14 жовтня помер відомий український філолог Олександр Пономарів. Сьогодні, в день 85 дня народження, відбудеться прощальна панахида за легендою факультету журналістики Київського університету, де він викладав понад 40 років. Це велика втрата для наукової та журналістської спільноти. “Брутальний” пішов далі і хоче пояснити, і за Пономарева, і за футбол з його малої батьківщини.
Майстер і моводефендер
Ім’я Олександра Пономарева відоме, мабуть, усім українським журналістам. Особливо випускникам Київського універу, де він викладав багато років, але й іншим також — передусім завдяки його книгам, які доступно і якісно пояснюють нюанси сучасної української мови. Крім того, в останні роки доктор Пономарів вів блоґ на сайті BBC, де допомагав читачам уникати мовних зашкварів. Якщо ти не знаєш, як сказати українською бегущая строка, тоді welcome. Бувало, не можеш визначити, яку форму родового відмінка у статті використати — “кубку” чи “кубка”, а Пономарів уже відповість:
Відповідаючи на це запитання, я посилаюся на працю професорки Катерини Городенської “Українське слово у вимірах сьогодення” (К., 2014, с. 30): Кубок, Суперкубок зі значенням “приз” у родовому відмінку однини потрібно вживати із закінченням -а (Футболісти не вибороли Кубка (Суперкубка), а зі значенням “спортивні змагання, ігри” – із закінченням -у (Одна восьма фіналу Кубку світу з футболу).
Протягом довгого часу він протистояв зросійщенню української мови і називав більшовицькою наругою правопис 1933 року, в якому радянські функціонери штучно зблизили російську та українську мови, переписуючи правила та викидаючи букви. Так-так, “Галл Сіті”, “Гоффенгайм”, “Вест Гем”, Гуммельс та інші важливі правописні форми, якими 8 років користується “БФ” і від яких горить у читачів — це правильне транслітерування іншомовних слів. Це те, що не просто нас відрізняє від росіян (в яких немає фонетичного “г”, на відміну від українського варіанту, і тим паче літери “ґ”, яка дає можливість створювати різницю). Нам часто писали — “зачем специально писать, чтобы выделиться?!” Ні, друзі, просто правопис 1933 року максильно наблизив українську мову до російських правил. Натомість якщо глянути на Харківський правопис 1929 року, який було укладено цілком компромісно після тривалих батлів філологів різних поглядів і з різних регіонів (ага, навіть із Закарпаття), то у гейтерів не залишиться питань щодо використання в БФ саме такого написання (яке, до речі, цілком відповідає сучасному правопису). І це теж заслуга Олександра Пономаріва.
Якісна фішка Пономарева, що відрізняє його від, наприклад, Ірини Фаріон — це поєднання принципової позиції та максимальної адекватності. Пан Олександр розумів реальні проблеми української мови і шукав реальні рішення. Він підтримував здоровий імідж української філології як практичної науки і популяризував знання через усі доступні канали.
Пономарів був прихильником очищення української мови від совкових кліше і російської копіпасти, нав’язаних Сталіном. При цьому він був таки реалістом і вмів знаходити компроміс між дорадянською традицією та невимушеністю мови.
Український Таганріг
Як і “великий український поет” Чехов, професор Пономарів народився в Таганрозі. 1935 року місто вже було частиною Ростовської області РРФСР, але населення регіону все ще значною мірою почувалося українським.
Починаючи з 16 століття регіон Таганрогу населяли донські козаки. Саме ж місто заснував Петро I, намагаючись закріпитися на Азовському морі, але невдовзі росіянам довелося передати фортецю Туреччині. Через 70 років місто відновили і воно стало базою російського флоту. Коли флот переїхав у Севастополь, Таганріг перекваліфікувався на торговий порт.
Центром українського життя міста була Троїцька слобода, заснована колишніми запорожцями. Українські поміщики скуповували землі навколо міста і заселяли їх своїми селянами з України. Гетьман Скоропадський оголосив місто частиною Української держави, але пізніше пішов на компроміс із Донською республікою, тому містом керувала спільна українсько-донська комісія в Харкові.
1923 року в було утворено Таганрозьку округу у складі Донецької губернії УСРР. Станом на 1926 рік, населення округи на 71,5%, а населення міста — на 35% складали українці. В місті діяла українська громада.
Чемпіон Донбасу
В серпні 1921 року в Харкові провели перший футбольний чемпіонат УСРР між топчикам з різних губерній. Донеччину представляв Таганріг.
У чвертьфіналі азовська команда обіграла Київ 1:0, а у півфіналі поступилася майбутньому чемпіону Харкову 2:1. Таким чином таганрожці поділили бронзу з Миколаєвом (формально в загальному заліку їх записали четвертими). Такий собі Маріуполь на мінімалках.
Наступного, 1922 року команда знову виграла чемпіонат Донеччини. Але це не сподобалося гравцям Дружківки і чиновникам у Бахмуті (на той час це був губернський центр). Було організовано альтернативну “спартакіаду”, на яку ніхто крім Бахмута і Дружківки не приїхав. Тим не менше, на республіканський чемпіонат у Харків поїхала саме Дружківка, що передбачувано виграла свій дворовий турнір. До речі, в 1923 році до чемпіонату УСРР приєдналася команда Криму. В загальному заліку вона посіла 5-те місце з 9.
Восени 1925 року Таганрозьку округу розділили між Україною та Росією, Таганріг відійшов до РРФСР, щоб не заважав юзівським пацанам мутити лавеху. На базі міської команди утворився клуб “Торпедо” — багаторазовий чемпіон Ростовської області.
Щонайменше двоє таганрожців непогано виступали у київському “Динамо”. 1952 року до перших післявоєнних нагород приклався Віктор Жилін, а в кінці 90-их в команді Лобаноського важливу роль грав Олексій Герасименко.
Віват, професоре!
Цим матеріалом редакція “Брутального” висловлює шанування одному із головних борців за адекватний ґрамнацизм української мови. За вас, Таганріг і Донбас! Ми будемо пам’ятати…
