Перший легіонер в історії “Колоса” в інтерв’ю для “Брутального Футболу” оцінив шанси ковалівців у поєдинку з “Рієкою”, розповів про Ісландію та свою любов для України.
– Привіт, Арні. Як справи, чим зараз займаєшся?
– Привіт! У мене все добре, я щодня тренуюся, підтримую себе в формі й займаюся пошуком нового клубу. Сподіваюся, скоро це питання вирішиться.
– В пресі ходили чутки, що президент “Колоса” пропонував тобі безстрокову відпустку, але ти все-таки вирішив покинути клуб. Чи це правда і чому так?
– Те, що обговорювалося між мною та президентом, має залишатися між мною та президентом. У нас дружні стосунки, ми поважаємо один одного. Нехай це буде між нами.
– Які у тебе зараз плани на найближче майбутнє? Чи є конкретні пропозиції? І де хотілося б грати?
– Зараз я просто розглядаю варіанти, нічого конкретного немає. Але я хочу грати ближче до Західної Європи чи на її півдні. Хочу, щоб і дім, і особисте життя були ближче. Але і в плані футболу – хочу грати тут і грати добре, зробити собі ім’я.
– Перший ісландець в УПЛ, перший легіонер в історії “Колоса”… Що переважало, радість від того, що перший чи складнощі від цього?
– Для мене це була честь. Приємно бути першим, зробити свій внесок в чемпіонат, допомагати своїм командам. Я представляю Ісландію і своїх співвітчизників скрізь, де б я не був. Так, було багато нових речей, які я мав вивчити самотужки, бо не було нікого, хто б розповів, як це все буде. Нова мова, нова культура, але я ніколи не розглядав це як перешкоди – ні, це значило, що я зможу вивчити багато нового, побачу новий стиль життя та футболу. Це був дуже класний досвід, який радував мене з самого початку.
– У своїх інтерв’ю ти називав Україну “другим домом”. Чим наша країна так запала тобі в душу?
– В Україні – і в Одесі, і в Києві – я відчував, що люди мене люблять. Багато з них мені допомагали, тож у мене було все добре – як на полі, так і поза його межами. Важко описати це почуття, але з самого початку, навіть ще коли я не розумів мову, я розумів цю культуру. Я грав у декількох країнах раніше, але Україна відрізняється. Тут я був щасливий, у мене з’явилося багато хороших друзів. Завжди буду розглядати Україну як місце, де я чудово себе відчував – майже так само, як і вдома. Це був прекрасний період.
– Порівнюючи ці дві країни, чи є щось, чому ісландці могли б повчитися у нас?
– Ми відрізняємося, але ісландці точно можуть повчитися багатьом речам в українців. Можливо, рівень життя відрізняється, але українці знаходять щастя одне в одному. Ви проводите багато вільного часу разом з друзями та родинами, насолоджуєтеся цим. Як на мене, хоч в когось може бути і не найвища зарплата, він все одно матиме хорошу сім’ю і буде щасливий тому, що має. В Скандинавії кожен хоче мати найбільше авто, найгарніший будинок чи найкращий одяг. Але українцям, як і мені, не треба багато, щоб бути щасливими. Просто, щоб всі близькі були здоровими. Ви бачите позитив у багатьох моментах життя, і мені це подобається.
– За чим ти будеш сумувати?
– У мене залишається багато друзів в Україні. З ними ми проводили багато часу, я сумуватиму і ніколи не забуду цей час. Я ще приїду в Україну, ми будемо залишатися на зв’язку.
Звісно ж, я буду згадувати атмосферу на стадіонах. Мені подобалося грати в Прем’єр-лізі. Уболівальники “Чорноморця” та “Колоса” багато мені дали – і навіть фанати інших команд теж. У нас були чудові стосунки з ними.
Також у вас дуже смачна їжа. Є деякі ресторани, яких мені точно не вистачатиме. І 100% я буду сумувати за борщем, це був найсмачніший суп у моєму житті.
– Український борщ чи ісландський гаукарль (підтухле м’ясо акули з характерним запахом амоніаку – Є.М.)?
– О ні, якщо хтось пробував гаукарль… Він вибрав би будь-яку іншу страву на світі, бо якщо чесно, гаукарль – це гидота, просто катастрофа, а не їжа. Він не те що мені не подобається – майже ніхто його не любить. Хіба що олдскульні рибалки. Я їв би борщ щодня – тому що я його обожнюю. Для мене це легкий вибір.
– Я знаю, що ти вчив українську мову. Було складно?
– Так, це важка мова для вивчення. Але мені хотілося розуміти її. На щастя, в “Колосі” багато говорять українською, тож я багато вивчив. Також вчив у “Дуолінго”, та за уроками на YouTube. Але з часом довелося приділяти більше уваги вивченню російської, бо на вулицях, в магазинах та в моєму оточенні більше говорили нею. Обидві мови важкі, але я почав їх розуміти. Мені було ясно все, що стосувалося футболу. Якби було більше часу, я б вивчив ці мови ще краще.
– Колись ти говорив, що ісландці дуже похмурі, але таке враження, що сам ти завжди усміхаєшся. Що ти за ісландець такий?
– Не знаю, інколи я просто стараюся бачити якісь позитивні моменти в негативних речах і це допомагає почуватися краще. Навіть у скрутні часи варто усміхатися. Якщо ти будеш похмурим та злим, все стане ще гірше. Якщо ти щасливий, то все може складатися краще. Я завжди був таким. Життя прекрасне і я щасливий.
– На світлині з дня народження у тебе торт і кава. Яке твоє ставлення до спиртного?
– О, я дуже люблю каву! Можливо, це навіть якесь хобі. Я можу собі дозволити випити алкоголь – мені подобається червоне вино, батько навчив його правильно пити, коли я був трохи молодшим. Але максимум стакан-півтора, щоб не бути п’яним. Нічого не маю проти алкоголю, але його має бути небагато і лише коли в тебе вихідний, бо з футболом це не дуже сумісна річ.
– Як на тебе вплинула пандемія коронавірусу? Як думаєш, які висновки має зробити людство з цієї ситуації?
– Я жив в іншій країни, а в час світової кризи тобі хочеться бути ближче до дому. Я говорю не лише про батьків, а й про друзів теж. Ти відчуваєш себе вразливим, і з цим нічого не можна вдіяти. Але ми маємо прожити певний час з цими новими реаліями. Думаю, ми можемо зробити висновок, що варто насолоджуватися тим, що маємо, особливо часом з коханими людьми, родинами та друзями. Ніколи не знаєш, що може трапитися, як з цим коронавірусом – бац! – і все. Треба йти за своїми мріями і робити все можливе, щоб їх досягнути.
– У тебе нещодавно почалися стосунки з переможницею Ліги чемпіонів Сарою Гуннарсдоттір. Вона не підколює, що грає в футбол краще тебе?
– Сара не з тих людей, які будуть кепкувати над кимось. Вона не робить на цьому жодних акцентів. Це більше я нагадую їй, яка вона класна і чого досягла. Вона ж допомагає людям виходити на новий рівень, робить мене кращим і надихає. Сара показує не лише мені, а й всій Ісландії, що все можливо. Я дуже щасливий, що поруч зі мною така людина.
– Трохи про Ісландію. Цитуючи мого колегу, “складається враження, що це рай на землі, де бігають поні з веселкою, топовий футбол і немає ніяких проблем”. Наскільки це правильне враження?
– Це прекрасне місце. Звичайно, тут не завжди сонячно та тепло, але сама країна – вона унікальна. У нас може бути майже вся погода на світі! Прекрасні пейзажі, неймовірна природа. Навіть повітря – завжди свіже і приємне. Ісландці дуже приємні та товариські люди. Звісно, у нас не дуже багато проблем. Чемпіонат Ісландії потроху стає сильнішим, національна збірна у нас дуже хороша. Не називаю її раєм, але раджу всім відвідати Ісландію і побачити її на власні очі. Складно описувати, але її точно треба побачити.
– Я сам бачив, як вівці і коні ходять островом без нагляду. Невже у вас немає страху, що їх хтось вкраде?
– Мені здається, все так було ще з початку часів. Ті, хто тримають коней та овець, мають свою власну землю. Худоба може бути в горах, а потім власники збирають її назад. Кожен кінь чи вівця має позначки з іменем та номером, тож коли хтось бачить, що випадково пригнав чужу тварину, він телефонує і віддає її власнику. Крадіжки не притаманні ісландцям, тож з цим завжди все добре.
– В тій самій церкві Гатльґрімскірк’я, здається, можна піднятися наверх й без оплати. Але все одно ж, напевне, люди платять за ліфт. Як думаєш, яким чином ісландці змогли досягнути такого рівня самосвідомості?
– В цій церкві треба заплатити, щоб побачити чудовий краєвид, але в Ісландії є ще стільки прекрасних місць! І майже всі з них безкоштовні.
– Ще одне, що вражає в Ісландії – це ціни, на кшталт 150 гривень за кілограм картоплі. Зрозуміло, острів, все дороге, але потім в іншому супермаркеті я бачив картоплю рази у два дешевші – як так? Вона там чимось гірша?
– Ні, зазвичай все залежить від супермаркету. Іноді у нас є ісландська картопля, вона дорожча від імпортної. Ми намагаємося допомагати фермерам, які вирощували овочі у нас країні, тому купуємо їхні продукти, нехай навіть вони дорожчі. Якість продуктів наших співвітчизників теж дуже-дуже хороша.
– Останнім часом у Рейк’явіку починають з’являтися висотки, хоча раніше були будинки поверхів на три. Як ти до цього ставишся?
– Я вважаю, що це добре, бо населення все зростає, і їм треба житло. Це дає нові можливості для людей, навіть для тих, у кого менше грошей – вони можуть купити квартиру і жити в хорошому місці. Так що це добре.
– Повертаючись до футболу, чим “Колос” схожий на “Чорноморець”, а чим відрізняється від нього?
– Це два різні типи клубів. Всі знають, що “Чорноморець” – це клуб з багатою історією, великим стадіоном і класними фанатами. Одеса – велике місто, і всі в ній уболівають за “моряків”. З “Колосом” інша історія. Ковалівка – маленьке селище, але тут всі товаришують і теж люблять команду. Мабуть, найбільшою різницею була тактика гри. Маю сказати, я був щасливий і там, і там. Скрізь у мене було багато друзів.
– Ти стежиш за виступами ковалівців у цьому сезоні? Як гадаєш, зможуть пройти “Рієку”?
– Так, звісно, я стежу за кожною командою, в якій грав. Думаю, що шанси з “Рієкою” – 50/50, як і будь-якій іншій грі. “Колос” ніколи не можна списувати з рахунків, він завжди може щось вигадати. Команда демонструвала це протягом всієї історії клубу. У ковалівців гарні шанси пройти далі.
– Не шкодуєш, що не граєш зараз з ними в кваліфікації Ліги Європи?
– Звісно, було б добре грати з ними, але це частина футболу. Я радий, що був одним з тих, хто допоміг Колосу вийти в кваліфікаційний етап єврокубків. Зараз я стежу за ними і сподіваюся, що вони виграють. Це було моє рішення піти, і я вважаю, що це був оптимальний для мене крок. Тож я ні про що не шкодую.
– Ти двічі грав за українські клуби. Чи можемо ми чекати, що одного разу знову побачимо Арні Вільг’яльмссона в УПЛ?
– Ніколи не кажи “ніколи”. Я люблю Україну, вона завжди буде в моєму серці. Я стовідсотково сюди повернуся. А в якості футболіста чи звичайного туриста – це ми ще побачимо. Все можливо.
Євген Музика, спеціально для “Брутального Футболу”
