Сергій Вакуленко — один з найяксравіших спікерів серед сучасних українських футболістів: завжди емоційний, щирий, відкритий — все, як ми любимо. В юному віці він підписав контракт з “Шахтарем” і за традицією українських виконавців пішов набиратись досвіду в оренди, де багато забивав як для гравця оборонного типу. За основу “гірників” Вакуленко так і не дебютував. Зараз він виступає за чемпіона Вірменії — команду, з якою він наробив галасу у кваліфікації Ліги Європи, і, щонайголовніше — двічі забивав вирішальні м’ячі у ворота словеньского “Целє” та люксембурзької “Фоли”. “Брутальний” розпитав у Сергія — що за фрукт той чемпіонат Вірменії, пригадали, як наш герой доклався до погрому молодіжної збірної Росії у 2014-му, а також обговорили суперечливі рішення Андрія Шевченка.
— Після стількох років в Україні ти переїхав до Вірменії. Як тобі там клімат, умови життя та роботи?
— Умови хороші. Спочатку до клімату було важко звикнути, але зараз все добре. Ми тренуємось на висоті, там повітря важке. Тобто, центр міста Єревана на одній висоті, а наша база і місце, де я проживаю, вже вище, на поверхні, тому важко було звикнути.
— Твій клуб створено у 2017 році. Команда вийшла одразу в елітний дивізіон і виграла його з ходу двічі. Мабуть, з фінансами все круто, що по інфраструктурі?
— З фінансами все чудово. Вважаю, що це найбільш стабільний та найбагатший клуб у Вірменії. Тут найкращі умови у всіх планах. В нас немає власної бази, орендуємо у Федерації футболу Вірменії. Є свої поля, стадіон з трибунами, граємо домашні матчі на ньому, єврокубки грали також на ньому. На базі сім “живих” полів та два штучних. Є тренажерний зал, басейн, роздягальні, газони хороші. Велика будівля, є кімнати для збірної, вони там живуть, коли збираються на матчі. На постійній основі ця база у нас в оренді. В нас найкращі бонуси та зарплати у клубі. У нас вищі преміальні, ніж в інших командах Вірменії в два-три рази.
— В нас майже нічого не знають про чемпіонат Вірменії. Тільки влітку з’явилась інформація про 25 українців, які дискваліфіковані за договірні матчі в першій лізі. Причому більшість із них уже колись були засуджені за “доги” в Україні. Що там взагалі відбувається з футболом?
— Це було в Першій лізі Вірменії, тому я не знаю, що там відбувалось. Не знаю тих гравців, тренерів, тому нічого такого не можу сказати. У вищій лізі нормальний футбол. Всі виходять, бֹ’ються, бігають, “ригають” і так далі.
— Достатньо забиваєш, попри те, що граєш в обороні. Це гольове чуття чи наслідок награних комбінацій на тренуваннях?
— Ну як сказати… Без везіння в спорті не буває. Десь награні комбінації, десь чуйка, десь удача, опинився у потрібний час, там де треба. Подумав побігти не на дальню стійку, а на ближню, вийшло та забив гол. Вважаю, що удача посміхається сильнішим, хто працює, кожного тренування та матчу і доводить свій рівень. Тренерський штаб нам пропонує чимало різних варіантів розіграшів стандартів та я йду на ту позицію, де маю знаходитись, до мене летить м’яч і моє завдання – забити гол.
Моя порада для молодих футболістів: вчіть англійську, обов’язково!
— В “Арарат-Вірменії” цікавий колектив: 6 вірмен, 2 нідерландці, 2 нігерійці, один футболіст із Кот-д`Івуару, один із Буркіна-Фасо, естонець, француз, іспанець, португалець, північний македонець, серб, росіянин, ти, а очолює цю суперсолянку Давід Кампанья, іспанський фахівець. Як він дає собі раду з вами? Якими мовами спілкуєтесь в колективі?
— Я не дуже класно знав англійську, але за цей час, що у Вірменії, підтягнув цю мову. Тренер з нами спілкується англійською. Більшість футболістів знає та розуміє його. Для кожного гравця, який їде грати за кордон, важливо знати мову, щоб легше було розуміти та розмовляти з командою. Потрібно було мені в дитинстві ще краще вчити англійську, тоді би зараз відчував себе на феноменальному рівні. Однак я не засмучений зараз, я вчив цю мову тільки в школі, не ходив на додаткові курси, але розумію все, що каже коуч. Кожна теорія на англійській. В основному 80-85 % гравців все розуміють. В мене друг із Естонії, Ілля Антонов, то він краще розуміє цю мову та ще спілкується російською, тому, якщо мені щось не зрозуміло, то я в нього запитаю і він мені пояснить. Ніяких проблем з комунікацією в мене немає. Моя порада для молодих футболістів: вчіть англійську, обов’язково! Якщо їдете грати до Європи, то це дуже важливий аспект. Хоча би знати на базовому рівні, а якщо додатково займатись, то ще краще. Тут ніхто тобі не буде ходити і на вухо шептати, потрібно розуміти та знати, що тобі кажуть. Я не був якимось заучкою чи ботаном в школі, але мову знав нормально. Елементарні речі знав. Плюс до того їздив з “Шахтарем”, юнацькими та молодіжними збірними України на збори, спілкувались з людьми та все розумів.
— Ваш колектив доволі міцно рубався в єврокубках у кваліфікації і зупинились ви за крок від групового раунду Ліги Європи, програвши “Црвєні Звєзді”. Були засмучені чи все-таки це достойний результат?
— З однієї сторони були засмучені, було прикро за крок до групового етапу зупинитись. З іншого боку, то вважаю, що ми виступили достойно, ось це слово підходить дуже добре. Якщо зрівнювати їхні можливості та досвід виступу. Пройшли два раунди та показали хороший футбол. Для себе особисто оцінюю виступ дуже здорово. Показав себе, забив два важливих гола, допоміг команді перемогти, тому емоції неймовірні. Завжди мріяв зіграти в ЛЧ чи ЛЄ, і навіть в кваліфікаційних раундах, це все одно багато чого значить. Крок за кроком. Наступного року будемо дуже старатись, щоб потрапити в груповий етап. Коли програєш 3:1, і відіграєшся на 3:3 та я в додатковому часі я забиваю переможний гол – просто космос! Це просто не передати словами. Це те, заради чого хочеться грати у футбол.
— Скільки заробили на преміальних у єврокубках і що обіцяли за потрапляння в груповий етап ЛЄ?
— Цифри назвати не можу, але премії були дуже хороші. Все чітко та солідно. Дають одразу на наступний день після поєдинку. За перемогу в кожному матчі окремі бонуси. Нам не соромно за такий виступ. Відчуваю гордість та почуття гідності, що ми також можемо грати з такими командами. Якби нам не перенесли домашню гру з “Црвєною Звєздою” через війну, яка розпочалась в Карабасі, то міг бути інший результат. Нам в останній вечір написали, що з самого ранку вилітаємо на Кіпр, тренуємось та наступного дня там граємо. Це вдарило по психології. Було важко.
— Розкажи нам більше про футбол у Вірменії: який стиль там домінує: силовий чи технічний?
— Напевно, більше силовий. Але важко сказати точно. Ось, наприклад, в Іспанії виключно технічний футбол, в Україні більш силовий. А тут, є і техніка, і боротьба, і сила. Немає чогось явного. Всього потрохи. Не сказав би, що слабкий рівень. Коли сюди їхав, то думав рівень буде нижчий, але ні. Тут люди вміють грати футбол, багато легіонерів, є топ-виконавці. За якістю футболістів моя команда найсильніша у Вірменії. УПЛ сильніша, але вважаю, що ми би поборолись за топ-шістку у чемпіонаті України. За потрапляння в Лігу Європи так точно.
Судді у Вірменії, напевно, не вміють сильно судити. В Україні арбітри вміють судити, але деколи не хочуть.
— Часто трапляються скандали за участі арбітрів? Чи працює там VAR?
— VAR відсутній в нас. Судді у Вірменії, напевно, не вміють сильно судити. В Україні арбітри вміють судити, але деколи не хочуть. Тут, просто не дуже вміють це робити. Бувають такі моменти, що дивишся, дивуєшся і думаєш, як так. В нас був матч, ми програвали 1:0, наш гравець б’є в порожні ворота, а суперник рукою вибиває м’яч з воріт, рефері говорить, що не бачив і немає пенальті… Весь стадіон бачив, а він ні. В результаті програли гру. А так признач пенальті, 1:1, і не зрозуміло, щоб було. Поступились 2:1, а якби не груба помилка судді, то могли зачепитись за перемогу. Ось такі моменти бувають. Був би VAR, можливо було би по-іншому. В Україні вищий за рівнем арбітраж. Не кажу, що VAR – це класно, бо дивлячись на те, як наші арбітри працюють з ним і які бувають рішення, то це без коментарів… Вони вміють судити, десь не хочуть бачити, а десь бачать те, чого немає. Повинні бути однакові правила для всіх. Потрапляння в руку, неважливо як: притиснута чи не притиснута, просто рука – пенальті. Ось і все. От звідки рефері знає, що гравець, який зіграв рукою, хотів її забрати. Він, що екстрасенс чи що!? Людина намагалась забрати її, ну звідки ти знаєш спеціально чи випадково? Або якийсь поштовх, десь чудак біжить тягне за футболку – не ставить. Десь зачепив випадково – фол. Ну це ж неправильно. Це моя думка.
— Ти вже сказав про перенесення матчу Лігу Європи через ситуацію в Нагірному Карабасі. Чи відображається на спортивному житті і твоєму особисто військовий і геополітичний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном?
— Ми знаходимось в Єревані та слава Богу, тут все спокійно. Зрозуміло, що люди переживають, хлопці з Вірменії нам розповідають все, що відбувається. Дуже прикро, що так є. Війна – останнє, що може бути. Завжди потрібно домовлятись, щоб не було жертв, втрат та всього іншого. В нас тут сім’ї, тому всі занепокоєні цим конфліктом.
— Шість років тому відбувся останній футбольний матч між Україною та Росією. Тоді наша молодіжка у фіналі Кубка Співдружності обіграла 4:0 росіян і взяла “золото”, а ти забив один із голів. Ймовірно, з роками той матч стане легендарним?
— Так, пам’ятаю цей матч. Забив тоді гол головою. Ми вийшли у фінал та були налаштовані тільки на перемогу. Вийшли в них вдома та переїхали їх катком 4:0. Всі люди нам плескали, всі, що сиділи в манежі. Це було дуже приємно та була гордість за свою країну. Приїхали та перемогли! Кайф!
Тепер у Шевченка буде приємна головна біль, кого ставити у наступних матчах
— Які в тебе враження від трьох матчів збірної України?
— У нашої збірної були топові суперники. Плюс до того всього ті проблеми, які виникли зі складом. Багато основних футболістів не було. Ті хлопці, які вийшли, показали гру, взяли самовіддачею, дисципліною, бажанням. Якийсь яскравий футбол не показували, зрозуміло, що було важко, але результат досягли, з кожним матчем прогресують.
— Основу захисту національної команди в жовтневих матчах складали молоді гравці – Забарний, Михайліченко, Миколенко, виходив на заміну в матчі проти Франції Чеберко… Як тобі обкатка молоді в іграх проти топів?
— Молодці. Молоді завжди треба давати шанс. Правильно роблять. Через кадрову ситуацію з’явилась нагода у молодих хлопців. Вони довели свій рівень. Тепер у Шевченка буде приємна головна біль, кого ставити у наступних матчах. Конкуренція в збірній це плюс.
Філіппов всім показав, чого він вартий
— Андрій Шевченко майже не викликає гравців з інших команд УПЛ, крім “Шахтаря” і “Динамо”. Причому викликає гравців “Шахтаря”, які навіть не мають практики в клубі. Багато хто вважає це неповагою до інших клубів та гравців. Що ти вважаєш з цього приводу?
— Вважаю, що в цьому плані трохи неправильно. Зрозуміло, що “Шахтар” та “Динамо” – топ українського футболу, але потрібно давати шанс хлопцям з інших команд. Навіщо викликати когось, хто не зіграв жодної хвилини за грандів? Це неправильно. Ось наприклад Філіппов. Пацан всім показав чого вартий, коли поклав 16 голів у минулому сезоні. А через те, що він був в “Десні”, його немає в збірній. Він забивав “Шахтарю” та “Динамо”, але його не викликали. Дуже багато футболістів, які достойні шансу. І краще їм його дати, ніж гравцям, які сидять на “банці”. Зрозуміло, що потрібно тренуватись, прогресувати та доводити. Але все одно, у певний час зрозумієш, щоб ти не зробив тебе не викличуть. Скільки треба забити? 50? Реально, що треба іще зробити? Чувак забив майже 20 голів. У нашій країні багато топових футболістів, потрібно давати шанс всім, хто грає та демонструє якісну гру. Це виключно моя думка.
— Цього сезону заявка “Маріуполя” складала 15 гравців, що були орендовані у “Шахтаря”. Журналісти та вболівальники обурені і вимагають вводити ліміт на орендованих гравців, зокрема з одного клубу. Ти сам грав в Маріуполі на правах оренди, яке в тебе ставлення до цієї ситуації?
— Неправильно. Хто буде виходити проти “Шахтаря”? Дубль? Повинні ввести ліміт на орендованих гравців. Не може бути з однієї команди орендованих 15 гравців, ну що це за бардак…
— Гравці часто кажуть, що настільки зайняті, що не мають часу дивитись інші футбольні матчі. Ти слідкуєш за іншими чемпіонатами і які матчі дивишся?
— Я все життя слідкую за футболом. Стежу за матчами. Буває випадково потраплю на якийсь поєдинок, коли є час, то намагаюсь дивитись ігри. Кожен футболіст має дивитись, особливо єврокубки. Потрібно дивитись, як грають люди та вчитись. Ніколи не пізно вчитись. Щось для себе підкреслити, робити висновки і т.д
— Яка мрія Сергія Вакуленка?
— Якщо в житті, то жити щасливо зі сім’єю, бути здоровими та виростити дитину. Якщо у футбольному плані, то хочу виграти Лігу Чемпіонів та Чемпіонат світу зі збірною України. Розумію, що це важко, але є такі мрії. А якщо не мрія, а завдання, то зіграти в груповому етапі ЛЧ та потрапити до національної збірної України. Буду старатись, працювати, а там, як Бог дасть.
