Сьогодні головному правдорубу українського футболу, дуже щирій і харизматичній erection pills that work. людині, Михайлу Кополовцю виповнюється 33 роки.
Попри солідний, як для футболіста вік, Михайло не спочиває на лаврах, а грає за ФК “Минай” з села з однойменною назвою. Тож як справи тепер у екс-гравця “Карпат” і які плани на майбутнє він розповів “Брутальному футболу”.
Стилістика мови героя подається в первісному вигляді – без коректур. Бо в цьому вся “прєлєсть” Кополовця.
– Михайле, говорять, що наперед вітати не можна (розмова відбулася в переддень його свята), тож не знаємо, як правильно вчинити. Ти забобонний?
– Я чув що наперед вітати не можна. Дєнь рождєнія в неділю. Нє, лучше не вітати.
– Як збираєтеся святкувати?
– В кругу друзєй. Десь чоловік 20 приблизно буде. Ну да. Буду трошечки… в кругу друзєй. 100 процентів, бо нада. В ресторані будемо святкувати. Ану секундочку, секунду. В мене ігра сьогодні була. Зараз, вєщі покладу, зараз.
– Ви зараз живете в рідному селі Розтоки?
– Да-да. Вдома сиджу. Нікуда вже не їду. Чи тримаю “господарку”? Ні.
– З Німеччиною вже все?
– Дуже погано чути. Таке чуство що ти в якомусь залі чи студії. Ехо якесь таке. (Беру телефони ближче до себе – той, по якому розмовляю і той, що замість диктофона). Отак краще чую вже зараз.
Нє, в Германію не хочу, тому що немає сенсу туди їхати. Зараз тут хороша команда формується. Дасть Бог, може й в другій лізі будемо грати. Де зараз граємо? Зараз на область. Потім плануємо в аматорську лігу. Ну а потім в другу. Чи великі шанси туди попасти? Шанси єсть всєгда. Команда хороша. Головне, що є желаніє людей.
Думаю, що може таке бути, що через півроку вже будем в другій лізі грати.
(До когось там зі своїх знайомих: Насипайте. Давай насипай). Альо!
– Ви, напевне, на фоні своїх теперішніх партнерів як Мессі виглядаєте…
– Нє, нє, нє. Та тут хороші футболісти. Тут всі класні футболісти. Немає якихось там перепадів. Тут всі класні футболісти, всі. Тут є той же Микуляк і інші – вони за границею іграли. Ну понятно, що в мене опит більший, але такого бозна-якого перепада немає.
– Граєте на позиції півзахисника?
– Да, іграю на своїй позиції. Ну ще трохи під нападаючими іграю. Там таке – питаємся щось моделіровать.
– Зараз відбуваються матчі?
– Так, товариські. Післявчора грали з “Волинню” – 3:3 зіграли. Сьогодні грали з “Миколаєвом”, проіграли 3:1. Ну, непогана ігра була, просто, знаєте, багато футболістів на просмотрі. Ці команди на зборах, а ми так, нікуда не виїжджаєм. Там зараз зимній кубок, то ми так, можна так сказати, на зборах тоже.
– Забили в останніх матчах?
– Сьогодні забив, а з “Волинню” не забив. Сьогодні 3:1. 3:1 ми зіграли? (в когось перепитується). 3:1 програли.
Ну все, я мушу біжати, бо мене чекають, кажіть що ще хотіли.
– В чемпіонаті України ви вболіваєте за “Говерлу” і “Карпати”, так?
– Ну да.
– Якщо б ці команди боролися за чемпіонство – за кого б були ви?
– Понятно, що зараз би вболівав за “Карпати”, тому що з “Говерлою” мене нічого не з’язувало. Там ніколи команди не було. Там кожних півроку міняються футболісти, так що та команда була нужна тільки для відмивання дєнєг і так дальше. От і всьо. За неї вболівати? Тим більше що ніхто з моїх друзєй там не іграв. Всі мої друзья грали в “Карпатах”.
– Чи є в вас плани чим будете займатися після завершення кар’єри футболіста?
– Плани є, но я не буду їх оголошувати.
– Нормальна зарплата в теперішній команда?
– Да, да (посміхається). Мене всьо устраїває, мене всьо устраїває.
– Далеко село, за яке ви граєте, від вашого рідного?
– Нє, недалеко. Дуже, дуже близько. 20 кілометрів. На ігри і тренування машиною їжджу. Добренько, буду біжати, бо мене вже зовуть.
– Дякую за інтерв’ю.
– Добре, дякую вам.
Розмовляв Андрій Думич
