Колись це повинно було трапитися. Багато хто з нас, неважливо хто – чи то вболівальники “Динамо”, донецького “Шахтаря” або будь-якого іншого українського клубу – з гіркотою в глибині душі усвідомлювали, що час легенди спливає. Так, саме вчора Олександр Шовковський завершив професійну кар’єру, повісивши рукавички на цвях.
“Не можу уявити себе в іншому клубі — емблема київського “Динамо” міцно закарбувалася в моєму серці”,– Олександр Шовковський.
Тридцять три роки, віддані одній команді, не дадуть збрехати або засумніватися у вищесказаних словах – у 1983-му зовсім юний Сашко раз і назавжди приміряв біло-сині кольори.
“Говорили, що лічені одиниці будуть грати у футбол, один із десяти, ста, тисячі хлопців. Я знав, що цим одним буду я”,– пізніше зізнавався незмінний лідер і улюбленець київських фанатів. Сьогодні на дворі грудень 2016-го і ми прощаємося з цілою епохою, закарбованою на сторінках новітньої історії та рівносильною хіба що епосі Валерія Лобановського і Мірчі Луческу в “Шахтарі”.
З Шовковським дійсно чимало чого пов’язано – з ним мимоволі асоціюються перші боязкі кроки українського незалежного футболу, наступні оглушливі перемоги киян у Європі, мундіаль 2006 року і всім добре відома, пам’ятна серія післяматчевих пенальті зі збірною Швейцарії. Тоді СаШо благополучно впорався з ударами Марко Штреллера і Рікардо Кабаньяса (гарматний постріл у виконанні Барнетти на себе прийняла поперечина), таким чином, забезпечивши собі і країні ім’я – став поки що єдиним голкіпером в історії розіграшів чемпіонатів світу, який не пропустив жодного голу в “лотереї”.
В ту ніч завдяки діям Олександра ми знову усвідомили, як це – відчувати гордість за свою Батьківщину, нехай і через таку футбольну призму – решта світу заговорила про Україну не тільки в контексті особистості Шевченка, як головної зірки команди.
Зауважу, що цей феноменальний, напевно непідвладний часу рекорд міг і не відбутися – в середині січня того ж року Шовковський отримав серйозну травму в товариській, здавалося б непринциповій зустрічі з ФК “Москва”. Брутальне зіткнення із Романом Адамовим коштувало СаШо перелому ключиці і кількох місяців, проведених у лазареті – тренерський штаб Олега Блохіна, тримаючи на думці майбутній ЧС, з острахом спостерігав за процесом відновлення основного кіпера, але той оговтався і досить швидко повернув колишні кондиції. Проблема, швидше, полягала в іншому – в психології, що для гравця такого досить специфічного амплуа вкрай важливо.
“Я довго працював з психологом, щоб подолати бар’єр образи на людину і ситуацію. Він міг цілком реально позбавити мене можливості зіграти на чемпіонаті світу – форумі, на який я дуже хотів потрапити”,– згадував Олександр важкий період.
Зрештою, для нього все пройшло більш ніж вдало – Україна подолала груповий бар’єр і дісталася до чвертьфіналу, зробивши голкіпера національним героєм. Мріяв СаШо і про домашній Євро, але пошкодження плеча в протистоянні “Волині” і “Динамо” taking zyrtec with promethazine dose. перекреслили плани досвідченого футболіста. На цей раз остаточно і безповоротно.
“Світ жорстокий. Обставини часто руйнують всі наші мрії. Ось вже дійсно. Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани на завтра”, – підсумував засмучений воротар. Він розраховував на бенефіс за рідних трибун…
Звичайно, в унісон із особистими успіхами, траплялися і не менш гучні провали – найзнаменитіший ляп, фактично фатальну помилку, яка не дозволила “жовто-синім” кваліфікуватися на чемпіонат Європи, думаю, пам’ятає і знає кожен поважаючий себе шанувальник гри мільйонів. Поїздка в Словенію, Ачімовіч і гол, пропущений майже з центру поля досі перед очима самого винуватця інциденту.
“Я спіткнувся і впав обличчям в лайно. Разом зі мною впала вся країна і вболівальники. Але я вже давно вмився і пішов далі”, – так Шовковський прокоментував скандальні події, що відбулися в листопаді 1999 року.
Епізод, який може із легкістю зламати кар’єру будь-якого гравця, Сашко все-таки, на щастя, витримав. Прикрі промахи, які визначають хід історії, допускаються багатьма – Шовковський свій промах зробив, витерпів і рушив назустріч новим, куди приємнішим звершенням.
“Труднощі дані нам для того, щоб, долаючи їх, ставати сильнішими”, – ось таким правилом життя не з чуток керується СаШо.
“Не так-то просто буває перебороти почуття страху, образи на обставини, провидіння. У моєму житті було три-чотири непростих епізоди, коли я сам в своїх силах не сумнівався, але навколо вже говорили: “Він своє вже відіграв”. Тим більше з’являлося бажання довести, що це не так”, – Олександр Шовковський.
Але що вже точно заслужив СаШо, так це повагу. Приміром, крім нагород, кубків і медалей, він обійшов Блохіна за кількістю зіграних матчів у футболці “Динамо” або перебуває в числі голкіперів (серед яких ван дер Сар, Олівер Кан і Ікер Касільяс), що подолали відмітку в сто ігор у Лізі чемпіонів. Але, мабуть, найважливіше те, що не вимірюється ніякою статистикою або досягненнями – це любов, яку треба неодмінно завоювати, особливо, у фанатському середовищі.
Шовковський завжди був поруч і за це йому “спасибі” – подейкували, що його звали за бугор “Арсенал” і МЮ, але, здається, СаШо задоволений усім і в рідних краях.
“Динамівцем” я став ще в дитячі роки, коли вступив у футбольну школу. Якщо ж говорити про перспективу переходу, то я прагматик і дивлюся на речі реально. Не засмічую собі голову питаннями: що було б, повернися в якийсь момент життя інакше”, – пояснює він.
Навіть будучи не в найкращому гуморі, Олександр все одно мав цінність для “Динамо”, давлячи власним авторитетом не те що на суперника, але і на своїх партнерів. Можна стверджувати, що його тінь і вагомість ще довго будуть переслідувати наступних воротарів ДК, оскільки, як відомо, Вічно Першим може бути тільки одна людина на світі.
Я пишаюся, що виріс у часи Шовковського. Спасибі за все.
