому?
Є.С: Ні, це неправда, я з цим не погоджуюсь. Маркевич приніс своє, з “Металіста”. По Рамосу ми грали чітко, були системи, схеми, те, що він сказав, те ми й робили. Маркевич розв’язав нам руки, більше розпочали грати в атаці, більш розслаблені стали. Ми більше стали кайфувати від футболу. Футбол насправді стає футболом, коли ти отримуєш задоволення від нього. Коли ти виходиш з матчу чи тренування, а ти кайфанув так, але не від того, що ти просто побігав – язик на плечі, а тобі кажуть: молодець, ти сьогодні набігався, красавчик! 10 м’ячів нападник в підкатах забрав, лоб розбитий… А ти вийшов втомлений, у тебе там удари від захисників, ти забив гол, віддав передачу, прийняв, отримав задоволення, зіграв якусь комбінацію. Бачиш, коли суперник не знає, що ти робиш, а ти кайфуєш від гри. Ось це футбол і задоволення.
В.М: Футбол краще, ніж секс?
Є.С: Ой, звичайно, що так (сміється – прим.), але це тільки по “Дніпру” і “Шахтарю” (сміється – прим.). Зараз я би не міг так сказати, зараз це просто робота, вийшов, відбарабанив, галочку поставив і все.
С.С: Ти в офігенних стосунках із фанатами “Дніпра”…
Є.С: Обов’язково! З пацанами, звичайно… Ти що, ну слухай, скільки я забив за “Дніпро”, то там половина стільки матчів не зіграли. Для мене велика честь бути частиною того “Дніпра”. Так, я зарядив “Край наш козацький” в матчі проти “Дніпра-1”, але це не було в докір “Дніпру-1”. Мене попросили фанати, так. Ч повернувся, в мене був настрій, ностальгія за цим стадіоном, там минули одні з найкращих років моєї кар’єри. Я повернувся, побачив ці трибуни, фотографії. Коли забиваєш гол, пісня ставилась “Мечта сбывается”. В мене аж сльози…
С.С: У Сергія Кравченка бомбануло після того матчу і він сказав, що Селезньов корчить з себе патріота “Дніпра”. Він каже, що ти би перейшов у СК “Дніпро-1”, якщо би тебе туди брали.
Є.С: Дивись, а до чого тут, що я корчу патріота “Дніпра”? Я міг перейти, так вийшло, що не перейшов. Це, по-перше, продовження моєї кар’єри. У мене є рекорд, це раз. Я ніколи не казав поганого слова на “Дніпро-1”. Я їх поважаю, просто сказав, що це різні клуби порівняно з “Дніпром”, це дійсно різні команди.
С.С: Фанати “Дніпра” дали тягла президенту “Дніпра-1” Березі, ти переходиш у “Дніпро-1” і вони починають тобі зараз дзвонити, писати.
Є.С: Ти вже наперед загадав, що так воно і буде? Ну, подивимось. Поки такого варіанту, що я перейду в “Дніпро-1” немає, але у зв’язку з останніми подіями, то ніколи не кажи ніколи. Я не знаю, чому Крава сказав, що я патріот “Дніпра”. Так, я патріот того “Дніпра”. Віддав йому дуже багато, повір мені, і здоров’я, і емоцій, вони мені дали також назад. Дали можливість проявляти себе, любили мене таким, яким я є насправді. Мене розуміли. Я жодній людині з Дніпра в принципі з цілого міста не поставив ніж у спину і ніколи цього не зроблю, і не лише їм. Якщо я спілкуюсь з цими людьми, то, значить, за щось мене й поважають.
Щоб говорити, то ти спочатку повинен бачити мене, що я з тобою сиджу за столом чи випиваю.
В.М: Ти не відкриваєшся повністю для всіх, лише для своїх. Я тебе знаю як топового чувака, а в коментарях в інтернеті тебе хуєсосять жорстко.
Є.С: А навіщо, якщо я не знаю половину? Я що, долар, щоб мене любили? Чого мене мають всі любити? Я є, ким я є. Питання в іншому, просто половина людей хоче здаватися хорошою. Навіщо це робити? Я ж не змушую себе любити, цінувати чи щось робити. Я не звертаю багато уваги на те, що пишуть в інтернеті. Пішли бухати там, наприклад. Не доріс ще, щоб зі мною за столом сидіти, це по-перше. А по-друге, щоб говорити, то ти спочатку повинен бачити мене, що я з тобою сиджу за столом чи випиваю. Говорити можна все, що хочеш. У нас сильно багато людей говорять і нічого не роблять, ось в чому проблема. Говорити можна все, що забажаєш, а треба робити. Сидіти на дивані та щось строчити… Я їх називаю нещасні люди, хворі, коли просто вони самореалізуються за рахунок когось. Мене це не зачіпає, мені шкода таких людей.
С.С: Тобі важливі стосунки з фанатами “Дніпра”?
Є.С: Скільки часу минуло, а я досі зі всіма списуюсь і спілкуюсь. Якщо буде якась ситуація з “Дніпром-1”, то ми вирішимо цю проблему. Якщо я буду переходити у “Дніпро-1”, то в будь-якому випадку я зустрінусь із фанатами “Дніпра”, просто скажу так і так. Я ж не малий хлопчик і ні від кого ховатися не буду. Від мене деякі люди ховаються, а я цього робити не буду.
С.С: Розкажи, як ти зараз тренуєшся.
Є.С: Хокеєм займаюся, два тренування в тиждень. Бокс мені дуже подобається. З Усиком не ставав, я боюся (сміється – прим.). Усик у дуже хорошій формі, йому величезний респект, тренерам теж, великі професіонали, я вражений. Скільки я в спорті, але я за ними тягнуся в цій роботі, бачу наскільки люди пашуть і мені не хочеться відставати від них. Людські якості на високому рівні, це люди, які завжди кажуть в обличчя і ніколи не приховуються, це дорого вартує, десь ми і зійшлися, я напевно такий же.
В.М: Твої кєнти вже на ютубі: Саня Алієв, Артем Мілевський, коли тебе чекати?
Є.С: Я далекий від цього. Не знаю, як би називався мій ютуб-канал. Друг, кум, брат, сват? Першим би ти був, Вася, натягнули би двіжухи.
С.С: Де ти займаєшся хокеєм?
В.М: Я займаюся, нещодавно знімали передачу для хокею, для каналу “X-Sport”, катаюся з хлопцями на Лівому березі. Є команда, вони вже ветерани “Київські лаври”. Там колишні хокеїсти, дуже серйозні. Олексій Житнік, з Донецька там хлопці, ще грали в “Донбасі”. З ними дійсно дуже цікаво, я навіть дві-три гри зіграв за них. Фізуху хокей дає, можу скинути три кілограми за одне тренування, дуже сильно й багато скидаєш. Я давно цим займаюся і отримую задоволення, так само, як і від боксу. Син сам пішов на хокей, вже дорослий хлопець.
Зі мною дуже легко порозумітися. Мене не треба вчити і заганяти в стійло
Зі мною дуже легко порозумітися, не важко, мені просто не треба заважати, мене не треба вчити і заганяти в стійло
С.С: Тобі подобається тренерська діяльність?
Є.С: Ти знаєш, я, напевно, футбол інакше бачу. Знаєш, кажуть, ти станеш тренером і будеш думати по-іншому. Ну, можливо, я знаю одне, що футбол він називається футболом, коли ти граєш дійсно футбол, а не в біготню.
В.М: Тренер Євген Селезньов зміг би тренувати футболіста Євгена Селезньова?
Є.С: Так, а чого ні. Питання в іншому. Луческу зміг мене тренувати, Рамос зміг, Маркевич теж. У Туреччині, в збірній України також змогли. Всюди змогли. У мене є свої проблеми, звісно, але якщо зі мною знаходити компроміс… В мене є своя думка, у кожного нормального футболіста вона має бути. Якщо її немає, то ти стаєш робочою масою.
С.С: Що б ти робив після футболу далі?
Є.С: Я поки не хочу забігати наперед і казати, що буде далі. Навіщо, поки що крок за кроком. Ти йдеш до своєї мети, ставиш її почергово, ти не можеш перестрибувати з однієї на іншу. Що буде далі, то я не знаю.
С.С: З Йовічевічем конфлікт завершений?
Є.С: Так у мене його і ні з ким не було. Я ще раз повторюсь, що я зробив своє ім’я не в “Колосі”, не з Русланом Костишиним, не з Сергієм Кузнєцовим. Я робив його в інших клубах. Йовічевіч – дуже класний тренер. Ми тоді до гри з ним трохи поконфліктували, але потім нормально поговорили. Він реально крутий тренер, для мене завжди був хорошим коучем. Зі мною дуже легко порозумітися, не важко, мені просто не треба заважати, мене не треба вчити і заганяти в стійло. Я жодного разу не бачив, щоб Хуанде Рамос, Луческу чи Маркевич говорили: ось так буде, бо я сказав так. Цього бути апріорі не може. Ти футболіст, бачиш момент по-своєму в матчі. Звісно, що допускаєш помилки, але тобі не можуть зав’язувати руки і очі. Подивись, наскільки Луческу зараз у “Динамо” розв’язав, як команда почала грати. Я ось чому порівнюю, ось це топ -ренери, ось куди потрібно прагнути. В Іспанії мені дуже важко було, в Туреччині взагалі, там своєрідний менталітет, але мене взагалі не чіпали там. У Туреччині дуже люблять грати футбол у атаку, якщо ти просто будеш бігати назад, як робот, м’яко кажучи… Набігай там кілометраж, зроби багато підкатів. У нас такі екземпляри були в команді (у “Колосі” – прим.), набігають вісім кілометрів за тренування, а я так дивлюся, а де ж ти їх набігав? Я тебе ні разу з м’ячем не бачив. Взагалі для мене це було дико.
В.М: Чому Кравця забрали з “Динамо”?
Є.С: Я не знаю, я ж не в структурі “Динамо”. Наскільки мені відомо, то не думаю, що Кравець підходив по системі Луческу. Я не знаю, хто його брав і для чого, це краще в них запитати. Я просто пам’ятаю тренування із “Шахтаря”. Ну як ти можеш змусити бігати футболіста, бразильця, навіщо йому це? Що означає бігати? Ну коні бігають, навіщо тобі це, треба грати.
С.С: Питання від підписників. “Як думаєш, чого Шевченко не викликає тебе в збірну, боїться конкуренцію в тренерському штабі”? Як тобі збірна взагалі зараз?
Є.С: Збірна молодці повністю, а чому не викликають, а чого мають? По-перше, я вже в тому віці, коли не викликають в збірну. На цьому етапі не те, щоб не потягнув, є набагато сильніші. Яремчук, інші молоді, які мають грати, це все правильно. Слова не кажу, треба дивитися об’єктивно і реально.
С.С: Юра Шепшелей питає: “Ти порушував режим чи ні”?
Є.С: Інколи звісно, що порушував, а хто не порушує режим. Режим – це режим, спортивний. Я там один раз в “Шахтар” запізнився на тренування через затори, це правда була. Так, я запізнився, але я заплатив штраф. Тоді я взагалі не порушував режим, алкоголь не пив, серйозно. З президентом була домовленість, я ковтка не зробив, тому тут питання не за адресою.