“І поки він радів , попереду згущалися темні та зловіщі хмари”
“Баварія” Мюнхен – які асоціації у вас викликає цей клуб? Німецька машина, одна із найтоповіших команд світу, вісім років підряд незмінний чемпіон Німеччини, відбірні гравці та велика фанбаза. Одним словом – успіх. Ми захоплюємося грою Ноєра, Боатенга, Сане, Кости, Мюллера, Левандовського…всі вони герої сучасного клубу. А ще 88 років тому історію творили зовсім інші люди. Серед них сьогоднішній уродинник – Франц Крумм, який допоміг “Баварії” здобути своє перше чемпіонство.
16 жовтня 1909 року з’явився на світ маленький хлопчик, якого назвали Франц. Це був рік підкорення Північного полюсу, першого в історії використання сигналу SOS, заснування компанії “Audi Automobil-Werke”, першого у світі авіашоу, створення “Боруссії” і День народження майбутнього героя футбольного клубу “Баварія”.
Франц Крумм зростав, розвивався, мужнів у не найкращі часи. Дитинство припало на Першу світову війну. Довкола лише смерть, розруха і гірка поразка для народу Німеччини. Далі теж краще не було – криза та всеохоплююча депресія. Та незважаючи на це все, юнак знайшов час, щоб впустити у своє серце футбол. Гра, яка відволікала всіх від рутини та дозволяла отримати хоч жменьку позитивних емоцій.
Перше чемпіонство “Баварії”: останній штрих за Круммом
Франц Крумм потрапив у “Баварію” в сезоні 1930/31 рр. Клуб тоді грав у Південній регіональній лізі, в якій був одним із лідерів. Це дозволяло їм поборотися за звання чемпіона Німеччини. В ті часи футбольні команди поділялися на групи, які утворювали певні регіональні ліги – Південна, Середня, Західна, Берлін, Північна, Південно-східна та “Балтенвербанд”. Потім між лідерами цих груп визначали чемпіона країни.
Довгі роки футболісти намагалися стати командою №1, але постійно щось не вдавалося. Та 1932 року зорі зійшлися на небі у правильному порядку і все склалося ідеально – президент Курт Ландауер, який обожнював свій клуб, талановитий тренер Ріхард Кон (Домбі) та якісні футболісти. Вони спільними зусиллями дійшли до фіналу.
12 червня 1932 рік – історичний день для “Баварії”. Матч відбувався у Нюрнберзі, так званій духовній столиці країни. Фанати ринулися підтримати свій улюблений клуб. Залишилося лише здолати “Айнтрахт”.
Незадовго до цього команди зустрічалися у Південній лізі. Це був матч, який вже неможливо забути. Тоді у першому таймі мюнхенці програвали супернику з рахунком 0:2. Складалося враження, що того дня м’яч просто не хотів йти у ноги футболістам “Баварії” та щоразу повертався до іншої команди. В перерві у роздягальні, напевно, Домбі “рвав на собі сорочку”, бо зумів-таки привести у почуття команду. Здавалося, що на поле вийшла зовсім інша “Баварія” – натхненна, заряджена на перемогу та максимально зосереджена. Забити постійно щось заважало. За словами очевидців, арбітр матчу тоді не поставив два пенальті у ворота “Айнтрахту”. Вперше йому пробачили, а вдруге – ні. Вболівальники перервали матч, ринувшись на футбольне поле. Дали “на горіхи” судді та почали носити своїх гравців по стадіону. Мовляв, ось, дивіться, хто справжні переможці сьогодні. Матч не перегравали, а перемогу призначили клубу, який все ж забив свої кровні 2 голи.
І от – реванш! На дійство зібралися подивитися біля 60 тисяч глядачів. Неймовірні цифри. І, знаєте, не дарма. У цьому матчі “Баварія” виборола свій титул. Перший гол прилетів з пенальті, який виконав Оскар Рор. Цього разу арбітр матчу не закрив очі на порушення. Все-таки навчений прикладом свого колеги. Здавалося, все йде чудово, але тут трапляється прикрість – півзахисник Ернест Нагельшмітц отримує травму. Замін тоді не було, тому довелося грати у меншості. У такому важливому матчі це могло б привести до фатальних наслідків. Могло б, але гравець зібрався з силами і знову вийшов на поле. Підвести команду він не міг: 1-0 – занадто хиткий рахунок.
Залишається 15 хв до кінця. Красивий знак оклику у матчі ставить наш іменинник – Франц Крумм. Його друг Йозеф Бергмаєр віддав точну передачу і півзахиснику залишалося лише одне – завдати удар у дальній кут. На трибунах творилося божевілля. Раділи навіть ті, хто просто прийшов подивитися. Після фінального свистка вболівальники вибігли на поле та разом з командою святкували чемпіонство! Ще 8 днів тривала феєрія – влаштували тріумфальний парад та проїхалися по місту на кареті. Франц Крумм став одним із героїв дійства та отримав велику любов вболівальників.
Однак, були й ті, хто не розділяли радісну мить. Адже у ті часи “Баварія” – це не той клуб, за який мали вболівати чистокровні німці.
“Баварія” – єврейський клуб
Саме таку славу носили мюнхенці. Антисемітські настрої набували оборотів у суспільстві. Люди, які дотримувалися таких поглядів, не змогли мимо себе пропустити такий клуб, як “Баварія”. Справа в тому, що президентом був єврей, як і тренер, так і деякі футболісти. А це було неприйнятним. Ні, тоді ще не було тотального знищення єврейського народу, але це період наростання сили НСДАП і, як наслідок, ненависті за принципом снігової кулі. Кинув її, а вона котиться і щоразу збільшується.
За що так не любили євреїв? Причин декілька. Найважливіша – багатство. Євреї були чудовими бізнесменами та банкірами і це приносило непоганий прибуток. Знайшовся чоловічок, який почав перемикати заздрість і дратівливість німців на них і це йому вдалося, адже довкола панували безробіття, економічна криза, інфляція та бідність. До того ж, євреї займали багато керівних посад і в політичній сфері також. Вони були успішними лікарями, адвокатами, режисерами, директорами театрів, редакторами, бізнесменами тощо. Їх рідко можна було помітити у сільському господарстві та на роботах, де потрібно фізично важко працювати. В додачу ще й чоловіки з такою успішною кар’єрою з легкістю переманювали на себе німецьких жінок. Дійшло навіть до того, що євреїв звинуватити у програші у Першій світовій. Мовляв, то вони нас обікрали, нашу робочу силу експлуатували і взагалі – це найбільша загроза для країни. Як бачимо, пропаганда – річ потужна. І у жорстоких руках вона ладна знищувати цілі народи.
Через рік після чемпіонства “Баварії” розпочалися проблеми. Президент разом з головним тренером змушені були покинути клуб, адже євреї не мали права займати керівні посади. Захопили вони з собою і футболістів. Комусь пощастило і його не ліквідували, президент був змушений виїхати за кордон у пошуках кращої долі, а тренера відправили у концтабір. Ще буквально рік тому вони раділи перемозі та показали всій Німеччині на що вони здатні. А в цей час у Мюнхені Адольф Гітлер виношував у голові хворі ідеї та посилював у суспільстві антисемітські настрої.
“Баварія” не отримала підтримки від нової влади і почала програвати. Франц Крумм змінив клуб, але потім повернувся до мюнхенців і дограв сезон 1937/38 рр. Згодом всім стало не до футболу. Почалася Друга світова війна. Євреїв помістили у концтабори, вбивали, а німецьких футболістів відправляли на фронт. Здорові та сильні бійці були необхідні армії.
Авторів другого голу у фіналі чемпіонату Франца Крумма та Йозефа Бергмаєра закинули на Східний фронт, де вони і загинули під час бойових дій 1943 року у місті Орел. Перемагали разом і “найбільшу поразку” зазнали теж разом.
Історія частко змінює хід і ті, хто зараз на вершині, можуть опинитися “завтра” по іншу сторону айсберґа. За останні півстоліття “Баварія” стала суперклубом, якому немає рівних в Німеччині, а іноді, як у цьому році – й у Європі. Втім були часи, коли золото “Баварії” давалось суперскладно. І людей, які кували ті титули, зараз не часто згадають. Попри те, вони також віддавали здоров’я, сили, емоції заради перемоги і робили це за кольори, за клуб, за побратимів. У злиденні й непевні часи.
