Адам Джеймс: “Ми побували на матчах у 24 областях за 20 тижнів”

30 Гру, 2019| автор:

Адам Джеймс – англієць з Бірмінгема, який ще з 2010 року проживає та працює в Україні. Він запустив унікальний проєкт для нашої країни. Разом зі своєю дівчиною, Наташою, він вирішив проїхати всю Україну та відвідати у кожній області хоча б один футбольний матч лише за половину сезону. Протягом усієї подорожі Адам публікував історії, фото та відео на власному сайті .

В майбутньому англієць планує видати книгу, де планує розказати про все, що він пережив під час своїх подорожей та передати всю атмосферу та особливість українського футболу. В інтерв’ю для “Брутального футболу” Адам розповів про свій проєкт, рідний клуб, проблеми українського футболу та де він коштував найсмачніше пиво.

Адам, розкажіть яким вітром вас занесло в Україну і чому ви вирішили тут залишитися?

Я сам разом з Англії, а саме з Бірмінгема. Я вчитель молодших класів і у 2007 році я поїхав працювати спочатку в Нігерію, а потім в Каїр. І так склалася доля, що у 2010 році я перебрався в Україну. Спочатку мені запропонували роботу в Дніпрі, але згодом повідомили, що є вакансія у Києві. Так я почав жити в столиці. Коли почалися у країні складнощі, багато іноземців виїхали з України. Я вирішив залишитися, адже за час проведений тут відчув тісний зв’язок з українською культурою та населенням. Також у 2015 році я познайомився з Наташою, ми почали зустрічатися, тепер живемо разом і подорожуємо.

В Англії ви вболіваєте за “Шеффілд Юнайтед”. Розкажіть, за що саме ви любите цей клуб?

О, так. “Шеффілд Юнайтед” – це клуб з традиціями для так званого “робочого класу” в Англії. Він розташований на окраїні Шеффілду, в ньому немає великих суперзірок, немає багато грошей. Але у клубу багато пристрасті та бажання.  Цього року команда провела перший сезон у Прем’єр-лізі за довгий час.  Зараз у “Шеффілд Юнайтед” найнижчі зарплати у лізі, але це не заважає їм займати 8 місце у турнірній таблиці. Для мене це особливий клуб. Я пам’ятаю 1990 рік, коли мені було 9 років, це був їхній перший сезон у топ-дивізіоні. З серпня по грудень вони не виграли жодної гри. Всі казали, що вони грають дуже паршиво і це провал. Але з грудня по травень вони програли лише дві гри. В другій половині сезону вони обіграли “Манчестер Юнайтед”, “Ліверпуль”, “Арсенал” та закінчили сезон на восьмій сходинці. Це класний клуб, за який можна вболівати. Мій батько, і два моїх брати вболівають за інший клуб. Я єдиний в родині, хто вболіваю за “Шеффілд”. А вони вболівають за “Астон Віллу”, бо це їх регіональний клуб.

У мене є прапор “Шеффілд Юнайтед”, з яким ми завжди подорожуємо.  Ми його вивішуємо на матчах, але лиш там, де нам дозволяють. Бо не скрізь це можливо зробити. В Житомирі у нас спробували вкрасти прапор вперше за весь проєкт.

В Україні ви запустили дуже цікавий проєкт. Проїхати за половину сезону 24 області- сміливо. Як взагалі з’явилася ідея це реалізувати?

Все почалося у Рівному. Після того, як ми вперше приїхали до цього міста,  ми вечеряли у готелі і говорили про те, як ми можемо урізноманітнити поїздки на футбол.  В Англії дуже популярно, коли хтось з вболівальників відвідує всі 92 стадіони професійних команд. Англія маленька, тому це досить просто зробити. І дороги там набагато кращі, ніж тут. Ми з Наташою почали думати, що схожого ми можемо зробити в Україні. Вирішили поїхати до кожної області в Україні. Спочатку у списку були лише професійні стадіони. Ми не можемо поїхати в Луганськ, але луганська «Зоря» зараз грає в Запоріжжі і тому ми вирушили туди. Така ж ситуація і з “Шахтарем”. За весь футбольний сезон дуже просто об’їздити всі області та побувати у кожній з них на грі, тому ми вирішили ускладнити завдання і зробити це за половину сезону, до зимової перерви. У нас вийшло 24 області за 20 тижнів. І ми дуже виснажені після такого.

Чи з’являлося бажання зупинитися і просто відмовитися від цієї ідеї?

За останні кілька тижнів таке бажання з’являлося. Коли матч «Карпат» перенесли з суботи на неділю. Це збило зручний для нас графік.  У мене робота, потрібно дуже рано прокидатися, а прибуваємо до Києва ми вночі.  Складнощі виникали, коли клуби постійно переносили свої матчі на інші дні. На початку я склав комфортний для себе графік, але розклад матчів постійно змінювався, тому доводилося все коригувати.

В Англії клуби можуть так різко змінювати розклад чи має бути все стабільно?

Вони можуть змінити лише за два місяці до гри. Причиною зміни може бути або графік телевізійної трансляції, або через рекомендації поліції. Я поїду на Різдво в Англію та збираюся на гру своєї команди (інтерв’ю записували до Різдва за григоріанським календарем). Час гри був змінений через рекомендацію поліції. Для того, щоб у людей не було багато часу пити алкоголь до гри, матч вирішили розпочати раніше.

Наташа (вона сиділа біля Адама), як вам взагалі такі поїздки?

Я не проти. Для мене це можливість побачити Україну. Адже окрім великих туристичних міст, я мало де була. Наприклад, Тернопіль став для мене дуже великим відкриттям. Справді гарне місто. У мене не на всі ігри є змога поїхати через відрядження на роботі.  Декілька матчів я пропустила. Адам їздив або сам, або з друзями.

Фото: Адам Джеймс

Встигли за цей час полюбити футбол?

Не сказала б, що весь футбол загалом, але деякі команди викликають у мене дуже тепле відчуття і хочеться, щоб у них все вийшло. Наприклад, «Верес» Рівне. Їх бажання і намагання з різних сторін шукають фінанси, свої шляхи, щоб розвивати клуб викликає повагу. Також була дуже цікава поїздка у нас в Миколаїв. Ми там познайомилися з журналістом, який працює в клубі. Він нам розповів про книгу, яку вони написали книгу про свій клуб. Фанати таких клубів вболівають за історію клубу, а не за якісь фінансові показники. Це команди з дуже теплою енергетикою.

Адам, як вас приймали вболівальники на стадіонах?

Більшість людей були дуже доброзичливі до нас.  Вони з радістю з нами зустрічалися і ділилися інформацією, своїми історіями. Вони  були зацікавлені в тому, що я роблю. Дуже класний досвід. Мені було дуже цікаво подивитися на те, наскільки різні всі області та клуби і який у них зовсім різний підхід до формування клубу та його роботи.

Траплялися ситуації, коли вболівальники не були зацікавлені у спілкуванні з вами і відмовлялися надавати інформацію про клуб?

Так, тут у Львові нам сказали, щоб ми краще не підходили. Ми писали представникам ультрас, але ніхто не відгукнувся. Також у Харкові. Ми приїхали до Краматорська на гру. В Краматорську були дуже відкриті хлопці, які нас гарно зустріли, показали місто,  а потім вони познайомили нас з ультрасами Харкова. Ми їм повідомили, що наступного тижня їдемо дивитися вашу гру. Ті відповіли: « Не підходьте тоді до нас, бо можуть виникнути проблеми».  Можливо, нам просто не пощастило. Але якщо у клубах десь не надто відкритими були вболівальники до спілкування, тоді сам клуб або прес-служба з радістю нам все показували  і розказували.

В Англії може бути така ситуація, що вболівальники не хочуть розповідати про клуб та взагалі спілкуватися?

Мені здається, що в Англії вболівальники не такі дружні, як в Україні. Якщо ти частина клубу, якщо ти входиш до цієї “тусовки”, тоді більше інформації можеш зібрати. Якщо ти прийшов «з вулиці», тоді важко до когось достукатися.

Яким транспортом ви подорожували?

Автомобілем або потягом. Двічі летіли на гру.  На початку сезону ми більше подорожували автомобілем, зараз, коли холодніше, і де велика відстань – потягом. Коли ми їздили на футбол, то з машиною нічого не траплялося. В серпні я їздив автомобілем з Києва до Ужгорода – це моя найдовша поїздка.Українці багато говорять про те, що у них дуже погані дороги, але взагалі, я думаю, що вони нормальні для того, щоб їздити.

Минулого сезону ми були на грі в Кременчуці.  Там була невелика ділянка, на якій дорога була дуже погана, з великими ямами.  Ми намагалися об’їжджати великі ями. Назустріч їхала машина і водій тикав на нас пальцем (у нас англійські номери) і сміявся з того, як ми намагаємося маневрувати.  Це було село Семенівка.

Яка поїздка для вас найбільше запам’яталася?

Гра в Краматорську. Приїхати туди було дуже емоційним досвідом. Ми познайомилися з батьками Степана Чубенко. Це справило на нас велике враження. Ми ходили містом, бачили як воно відновлювалося  після воєнних подій.  Нам хлопці показували цілі будівлі, які були відновлені після того, як у них потрапили знаряди.  Нас дуже тепло там зустріли. Після того, що люди там пережили, з якою теплотою вони до нас відносилися, це було дуже приємно.  Дуже цікава та емоційна поїздка. Коли в перерві  між таймами, ми вийшли з хлопцями зі стадіону, вони сказали, що ми маємо познайомитися з батьком Степана Чубенка. Мене привели до нього і я взагалі не знав, що йому сказати, які слова підібрати, щоб підтримати чоловіка. І мати, і батько дуже часто приходять на ігри. Вони повісили пам’ятну дошку Степану Чубенку. Батьки все одно підтримують команду, приходять на стадіон та з усіма дуже привітно спілкуються.

Батьки Степана Чубенко

Яке місто вас вразило, хоча ви від нього нічого не очікували?

Сюрпризом для мене стала Нова Каховка. Коли я їхав туди я не очікував нічого, адже нічого не знав про місто. Стадіон розташований у парку і Дніпро там набагато більше. Місто було дуже красивим. Я навіть зараз хочу знову поїхати туди. Миколаїв також дуже сподобався, адже там цікава старовинна архітектура і місто з приємною атмосферою.

Наташа: Для мене відкриттям став Тернопіль і взагалі область. Ми їхали через Кременець. Там дуже гарно, я хочу туди повернутися на вихідні, коли вже буде тепло. Після того, як ми почали подорожувати, перелік міст, до яких ми хочемо повернутися тільки збільшується.

Ви вже багато де побували. То де ж найсмачніше пиво в Україні?

Воно скрізь різне, в залежності від регіону. Дуже смачне пиво було в Чернівцях та Тернополі. В Краматорську теж, там неподалік варять пиво «Шале». Я навіть знайшов місце в Києві, де його продають, неподалік біля мого дому. В Україні дуже багато смачного пива. У Львові я завжди у “Правді” купую пляшки пива з політиками для друзів з Англії. Кожен заслуговує на Трампа.

Фото: Адам Джеймс

Де краще пиво – в Україні чи Англії?

Мені подобається більше українське. В Англії ми більше п’ємо ель, ніж пиво.  У нас тисячі різних видів елю.  Мені здається, що в Україні люди п’ють пиво, бо воно смачне.  В Англії п’ють пиво, щоб напитися. А тут, якщо люди хочуть напитися, вони п’ють горілку. В Україні з більшою турботою виготовляють пиво, щоб воно було смачнішим. Коли я їду в якусь область, мені завжди рекомендують спробувати локальне пиво. Львівське пиво було першим, яке я скуштував в Україні.

Як вам перебування на стадіонах, де майже немає людей і атмосфери?

Мені подобається атмосфера, яку створюють ультрас на своїх секторах. Погоджуюся, що в українському футболі є великі проблеми. Іноді можна поїхати на гру нижчих ліг і побачити 600-700 вболівальників, коли на матчах вищого дивізіону може бути і менше людей. Причина того, що футбол значно більше популярний в Англії – це те, що є зв’язок між командою і вболівальниками та потенційними вболівальниками з регіону, де базується клуб. В Україні я цього не бачу. Але це можна розвивати. Якщо ти з Рівного, то там є «Верес»  і це те, чим ти можеш пишатися. Якщо клуби, особливо у великих містах, будуть більш відкриті, то вболівальники будуть більше вірити клубу та збільшиться підтримка населення.

Коли ми запитуємо у людей про клуби, які їм подобаються, то у відповідь чуємо частіше про «гламурні» команди Західної Європи, ніж про свої локальні. Футбол відображає суспільство. У своєму повсякденному житті людям подобаються більш гламурні речі. Це загалом про людей взагалі.

Люди в Україні зараз намагаються робити кращий маркетинг своїм клубам. Ситуація поліпшується. Але потрібно зробити ще дуже багато, щоб збільшити відвідуваність на стадіонах.

Багато хто жаліється на стадіони, на яких грають команді. Часто вони дуже некомфортні та навіть небезпечні…

В Англії дуже багато інвестують в стадіони, мільйони. Комфортні стадіони залучають більше родин. Український футбол зараз не на тому рівні, щоб відновлювати стадіони. Багато клубів не мають такої фінансової змоги. Потрібно, щоб місцеві бізнесмени зробили свій внесок. В довгостроковій перспективі успішні клуби будуть приносити більше прибутку для місцевої економіки.  Із індустрій футбол зараз фінансує лише аграрний сектор. У великих містах це одноосібні олігархи. ІТ сектор міг би підтримувати футбол, але не я цього не бачу в Україні.

Інвестиції можна знайти, але чи клуби справді їх шукають. Є ще один варіант – інвестиції з-за кордону. Якщо клуби відкриті, прозорі у фінансах, якщо розвивають футбол, то цілком реально привезти інвестиції з-за кордону. В Англії зараз багато клубів, які належать закордонним інвесторам, а не англійцям.  Локальні бізнесмени не мають грошей, щоб розвивати клуби. Наприклад, “Шеффілд Юнайтед” належить чоловіку з Саудівської Аравії.

В Україні не вистачає грамотного маркетингу. Дехто любить говорити, що в Україні футбол не люблять. Та це лише невміння працювати з потенційними вболівальниками. Як клуби можуть виправити ситуацію?

Окрім акценту на футбол, можна робити і різні цікаві івенти довкола клубу. Наприклад, “Верес” робить передматчеві церемонії.  “Динамо” влаштовувало у перерві виступи діджеїв. Потрібно по-різному залучати людей. У Львові до цього могли долучатися кав’ярні та різні заклади. Наприклад, якщо ти прийдеш кудись попити каву, то отримаєш змогу купити квиток зі знижкою. Чи навпаки, з квитком на матч – знижка на каву. Я почав ходити на ігри свого клубу, бо це дешево і було чим зайнятися в суботу ввечері. Можливо, молодь, яка сидить і п’є каву, побачить оголошення, що якщо вони зараз підуть на гру, то заплатять замість 50 грн, лиш 30 грн, то може це їх зацікавить. Підлітки дуже швидко починають нудьгувати, у них небагато грошей, тому якщо можна спробувати щось нове та дешеве – це їх зацікавить.

Чим більше, людей, тим краща атмосфера та більше шуму. Я зараз ходжу на стадіон не за грою на полі. Я йду за атмосферою. Це те, що мене найбільше цікавить у футболі. На кожному матчі є своя особлива атмосфера, навіть, якщо хтось грає у парку. Завжди є якась розвага на стадіоні.

Фото: Адам Джеймс

Про всі свої поїздки ви розповідаєте у себе на сайті та у соціальних мережах. Чи не планували ви написати книгу про проєкт?

Я хочу видати книгу спочатку в Англії. В Україні теж хотів би, але поки це все на рівні розмов. В Англії книги про спорт дуже популярні і існує багато можливостей та сервісів, щоб видати свою книгу. В Україні все значно складніше, тому спочатку книга буде лише англійською мовою. Я планую видати її вже у 2020 році. Там будуть зібрані історії з моїх поїздок.

Адам, у вас є бажання знову поїхати у такий тур?

Можливо, в майбутньому, хотів би. Мені подобається читати книги про людей, які роблять щось подібне. А бути частиною такої історії – неймовірно цікаво.

Можливо, у майбутньому я поїду дивитися регіональні матчі в кожній області. Щось схоже, але на аматорському рівні. Є щось у такому футболі. Я хотів б подивитися ближче і на футбол в Польщі. Я слідкую за англійцем, який живе в Польщі і постить багато інформації про футбол там. Це виглядає дуже цікаво.

Назвіть причини, чому люди мають їздити у такі футбольні тури Україною?

Під час таких подорожей можна зустріти велику кількість цікавих людей. Кожна поїздка відрізняється від інших. Це дає можливість краще зрозуміти культуру та країну. Де б ти не був у світі, якщо ти відвідуєш більше міст, ти починаєш розуміти людей краще. Одна із особистих причин – це  те, що 5 робочих днів минають швидше, якщо ти розумієш, що на вихідних тебе чекає цікава поїздка. Ти ніколи не знаєш, що буде попереду і які можливості перед тобою можуть з’явитися. За ці 20 тижнів для мене відкрилося стільки нового,чого я навіть і не очікував, коли починав цей проект. Велике враження справили люди, яких я зустрів. Я здобув багато нових вмінь. До цього я ніколи не працював з сайтом, не знімав відео, не монтував. Я хочу пройти курс по зйомці та монтажу відео, щоб робити це більш професійно. Неважливо, де ти живеш, футбол є всюди. Куди б ми не їхали з Наташою, ми завжди відвідували якийсь футбольний матч. Цікаво, багато людей з різних країн слідкують за моїм проєктом. І завдяки цим поїздкам я зустрів багато цікавих людей. Також своїм проєктом я популяризую український футбол. То чому б це не робити і українцям?

Розмовляла Софія Дорощук