Микола Васильков, пресаташе Андрія Шевченка, легендарний співведучий програм “Третій тайм” та “Інший Футбол”, сценарист документального кіно прийшов на другий випуск подкасту “Сам на сам”. У домашній, невимушеній атмосфері він розповів Северину Стецюку та Василю Максиміву чимало закулісних деталей: і про принципи роботи Андрія Шевченка, і бекстейдж з роздягальні збірної України, і про те, хто головний “топарь” на укрютубі, і про те, коли вийде наступне кіно та про що воно, власне кажучи, буде (спойлер: про футбол).
Якщо текстовий жанр – не ваше покликання і ви досі не бачили подкаст, пропонуємо переглянути відеоверсію. В будь-якому разі, якщо ви клікнете на відео і наб’єте нам переглядів, буде вам від нас велике шануваннячко.
Хто такий Микола Васильков і як Андрій Шевченко вкрав у нього гаманець
В.М.: Олди знають, хто такий Микола Васильков. Розкажіть молодому поколінню, поколінню “тіктокерів”, хто такий Микола Васильков.
— Чудово… Чудове питання “Хто такий Микола Васильков?”. Це як у Путіна спитати “Who is mister Putin?”. Не знаю, чи правда знають всі олди… Я
— барига. Випадково в журналістиці, а тепер теж, певним чином, випадково у футболі.
С.С.: Минулого разу запитували Діму Поворозюка, хто він — журналіст, блоґер, футболіст… Ви себе ким вважаєте зараз?
— Я всього лише фоловер, сабскрайбер, лайкер, шерер…
С.С.: Тобто блоґер також, так?
— Ні, навпаки, тобто той, хто всіх цих блоґерів дивиться. І далі – коментер…
С.С.: Але не тіктокер? Ще не пробували вриватись?
— Ні, чому? Я зареєстрований.
С.С.: І як вам, подобається сучасний контент, “стягуєте” ці всі тренди?
— Так, я все дивлюся, не можу заснути.
С.С.: Якщо порівнювати той контент, що робили колись ви і ту двіжуху, яка відбувається зараз – вам як відчувається: краще стало, гірше?
В.М. Чиє покоління потужніше?
— Це дуже легко. Береш старий відос з мого часу, зверху ліпиш “Этот парень был один из тех…” – опа в ТікТок – і воно лягає.
В.М.: А якщо би ми зараз закинули відео, як Андрій Миколайович Шевченко поцупив гаманця у Миколи Василькова
— це би залетіло зараз?
— Я пам’ятаю, той ролик зробив мене знаменитим. Той ролик показали навіть в річному огляді Південної Америки за сезон. Коли показували річні події у Європі, згадали про те, що Андрій Шевченко поцупив в однокласника гаманця. І його показують, де він каже: “Це мій однокласник, це, звичайно, був жарт”.
В.М.: Тут назріває питання: вам 61 рік, то як ви однокласник Андрія Шевченка? (Перед інтерв’ю Микола Васильков стверджував, що він 1960 року народження – прим.)
— Я не однокласник. Я в одній школі з ним вчився. Звичайно, між нами 10 років різниці: я вже закінчував, а він починав.
С.С.: Ви його вели за ручку в перший клас?
— Ні-ні, ось його за ручку не водив. Багато кого, але не його.
С.С.: Ви домовились тоді з Андрієм Шевченком, підкинули йому гаманця?
— Ні, в мене був гаменць. Спочатку я качав Газзаєва, потім він пішов. Виявилося, що Шевченко стояв за спиною, вже чекав. Потім він хоба – обійняв мене за плече і непомітно цупнув “лопату”. А я говорив, говорив, говорив і не знав…
В.М.: Такий бандитсьский прийом: з однієї сторони б’єш, з іншої – витягуєш.
— Бандитський був би жорсткішим прийомом, а це такий – цирковий.
С.С. Такий з району. Ви разом з Андрієм Шевченком на Оболоні виростали…
— Оболонь, перший мікрорайон! Вулиці Мате Залки по-старому, Лайоша Гаври і Героїв Сталінграда. Тепер уже не Лайоша Гаври і не Мате Залки…
С.С.: Пощастило, так, що Андрій Шевченко став футболістом, інакше “виступав” би по гаманцях?
— Так, він підтягнув мене гаманцем на всесвітню славу.
Про роботу з Андрієм Шевченком
В.М. Питання від “Футбол-1” “прилетіло”. Як працювати з людиною, яка нікому не дає інтерв’ю, крім телеканалів “Футбол”?
— Неправда, куди? За 2016, 2017, 2018 роки дали інтерв’ю великих… Щоб не збрехати… Штук тридцять. Ми задовольнили все абсолютно, що тільки було. Це причому мій принцип, наш прицип типу Ліги Націй УЄФА: кожен має свій шанс на фінальну стадію. З дивізіону D виходить Північна Македонія, яка ніколи б не вийшла, з дивізіону А виходять кити. В нас так само немає принципової різниці: запит іде від великого телеканалу, міжнародної агенції або якихось блоґерів чи фрілансерів – ми задовольняли всіх. Від початку епідемії минуло більше року — ось цей пресайленс зумовлений тільки цим. Є правила УЄФА, є протоколи — офіційний, неофіційний – і ми обмежуємо спілкування. Він сидить на пресконференціях, на зумі або на відстані шістьох метрів. Тет-а-тет — це дуже велика рідкість, куди ми впускаємо, щоб хоч якось розгребти мій перелік, а заявок там шістдесят з чимось.
С.С.: Андрій Шевченко вам довіряє. Ви йому кажете: отут можна давати інтерв’ю. Чи як це відбувається?
— Ми разом роздивляємося, які заявки, що є. Кому можемо дати інтерв’ю, кому можемо надати час. Хто пише довше, хто може приїхати до нас або до кого потрібно їхати на радіо чи телебачення.
С.С.: Ви удвох це вирішуєте чи ще хтось бере у цьому участь?
— Ми разом, є такі мітинги: сідаємо і дивимось. Є ж іще багато речей обов’язкових: записи для УЄФА, для ФІФА, УАФ, для бродкастерів – наших партнерів, каналів “Футбол 1, 2, 3”.
В.М.: Ви працюєте на Андрія Миколайовича і на УАФ, правильно? Хто вам платить зарплату: Андрій Миколайович чи асоціація?
— Я — працівник УАФ і вони платять гроші за трудовою угодою.
С.С.: Тобто УАФ фактично створила посаду під комунікаційника Андрія Шевченка?
— Так. Такої посади раніше не було.
С.С.: У соціальних мережах хто веде сторінки Андрія Шевченка? Йому хтось допомагає?
— Він сам веде. Так, у нього є якісь там помічники, але він сам. Є Instagram його, Facebook, Twitter та і все, певно. Я не займаюся напряму цими соціальними мережами, вони ще давно були заведені, до мене. Інсту він завів, коли уже став тренером національної збірної, а Twitter і Facebook існують вже тривалий час. В інсті, до речі, є і фотки зі мною.
В.М.: Підтримує Андрій Миколайович зараз зв’язок зі своїми старими друзями? Може, листи приходять про зустрічі випускників?
— Ха, ні. Листи приходять кіпами переважно з Південної Кореї, з Китаю, з Японії — це пишуть хлопці, які хочуть на постері розпис. Вони вставляють єну і зворотня поштова марочка навіть є, щоб ми відіслали. Андрій приходить якось один раз на три місяці, все це підписує — рука сохне — і потім я це все відправляю.
Зі школи з друзями, безумовно, він спілкується, в нього є своє коло. Зараз у нас професійні стосунки, уже ж не тусуємо на районі, як було.
Якими мовами спілкуються у національній збірній
С.С.: Зараз Андрій Шевченко починає пресконференції українською. Також ми бачимо, що Саня Зінченко, коли приїжджає у збірну, публікує пости українською мовою. Це прохання чи, можливо, директива від УАФ більше українською комунікувати?
— Ні, до цього все йде. Ясно, що ця вся побутова історія вона трансформується повільно. Мова футболу — вона російська. Напевно, ви то знаєте. Русин, Тимчик, Михайліченко, Миколенко, Яремчук, Федецький, Тимощук — вони всі говорять українською з батьками. Але в клубах, у збірних вони говорять російською, тому що так заведено. Втім, є трансформація, усі поступово розуміють цю важливість у публічних виступах. На кухні кожен може будь-якою мовою говорити.
Зінченко говорить українською. В Манчестері є товариство “Дніпро”, це такий клюб для українських емігрантів. Їх там до біса, слава Богу, тисяч сто п’ятдесят. На зустріч прийшло дуже багато людей, питання ставили українською мовою і він відповідав українською.
Я розумію, що Йовічевіч може говорити в “Дніпрі” українською, але я не знаю, як він спілкується з грачами (гравцями – прим.).
С.С.: Тренерський штаб збірної також включає італійців, іспанців, тобто паралельно ще є англійська мова?
— По-перше, ніякого перекладача у збірній не має. Якщо говорить, наприклад, Андреа Мальдера, а переважно більше він говорить, ніж решта тренерів, то якщо хтось щось не зрозумів, Шевченко їм доносить своїми словами. Але англійську всі знають, розуміють. Більше того, італійську, іспанську розуміють вже люди. Малиновський говорить італійською, Шахов трохи говорив, бо він там пограв. Хто ще? Коваленко лиш вчить. Іспанською класною володіє Лунін. Він з Педро Харою, тренером воротарів, говорить лише іспанською. Василь Кравець класно говорив іспанською, коли був на зборах.
Технічна поразка швейцарцям: постраждали, тому що повинні були
В.М.: Чи є провина УАФ в тому, що нам дали технічну поразку зі Швейцарією? Якщо є, то скільки відсотків?
– Я не бачу нашої провини взагалі, ми виконували повністю все. У Шевченка взагалі є правило, що у нього є чіткий порядок у всьому. Це те, з чим він прийшов, у нього три засади були на моїй пам’яті. По-перше, повинна бути дисципліна: всі вчасно приходять, йдуть, ніхто не запізнюється, якщо не попередив. Потім, всі повинні мати загальний унівигляд, тобто, якщо усі у формі, то усі в формі. Не можна, щоб прийшли в принтах, хтось в костюмі – ні. Усім приходить смс: “Сьогодні білий верх, синій низ”, то всі так і приходять. І третє правило стосувалося спілкування, що ми говоримо, багато між собою спілкуємося, не сидимо на обідах, вечерях у телефонах. Вони відмикаються, ніхто не говорить, якщо треба поговорити терміново, то виходиш з ресторану чи їдальні, а так ми сидимо і спілкуємося. Ось таких три засади були в нього тімбілдінгові, вони дуже класно спрацювали, всі задоволені. Що стосується нашого невиграшу в Лозанні, то знаючи Шевченка і я бачив, як це було все, то сто відсотків ми виконали все. Нам заборонили йти в роздягальні, то ми не пішли туди. Сказали переодягатися в готелі – о’кей, переодягнулись там, хоч і не зручно, сіли в автобус, поїхали туди. Тобто, ми робили повністю, без скиглення, абсолютно все те, що було потрібно, нічого зайвого. Зробили і в Німеччині, і у Швейцарії абсолютно тотожно, як від нас вимагалося. Німці поставились до цього нормально, швейцарці поставилися до цього буквоїдно, я не знаю як це назвати.
С.С.: Відчувалося, що коли приїхали в Швейцарію, то все йде до того, щоб зробити технічну поразку?
– Ні-ні, такого не відчувалося нічого. Я кажу за підсумком рішень сторін, що його приймали. Ось ці (німці – прим.) прийняли рішення, що дозволяють, сказали, що так, розуміємо ситуацію, давайте, а ці сказали, що ні, ви ж знаєте ситуацію, тут не можна, це не давайте. Тобто ініціатива це була швейцарська, треба зрозуміти, що цю всю історію спровокувала і розкрутила швейцарська сторона. Юристи кажуть, що вона мала на це право, значить, все правомірно. Зі свого боку ми постраждали, хоча виконали абсолютно все.
С.С.: Відчувалась якась упередженість, дискомфорт?
– Я ж кажу, що були рішення, коли німці в такій самій ситуації дозволяли робити, а ці не дозволили. Німці сказали, що можна користуватися роздягальнею, швейцарці не дозволили, німці сказали, що можна переодягатись, а ті сказали, що тут не можна, а в готелі. Це дрібнота, ми все виконали, не було такого, що з нашого боку були якісь протести, всі розуміють ситуацію. Тому що вона ж не українська, не ми привезли туди вірус, це світова проблема і ми просто постраждали.
Як Зінченка обрали капітаном
В.М.: Збірна грає в рік, може, 30-40 днів…
– Усі роки різні, раніше Михайленко чи Ковалець грали по 10-12 років за збірну, вони закінчували з результатом 20, можливо, 30 матчів. То вважалося суперсерйозно. Зараз за два роки, наприклад, умовний Саня Зінченко може зіграти всі матчі і ось 30 за два роки. Це не можна порівнювати.
С.С.: До речі, хто приймав рішення і як взагалі вирішилося, що Зінченко буде капітаном?
– Ухвалив рішення колектив разом із тренерами. Справа в тому, що є ж капітани, які чинні, це П’ятов і Ярмоленко, якщо би вони були, то вони були би капітанами. Призначає тренер, виходячи зі своїх міркувань і радячись при цьому з командою. На листочках не пишуть, такого немає, але це колектив стовідсотково монолітний, єдиний, немає межі, стіни в спілкуванні. Тобто, Шевченко присутній не тільки на тренуваннях як молодий наставник, так само, як і Зідан, він бере участь переважно в більшості вправ, він грає, б’є по воротах і фізіо бігає з ними. Так само все відбувається в позафутбольному житті, вони не лише спілкуються на теоріях, вони весь час в ресторані, з кимось індивідуалки, він там бере участь в їхніх розмовах, жартах.
С.С.: Матч, який був зі збірної Фінляндії та вилучення Миколенка. Було видно, як емоційно Шева йому щось говорив. Що після такого матчу відбувається у роздягальні, чи підтримали Миколенка? Друга частина питання: от є нічия з чемпіонами світу, а потім нічия з Фінляндією. Яка після цього атмосфера у збірній, чи вона розвантажується і як це сприймають самі футболісти?
– Під час гри, звичайно, тренер щось і піхає, міняє, але, зрештою, Миколенко йшов по периметру, то Шевченко його підбадьорив, сказав, що все гаразд, щоб не хвилювався. Він пішов у роздягальню, був розгубленим, розлюченим. Після кожної гри існує вечір переживання. Я був у роздягальні, Миколенка всі підбадьорили. Ніхто вже не акцентував на Миколенкові у роздягальні, всі лише його підтримали. Шевченко сказав підсумок гри, проаналізував, потім сказали на пресконференції, що ця помилка не розглядається, як окрема, це взагалі помилка останніх п’яти хвилин, що збірна не витримала свою гру після голу, це комплексна помилка усіх в команді.
Чому не викликають Буяльського?
В.М.: Чому насправді Віталія Буяльського не викликали у збірну України?
– Треба зрозуміти одну річ, що збірна – це не символічний набір найкращих на думку чиюсь або об’єктивно найкращих грачів. Це не просто найкращі, це ті, хто підходять тренеру, ось він вибирає під свою модель, своє бачення, взагалі так, як він хоче, тому що тренер будує гру. Якщо просто робити обрізку по топах, тут сьогодні рейтинги зросли, значить, ми цих беремо, у нього немає такої змоги. Тому що принцип роботи в збірній – вони награють кістяк. Ось вони побачили, хто розуміє те, що вони хочуть, хто відповідає, віддається так, як треба, хто дає ту гру та вони цей кістяк починають награвати. Шевченко пройшов якраз ось такі етапи, спочатку був інфарктний, міокардний, коли треба було починати працювати в збірній, міняти гру і давати результат на відбір 18-го року. Там гра міняється, контроль заради контролю і купа критики, все одно в результаті фінальний вирішальний матч у Києві з хорватами був програний. Перший тайм показує, що ось-ось ми заб’ємо, а другий показує, що ми не забиваємо, а пропускаємо двічі. Потім почався період великої селекції, з того часу змінилось 150 відсотків, новачків більше 30, дебютували там 20 з чимось. Гра на результат розпочалась з осені 2018-го року – Ліга Націй, новий офіційний турнір після тої відбірки на Рашу й почалася гра на результат і вона давалася. Відтоді почався формуватися кістяк, навколо якого бували не просто новачки, які могли сісти на ключові позиції, а навколо якого, як ялинка наростала. І ось він під цей кістяк, під цю гру, модель, яку трансформує вже, бо вона відіграла своє в Лізі Націй успішній, відборі на Євро, воно все відіграло своє. Зараз може трішки вже трансформує, але ось така історія, що він не бере тільки найкращих, а бере тих, хто йому конкретно потрібен. Це не є дивно, такого було купа. Жаке не брав Кантона і виграв Чемпіонат світу.
С.С.: Чому не бути прагматичним тактично, щоб знайти під таких людей позицію на полі?
– Ти хочеш, щоб збірна змінювалася під людей? Зараз збірна – це головне, а люди – другорядне, вони підшуковуються під те, що вони хочуть. Ти хочеш, щоб кожен раз міняти під нового гравця все?
С.С.: Під команду, під суперника.
– Ні, не під суперника, ти хочеш міняти під Буяльського зараз.
С.С.: Ну, можливо, якщо є хороший гравець, якого можна застосувати під конкретну збірну, умовно, візьмемо Казахстан.
– Ну, тоді тобі треба бути тренером і ти тоді будеш так робити. Я можу сказати лише так, як робить він. Він робить під команду, головне, він виходить з інтересів збірної, я зараз не тренер і я не коментую його тактику, я кажу лише його засади. Шевченко виходить з інтересів національної збірної, ці інтереси в тому, що він будує так, як це бачить, він тут бачить футболіста, то його запрошує. У збірній Україні немає ніяких конфліктів.
“Третій тайм” та “Інший футбол”: топові проєкти минулого Миколи Василькова. Як виникли і чому швидко завершились?
С.С.: Десять років тому ви як журналіст поїхали зі збірною України, тоді ще Юрія Калитвинцева, після чого написали матеріал “Ярмарка тщеславия”, у якому показали бекстейдж національної команди: як там Мілевський і Алієв “пихають” молодняку та що там відбувалось. Зараз ви уже перебуваєте в збірній як працівник. Що змінилось за ці 10 років усередині команди і чи змінилось взагалі?
– Ти так сказав, що я зараз відчуваю, що це через мене все змінилося (сміється – прим.). Я тоді сказав і ось бачиш, як тепер. Не дарма старий Микола вліз в цю тему. Звичайно, що змінилося, тоді та ситуація, яка була з Алієвим, Мілевським, вона мене трохи різонула, я тому й сказав. Зараз ні, зараз у нас все пухнасто. Я не скажу, що я тоді не був всередині команди, журналісти літають разом з ними, але не живуть, так, як я зараз живу. Я – людина роздягальні, з ними проводжу весь час, 10-11 днів ми всі гуртом, там я був дуже близько, але реально можу казати лише про те, як зараз. Немає в них угруповань окремих, “динамівці” з “Шахтарем” у дуже класних стосунках. Є, звичайно, таке, що новачки можуть бути трохи окремо, а свої старі “тузи” вже трохи окремо, але атмосфера дуже класна, повної підтримки один до одного, довіри. Ясно, що певна травля десь буває, жартують, однак це все нормально, по-доброму. Крім того, всі ці штуки знімає Андрій Шевченко, він якщо бачить якийсь натяк на ті всі історії, то в нього не проскочить. Він дуже сильно контролює колектив ментально, емоційно, атмосферно. Повірте, мужчина в курсі справ.
С.С.: Ви були співавтором і ведучим крутих проєктів “Інший футбол” і “Третій тайм”. Потім ви з нього пішли та проєкт зупинився. Чому?
– По-перше, я не був ініціатором тих проєктів. В “Іншому футболі” я зобов’язаний Кілеру. У нас були агенти: Ахава, Енріке, Кіллер. Ось агент Кіллер – Андрій Богуш, це чувак, який придумав той проєкт, він мене потім запросив, як співавтора, ми вже з ним розробляли. Він вже трохи дожив своє, здавалося, що потрібно щось інше. Так вийшло, що час змінився і почалась веб-журналістика, яка схилялась на помаранчево-жовтий футбол. Тоді я бачив, що ми вже зробили матеріали на всі теми, на яких не забракло фантазії нам у всьому. Я не втомився, я пропонував на “ICTV” тоді його трансформувати вже під Чемпіонат Європи з футболу 2012-го року. Я був тоді вже в цій темі, був один із 50 людей вони називалися “Друзі Евро”. Тоді обрали 25 відомих людей і 25 футболістів. Я був серед відомих людей України. Почав у цьому футболі робити такі огляди стадіонів, вони дуже класно розійшлися, поляки навіть казали, що українські презентатори роблять краще, ніж вони. Ми їздили з Сашком Терновим, оператором, ми з ним були і в Познані, і у Вроцлаві, і у Варшаві. Дуже класні теми, але воно їм тоді на “ICTV” не так класно лягало, у нас там почалися всякі “тьорки”, то я вже з того проєкту пішов, а потім він вже й скрутився.
С.С.: Епізод, коли Ахава питала Алієва на тренуванні та він їй побажав “щастя, здоров’я, багато племінників”. Ви свого часу казали, що вона була не права, бо вона не журналістка. Ви тоді сказали, що їй треба було відповісти так, як казав Алієв.
– Давай зараз скажемо, що вона була права і вона журналістка. Не треба було їй відповідати так, як Алієв, не вподоблятись. Ми, звичайно, провокували всі ось ці ситуації, ставили приховані мікрофони і, навпаки, домовлялися з кимось – з Нінковічем, Ващуком, щоб вони щось зробили. Знімалося по-різному: десь реально, десь придумані такі побрехеньки були. Все, що нарили, те й давали, ніякого такого плану не було. Зрозуміло було, що тоді це був такий перший крок, люди взагалі не знали, що це можна таку тему по тєліку побачити, це була тема для “Інтересної газети”, а тоді такого не було та звичайно, що рейтинги у нас рвонули. Пам’ятаю, як Ігор Суркіс казав, що він ранок починає з того, що дивиться “Шо там про “Динамо”. “Третій тайм” – була переважно розважальна програма. Ми переважно хотіли розважитися. Зараз їх не так багато. За історією після того була програма Циганика. Точніше її починав цей “антилось” Андріюк, коли у перших випусках був він і Лідія Таран, а потім поступово там ставав Циганик. У нього вона була більш футбольно-інформаційна, пізніше завівся канал “Футбол”, мені здається, що це найуспішніша програма. Як би хто до неї не ставився, там є дискусія в студії, вона не розважальна, вона аналітична. Безумовно, Леон (Віктор Леоненко – прим.) – хедлайнер, він робить програми ці, у нас був найголовнішим Леон, в Циганика і зараз також. Реально топарь! Немає такого ветерана, який буде так говорити на тєліку, як Леон. Він у всіх цих програмах був і зараз залишається єдиним, який на розваги.
Засновником “Третього тайму” я також не був, ідея виникла в колективі, там була Дихніч продюсер, вона разом з агентом Кілером вже закрутили цю історію. Я не повинен був бути там ведучим, але потім якось так сталося, що були я, Фоззі та Леон, то так і працювали півтора роки чи два.
Хто зараз топ на Ютубі?
С.С.: Як ви думаєте, зараз блоґери і ця медійна двіжуха мають вплив чи ні?
– Мають. Андрій Колесник, блоґер-аналітик з Харкова, зараз працює в “Металі”, Женя Гресь, який теж журналіст, він працює в молодіжній збірній теж аналітиком. Болотніков, який журналіст, працює директором стратегічного розвитку в “Карпатах”. Журналісти впливові, вони мають доступ. У них завжди була унікальна платформа, адже журналіст може зробити соціальний ліфт, ти можеш взяти інтерв’ю будь у кого. У нас є 15 ютуб-каналів, які формують, вони неоднорідні, є канали, які представляють канали “1,2,3 Футбол”. Ну і плюс програма у Денисова. Поки що той контент, вміст, який є телевізійним, виливається сюди і тут його додивляються, хто не додивився там і все. Є програми, що зникли, як “Профутбол”, зараз вони існують у такій самій формі, з’явився перший проєкт Паровоза (Дмитро Поворознюк – прим.) “ФутболХаб”. Теж зараз вигляд у нього цікавий, багато чого там з’являється і навіть я свою програму теж у них роблю. А є така категорія, як блоґери, вони в топах, це: Міля, Кент, Седан, Паровоз, Бебех. Кент – мій улюблений, я дивлюся все. Кліп його класний. Кент – це чотко і поводиться він дуже класно в кадрі.
Коли буде наступне кіно від Василькова?
С.С.: Які ви особисто ще проєкти реалізовуєте?
– Я багато думаю останнім часом. Вік такий, вже треба подумати. Ми зараз знімаємо документальні фільми. Дуже багато документальних фільмів. Ви, напевно, бачили наш останній реліз – це фільм “Юкі” про героїв-українців у Національній Хокейній Лізі.
С.С.: Що ви знімаєте зараз?
– Тепер про футбол буде, трохи вже попідзнімали. За франшизу більше не розкажу, це секрет. Реліз має бути у квітні наступного року.
Також є канал Дмитра Дубаса “Do best!” і я з ним там трохи на підспівах. Канал “Do best!” типу “Футбол Хабу”: так ні про що , але про все. Перша програма там “РестоVратор” – про тих, хто закінчує грати або віже відіграв, а Дубас реставрує цих людей, витягує їх на світло софітів – крутить їх, вертить, грає з ними і переважно виграє. А потім змушує готувати у себе в ресторанах або прикручувати лампочки.
