Така кількість оренд, та ще й з одного клубу була б смішною, якби не було так сумно.
Данило Сікан відправився з “Шахтаря” в оренду. Напрям традиційний – “Маріуполь”. Черговий чемпіон світу став вже 12-м гравцем, якого азовці орендували у “гірників” – тобто, тепер з таких можна зробити навіть більше однієї футбольної команди.
Погляньмо, хто ще є, окрім Сікана: голкіпер Олег Кудрик, захисники Назарій Муравський, Данило Сагуткін та Ігор Кірюханцев, півзахисники Максим Чех, Артем Бондаренко, Дмитро Топалов, Данило Ігнатенко і Олексій Кащук та нападник Андрій Кулаков. І є ще Клим Приходько – про його оренду “Маріуполь” повідомив влітку, проте він не значиться ні в складі команди на офіційному сайті, ні в заявці на сайті Прем’єр-ліги.
Що в цьому поганого для чемпіонату?
Ну так, всього лише порушення спортивного принципу. В Україні, як, мабуть і в будь-якій іншій країні, заборонено, щоб в одному дивізіоні грали одночасно головна команда та її дубль. Де-юре, звісно, “Маріуполь” та “Шахтар” – зовсім різні клуби. Де-факто – в перших двох турах цього сезону Остап Маркевич виставляв по шестеро “гірників” з перших хвилин та ще по двоє виходили на заміну.
У грудні минулого року команди зіграли внічию. Попередня нічия датована ще травнем 2013, і з того часу “гірники” виграли 15 офіційних поєдинків у азовців поспіль. І ще два товариських. Цифри вражають, навіть враховуючи тотальне домінування “Шахтаря” в нашому футболі.
Та чи можна очікувати чогось більшого від “Маріуполя”, враховуючи, що грати проти “Шахтаря” йому доводиться без половини основи? Якими б братніми не були стосунки з “гірниками”, орендованим футболістам грати проти себе донецький клуб забороняє.
Навіщо це “Шахтарю”?
Для “Шахтаря”, ясна річ, ситуація виграшна. Молоді гравці отримують ігрову практику в чемпіонаті України, та ще й грають пліч-о-пліч зі своїми товаришами за юнацькими командам “гірників”. Заграють – можна взяти про всяк випадок в головну команду або віддати кудись за кордон, не заграють… то в академії є ще. А ще ж це дає два матчі (а в минулих сезонах бувало і по чотири) з сильно ослаблених суперником – хіба завадять майже гарантовані 6-12 очків у чемпіонських перегонах?
Чи є шлях назад в “Шахтар”?
З нинішнього складу донеччан через маріупольську школу пройшли Сергій Болбат, Олександр Піхальонок і Віктор Корнієнко. Їхню роль (другорядну, м’яко кажучи) в “Шахтарі” ви всі знаєте. До речі, про Корнієнка. Віктора й досі немає в складі команди на офіційному сайті, а сайті УПЛ він в футболці азовців. І так сайдьот. Хоча людина у матчі проти “Зорі” за “гірників” дебютувала.
Можна було б згадати Владислава Вакулу, який побував у оренді в “Маріуполі”, але його випадок відрізняється: він належав азовцям, а після трансферу в “Шахтар” просто залишився в клубі на правах оренди ще деякий час. Опинившись у складі “Шахтаря”, який вже фактично став чемпіоном, Вакула отримав 99 ігрових хвилин у двох матчах.
І є ще двоє надважливих гравців “гірників”, які закріпилися в команді після оренд. Це Микола Матвієнко та Додо. Ось тільки грали вони не за “Марік”, а за “Карпати”/”Ворсклу” та за “Віторію” з Гімарайнша відповідно.
Навіщо це “Маріуполю”?
“Маріуполь” натомість отримує безкоштовно гравців рівня, який дозволяє з мінливим успіхом боротися за місце у топ-6, а якщо пощастить, то і зіграти у кваліфікації Ліги Європи. Це плюс. Проблема в тому, що це стеля, вище якої стрибнути не можна: щороку кращі гравці будуть покидати клуб, і що найгірше – абсолютно безкоштовно. Крім того, як ми пам’ятаємо по участі “Маріуполя” в кваліфікації Ліги Європи минулого сезону, команда дуже залежить від “донора”: поки “Шахтар” вирішував, чи потрібен їм Борячук, гравець пропустив матчі проти “Юргордена”.
В умовах, коли на стадіон ходить по чотири тисячі вболівальників (а зараз немає і того), коли клуби постійно жаліються на мізерні доходи від телеправ (так-так-так, треба трошки почекати й телепул все виправить), коли ефективність маркетингової діяльності лиш трохи більше нуля, рятувати фінансове положення клубу можуть дві речі: призові від участі в єврокубках та продажі гравців. Для першого “Маріуполь” недостатньо хороший, для другого… а кого продавати, якщо пів команди належить “Шахтарю”? За останні п’ять років клубу, можливо, принесли якісь гроші трансфери Джойскіма Даву в “Валмієру” та Владислава Вакули в “Шахтар”. Але то не точно.
Здавалося б, до чого тут “Динамо”?
Справедливості заради, мусимо сказати, що й кияни не цуралися такого методу. Так, в останній рік свого існування “Говерла” налічувала у своєму складі 13 (!) орендованих у “Динамо” гравців. В знак подяки ужгородці використовували ту ж саму схему, що й “біло-сині” – аби гравцям було простіше влитися в склад київського клубу у разі повернення. У першому колі орендовані навіть зіграли проти Динамо – бо інакше ужгородці б просто не назбирали заявку на матч.
Тоді В’ячеслав Грозний випустив на поле Артура Рудька, Сергія Люльку, Віталійса Ягодінскіса, В’ячеслава Лухтанова, Віталія Каверіна, Олексія Савченка, Віталія Гемегу, Ореста Кузика і Олексія Хобленка, а Євген Чумак вийшов на заміну. Не допомогло. 0:2.
Єдиним гравцем, що став дійсно важливим для киян, виявився Віталій Буяльський, що виступав в Ужгороді в сезоні-2013/14. Після того він повернувся до Києва й досі виступає за команду, перебуваючи в ній на провідних ролях.
Що каже український регламент?
Ні-чо-го. Відкрийте регламент Прем’єр-ліги – і там тричі за 202 сторінки ви знайдете згадку про оренди. І жодного разу там не йде мова про які-небудь обмеження.
Закордонна практика
У лютому цього року ФІФА звернула увагу на проблему великої кількості оренд та ввела певні обмеження. Так, вже з цього сезону одному клубу можна брати в оренду не більше восьми гравців із закордонних клубів, а з сезону-2022/23 – не більше шести. Є і обмеження оренд з одного клубу – не більше трьох. Такі ж самі цифри стосуються і щодо оренд “на вихід”. Поки що нові правила діють лише у міжнародних турнірах, а щодо внутрішніх змагань, то асоціації, що входять в ФІФА, отримали три роки для запровадження цієї системи.
Або ж звернемо увагу внутрішні оренди чемпіонату, на який ми планували рівнятися та заробляти гроші, перейменовуючи нашу Вищу лігу в “Прем’єр-лігу” – АПЛ. Клуби елітного дивізіону мають право орендувати не більше двох гравців у інших англійських клубів протягом одного вікна та не більше чотирьох – за весь сезон. Максимальна кількість орендованих з одного клубу? Один гравець (пункт V 7.75).
То що ж робити?
Власне, як і будь-який інший член ФІФА, УАФ має протягом трьох років ввести вищезгадані обмеження кількості оренд, та проблема в тому, що і вісім оренд з одного клубу – занадто багато. Тим більше, коли такі гравці складають більшу частину команди, що виходить на поле.
Можна було б подумати про більш жорсткі обмеження. Звісно, варто буде “гірникам” лише показати пальцем на будь-якого з гравців азовців – і він вже буде гравцем “Шахтаря” – як то було з Русланом Фоміним чи Владиславом Вакулою, але принаймні, це хоч зменшить пробоїни у складі перед іграми з донеччанами.
