Кореспонденти БФ відкатали виїзд у Нікополь, де дніпряни закривали футбольний рік, та підготували масштабний репортаж. Про білий карнавал ультри, пекло на трибунах та провінційні особливості – у матеріалі Михайла Юхименка та Каріни Шпорт.
ФК «Дніпро», за який завжди топила місцева редакція БФ, крайній матч року мав проводити у відносно домашній атмосфері – на виїзді у Нікополі. Це містечко знаходиться в області, хоча їхати туди трохи довше, ніж до Запоріжжя. Для фанатів питання дистанції не стояло ніколи, а тому зранку близько 340 чоловік зібралися під стінами свого стадіону, поповнили запаси піротехнічного «волшебства» та погнали «спалювати дотла» Нікополь.
Будь-який транспорт із вболівальниками «Дніпра» автоматично перетворюється на республіку веселого трешу та угару. Вже на початку виїзду, коли повідомили про тему з перевдяганням у білі халати, пролунало кілька годних нетолерантних жартів на тему міжнаціональних відносин в Україні. Наша прекрасна фотокореспондентка Каріна всю дорогу намагалася вийти на скайп-зв’язок із роботою, однак співи дніпрян постійно глушили антену.
По приїзду до Нікополя в нас залишалося близько години на дослідження міста. Друг щось розказував мені про Старе місто з брущаткою та французькими булочками, тож я уявляв собі його, як стамбульський район Фанар. Ілюзія розтанула разом із виходом на вулицю: Нікополь – типове індустріальне містечко, в якому згадок про завод феросплавів (європейський промисловий гігант, між іншим) більше, ніж людей.
Знаючи, що десь тут Богдан Хмельницький у 1648 році оголосив чубатим козакам про початок Національно-визвольного майдану, я, як класовий історик, мляво шукав хоча б якусь тематичну табличку, але знайшов тільки незрозумілий пам’ятник каменю. Про що він – хз, адже навіть обійти дану інсталяцію нам було банально лінь.
Стадіон «Електрометалург» привітав нас оригінальною назвою рідного міста дніпрян. Оцінивши фантазію, гості відповідали, що приїхали у Нікопольськ.
На підході до ЦУМу нами була знайдена затишна алея з фонтаном. Очевидно, літом тут проходить масштабний двіж – інакше незрозуміло, де ще у цьому районі можна гуляти.
Сам ЦУМ, м’яко кажучи, не вразив. Можливо, тому що у буржуазних головах дніпрянки Каріни та понаєхавшего із Кам’янського Міші це слово асоціюється із чимось більш масштабним і дорогим, але, здається, навіть у книжковому відділі вибір занадто маленький. Проте, на виході нас чекав ярмарок меду, який чомусь притягував до себе аномальну кількість людей у жовтих куртках.
Нікополь настільки суворе місто, що бандити закопують боржників прямо на людях у центрі міста.
Місцеві жителі настільки багаті, що літають у Польщу на винищувачі Міг-17.
До обіду центр міста особливо не вирізнявся, але в наступні хвилини почалося те, чого жителі Нікополя не забудуть до наступного Нового року – площу заполонили «білі чоловічки». З кожною хвилиною їх ставало більше: вони йшли зі всіх кутків, вилазили з машин, маршруток та, здається, падали з неба. Новина про аномалію швидко забила нікопольські пабліки ВК. Багато хто вирішив, що проходить мітинг медпрацівників.
Насправді ж це був лише початок дніпровської версії білої шизи. Всередині цього «мітингу» дніпряни лоллірували на 146%:
Матчу мав передувати фанатський марш, який добив місцевих жителів. Дніпряни співали, палили, бомбили та всіляко демонстрували, хто сьогодні справжній господар.
Фінал маршу вийшов особливо красивим:
Після проходу по центру дніпряни почали заходити на сектор, готуючись до нереального шмону у виконанні місцевих «псів режиму», однак їхня ввічливість, м’якість та небажання ритися по кишенях здивували. Старі фанати на контрасті згадували минулі часи тотальної ненависті та ловили смішинку.
На стадіоні «Електрометалург» зібралося немало людей – причому багато нікопольців прийшли на гру у шарфах «Дніпра». Були навіть ультрас «Нікополя» в кількості 11 чоловік.
Гості, своєю чергою, підготувалися до матчу ґрунтовно, запаливши під вихід команд один із найкрасивіших перфів року в Україні:
Атмосфера на секторі «Дніпра» була святковою – потужний звук, величезна кількість старих зарядів (місце знайшлося навіть адаптації легендарної «Бомби») та астрономічні об’єми піро робили свою справу.
Палили та диміли в основному на старті та кінці таймів, а от підриви петард продовжувалися ледь не щосекунди. На кожного з 340 чоловік їх було не менше двох, а тому одиничні бабахи швидко набридли фанатам, які почали запалювати їх по 3-4 відразу й кидати кудись під ноги. Гостям так сподобалося це робити, що вибухи продовжувалися на шляху додому та навіть у Дніпрі.
Матч же явно не давався підопічним Олександра Поклонського. Ще в останніх двох зустрічах було помітно, що хлопці втомилися, а тому гра проти організованої команди, яка здебільшого обороняється на кривому огороді, не тішила моментами. Якщо тут і міг залетіти гол – то лишень супердурачок. Тим не менш, щодо самовіддачі питань до синьо-біло-блакитних традиційно не виникло, тож рахунок 0:0 виявився закономірним.
З фінальним свистком краса не закінчувалася. Команда підійшла до вболівальників та зарядила разом зі своїми фанатами, подякувавши за підтримку. Багатьом подарували футболки, а у Юрія Вакулка просили фото так часто, що краєм ока його можна було сплутати з Мессі. Тренер та легенда «Дніпра» Олександр Поклонський окремо подякував за підтримку, що знову навіяло думку – як же круто на виїзді «Дніпра» у Другій лізі!
Після матчу пригоди не завершилися. Пройшла інфа, що арбітр був у нетверезому стані. Це неабияк обурило фанатів, які зайшли всередину стадіону та стали вимагати експертизу. Нічого з цього не вигоріло, і врешті-решт дніпряни покинули стадіон «Електрометалург».
Зробивши набіг на АТБ, гості посідали в автобуси та поїхали додому, задаривши Каріну шоколадками та наспівуючи хіти гуртів «Ленинград», «Воровайки» та «Сектор Газа». В автобусі було настільки весело, що навіть такий втомлений інтроверт, як я, не міг втриматися від підтримки зарядів. Особливо, коли лунає ця композиція:
Так дніпряни відкатали крайній матч року. Ми не просто так уникали слова «останній», тому що до початку весняного кола 31 березня синьо-біло-блакитний клуб, ймовірно, чекають феєричні труднощі і може статися будь-що. Тим більшого респекту заслуговує кожен, хто не кинув клуб свого життя і переносить з ним радості та печалі в будь-якій ситуації. Тим більш красиву історію дарує українському спорту «Дніпро», і тим більша віра у світле майбутнє гріє серця всіх небайдужих до футболу людей. Адже якщо цей клуб з 17-18 річними хлопцями йде у лідерах, а фанати не пішли за однойменною фальшивкою, то щось світле в світі явно існує.
З вірою у світле майбутнє Дніпра та українського футболу, Каріна Шпорт, Михайло Юхименко та «Брутальний футбол».
