Вітаємо президента “вершкових” із 74-річчям і навмисно розповідаємо про не надто приємні речі. Цей старий чорт має скелети у шафі, один з яких давно муляє очі. Так би мовити, презентуємо подаруночок від “БФ”.
Минулоріч ми хвалили Флорентіно Переса, дивуючись, як він вміло розпоряджається грішми та купує бістів за копійки. Тепер для контрасту жбурнемо в діда лопату з лайном.
Завчасно наголосимо — хто б що не говорив, Перес є кульовим персонажем. Мабуть, на рівні Сантьяґо Бернабеу, чию домашку Флорентіно скопіював з особливою бережністю і на полях дописав власні примітки. Маніакальна жага зібрати зірковий склад — є, ціла купа медалей, серед яких чотири Ліги чемпіонів — ставимо й тут відповідну “пташку”.
Бернабеу ладив не зі всіма гравцями, справедливо вважав себе більшим, ніж будь-хто із підлеглих, але Перес пішов далі – у нього виробилася дійсно паршива звичка. Хтось курить кальян, кидається самогоном, краде гроші з фонтанів і сцить у підворітні, а наш герой розбиває вболівальницькі серця. Так, зараз поговоримо про легенд, безсоромно виставлених за поріг мадридського клубу.
Фернандо Єрро
Фернандо Єрро ввібрав у себе суміш різних епох. Центрбеку пощастило пограти пліч-о-пліч з культовою “п’ятіркою стерв’ятників” (атакуюча ланка мадридців — Санчіс, Васкес, Пардеса, Мічел та Бутраґеньо), Ікером Касільясом, Зінедіном Зіданом та іншими “бістами”, чия знаковість сягнула планетарних масштабів.
Єрро присвятив “вершковим” чотирнадцять років, володів капітанською пов’язкою та фантастичними скіллами. 126 голів змушують зняти капелюха — такі цифри не підвладні нашим упеелівцям. Найкращий захисник Європи за версією УЄФА, володар шістнадцяти престижних медалей, дядько, чиї залізобетонні яйця наводили жах на суперника — що ще потрібно від життя? Мабуть, гідно повісити бутси на цвях. Еге, таке з Пересом трапляється рідко.
Єрро був лідером і не боявся висловлювати непопулярні думки — універсалу не подобалася політика “галактикос”, він сумнівався у необхідності комплектувати клуб винятково зірками, про що натякав у пресі. Думаєте, як відреагував Фло? У 2003-му Єрро витурили з команди, далі — Катар і завершення кар’єри у скромному “Болтоні”. Це нормально?
Стів Макманаман
Якщо Ґарет Бейл є версією курця, то Стівен Макманаман — здорової людини. На кожного британця, якому в спину плюють фанати, знайдеться й той, кого за зустрічі радісно поплескують по плечу. Півзахисник прийшов у епоху Лоренсо Санса і окрім професійних обов’язків виконав надважливу функцію — об’єднав колектив і змусив його рухатися у одному напрямку. Ось що сказав Вісенте Дель Боске:
“Макка — це щастя. Він кабальєро, джентльмен. Стів завжди посміхався і ніколи не скаржився, зі всіма ладив. Справжній лідер. Він об’єднував людей”.
Хто ми такі, щоб не вірити Містеру Картоплі?
Макманаман потрапив швидше у гадючник (не ґенделик із розведеним спиртом і мівіною в якості кошерної закуски, а кубло зі слизькими, мерзенними рептиліями). Англієць розрулив ситуацію на полі і за його межами, виграв вісім трофеїв та забив “Валенсії” у фіналі Ліги чемпіонів. Що може затьмарити феноменальний успіх? Гм, Перес тут як тут.
Флорентіно ігнорував Стівена, заборонив брати його у передсезонне турне і викреслив із заявки на розіграш 2000/01. Чим мотивована така неприязність? Формально іспанець мав причину — Макманаман не радував здоров’ям і водночас отримував нічогеньку зарплатню. Насправді ж все досить банально — Перес позбавлявся від старих порядків, а значить, прибирав тих, з ким, як думав, йому не по дорозі.
На щастя, вболівальники стали на захист Макманамана (їхній стривожений настрій не змінився навіть з появою Луїша Фіґу). Перес поступився у битві, але в 2003-му завершив війну — Стівен перетворився на гравця ротації, до того ж у нього сплив контракт, який ніхто не збирався пролонгувати.
Рауль Ґонсалес
Побутує думка, що Рауль пішов сам, аби не дочікуватися, поки йому вкажуть на двері. Щоправда, Луїш Фіґу транслює дещо інший месседж: Перес все-таки потурбувався про те, щоб нападник змінив прописку.
“Відхід із клубу “сімки” був вигнанням гравця”,
запевнив улюбленець свинини в одному з інтерв’ю (if you know what i mean).
Як би там не було, Ґонсалес пішов без фанфар. Він присів на лаву запасних за каденції Мануеля Пеллеґріні і не погодився з роллю резервіста, коли мав діалог з Жозе Моурінью. Який запас, коли ще є порох у порохівницях? Ми в цьому пересвідчилися на прикладах виступів у складі “Шальке” та “Нью-Йорк Космосу”.
Ґуті
Не тицяйте пальці в екран, подумки відправляючи одмена на Соловки. Хосе Марія Ґутьєррес — невизнаний геній, якого підкосили травми і пекельна конкуренція. Звичайно, не обійшлося без важкого характеру, однак моральне дно на рівні умовного Балотеллі не було пробите. Свого часу Ґуті послав Фабіо Капелло у сраку, нахуй — Мануеля Пеллеґріні, але натомість захоплював технікою, ударом і філігранними пасами (асисти, адресовані Зідану та Бензема — невмируща класика).
Коли півзахисник був у праймі, то творив чудеса — наприклад, у сезоні 2000/01 він забив вісімнадцять м’ячів і віддав п’ятнадцять результативних передач. У його активі 542 матчі, 5000-й гол “меренґес” в Ла Лізі, шикарна “банка” “Вільярреалу”;зрештою, не всі носять капітанську пов’язку та отримують пожиттєвий контракт (Рамон Кальдерон наділив подібними привілеями Касільяса і Рауля).
Ґуті покинув “Реал” абсолютно непоміченим — цю подію проігнорували трибуни, що Пересу було лише на руку. Та, дебіл дебілом, чого його проводжати? Ет, ні, друзі, Хосе був мадридистою до мозку кісток, який завжди приходив на допомогу та відпрацьовував на будь-якій позиції, куди б його не запхнув тренер. Це людина зі своєю драмою, нестандартними поглядами і стержнем — таких одиниці, такі заслуговують на почесті і міцне рукостискання.
Ікер Касільяс
Навіть після енного перегляду прощальної пресконференції Касільяса не зникає невимовне бажання відшукати Переса і зарядити йому в табло. Зрозуміло, що це нездійсненно, однак, готові побитися об заклад, не ми одні мріємо скоїти щось подібне.
Касільяс був, є і буде тим, з ким слід асоціювати Мадрид. Переконані, немає сенсу пояснювати велич голкіпера і чому кантерано мали цілувати руки, а не виштовхувати з команди.
Це пробував зробити Моурінью (португалець спровокував гучний конфлікт, показово ставив у “рамку” Дієґо Лопеса і Антоніо Адана), це таки втілив Флорентіно. Ясна річ, чужими руками — частина торсиди, лояльно налаштованої до президента, влаштувала травлю (приводом послужив нібито “злив” Ікером інформації). Очевидно, що комусь давно пора лікувати голову.
Пепе
Мабуть, ви зараз присіли на п’яту точку — мовляв, а хіба ця тварина заслужила щось більше, ніж смачний плювок у лице? Друзі, годі жити серединою-кінцем нульових, коли Пепе творив дічь і кидався на суперників із хваткою скаженого пса. Тим паче, невже це має глобальне значення для Реалу”? Натуралізований португалець міг зламати когось із конкурентів, сприйматися бидлом, але все одно приносив непомірну користь. Та і з плином часу охолов, став поміркованим, виріс у поважного дядька, який не полізе за словом у кишеню.
Думаємо, прямо зараз Пепе б пригодився мадридцям. Розклад з Рамосом незрозумілий, Рафаель Варан вряди-годи “привозить” і також розглядає варіант з відходом, а персонально португалець досі у вогні і тащить “Порту”. Блять, цей тип майже два тижні тому відсвяткував 38-річчя і виглядає краще, ніж добра половина чудіків із УПЛ.
То що Пепе не поділив з Пересом? У “Реала” є практика — не підписувати довгострокові трудові договори з віковими футболістами (власне кажучи, цей наріжний камінь аналогічно муляє Рамоса). Логічно і правильно, оскільки ніхто не знає, що буде завтра (за винятком Віталія Кличка). Пепе просив дворічний контракт і в результаті не зумів прийти до спільного знаменника. Фло відстояв окреслену позицію (молодчага, хвалимо його без сарказму), але зі звичною прохолодою відреагував на відхід центрбека. Таке враження, що десять років, проведених на “Сантьяґо Бернабеу”, нічого не варті.
Кріштіану Роналду
Коли у 2018-му Кріштіану Роналду прощався з Мадридом, всі очікували шикарних проводів. Як не крути, вінґер написав не одну славну сторінку історії — не факт, що встановлені ним рекорди взагалі коли-небудь перепишуться. І що з того вийшло? Ну, вдячний ролик на ютубі та допис на сайті — якось це контрастує з тим, як португальця прийняли на “Сантьяго Бернабеу” влітку 2009-го.
У Роналду було вдосталь причин, щоб приєднатися до “Ювентусу”: у виконавця зникла належна мотивація, плюс, дістали податкові служби. Флорентіно Перес не кинувся витягувати КріРо з бюрократичного болота і показав всім виглядом, що в “Реалі” немає незамінних — цього вистачило, щоб між ними пробігла чорна кішка.
Закінчуємо матеріал риторичним питанням: то що буде з Серхіо Рамосом? Захисник ніяк не вдарить по руках з Пересом, хоча завжди стояв у перших рядах палких поплічників одіозного президента. Складно спрогнозувати, оскільки ніяк не вгадаєш, що коїться в голові цього дідугана: сьогодні він тебе любить, а завтра жалкує пенсію і не дає на пиво. Жиза.
