Поки збірна України грає у відборі на катарський ЧС, наша рідненька УПЛ на паузі. Втім, футболістам зовсім не сумно під час перерви, адже є можливість потрапити на “Брутальний Футбол”. Цього разу Ігор Шевчук спілкувався із захисником полтавської “Ворскли” Ігорем Пердутою. Правий фулбек був абсолютно щирим з нашим інтерв’юером і розповів чимало інформації: чому його не викликають в збірну, що зробить футболіст, якщо “Ворскла” вийде в ЛЧ і які проблеми зі здоров’ям були у гравця після того, як він опинився у кабінеті Миколи Павлова.
– Наша збірна вистояла нічию з французами, які враження?
– Дуже позитивні. Чесно кажучи, молодці, дуже багато працювали без м’яча, з одного моменту витиснули максимум, дотерпіли. Думаю, вся Україна задоволена результатом.
Є такі матчі, коли потрібно тільки терпіти і забити гол навіть без моментів, нічого страшного у цьому немає. В команді дуже висока кваліфікація гравців, ми зіграли з Францією тоді 7:1, зараз – 1:1, тож це дуже хороший результат. Ніяких мінусів сказати не можу, я не тренер. Думаю, що Андрій Миколайович та експерти у всьому розберуться. Я не можу і не маю права таке говорити, я дуже задоволений цим результатом і мені приємно дивитись останні роки на гру збірної.
– Як оціниш арбітраж матчу?
– Я читав в Інтернеті, що суддя вибачився за те, що забили гол з офсайду. Загалом нормально, лише кілька помилок, невідомо, як би результат далі розвивався, якщо б цей гол не зарахували. Скажімо так: ніхто не може знати, тож думаю, що загалом усі мають бути задоволені. Не знаю, чи було пенальті в епізоді Бущан-Коман, дуже важкий момент, він ніби і не чіпав його, вже пробіг. Важко, я не суддя, не поставив і дуже добре, можливо, він мав на собі провину, що перший гол зарахували.
– На матчах УПЛ і Кубка України VAR є, а на відборі до чемпіонату світу немає. Як це пояснити?
– Та ну, це дуже важко, не на всіх матчах УПЛ є відеосистема повторів. Скільки там? – два буси і вони за один день обслуговують дві зустрічі. Усі зараз за цим VARом, колись його не було і нічого страшного, були помилки суддів і все одно команди проходили далі. Зараз у нас й тільки питають, чого VARу немає, колись такого не було і всі грали без нього. Загалом, коли є відеосистема повторів, то можна краще розібратись, чи є офсайд, чи чесно зарахований гол, м’яч потрапив у руку, чи ні – взагалі він допомагає по справедливості. По ходу гри ти порадів, а через хвилину тобі скажуть, що гол не зарахували – я цього не розумію, але скажу, що в чомусь у VARу є плюси.
– Коментатор матчу Андрій Столярчук сказав, що в нас дуже високі шанси на перше місце в групі. Яка твоя думка?
– Звичайно, що є. Чого немає? Не вірили, що збірна потрапить в Лігу націй “А” – потрапили. Так, вилетіли, просто пощастило іншій збірній, їй зарахували +3 очки. А так Україна виглядала дуже добре. Чому вона зараз не може зайняти перше місце? Ми Францію прийматимемо вдома.
– Технічна поразка Україні – заслужене рішення?
– Мені, як вболівальнику, прикро. Думаю, що наші гідно б виступили проти цієї команди та її обіграли. Рішення приймають судді в кабінетах, а так, думаю, що якби грали, то збірна України б перемогла швейцарців.
– Чому тобі не вдалося отримати виклик у збірну України?
– Тому що зараз є сильні футболісти, молоді, перспективні. Бачимо команду, яка показує результати, там немає слабких гравців. Значить, що тренер все правильно робить, вибирає тих, хто зараз сильніший.
– Як вважаєш, важко потрапити до збірної, не будучи гравцем “Динамо” чи “Шахтаря”?
– Якщо не виступаєш у єврокубках, то думаю, що дуже важко. Думаю, що треба виступати з командою у таких турнірах, тоді й будуть більші шанси, щоб потрапити до збірної.
– Тоді пропоную наступну схему: “Ворскла” виходить в Лігу Європи, грає в груповому етапі, а тебе викликають на матч проти Франції, який вже відбудеться в жовтні. Як тобі?
– (Сміється – прим.). Мені взагалі дуже добре, але це ж треба добре виступити. Ще раз повторюсь: все вибирає тренер, дивиться за футболістами, відповідає за результат. Зараз він є і гравці себе добре показують, взагалі питань немає.
– Пригадай свій виклик в національну команду країни. Що тоді відчував?
– Звичайно, що велику радість, тому що вперше викликали. Скажімо так, дуже хотів туди поїхати і подивитись, потренуватись, загалом все було нормально, тільки не вдалось дебютувати. Отримав дуже багато вітань. Прийняли мене в колективі добре, загалом нічого такого не було, тільки Ярмоленко сказав, щоб я був жорсткішим, бо наступав йому на ахілли, коли грав проти нього. То я йому сказав: “Добре” (сміється – прим.).
– Коли співав “Червону руту”, то серце билося дуже сильно?
– Дуже сильно, гірше, ніж коли ти виходиш і тренуєшся. Чому? Бо я не співак (сміється – прим.). Не знаю, чому цю пісню обрав, якось мене запитали: “Коли тебе викличуть в збірну, то яку пісню будеш співати?”. Ну я й сказав, що “Червону руту”. Виходить, що стримав слово. Партнери по збірній підспівували там трішки, я чув (сміється – прим.). Мені головне було швидше закінчити співати, щоб ганьби тієї не було, вокальні дані в мене не сильно високі, на “Голос країни” я б не пішов (сміється – прим.).
– Поки збірна грає у відборі на чемпіонат світу-2022, клуби УПЛ відпочивають. Чим зараз займається “Ворскла”?
– Тренуємось, працюємо, у нас було три вихідних, але зараз вже приступили до тренувань. Нещодавно нас зібрали, все йде по плану, все добре.
– Ваш наступний суперник в УПЛ – донецький “Шахтар”, який вилетів з кубка України і Ліги Європи, в минулому турі програв “Львову”. Буде легка прогулянка для “Ворскли”?
– (Сміється – прим.). Я думаю, що вони дуже “веселі” приїдуть в Полтаву. Вважаю, що “Шахтар” буде показувати на полі, що це все було випадковість, а ми будемо намагатись це все стримувати. Там дуже багато хороших і якісних футболістів, які можуть вирішити з півмоменту два голи.
– Чи серйозно на команду вплинула травма Цітаішвілі?
– Ну він, скажемо так, дуже хороший гравець, нам допомагав, забив гол, може обіграти два-три чоловіки на маленькому клаптику поля. Нам його буде не вистачати відчутно, думаю, що в цьому сезоні ми вже не побачимо його на полі.
– Дмитро Різник нам в інтерв’ю казав, що якщо “Ворскла” вийде в ЛЧ, то наб’є собі тату з гербом клубу. Зараз вісім очок до другого місця, шанси втрачені?
– (Сміється – прим.). Я думаю, що він так пожартував. Звичайно, що хочеться дістатися чим вище, але давайте ми спочатку будемо боротись трішки за нижчі позиції. У нас зараз завдання – виходити і вигравати кожну гру, а що буде на виході, потім сядемо і подивимось. Звичайно, що хочеться зайняти і друге, і перше місце. Я би теж татуювання набив, але я не роблю цього, в мене немає жодного. Якось так мене виховали, мені це не цікаво. Можу постригтись налисо, або волосся в зелений колір пофарбувати (сміється – прим.). Нехай буде, але це, якщо ми займемо, як мінімум, друге місце і вийдемо у кваліфікаційний раунд Ліги Чемпіонів. Місяць буду ходити зелений (сміється – прим).
– Більшість матчів у другому колі “Ворскла” проводить вдома. Це сильний плюс для команди?
– Ну, були б уболівальники, то був би набагато сильніший. Їх зараз знову заборонили і їх не вистачає. Комфортніше вдома, нікуди не треба їхати, автобусами чи поїздами.
– Як людина, яка народилась в Тернопільській області, опинилась в Полтаві?
– Загалом дуже просто. Мені допоміг агент, зателефонував Свистуну, сказав, що приїду на збори в дубль. Я поїхав, подивились, пройшов збори і тести Миколи Петровича Павлова, після чого підписали контракт. Тест Купера, 7 по 50, 5 по 300, 400. Тест Купера я нормально бігав, найважче було 5 по 300, це п’ять разів по триста метрів, але треба бігти 40-45 секунд, і так кожних триста метрів. Бувало таке, що може стати погано, різне могло статись, в мене голова трішки крутилась, ноги боліли, а загалом нормально. Це було важче, ніж тест Купера, по тому тесту я здається 3500 метрів біг, в дублі тоді найкраще біг Андрій Бацула, а в першій команді Сергій Вовкодав і Дмитро Єсін, рекорди ставили вони.
– Чим займаються твої батьки?
– Мама була викладачкою в глухонімій школі, зараз вже відпочиває. Батько раніше був у Америці, мав кілька вантажних машин, дещо возили, зараз вже бізнесмен. Має там міні-завод по виготовленню ванн і акрилових піддонів. Якщо треба буде ванну, то можете телефонувати, ви ж зі Львова, то там Тернопіль недалеко, тато цим займається в Теребовлі, це біля Тернополя.
– Чи сильно тебе дразнили в дитинстві щодо прізвища?
– В мене якось так по житті позитивні люди супроводжували, більшість позитивних. Посміятись можна по-різному і не образити, в мене переважно було таке, що я теж сміявся. А так, щоб якийсь негатив, то загалом дуже мало, я сильно навіть не запам’ятав, щоб якась образа була за прізвище. Не було такого, що хотів з кимось битись через це, що хтось сильно перегнув палку, не пам’ятаю.
– У твоєї дружини дівоче прізвище Москаль, правильно?
– Ну вона каже МОскаль, тобто наголос на літеру “о”. Дружина з Теребовлі, так, як і я. Познайомились банально через інтернет, через ВК ще, ми вчились в одній школі, були в паралельних класах, а познайомились “Вконтакті”. Я приїжджав у Теребовлю, ми гуляли, зустрічались, потім прийшов час, забрав її у Полтаву, пожили пів року і одружились. Вже маємо дві доньки.
– Розкажи детальніше про свою сім’ю.
– Старша донька – Емілія. До речі, вона народилась 1-го травня, на день народження моєї рідної сестри. Молодша Алісія – 15-го листопада, тоді, коли в мене день народження, тож в нас весело (сміється – прим.). Дружина зараз із дітьми сидить, а взагалі вона в мене модельєр-конструктор.
– Чому доньку вирішили назвати Емілія?
– Вибирала жінка, я її підтримав, говорив, що якщо буде дівчина, то вона буде називати. Ми поговорили, вона запропонувала, а я погодився. Якщо буде хлопець, то вже я буду називати (сміється – прим.).
– Розкажи якусь смішну історію пов’язану з Павловим.
– Ну смішних історій там мало (сміється – прим.). Я одного разу потрапив до нього в кабінет і в мене після того два роки був підвищений тиск, ось все, що я можу розказати (сміється – прим.). Там по молодості: я жив з одним хлопцем і мене запитували, чи він був на дискотеці, чи ні. Я говорив, що не був, а мені кажуть, якщо він був, то ви двоє підете. Микола Петрович емоційний, тому й кажу, що два роки тиск був підвищений. Коли приходив на базу, головне, щоб туди ще раз не потрапити.
– Василь Сачко зробив вагомий вклад у твою кар’єру?
– Усі тренери зробили вагомий вклад, найбільший зробив Сергій Свистун, він довірився мені, коли після дубля став головним тренером і забрав мене з “Оболоні”, дав мені перші кроки. Я за Павлова дебютував, потім прийшов Євтушенко, я пішов у оренду і мене Свистун повернув, поставив мене на десять матчів і я їх зіграв у основному складі. Тоді вже, як прийшов Василь Вікторович, то теж почав мене ставити. Старт мені дав і повірив у мене Свистун, казав керівництву клубу, що я їм потрібен, ми зараз з ним добре спілкуємось, все добре. З Сачком я ще грав у одній команді, тренувався з ним завжди, на кубок грали, на збори їздили. Коли він став тренером, ніякої полегшеності не відчував, субординацію якусь маєш тримати, він головний тренер і від нього потребують результат. Ти – футболіст, показуєш, доказуєш, то будеш грати, якщо ні, то сидиш.
– Ти вже 11 років у “Ворсклі”. Пригадай момент, коли тобі було найбільше соромно?
– Дуже соромно було, коли ми перебували на останньому місці, тоді дуже важка ситуація була, гру показували, а результату не було. Можливо невезіння, по грі виглядали ж непогано, а очок не додавали. Багато дрібних моментів було, але якихось сильних, то ні, намагаюсь правильно себе вести.
– У 2019 році виграли у “Колосу” 3:0 і ти оформив дубль. Сильно напився після того матчу?
– Та ні, ви що таке говорите? “Напились”. Ми не п’ємо, можемо випити келих вина або пива, все в межах розумного. Я ж не забив гол у фіналі Ліги чемпіонів, тоді можна було наприкінці чемпіонату, а так то, у нас все суворо (сміється – прим), думаю, що всюди так.
– Яке твоє відношення до алкоголю і куріння? Знаю особисто, що багато футболістів можуть собі дозволити випити чи сигаретку.
– Ні, можу випити два келиха пива, або вина. Сигарети я не вживаю, але пробував, звісно, сподобалось (сміється – прим.). Це ще було по молодості, не пам’ятаю який клас, дев’ятий чи десятий. Батьки почали щось помічати і перестав пробувати (сміється – прим.). Щось вони підозрювали, так, щоб за руку піймали, то ні, почали нюхати, то я подумав, що все, треба закінчувати (сміється – прим.). Тоді можна було патички скріплювати і тримати, щоб руки не смерділи (сміється – прим.), але краще не починати курити, нічого в цьому доброго немає.
– Що ти найбільше ненавидиш в житті?
– Корисніть і брехню, тому що я по житті намагаюсь оточувати себе людьми, яким я довіряю і вони безкорисні. Вони все роблять чесно, а не так, щоб мені сподобатись.
– Коли востаннє ти був дуже сумним?
– Та ось на зборах, в Туреччині місяць сиділи без сімей, то сумно було.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Пригадав одну історію. Ми колись квіти замовляли знайомій і жінка питає мене, що писати: “Від Пердут?”. А нас у компанії називають “Пердюні”, то дружина каже: “Давайте, від Пердюнь”. Цей по телефону слухає і сміється, не знаю чи з прізвища, і ми сміємось, не можу зрозуміти з чого, то так і написали на листівці “Від Пердюнь”. Сміявся, певно, що продавець, бо ми замовляли квіти на доставку.
