Михайло Юхименко виступає в ролі адвоката диявола, захищаючи “Маріуполь” від гейту та викриваючи істинні причини існування “арендуполів”.
В українському футболі залишилось мало речей, які викликають яскраві емоції. “Маріуполь” – одна з них. Клуб рівномірно ненавидять по всій країні, а місцеві фанати перестали ходити на матчі азовців задовго до карантину. Нещодавно я увімкнув один з матчів команди Остапа Маркевича, вболіваючи проти їхнього суперника, чим викликав обурення колеги: “Як можна підтримувати “Маріуполь”?”. І це говорять спортивні журналісти, які по духу професії схильні до нейтральних оцінок (банально важко чимось здивувати) – що вже говорити про нормальних вболівальників.
Причини гейту очевидні: клуб орендує по півтора десятки футболістів “Шахтаря”, за 50 матчів в історії не здобув жодної перемоги над “гірниками” (та і нічиїх було всього чотири). Крім того, “Маріуполь” регулярно оскандалюється – керівництво розвішувало провокаційні меми на білдбордах, справа по договірному матчу з “Гірником” десь загубилася, а проти “Динамо” був суд в Лозанні. Чи був би азовький клуб таким сміливим і впливовим без підтримки “Шахтаря”? Питання риторичне.
Але чому його називають головною ганьбою УПЛ? Таке враження, ніби перетворення в дубль “Шахтаря” та підозріло часті поразки “гірникам” – це самостійна політика Андрія Саніна, колишнього голови відділу консалтингу “Donbass Arena Advisory”. Між тим, за гейтом досі ніхто не розробив дієвих правил, які можуть прикрити практику створення фарм-клубів у одній лізі. А їх і бути не може, тому що “Маріуполь” – це найбільш природній продукт українського футболу.
Обмеження оренд не працює в рамках УПЛ
Журналісти, фанати та експерти, говорячи про “Маріуполь”, часто пропонують встановити ліміт оренд з одного клубу, але що він дасть? “Шахтар” просто продаватиме футболістів за символічну суму, або ж віддаватиме гравців у статусі вільного агента – коли всі твої вихованці мають контракт із Вадимом Шаблієм, це не так страшно.
Звісно, футболістам “Маріуполя” на повноцінних контрактах вже не заборониш участь у матчі проти “гірників”, але були часи, коли настільки повальної шахтаризації складу не існувало. Результати не змінювались – 50 матчів, 4 нічиї, 0 перемог. Співпадіння? Хай там як, а практика говорить про безперспективність правила обмеження оренд. Фарм просто віддаватиме очки основним, а не молодіжним складом.
Між тим, головна проблема цих проектів криється саме в ігноруванні спортивного принципу. Навіть якщо фарм-клуб реально віддає усі сили в матчі проти свого “старшого брата”, ніхто не повірить у чесність результату.
Паперова незалежність в УПЛ не має сенсу
Часто лунають пропозиції відстежувати зв’язки власників клубів, аби ще на стадії ліцензування відсіяти команду з підозріло підставним президентом. Втім, це правило і так прописано в УЄФА та УПЛ, однак від появи СК “Дніпро-1” з вухами Коломойського воно не застрахувало.
У “Маріуполя” з паперами все в порядку. Власником клубу виступає пакістанець Махмуд Тарік Чаудрі – біографія на сайті азовців сповіщає, що він в епоху Володимира Бойка був представником від меткомбінату імені Ілліча, кінцевим бенефеціаром якого є Ринат Ахметов. Здавалося б, ось і ниточка, однак не все так просто.
Тарік – формально чи повноправно – володіє власною бізнес-імперією. Офіційним власником ФК “Маріуполь” виступає саме його компанія “САБІНА ІНТЕРНЕШИНАЛ ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД”, а структур ахметівської “СКМ” чи наближених до неї осіб серед засновників та контролерів фірми немає. Тобто, “Маріуполь” – абсолютно незалежна юридична особа.
Якщо копнути глибше, то стане очевидно – вітчизняним великим клубам в принципі важко бути реально незалежними, адже український великий бізнес звик блокуватися у фінансово-промислові групи. Це тільки сприяє маріуполізації відносин в УПЛ.
Одним з найяскравіших прикладів може слугувати історія ФК “Севастополь”, в який у 2010 році прийшов Вадим Новинський – один з головних партнерів Рината Ахметова. У нього завжди було окреме політичне поле та своя бізнес-імперія, але його клуб у 2013 році став ледь не більшим Маріуполем, ніж сьогоднішній Маріуполь. В складі “моряків” було сім орендованих гравців “Шахтаря” (Віценець, Чижов, Кожанов, Віценець, Караваєв, Будківський, Маліновський), з “Маріуполя” прийшов Ярошенко, а вільними агентами ще три роки тому прийшли Дуляй та Лєвандовскі. Очолював цю банду Генадій Орбу, який до цього працював у молодіжці “Шахтаря” та входив у тренерський штаб “Маріуполя”.
Інший приклад – тісна дружба “Динамо” та “Дніпра”. Молоді таланти обох команд вчилися в академіях та дублях один одного, клуби регулярно обмінювались футболістами, а на виїздах частенько зливались – навіть у сезонах, де двічі виносили “Шахтар”. Титульним спонсором киян у 2007-13 роках виступав “Приватбанк” Ігоря Коломойського, а гроші братів Суркісів лежали в цьому банку аж до націоналізації. Навіть “Маріуполь” не був так тісно пов’язаний із “Шахтарем”, ніж ця парочка.
Втім, Суркісів також пов’язують з Віктором Пінчуком, Дмитром Фірташем та Віктором Медведчуком, а юридично гостей з Дніпра у “Динамо” немає і близько. Ну і як тут доведеш, що “Динамо”/”Дніпро” – не фарм-клуби один одного?
Для того, щоб розплутувати такі конгломерати, потрібна політична воля, незалежний суд і розумне антиофшорне законодавство. В Україні ж один президент “палиться” на мальдівському офшорному фонді, а інший де-факто узаконює корупцію.
Закон нічого не значить
Втім, наявність законодавчих механізмів, справедливих судів та політичної волі на верхах навряд чи стала б визначальним фактором у вирішенні проблеми “Маріуполя” в Україні, адже навіть у прогресивних країнах не все так просто.
Наприклад, у американській МЛС бізнес-група Філіппа Аншутца (співзасновника МЛС) до середини 2000-х фінансувала одразу шість клубів, а імперія Ламара Ханта була присутня в ще трьох командах. І нічого страшного не сталося. У США ніколи не виникало скандалів навколо підозрілих програшів або роздачі 15 вихованців умовного “ЛА Гелаксі” братам з умовного “Чікаго Файр”. Ба більше – Аншутца вважають рятівником ідеї МЛС, адже саме його інвестиції в спортивні проекти допомогли лізі піднятись.
Концерн “Red Bull”, своєю чергою, успішно просунув свої “Зальцбург” і “Лейпциг” до матчів Ліги чемпіонів у одній групі, хоча для цього потрібно було піти на деяку реорганізацію структури володіння клубами. В Австрії існує незадоволення через явний пріоритет в сторону німецького проекту, в який відправляються найкращі футболісти, але жодних претензій щодо спортивного принципу змагань між цими клубами не виникало.
Це підводить нас до підсумку: не важливо, який у клуба власник, який у чемпіонаті регламент і як працює законодавство – все вирішує система взаємовідносин, обумовлена економічним становищем та політичною культурою. В чемпіонаті України, як і в українському бізнесі, панує система “понятій” і блокувань у фінансово-промислові групи, кожна з яких ігнорує правила й намагається “підкинути” конкурента тим чи іншим способом – і не важливо, йде мова про всемогутнього олігарха або локального торговця морозивом. При цьому заробіток в українському футболі не є ціллю – футбол служить політичним інтересам власників.
Допоки така система існує – будуть існувати “Маріуполі”. Не буде “Маріуполя” – його місце займе “Ворскла”, “Олімпік” або інший клуб. Власне, у “Динамо” вже була Говерла з 16 орендами, а Колос прямо зараз сидить на оренді аж чотирьох футболістів “Динамо”. Саме тому гейт конкретно до азовців не має жодного сенсу – це не перший і не останній молодший брат гранда.
Гейтити “Маріуполь” у 2020 році – те ж саме, що і бути шокованим корупцією у Верховній Раді. Звісно, це неправильно, але прямо зараз саме так усе й влаштовано.
